«Юрій Шухевич був революційною натурою» У Львові поховали сина головного командира УПА

ЛЬВІВ ‒ 10 грудня у Львові попрощалися з сином головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича, політв’язнем радянського часу, народним депутатом України VIII скликання, Героєм України Юрієм Шухевичем.

Він помер 21 листопада у віці 89 років. Останні місяці разом із родиною жив у Німеччині, де проходив лікування. Поховали відомого українця, який зазнав жахливих радянських репресій і став незрячим, на Полі почесних поховань на Личаківському цвинтарі у Львові.

Прощання з Юрієм Шухевичем відбулось у Гарнізонному храмі у Львові. Провели в останній путь громадського діяча і політика рідні, друзі, знайомі.

Дружина Юрія Шухевича ‒ Леся Шухевич ‒ розповіла Радіо Свобода, що чоловік важко хворів останні місяці.

«Юрко важко хворів, але весь час цікавився новинами, хотів знати, що відбувається в Україні. Казав, якби на 30 років був молодший, то їздив би по колишніх совєтських територіях і піднімав людей. Він свято був переконаний, що Україна переможе, а Росія розпадеться. Я весь час була при Юркові. У нього була дуже гарна усмішка, яку запам'ятаю назавжди. Там, на небі, маємо сильну армію», ‒ говорить Леся Шухевич.

«Ми довший час разом працювали. Я часто супроводжував пана Юрія, бо він був незрячий, але мав ідеальну пам'ять. Усе запам’ятовував. Слухав інформацію, аналізував її. Я дивувався його оптимізму і пам’яті», ‒ каже львів’янин Петро Байса.

«Він витримав усі ці репресії, його це не зламало. Ми зустрілись, коли Юрій приїхав до Львова. Юрій належав до таких людей, які від самого дитинства були зв'язані з революційною боротьбою, не мав спокійного часу, а постійно був в опозиції: втікав із притулку, старався бути зв'язаним із батьком нелегальними способами. Коли вийшов на волю, то був у постійній опозиції до всієї влади в Україні. Завжди мав свою думку і позицію, хоч не з усім громадськість і згоджувалась, але Юрій був такою революційною натурою і таким зостався», ‒ говорить поет, політв’язень радянських таборів Ігор Калинець.

«Насправді, він був дуже рішучим, ідейно-твердим. Репресії Кремля його не зламали. Він був набагато більш твердим, аніж ті люди з націоналістичного руху, які приїхали із Заходу. Юрій Шухевич розумів, що без війни нічого не буде і вже на початку 90-х про це говорив, що з Росією Україні війни не уникнути», ‒ наголошує дослідник національно-визвольного руху Ярослав Сватко.

Десятиліття неволі і знущань

Батьки Юрія Шухевича ‒ майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич і Наталія Березинська, які походили з інтелігентних родин, ‒ побрались у 1930 році. Наталії було 20 років, Романові ‒ 23. А 28 березня 1933 року у подружжя народився син Юрій.

Однак родина разом жила недовго, вже у червні 1934 року Роман Шухевич у числі інших членів ОУН був арештований польською владою і потрапив у концтабір у Березі Картузькій. У 1937 році сім’я знову була разом і жила у Львові.

У своїх спогадах Юрій Шухевич написав, що родина на початку Другої світової війни, з 1939 року жила у Кракові, який був окупований нацистами. Львів тоді перебував під радянською окупацією. Шухевичам вдалося уникнути сталінських репресій у 1939–1941 роках. Краків став тим містом, де батько із сином спілкувались найдовше за все життя. Це був найщасливіший час для Юрія. У 1940 році у подружжя Шухевичів народилась донька Марія.

Роман Шухевич із бійцями батальйону «Нахтігаль» увійшов у Львів 30 червня 1941 року. І одразу ж дізнався, що в тюрмі на Лонцького НКВС закатував до смерті його рідного брата. Коли у липні 1944 року на західні терени України знову прийшла радянська влада, Шухевичі не виїхали зі Львова, як це зробили тисячі родин, утікаючи від радянських репресій. Бо знали, який жах, горе, сльози, тортури принесе комуністична влада вдруге.

«Роман Шухевич не виїхав з України, не вивіз родину. Він мав моральне переконання, що воює за Україну і його родина має бути з ним. Він не мав би морального права бути членом організації, якби поїхав. Він не мав морального права когось посилати на смерть, вимагати чогось, якщо б його рідні були десь за кордоном. Це був самоконтроль, що він не мав би права очолювати організацію, якщо б дружина з донькою і сином жила в Мюнхені, а він відсилає на смерть людей. Це була позиція Романа Шухевича. Юрій Шухевич у свої 14 років був сформованою особистістю, потім перебував у неволі під впливом українських дисидентів, як Богдан Сорока, Іван Губка. Він у тюрмі пройшов націоналістичні університети, здобув добрі навички, мав дуже добру пам'ять», ‒ говорить історик Микола Посівнич.

