22 травня минуло 180 років від дня народження Марка Кропивницького (1840–1910) – видатного українського драматурга, театрального режисера й актора. Віднедавна Кропивницький – це не лише українське мистецтво, а й українська топоніміка: маємо велике місто з такою назвою.
Про Марка Лукича Кропивницького та про назване на його честь місто Радіо Свобода спілкувалося з істориком Юрієм Митрофаненком.
– Якщо чиїмось іменем називають велике місто, то людина має якісь видатні заслуги й не лише перед цим містом, а й перед країною загалом. Бо інакше вистачає дати назву вулиці або якійсь профільній установі. Чим настільки видатний Марко Кропивницький, що його іменем назвали один з обласних центрів?
– Я живу в цьому місті, прихильник цієї назви і, як кажуть опоненти, «сприяв злочинному перейменуванню», хоча насправді все було за законом. Тому, щоб мене не звинуватили в піарі Марка Кропивницького, хай скаже інший історик – Дмитро Яворницький, який сказав наступне:
«Велику справу зробив Марко Кропивницький. Ми з усією своєю історією та археологією навряд чи досягли б такої популяризації української культури як Марко Лукич Кропивницький зі своїм театром».
Тобто основна заслуга Марка Кропивницького перед українською нацією в тому, що він створив перший український професійний театр.
Аматорських театрів до того було достатньо, а першу професійну трупу або трупу корифеїв, як її потім називали, створив саме Марко Кропивницький.
Кропивницький у 1881 році добився скасування останньої норми Емського указу
Ще один дуже важливий момент. Ми всі знаємо про Емський указ, який ухвалили в 1876 році. Були суворі заборони на розвиток української мови, літератури, музики, театру.
Кропивницький у 1881 році добився скасування останньої норми Емського указу, і було дозволено ставити вистави українською мовою. Тобто було розширено сферу вживання української мови.
Марку Кропивницькому пропонували виступати на російських сценах, але він відмовився
Крім того, він був блискучим актором, режисером, драматургом, чудово співав. Це був класний менеджер і не менш класний вчитель. Він підготував цілу плеяду українських акторів-зірок: Панас Саксаганський, Микола Садовський (Тобілевич).
До речі, Садовський у 1907 році відкрив у Києві перший український професійний стаціонарний театр. До того Російська імперія забороняла відкривати українські стаціонарні театри.
Російська преса в захопленні писала: «Актеров равных Кропивницкому и Заньковецкой на российской сцене просто нет»
Ще важливо у сучасному контексті: Марку Кропивницькому пропонували виступати на російських сценах, але він відмовився, попри те, що міг дуже суттєво виграти фінансово.
А російська преса в захопленні про нього писала: «Актеров равных Кропивницкому и Заньковецкой на российской сцене просто нет».
У 1982 році ЮНЕСКО визнало саме трупу Кропивницького першою професійною трупою в Україні. І відлік українського професійного театру ми ведемо від 27 жовтня 1882 року, коли поставили «Наталку Полтавку» в Єлисаветграді.
Це короткий перелік досягнень Марка Кропивницького, їх безумовно можна продовжувати далі.
– Слухаючи вас, згадав цитату з мемуарів гетьмана Павла Скоропадського. Він серед іншого зазначав, що український політикум вийшов з української інтелігенції, а українська інтелігенція вихована українським театром. Тому в їхніх діях забагато театральності. А яким було значення театру в Україні на межі ХІХ-ХХ століть?
В умовах Емського указу Кропивницький популяризував Україну, українські мову, культуру і традиції. І Росія це чудово розуміла
– В умовах Емського указу Кропивницький популяризував Україну, українські мову, культуру і традиції. І Росія це чудово розуміла.
Саме тоді Кропивницькому забороняли гастролі всією Україною. Була така репліка, що коли ви кудись приїжджаєте, а там вже й українські маніфестації.
До речі, Росія тоді значно звузила репертуар театру Марка Кропивницького і робила все, щоб обмежити гастролі. Театр був на самофінансуванні, жодної державної підтримки не мав.
Чітко знали, що це українська трупа, хоча її називали малоросійською. Кропивницький пробудив в українцях потужний національний дух.
Я вам процитую один з російських сайтів: «Город назвали в честь известного русофоба драматурга Кропивницкого»
І тут можна простежити значення театру Кропивницького з того, як реагують сучасні російські ЗМІ на перейменування міста.
Я вам процитую один з російських сайтів: «Город назвали в честь известного русофоба драматурга Кропивницкого, отказывавшегося переводить свои пьесы на русский язык».
А за Радянського Союзу були проблеми в Харкові, де він похований, з його могилою. Зазначали, що «не стоит восстанавливать могилу реакционера, помещика Кропивницкого, писавшего националистические пьесы».
– Націоналізму в його п’єсах не бачу, вони радше народницькі, про селянське життя здебільшого.
Можна порівняти із Івасюком. Не було політики, але був класний український маркер
– Згоден. Але зважте на те, що їм було заборонено ставити п’єси на історичну тематику. Театр зробили соціально-побутовим, адже за репертуаром постійно стежили.
Іван Тобілевич перебував у засланні, й лише Кропивницькому вдалося його витягнути на сцену, повернути зі заслання за участь у революційній діяльності. Головне, що не подобалася – популяризація української культури. І тут можна порівняти з Володимиром Івасюком. Хіба пісні Володимира Івасюка були політичними? Ні. Але це був класний український маркер.
