Які найпоширеніші незакриті потреби сімей внутрішніх переселенців? Чому в європейських країнах вже майже 250 випадків відібрання українських дітей соціальними службами та куди в такому випадку повинні звертатися рідні по допомогу? Скільки інтернатних закладів евакуювали за кордон і чи повинні вони повертатися в Україну? Про це в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода «Ти як?» розповіла представниця омбудсмена з прав дітей, сім’ї, молоді та спорту Ірина Суслова.
– Які основні незакриті потреби сімей внутрішніх переселенців?
– Є потреба у забезпеченні базових потреб, це – медицина, освіта, бажано офлайн-освіта, працевлаштування, житло та забезпечення. У кожній сім'ї ситуація абсолютно різна. Якщо ми розглядаємо багатодітну сім'ю, які є внутрішньо переміщеними особами – то це може бути історія про доступ до освітніх послуг. Тому що онлайн-навчання потребує великої кількості гаджетів. І через це, фактично, унеможливлюється участь дитини у навчанні.
До нас звертаються з різних територій України зі скаргами на кшталт: «Ви тут не зареєстровані, ми вам не надамо медичні послуги». Чому так відбувається? У містах, особливо таких як Дніпро, Запоріжжя, є концентрація великої кількості внутрішньо переміщених осіб, але поліклінік, лікарень більше не стало. А навантаження збільшилося. І медичні заклади просто не спроможні забезпечувати потреби та надавати допомогу такому широкому колу населення.
Коштів, які внутрішньо переміщені особи отримують як допомогу на себе і на дитину, недостатньо для закриття базових потреб
Якщо дитина дошкільного віку або навчається в молодших класах, чи потребує проходження навчання онлайн, і відповідальний дорослий один у дитини – він не спроможний виходити на роботу. Коштів, які внутрішньо переміщені особи отримують як допомогу на себе і на дитину, недостатньо для закриття базових потреб. А в їхньому випадку – це оренда житла, оплата комунальних послуг, забезпечення базових потреб дитини: харчування, одяг, розвиток якийсь первинний має бути так само. Ось і виходить, що, фактично, доросла людина не може працювати, тому що вона має перебувати з дитиною, їй немає з ким залишити дитину. А з іншого боку – вона має працювати для того, щоб забезпечити базові потреби.
– Чи є проблеми з отриманням необхідної допомоги для сімей біженців із дітьми?
– Держави, які підтримали Україну та надають статус тимчасового перебування українцям, повністю забезпечують дітей соціальною підтримкою, надають безкоштовну освіту та медичну допомогу. Наприклад, у Німеччині, Польщі, США українська дитина отримує доступ до усіх послуг, які є у місцевих дітей. Більше того – саме ці країни та Італія – також лікують українських дітей від орфанних захворювань. Наприклад, це спинально-м'язова атрофія, лікування якої вартує одним уколом два мільйони доларів.
Трапляються випадки, так би мовити, відібрання дитини у людей, з якими вона перебуває
Поряд із тим, через відмінності у законодавстві, у європейських країнах трапляються випадки, так би мовити, відібрання дитини у людей, з якими вона перебуває. Станом на зараз таких випадків зафіксовано 240. Для прикладу, це можуть бути історії, коли мама була змушена залишитись на роботі в Україні, а в евакуацію відправила бабусю зі своєю дитиною. Бабуся не має ніякої довіреності на представлення інтересів і не вважається за європейським законодавством родичкою цій дитині. Таким чином соціальні служби можуть задіяти поліцію і вилучити дитину із сім'ї.
Тут – недопрацювання з боку України. Тому що ми мали повідомити людей, сказати: «Друзі, є закон, він передбачає, що, наприклад, у Німеччині ви маєте зробити ось такі процедури». Чи що не може бути в Італії або Франції опікуном людина, яка досягла 65-річного віку. Офіс уповноваженого намагається слідкувати за цією історією, моніторити ситуацію, надавати правову допомогу жінкам або сім'ям, які опинилися в такій ситуації.