Сім’я Романа Шухевича зазнала жахливих репресій з боку Кремля. Його батьки, сестра були виселені у Сибір, брат був замордований НКВС. У 1945 році дружину Романа Шухевича арештували, а сина і доньку відправили у спеціальний дитячий будинок у Чорнобиль, а потім у Сталіно (Донецьк). У серпні 1947 року Юрій Шухевич, якому було 14 років, втік з притулку і зумів добратись у Львівську область.

«У Галичині я зумів через підпілля встановити зв’язок з батьком. І ось нова зустріч в лісі коло села Підгороддя на Рогатинщині (Івано-Франківська область). Був кінець вересня або початок жовтня 1947 року. Майже цілу ніч ми говорили про нашу родину, її арешт, дитячий будинок, втечу з нього, мандри по Україні та інше. Тоді, власне, батько мені сказав, що вони, тобто підпілля, борються не за те, щоб помститись за жертви, а за те, щоб подібне не могло більше повторитися. Наступна зустріч відбулася у Львові на Замарстинові. Були ми разом кілька годин. Розмовляли про те, що треба буде поїхати і забрати з дитячого будинку у Сталіно мою семирічну сестру Марію.. Було 17 січня 1948 року. Живим батька мені вже не довелось побачити», пише у своїх спогадах Юрій Шухевич.

Під час одного з вечорів, присвячених пам'яті Романа Шухевича, Юрій Шухевич розповів, що під час зустрічі з татом у 1947 році, батько його спитав: «Юрку, ти хочеш у підпілля?» . «Так», ‒ відповів. «Слухай, ти розумієш, що ми загинемо у цій боротьбі. Підеш ти, то хто буде підіймати цей народ?» ‒ сказав Роман Шухевич синові.

Батько не дозволив Юрієві приєднатись до УПА, а доручив вивезти сестру з дитячого притулку. Разом із ним у Донецьк поїхала зв’язкова Романа Шухевича ‒ Галина Дидик. Наприкінці березня 1948 року вони приїхали у Донецьк. Але Юрія впізнав працівник держорганів, ґебіст. Неповнолітнього хлопця затримали і засудили на 10 років, як ворога радянської влади, але причина була одна ‒ син головнокомандувача УПА. Будучи просто сином свого батька, Юрій Шухевич майже 34 роки провів у неволі далеко від дому.

5 березня 1950 року у бою з НКВС під Львовом загинув Роман Шухевич. 17-річного Юрія привезли на впізнання тіла. І син впізнав тата, який не здався живим ворогові.

У 1954 році Юрій Шухевич вийшов із тюрми, потрапивши під дію закону про амністію неповнолітніх. Але на волі не довелось побути: був арештований знову, як «син ліквідованого зрадника і посіпаки фашизму Романа Шухевича».

Відбувши 10 років у неволі, Юрій Шухевич знову був арештований і відправлений у табори суворого режиму. У 1968 році сина командира УПА звільнили, але за умови: заборонено жити в Україні. Юрій Шухевич оселився в Нальчику в Кабардино-Балкарії, почав працювати. Але вже в березні 1972 року його засудили втретє на 5 років заслання в Мордовських таборах. У 1973 році новий вирок радянської влади ‒ 10 років тюремного ув'язнення і 5 років заслання. П’ять років Юрій Шухевич перебував у Володимирській в'язниці, а потім у Чистопільській.

Перебуваючи у неволі, приєднався до Української Гельсінської групи. У 1982 році Юрія Шухевича відправили на заслання в Тюменську область. Його термін ув’язнення закінчився у 1988 році. Він повністю втратив зір. Йому було 55 років. Лише у 1990 році Юрій Шухевич отримав дозвіл повернутись в Україну. З 1991 року проживав у Львові, як і його мама, і сестра.

Кримінальні справи Юрія Шухевича збереглися і про це він говорив за життя. Це слідчі справи 1948‒1949 років, 1958-го, а архівні матеріали 1972‒1973 років зашились в Нальчику, в Росії.

«Юрій Шухевич з 1948-го до 1988 року був у тюрмах і на засланні, лише були невеликі перерви. У 15 років арештували тільки за те, що був сином головного командира УПА Романа Шухевича. Це показує обличчя радянського тоталітарного режиму, який дітей лідерів національно-визвольної боротьби прирікав на тюрми, на катування, страждання. Нічого людського в радянському тоталітарному режимі не було. Юрій Шухевич терпів поневіряння, як всі діти учасників національно-визвольної боротьби були на це приречені», ‒ каже історик Святослав Шеремета.

Юрій Шухевич став найстаршим парламентарем у 2014 році. Був співавтором закону про правовий статус воїнів УПА, як борців за незалежність України, а також закону про декомунізацію.

Вів вважав, що Україна повністю не очистилась від радянщини, але це той крок, який позбавить державу радянського минулого.

Політична риторика Юрія Шухевича не подобалась багатьом, спричиняла дискусії, люди часто не розуміли його позиції і на його адресу звучала різка критика. Юрій Шухевич був переконаний, що Україна повинна розірвати всі дипломатичні відносини з Росією і прогнозував розпад цієї країни.

Останнім часом від жив у Німеччині, перебував на лікуванні.

Юрія Шухевича у Львові поховали на Полі почесних поховань на Личаківському цвинтарі. За бажанням родини, поруч із ним перепоховали зв’язкову Романа Шухевича Дарію Гусак, яка померла 12 серпня цього року і спершу її поховали у родинному гробівцю Шухевичів.

Юрієві Шухевичу не вдалося знайти останки батька. Досі невідомо, що енкаведисти зробили з тілом головного командира УПА Романа Шухевича. Версій до сьогодні є чимало.

У 2005 році припускали, що знайдені кістки на дні Збруча, неподалік села Гуків Чемеровецького району на Хмельниччині, належать командирові УПА Романові Шухевичу, але син не визнав цього, бо не підтвердила експертиза. Кістки, за словами Лесі Шухевич, виявились не людськими. Однак дослідники мають сподівання, що вдасться таки віднайти останки загиблого головнокомандувача УПА і поховати його у Львові, де спочиває дружина Романа Шухевича.

УПА: коротко про головне

Українська повстанська армія (УПА) – військово-політичне формування, що діяло на території України в 1942–1956 роках.

Метою створення УПА було об’єднання розрізнених збройних груп націоналістів під керівництвом ОУН(б). Своїм головним завданням УПА декларувала створення національної української армії для відновлення незалежної Української держави і підготовку повстання після того, як комуністичний СРСР і нацистська Німеччина виснажать одне одного у кровопролитній війні.

УПА виступала за створення самостійної соборної Української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі.

Часом заснування вважають 14 жовтня 1942 року, а одним із останніх боїв УПА з військами НКВС був бій із метою заблокувати радянські військові колони до Угорщини для придушення антикомуністичного повстання 1956 року. За деякими даними, все ж останній бік вояки УПА дали аж в 1967 році.

Із травня по листопад 1943 року головним командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік – Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік – Василь Кук.

Для УПА була характерна партизанська тактика, все озброєння було трофейним – німецьким, радянським, угорським та австрійським (ще з Першої світової війни). Окрім українців, у складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.

УПА воювала на два фронти – проти нацистської Німеччини і згодом проти радянської влади, а діяльність УПА визнавали антинімецьким повстанням німецькі окупаційні керівники, зокрема Еріх Кох. Напади частин УПА на німецькі військові підрозділи, як випливає з німецьких документів, тривали до серпня 1944 року, про збройний конфлікт німців і УПА свідчать і звіти радянських партизанів.

Радянська пропаганда очорнювала УПА як структуру, що співпрацювала з нацистською Німеччиною.

У Росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду у 2014 році.

У Польщі теж переважає негативне ставлення до УПА. У 2016 році парламент Польщі кваліфікував дії солдатів УПА проти польського населення на Волині як геноцид.

Радіо Свобода розповідає про Волинську трагедію у спецпроєкті

На Волині діяла не лише УПА, а й мережі й загони «Бульби»-Боровця, «мельниківців» та різних отаманів. Діяли також німецькі каральні частини та поліцаї, в лавах яких служили і українці, і поляки, – а також радянські партизани.

На основі документів СБУ встановлено, що в Західній Україні польські втрати становили 30 327 осіб та 240 знищених населених пунктів, а українські – 16 523 та 115 відповідно. Натомість Інститут національної пам’яті Польщі вважає, що УПА та інші загони націоналістів причетні до загибелі близько 100 тисяч поляків.

Ставлення до УПА в українському суспільстві після здобуття незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і негативним («німецькі колаборанти»), після Революції гідності почало переважати визнання заслуг.

Із 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. 2018 року було ухвалено закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій.

Згідно з соцопитуванням, проведеним восени 2023 року, для понад двох-третин населення України УПА стала символом захисту незалежності.

«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. ...Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації досліженння Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Юрку, ти хочеш у підпілля?» Я кажу: «Так» – спогади Юрія Шухевича про батька