Коли вони приїхали на гастролі до Санкт-Петербурга, то Яворницький потім записав у щоденник: «У нас гостит Кропивницкий с труппой и производит страшный фурор. Билеты очень дороги, но театр битком набит. Все отзываются с восхищением, даже Суворин».
Суворін – це такий собі Нікіта Міхалков того періоду. Це було нагадуванням, що Україна – не Росія, це інше мистецтво, інша мова, інша культура, інші традиції.
– Шевченко – Кобзар, Франко – Каменяр, а Кропивницького можемо якимось одним словом визначити?
– Безумовно, є влучне слово, так його назвали глядачі й критики – Корифей, тобто великий майстер. Ось це про Марка Кропивницького.
Не дарма його трупу назвали Театром корифеїв. А я б їх ще назвав Золотим театром.
У Маріуполі Кропивницькому подарували золотого годинника
Коли я бував у Маріуполі з лекціями, мені місцеві краєзнавці розповідали, що в Маріуполі Кропивницькому подарували золотого годинника, десь йому подарували золоту скриню – і це саме керівнику трупи українського театру.
А Рєпін написав картину, де йде корабель і Кропивницький ним керує. Тобто, безумовно, Корифей. Театр корифеїв – це бренд, закріплений тільки за цим театром, жодна інша трупа не має такого бренду.
– Поговорімо про ваше місто, яке влітку 2016 року стало Кропивницьким. А які ще назви розглядали і чому зупинилися саме на цій?
– Була доволі цікава епопея. У нас було сім назв. Кіровоград одразу потрапив під декомунізацію, цей варіант навіть не розглядався. Єлисаветград – перша назва, це одна з історичних назв. Друга – Інгульськ, тому що через наше місто протікає річка Інгул і вона починає текти на території нашої області. Була також назва Козацький, оскільки тут чимала козацька історія. Була назва Ексампей, тому що центр Великої Скіфії знаходився на території нашої області й скіфський орел прикрашає герб області. Благомир, той хто її пропонував, вважав, що вона принесе мир, добробут, достаток у наше місто. І ще був варіант Златопіль.
Міська рада відправила до Верховної Ради сім назв, вже за законом Верховна Рада повинна була обрати одну назву із запропонованих громадою.
– То це був ваш вибір чи вибір Верховної Ради?
– Це був вибір відповідно до закону. Тому що законів про місцеві референдуми у нас не існує. І в законі про перейменування було прописано, що рішення ухвалює Верховна Рада. Місто запропонувало сім назв, одного варіанту не надавши.
Верховна Рада спочатку обрала Інгульськ, але громада виступила проти. Причому аргументація була дуже дивна – що це тюркська назва. Буцімто Дніпро це не тюркська назва, як і дуже багато їх у нас. Тоді Верховна Рада запропонувала Кропивницький і 14 липня 2016 року проголосувала.
– Як на вашу думку, назва прижилася? Кіровоградці вже стали кропивничанами?
– У нас є чудовий фестиваль KropFest, який проходив тричі у нашому місті, у нас є ресторація «Кропивницький», у нас є «Велокроп» тур, ми називаємо наше місто «Кроп», «Кропик» – з’явився такий нікнейм. Назва приживається, люди її сприймають нормально.
Марко Кропивницький жив тут, він створив тут театр
Безумовно, є люди, які не сприймають назву. Є дві категорії. Нещодавно виявили одного сепаратиста – мешканець колишнього Кіровограда, який зараз воює на боці ОРДЛО. Він каже, що для нього місто залишається Кіровоградом. Проросійська частина суспільства за назву Кіровоград. А є люди, які бояться змін, кажуть, що вони звикли до назви Кіровоград. Але загалом нова назва прижилася й абсолютно влаштовує громадян. Принаймні протестів ніяких немає.
– Наскільки мені відомо, Сергій Кіров до вашого міста непричетний, на відміну від Марка Кропивницького.
– Марко Кропивницький жив тут, він створив тут театр. Кірова тут жодного разу не було. Але роль Кірова в історії нашого краю є. Кіров – один з ідеологів Голодомору, а отже причетний до мільйонних жертв, а на території нашої області це десятки тисяч.
Кропивницький всиновив дитину, коли проживав у тодішньому Єлисаветграді, а діяльність Кірова призвела до того, що діти вмирали під час Голодомору 1932–1933 років.
Тому якщо володієш знаннями, ти не схочеш жити у Кіровограді, а будеш підтримувати нову назву.
– У вашого міста велика історія перейменувань: Кіровоград, Зінов’євськ, Єлисаветград. Як вважаєте, на Кропивницькому перейменування завершаться?
– Назва може змінитися лише тоді, коли зникне незалежна Україна. Але такого не буде. Думаю, ми етап загрози нашої державності у глобальному вимірі вже пройшли. У науці є таке поняття як маркування простору.
Кропивницький – це український маркер на карті України. Я багато спілкувався з мешканцями інших міст, які казали: «Юрію, якщо місто буде Кіровоградом або Єлисаветградом, ми до тебе в гості не приїдемо».
Тому я думаю, що крапка вже поставлена – місто отримало гідне ім’я.
Читайте ще:
