Популярна серед туристів Хорватія в 90-ті пройшла крізь жорстоку війну та мала на своїй території квазіутворення на зразок ОРДЛО, яка називалася «Республіка Сербська Країна». Більшу частину захоплених земель хорватське військо звільнило 1995 року короткими наступальними операціями «Буря» і «Блискавка». Контроль же над східним регіоном – хорватським Подунав’ям – Загреб повернув шляхом переговорів.
Із 1995 і по 1997 рік тривала мирна реінтеграція. Вона стала єдиною подібною операцією ООН, що завершилась успіхом. Радіо Свобода публікує розповідь учасниці тих подій.
Із Весною Шкаре-Ожболт ми зустрічаємось у Загребі – в будівлі посольства України. Саме вона керувала процесом мирної реінтеграції Подунав’я – спочатку як радниця президента Хорватії, пізніше – як міністр юстиції. Тепер Весна консультує українських урядників.
Дуже важко було переконати людей, що треба повернути в той регіон населення – не тільки хорватів, але і сербівВесна Шкаре-Ожболт
Демілітаризація, контроль над кордоном, повернення біженців – це технічні кроки. «Закон про прощення» – це вже законодавчий супровід реінтеграції, який балканській країні дався найважче. Хорватії довелось простити сепаратистів, які тримали зброю в руках – за умови, що вони нікого не вбивали.
«Найважче – це переконати населення, що ці землі треба повернути мирним шляхом. Усі хотіли, щоб ми повернули їх військовими операціями. А ще дуже важко було переконати людей, що треба повернути в той регіон населення – не тільки хорватів, але і сербів. Та забезпечити їм мирне життя після війни», – Весна Шкаре-Ожболт наполягає: у сучасній Хорватії серби і хорвати мають рівні права.
Попередні дві місії ООН провалилися
Ми вимагали, щоб нам призначили американського генерала. І ми отримали генералаВесна Шкаре-Ожболт
Коли президент Франьо Туджман заявив, що східні землі повертатимуть мирним шляхом, у Хорватії в це мало хто повірив. Адже дві попередні місії ООН провалилися – вони досягали припинення вогню і заморожували конфлікт. Однак, третя місія таки принесла до Хорватії довгоочікуваний мир. На думку Весни Шкаре-Ожболт, все це стало можливим завдяки влучному підбору кадрів.
«З самого початку ми вимагали, щоб нам призначили американського генерала. Нашу вимогу почули і ми отримали генерала. Саме він досягнув встановлення миру.
Один з прикладів, що він робив: там були нафтові поля, ця територія називалась Джелетовці. І там постійно були якісь люди у чорному одязі – вони роз'їжджали на лімузинах, качали нафту і вивозили до Сербії.
Одного разу генерал приїхав туди з військовими – з Бельгії, Польщі та інших країн – вони вибили звідти людей, зайняли нафтові поля. Він мені зателефонував і сказав – «усе, я маю владу над нафтою», я сказала – «браво, супер». І так воно відбувалося, крок за кроком», – розповідає Весна Шкаре-Ожболт.
Спочатку контроль над кордоном та роззброєння, потім – повернення біженців
Реінтеграція Подунав’я тривала два роки – з 1995 по 1997 рік. Першим кроком була демілітаризація – під час неї відвели важке озброєння. Потім у декілька етапів у місцевого населення викупили легку зброю. Весна Шкаре-Ожболт акцентує: це робили вже після того, як взяли під контроль кордон із Сербією – щоб не викуповувати зброю у тих самих людей по декілька разів.
«Наступний етап – повернення населення. Ми почали з трьох пілотних сіл. Там у будинках жили серби, які оселились тут під час окупації – це були не місцеві серби, вони приїхали чи то з Боснії, чи то з Сербії. І от виникла дилема: як замінити прийшлих сербів на населення, яке там було?
Ми цих сербів переселили в інші регіони Хорватії. А назад в їхні домівки повернули людей, які там жили раніше. І ми запровадили там перехідну поліцію. Це були трійки – один був представником сербів, другий – хорватів, третій – представником ООН, вони мали спеціальну форму», – зауважує Шкаре-Ожболт. У перехідний період цей одяг не мав жодного національного чи державного символу.
У нас було село, де відновили будинки, але люди туди не хотіли повертатися. І тоді я поїхала до цих людейВесна Шкаре-Ожболт
Повернення біженців на звільнені території Весна Шкаре-Ожболт називає «пекельною роботою», адже примирити хорватів із сербами було надзвичайно важко. І хоча вона займала високу посаду радниці президента, їй доводилось регулярно виїжджати і буквально вмовляти людей та виконувати умови, які вони висували.
«У нас було село, де відновили будинки, але люди туди не хотіли повертатися. І тоді я поїхала до цих людей і вони сказали – «ми не маємо там нічого, це будинки, в яких немає ліжок, немає холодильників, ми не маємо що там робити, врешті-решт». І каже один – «я працюю на землі, а в мене немає ані трактора, ані зерна». Я сказала, «добре», і поїхала збирати все, що їм було потрібно.
Домовилась з фірмою, яка дала мені фуру зерна, ми купили холодильники, плити, ліжка, і приїхала за кілька днів до них із цим усім. Коли вони побачили це все, то зрозуміли – якщо вони туди не поїдуть, то проблема у них самих, а не в державі. Так крок за кроком ми досягали свого», – зазначає Весна Шкаре-Ожболт. За її словами, їй вдалося повернути майже всіх біженців.
Сербам, які не бажали жити у Хорватії, дозволили продати свою нерухомість за ринковими довоєнними цінами.
«Люди з Хорватії, Сербії та Боснії здійснювали обмін житлом. За цим процесом треба було уважно пильнувати, щоб він не перетворився у легальну форму етнічної чистки», – додає ексурядовець.
Прощення сепаратистів та визнання документів
Пізніше Весна Шкаре-Ожболт очолила Міністерство юстиції та взялася за питання «правди і справедливості». Їй вдалося домовитись з владою Сербії, щоб там судили воєнних злочинців, які втекли з Хорватії. І хоча ці кримінальні справи досі не завершені, в хорватському суспільстві їх вважають великим досягненням – на відміну від інших запропонованих Шкаре-Ожболт законодавчих нововведень.
«Важливу справу, яку ми зробили – ухвалили «закон про конвалідацію». Усі події щоденного життя були визнані. Народження дітей, смерть, шлюб, розлучення, купівля будь-чого, закінчення школи. Тобто, усі документи, які видавались окупаційними адміністраціями, визнавались.
Також, ми ухвалили «Закон про прощення». Але, це не є закон про аболіцію, не про повне зняття претензій. Це закон про те, що всі, хто був мобілізований, хто мав в руках зброю, але не вбивав, не знущався, не змушував людей проходити через мінні поля – всі вони отримали прощення.
Закон про прощення багато обговорюють, люди дотепер не мають єдиної думки – чи потрібно було його ухвалювати Є думка, що всіх, хто брав участь у війні, не можна прощати. Але ми вважаємо так: якщо хочеш рухатись вперед – без прощення майбутнього не буде.
Для цього потрібна політична воля, сильні політики. Ситуація була складною, бо на території поверталося і мирне населення, і ветерани зі зброєю в руках. Вони були категорично проти мирної реінтеграції, вони думали серцем, не головою. Ми розмірковували так: це величезні території і там би були величезні жертви, тому було вкрай неправильно йти на військове вирішення. Ми їх переконували і це було нашою щоденною роботою.
Дуже тяжко щодня йти і розмовляти з людьми, але насправді ця робота дуже вдячна, бо коли ти бачиш результат, тобі повертаються всі витрачені сили», – запевняє Весна Шкаре-Ожболт.
За її словами, під час консультування українських урядовців вона завжди акцентує, що ситуація на Донбасі і в Криму має свої тонкощі, однак більшість етапів реінтеграції цілком можна застосувати і в Україні.
