Речниця Білого дому Джен Псакі, характеризуючи промову російського президента 9 травня, заявила: «Припущення, що війна, яку веде президент Путін, була викликана планами Заходу, – це брехня і абсурд». Справді, у цій промові є чимало абсурдного. Але цей абсурд виглядає цілком логічно. До нього російський президент і російське керівництво йшли протягом останніх років.
Міф про «велику перемогу», який тримав СРСР
Моменти абсурдності святкування 9 травня як «дня перемоги» були закладені в Радянському Союзі із самого початку. Адже відомо, що акт капітуляції нацистської Німеччини був підписаний 8 травня 1945 року. Однак тодішньому очільнику Радянського Союзу Йосифу Сталіну захотілося відзначати перемогу над нацистами на день пізніше – щоб не так, як на Заході. Мовляв, за московським часом акт капітуляції був підписаний, коли вже було 9 травня.
Парад провели 24 червня 1945 року. Однак уже в 1946 року й наступні роки парад перемоги не проводився. Зрештою, в 1948 році 9 травня перестало бути «червоним днем календаря», тобто вихідним.
Ніхто не творив «культу ветеранів». Адже ці ветерани бачили жахіття війни, те, що радянське командування їх не жаліло, часто здійснювало проти них репресії. Багато з цих ветеранів побачили європейські країни, те, що рівень життя там вищий, ніж у Радянському Союзі. Зрештою, вони бачили, що їхні успіхи були значною мірою обумовлені американським ленд-лізом, завдяки якому Радянський Союз отримував американську зброю, техніку, продукти харчування.
У своїх спогадах Микита Хрущов навіть писав, ніби йому по секрету сказав Сталін, що Радянський Союз не міг би виграти війну без американської допомоги. Але це, звісно, не афішувалося. Тобто радянські ветерани Другої світової війни могли стати вибухонебезпечним матеріалом – як декабристи після так званої російської Вітчизняної війни 1812 року. Тому наївні сподівання деяких радянських людей, що після поразки нацистської Німеччини в їхній країні відбудуться якісь реформи, буде лібералізований режим, не здійснилися. Навпаки, люди в СРСР отримали посилення репресій, розгортання цілеспрямованої пропагандистської кампанії проти культури Заходу, так званих «безрідних космополітів».
Про ветеранів і «велику перемогу» згадали через двадцять років – коли чимало цих ветеранів відійшло у вічність. Коли в активне життя прийшло нове покоління, яке не знало війни. Коли, зрештою, жахіття війни були призабуті.
Саме в 1965 році, на 20-у річницю з часу розгрому нацистської Німеччини, в Москві на 9 травня вдруге був проведений парад. Почав творитися міф про перемогу в так званій «Великій Вітчизняній війні».
У Радянському Союзі спеціально не хотіли говорити про Другу світову війну, яка почалася у вересні 1939 році з розподілу Польщі нацистською Німеччиною й більшовицьким Радянським Союзом. Як про своєрідну концептуальну альтернативу Другій світовій війні радянська пропаганда з легкої руки Сталіна почала утверджувати уявлення про так звану «Велику вітчизняну війну», яка почалася з червня 1941 року, коли на Радянський Союз напала Німеччина, і яка тривала до травня 1945 року, тобто до перемоги над нацистами.
З другої половини 60-х років ХХ століття, у період «застою», в Радянському Союзі почав активно творитися міф про Велику вітчизняну війну й перемогу в ній. Щоправда, цей міф не став тоді головним пропагандистським міфом Радянського Союзу. Головним таким міфом лишався тоді міф №1 про «Велику Жовтневу соціалістичну революцію». Адже ця революція, так вважалося, поклала початок радянської держави. Тому саме 7 листопада, коли вона була здійснена, щорічно проводилися помпезні паради. Парадів же 9 травня, здебільшого, не було.
Міф же про перемогу Радянського Союзу у Великій вітчизняній війні став міфом №2 радянської пропаганди. Він був потрібен з кількох причин. З одного боку, цей міф став «лікуванням» комплексу неповноцінності, який відчували радянські люди в період застою. Адже в той час для них вже потроху приходило розуміння, що люди на Заході живуть краще, вільніше, заможніше. І ось відчуття цієї неповноцінності компенсувалося тезою «ми ж переможці у Великій вітчизняній війні, ми врятували Європу» і так далі.
З другого боку, в період так званої «відлиги» в кінці 50-х на початку 60-х років ХХ століття в Радянському Союзі з’явилося чимало літератури, де «негероїчно», а реально правдиво розповідалося про Другу світову війну, про сталінські репресії.
У час застою це треба було «замазати». Й для цього був потрібен міф про перемогу у Великій вітчизняній війні. З’явилося чимало літератури, яка оспівувала (часто фальшиво) радянських солдат, писалися пісні на воєнну тематику, знімалися кінофільми, масово почали ставитися пам’ятники. До пропаганди цього міфу широко залучалася школа. Це робило свою справу.
Більшість радянських людей, які не знали реалій Другої світової війни, повірили в цей міф, перейнялися ним.
Показово, що цей міф почав висуватися на перший план у останні роки існування Радянського Союзу. В часи «перебудови» тодішній міф №1 Радянського Союзу про «Велику Жовтневу соціалістичну революцію» зазнав дискредитації. Тому міф про перемогу у Великій вітчизняній отримав усі шанси стати основним. У 1985 і 1990 роках в Радянському Союзі були проведені паради 9 травня.
Для чого Росії радянський міф №2?
Здавалося, крах Радянського Союзу мав би привести до руйнування міфу про перемогу у Великій вітчизняній війні. Однак ні. У Росії його вирішили реанімувати й зробити своїм головним пропагандистським міфом.
9 травня 1995 року, за часів президентства Бориса Єльцина, був проведений парад на Красній площі в Москві. Далі такі паради стали традиційними. Щоправда, на початках вони мали мирний характер. На них не демонструвалася військова техніка.
Однак з часом ці паради набули відверто мілітаристського характеру. Особливо коли на зміну Єльцину прийшов Путін.
Росіян переконували, що вони єдині є переможцями нацизму і це є предметом їхньої національної гордості. На це працювала велика пропагандистська машина. Продукувалася різноманітна «воєнна» література, знімалися кінофільми «про війну», проводилися широкомасштабні заходи до 9 травня на державному рівні. При цьому акцент робився на тому, що це, власне, російське свято. І там, де святкують 9 травня, там і Росія.
Наприклад, ці святкування проходили під червоними прапорами й російськими триколорами. Хоча таке поєднання виглядає абсурдним. Адже триколор використовувала в своїй символіці Російська Визвольна армія, яка під час Другої світової війни воювала на боці Вермахту.
Або ще один абсурд – коли в Росії почали використовувати т. зв. георгіївські стрічки, фактично, символіку колишньої Російської імперії.
На жаль, ця пропагандистська пошесть не оминула Україну. Робилося це не без агентів впливу Росії. Однак чималу роль у роздуванні міфу про перемогу у Великій вітчизняній війні у нас відіграли проросійські політики й діячі.
Уже минулого року на параді 9 травня в Москві з уст Путіна прозвучала думка, що, фактично, лише російський народ переміг німецький нацизм. Звісно, абсурд. Але цей абсурд є яскравим виявом російського шовінізму.
Нинішня промова Путіна на московському параді 9 травня справді стала вершиною абсурду. Російський президент вирішив прирівняти нинішню війну, яку він розв’язав проти України, з Великою вітчизняною війною, ледь не договорившись до того, що російське воїнство в Україні воює проти Заходу, захищаючи Росію. Навіть серед частини росіян є розуміння абсурдності таких заяв Путіна.
Сподіваюся, що більшість українців теж розуміють цю абсурдність. І зроблять адекватні висновки, чи потрібне їм святкування фактично проросійського «дня перемоги»?
Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
