Він – останній голова президії соціалістичної Югославії та двічі президент незалежної Хорватії. Його не дуже люблять хорватські ветерани (через те, що свідчив проти них в Гаазі), однак саме за його каденції Хорватія провела економічні реформи, які дозволили країні 2013-го приєднатись до Євросоюзу. Раніше Стіпе Месич називав себе «адвокатом України в ЄС», тепер же слів підтримки на адресу Києва від нього не чути. Натомість, він виступає проти санкцій відносно Росії. Останнім часом другого президента Хорватії бачать на економічних форумах у Нур-Султані, Мінську та Москві. Журналісти Радіо Свобода розпитали Стіпе Месича – чому його «потягнуло» на Схід та чи багато колишніх євроінтеграторів тепер симпатизують Москві.
Зі Стіпе Месичем ми зустрічаємось у Загребі. Щоправда, до свого офісу політик не запрошує, а приїжджає до нас у готель. Другого президента Хорватії супроводжують прессекретарка та охоронець.
Початок війни на Балканах 91-го року Стіпе Месич застане на посаді голови президії Федеративної Югославії. Хорват за національністю – він спочатку виступає за збереження єдиної держави, але пропонує трансформувати її у конфедерацію, де республіки мали б широку автономію.
Однак, усе зміниться 7 жовтня 1991 року, коли Югославська народна армія завдасть ракетного удару по Банських дворах – урядовому кварталові Загреба. Тоді Стіпе Месич підтримає негайний розрив усіх зв’язків Хорватії з офіційним Белградом.
«Не було жодної причини для війни. Конституція Югославії від 1974 року дозволяла республікам навіть вийти з федерації. Проте, голова Сербії – Слободан Мілошевич – не хотів ані федерації, ані конфедерації. Він хотів «Велику Сербію». Він дурив світ – казав, що бореться за збереження Югославії. І дурив сербів, бо ніколи не казав, що бореться за «Велику Сербію». Він казав – «серби жили в одній державі і будуть жити в одній державі». Однак, його метою була «Велика Сербія» і при тому – етнічно чиста. Тож, ми у Хорватії змушені були захищатись», – згадує Стіпе Месич початок війни.
У розпал бойових дій він був соратником першого президента незалежної Хорватії – Франя Туджмана. Однак, 1994 року Месич залишить посаду спікера Сáбору – хорватського парламенту – і перейде в опозицію до чинного президента. Бо підозрює, що Туджман веде перемовини зі Слободаном Мілошевичем щодо розділу Боснії і Герцеґовини.
Коли 2000 року Месича оберуть президентом Хорватії, він ліквідує пряму телефонну лінію Загреб-Белград, якою свого часу користувались Туджман і Мілошевич. А ще Месич добровільно свідчитиме проти хорватських генералів на трибуналі в Гаазі, після чого там навіть винесуть два вироки.
Стіпе Месич переконує: давав свідчення проти своїх військових «заради встановлення справедливості, яка необхідна для примирення сербів і хорватів». Після війни офіційний Загреб також амністував усіх, хто брав участь у сепаратистських повстаннях. Прощення торкнулось навіть тих, хто тримав у руках зброю, однак слідчі не довели, що ці люди скоювали воєнні злочини.
«Будь-яка війна завжди закінчується миром, але те, що залишається – це ненависть, і вона отруює життя. Досі є взаємні звинувачення – серби звинувачують хорватів за застосування сили, хорвати звинувачують сербів. Ці звинувачення дуже загальні. Тобто за те, що хтось конкретний зробив якийсь воєнний злочин, звинувачується вся Сербія. Але ж не можуть усі хорвати відповідати за злочин одного хорвата. Так само, як усі серби не можуть відповідати за злочин конкретного серба. Це дурниці. Я вважаю, що звинувачення мають бути індивідуальними. Сама війна не є злочином. Злочини – це те, що роблять конкретні люди під час війни», – наполягає другий президент Хорватії.
Він припускає, що питання прощення ворогів і примирення українським суспільством сприймаються неоднозначно – так само, як свого часу і в Хорватії. Однак, запевняє – це необхідний крок по завершенню війни. Завершити яку – на думку Стіпе Месича – санкції відносно Росії навряд чи допоможуть.
«Знаєте, я дуже сентиментальний щодо України, бо батько моєї дружини – українець. І мені особисто дуже шкода, що в Україні відбувається збройний конфлікт. Але, я проти санкцій щодо Росії – тому що давно спостерігаю, як діють санкції в різних країнах. На мою думку, вони ніде не вирішили конфлікту. Санкції проти Саддама Хусейна тільки робили його міцнішим, санкції проти Куби лише зміцнили режим на Кубі. Я вважаю, що санкції не є гарним способом тиску на агресора, треба шукати інші варіанти. Треба, щоб у кінці всі отримали користь», – пояснює свою позицію Месич.
Він уважає, що конфлікт на сході України давно міг би бути вирішеним на переговорах у Мінську. Однак, цьому заважає те, що Україна у конфлікті не з простим сусідом, вона «затиснута у геополітичних лещатах» між Заходом та Сходом. Бо Хорватія і Сербія, попри протистояння, не мають альтернативного напряму інтеграції, крім Євросоюзу.
«Глобально Україна затиснута з двох боків – з одного боку Захід зрозумів, що крах СРСР дозволяє тепер розширюватись на схід, а з іншого боку – зміцніла Росія. Під час Холодної війни світ тримався на страху перед ядерною зброєю, яку мав і Схід, і Захід. А коли Варшавський блок розпався, Захід чомусь сприйняв це як власну перемогу. І світ із двополярного став однополярним, де Америка – головний господар. Але, поки Сполучені Штати фокусувались на Росії, зміцніли інші сили. Приміром, Китай. А це вже нова проблема. Це говорить про те, що однополярний устрій світу вже не функціонує і потрібно створювати мультиполярну систему, де всі країни мають рівні права, можуть самі обирати свій шлях. Щось на зразок ООН», – ділиться думкою Месич.
«Я хочу сказати, що спочатку ми перейшли з двополярного на однополярний світовий устрій, а тепер ми на шляху до мультиполярного. Керівники всіх великих держав повинні це визнати і прийняти», – резюмує другий президент Хорватії.
Стіпе Месич вважає, що в мультиполярному світі великі держави мають остаточно відмовитись від імперських амбіцій та дозволити решті країн самостійно обирати шлях розвитку та напрямок інтеграції.
Читайте також :