Ми працюємо зараз із міжнародними організаціями, щоб врегулювати це питання, і щоб ті, хто потрапив у таку ситуацію, отримали, дві речі – правову допомогу і переклад. Тому що далі, щоб вони могли представляти свої інтереси в суді, вони мають мати адвоката і перекладача.
Родичі (відібраних дітей – ред.) мають обов'язково звернутися до консульського відділу, їх поінформувати. Тому що саме консули здійснюють офіційне представництво України за кордоном. І також вони можуть звернутися до Офісу уповноваженого з прав людини, ми візьмемо це питання на контроль, будемо комунікувати з консулом, з міжнародними партнерами для врегулювання цієї ситуації.
– Скільки українських дитячих будинків евакуювали? Чому дитячий інтернат, евакуйований за кордон, повернули в Дніпро?
– Всього із 727 закладів в евакуації зараз 214, з них в межах України – 55, і за кордоном – 168. Це орієнтовно 7125 дітей. Такі заклади мають залишатися у безпечних місцях. Вони не мають повертатися на ті території, де неможливо забезпечити безпеку.
Повернули дітей з інвалідністю у Дніпро, яке зазнає постійних обстрілів і атак Росії
Ситуація по Дніпру (повернення Дніпропетровського дитячого будинку-інтернату – ред.) трагічна тим, що, окрім того, що повернули дітей з інвалідністю у Дніпро, яке зазнає постійних обстрілів і атак Росії, у приміщенні інтернату також відсутнє бомбосховище. Заклад триповерховий, ліфт у аварійному стані. І діток на кріслах колісних, фактично, неможливо доставляти на другий і третій поверхи в кімнати. Тому діти змушені були залишатися на першому поверсі у кімнатах з порушеннями стандартів по кількості розміщення на квадратні метри.
Після того, як стала відома інформація, що дітей повернули у приміщення без бомбосховища, їх перемістили у заклад охорони здоров'я. І через два дні буквально (26 травня – ред.) прилітають ракети. І стоїть питання: а це ця лікарня, де перебувають діти – чи це не ця лікарня, де перебувають діти? Це створює додатково багато проблем, яких могло би і не бути.
(ПРИМІТКА: Після повернення Дніпропетровського дитячого будинку-інтернату в Україну представники Офісу омбудсмена перевірили заклад. Там вони зафіксували також зв’язаних дітей, антисанітарні умови – зокрема, тарганів у харчоблоці).
Окрім Дніпра, зараз відбувається повернення кіровоградських інституційних закладів. Однак вони продемонстрували хороший приклад, вони повертають дітей вже не в інтернатні заклади, а в дитячі будинки сімейного типу. По суті, діти йдуть в сім'ї.
– Чи всиновлюють українських дітей із закладів, які евакуювали за кордон?
Запит на всиновлення – величезний
– Запит на всиновлення – величезний як і за кордоном, як і всередині країни. Багато іноземців звертаються: «Ми хочемо взяти дітей з інтернатних закладів, ми хочемо підтримати Україну, ми хочемо дати краще майбутнє вашим дітям».
Але законом забороняється всиновлення іноземцями під час воєнного стану, тому що ми не зможемо відслідкувати долі наших дітей в сьогоднішніх умовах. Існують великі ризики і ми не маємо права ризикувати. Тому позиція держави, я гадаю, буде незмінна до кінця дії воєнного стану.
– Чи можна українцям всиновлювати дітей із закладів, евакуйованих за кордон?
– Можна. Ми зараз працюємо над тим, як запровадити механізм, щоб процес всиновлення відбувався максимально ефективно і швидко, можливо – частково онлайн. Тому що має відбутися знайомство – дитина має познайомитися з дорослим, дорослий має познайомитися з дитиною. Має відбутися контакт. Ми не знаємо, скільки ще буде воєнний стан. Рік, пів року, два місяці, три роки? Ніхто не знає. А діти мають право на родину.
