14 червня минуло 130 років із дня народження Євгена Коновальця (1891–1938) – командира Січових стрільців в армії УНР, очільника Української військової організації (УВО) та Організації українських націоналістів (ОУН).

«Уявити історію України ХХ століття без Євгена Коновальця важко, – зазначає колишній директор Українського інститут національної пам’яті (УІНП) Володимир В’ятрович. – Адже його роль у розвитку визвольного руху, який через понад пів століття після його смерті все ж досяг своєї мети, була, без сумніву, визначальною».

Більше про Євгена Коновальця «Історичній Свободі» розповів історик Іван Хома, який досліджує його біографію.

– Володимиру В’ятровичу важко уявити історію України ХХ століття без постаті Коновальця. У свою чергу, мені важко уявити долю самого Коновальця такою, якою вона стала, без Першої світової війни. Перша світова зламала тодішній європейський лад.

У 1914 році, коли ця війна почалася, студент юридичного факультету Львівського університету Коновалець мобілізований до лав австрійської армії. Наступного року він опинився в російському полоні. Завдяки чому Коновалець на межі 1917–1918 років став на чолі куреня Січових стрільців, який був сформований із полонених галичан і буковинців? Невже там не було старших та досвідченіших людей?

– Погоджуюся з позицією Володимира В’ятровича. Коновалець – це ключовий кризовий менеджер українських національно-визвольних змагань. А щодо 1917 року, то тут, у принципі, не дивно. Якщо розібратися, то напередодні Першої світової війни, станом на 1914 рік у Львові в українському студентському русі, – це постать номер один. У 1913 році львівська щоденна українська газета «Діло» про нього, мабуть, найбільше зі всіх українських студентів писала як про людину, яка була в управлінні товариства «Просвіта», була в політичній раді найпопулярнішої тоді української політичної сили – Української національно-демократичної партії, в правлінні ключової української студентської організації – Українського студентського союзу.

Коли Коновалець у 1917 році опинився в Києві, то володів. як зараз кажуть, різними кейсами: громадсько-політичним і, за невеликий період участі в Першій світовій війні та полону, він освоїв ще й військовий кейс.

Лідером Центральної Ради став Михайло Грушевський – це його викладач в університеті. Коновалець прослухав його курс з історії Східної Європи. Тому, коли дізнався про Грушевського, то був на підйомі, мовляв, своя людина, він нас пам’ятає. І активно включився в це життя в Києві, починаючи з липня 1917 року.

– Тобто тут важливу роль відіграло особисте знайомство з Грушевським?

– Я сказав би, що воно надихнуло. Маю листи з табору для військовополонених. Галичани, як дізналися, що в Києві відбувається, що там є Грушевський, то просто були окрилені. Бо це та людина, з якою вони спілкувалися не один раз. Це їх мотивувало особливо до активної діяльності і віри в те, що ця справа, яка в Києві, є історично важлива.

– Зрозумів щодо його громадсько-політичної активності. Але він зі студентської лави пішов до війська. Яке було його військове звання, коли він потрапив у полон?

– Він був на той період часу тільки кандидат в офіцери.

– Навіть не молодший офіцер, а кандидат в молодші офіцери!

– Так. Він став би офіцером, якби після вишколу офіцерського пройшов бойове хрещення. А оскільки він в першому бою, так сталося, потрапив у полон, то фактично опинявся в Києві у статусі кадета, кандидата в офіцери.

– То хотів би уточнити: коли творили Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців, невже там не було офіцера старшого за званням?

– Маємо розуміти, що коли наприкінці 1917 року в Києві творили Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців, то це те саме все середовище, з яким він займався громадсько-політичною роботою напередодні 1914 року. І це середовище його обрало: Дашкевич, Іван Чмола, брати Дідушки та інші люди, які в цей період часу разом творили Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців.

– Треба розуміти, що цей курінь творився в революційних умовах і там був виборний командир?

– Попервах воно так і виходило, але потім ці речі ліквідували 8 січня 1918 року. Підпорядкування командиру і одночасно повага командира до солдата – це один з ключових чинників боєздатності та національної свідомості Січових стрільців.

– Отже, в 1915 році Євген Коновалець – кадет, кандидат в офіцери. Але ми його здебільшого знаємо, як полковника Коновальця. А коли і як він став полковником?

– Курінь Січових стрільців став дуже успішним, проявив свою боєздатність і відданість УНР у першій більшовицько-українській війні. Невдовзі курінь був реорганізований у полк. І далі Коновалець фактично перебуває на посаді полковника, тобто без якогось звання є на посаді полковника. Тому, наприклад, в листах часто пишуть про нього, що Коновалець на посаді і з зарплатою полковника. Якщо не помиляюся, тільки в березні 1920 року головний отаман Симон Петлюра присвоїв йому військове звання полковника Армії УНР.

– Восени 1918 року, замість їхати боронити Львів від поляків, Коновалець долучився до антигетьманського повстання. Якраз була проголошена Західноукраїнська держава, і відразу почався конфлікт із поляками. Січовим стрільцям запропонували поїхати боронити Львів, але вони натомість виступили проти гетьмана Скоропадського і стали головною ударною силою цього повстання. Власне, Осадний корпус Січових стрільців облягав гетьманський Київ.

Чи не шкодував Коновалець про це рішення згодом? Адже наприкінці 1919 року Січові стрільці самодемобілізувалися, не бажаючи продовжувати боротьбу.

– Якщо розібратися, то Коновалець пізніше не шкодував. Можу навіть так сказати, що потім це його до певної міри виховало, він став обережніше підходити до подальших політичних процесів.

Щодо відмови, то маємо розуміти, що це не особисто Коновалець відмовився. Делегата ЗУНР Осипа Назарука, який 6 листопада приїхав в Київ просити у гетьмана Скоропадського про підтримку, запросили на Стрілецьку раду. І майже всі її члени, крім одного Романа Сушка, ухвалили таке рішення. Мовляв, доля України вирішується в Києві, і якщо відбудеться Україна в Києві, то відбудеться в усіх українських землях.

І коли ми говоримо про антигетьманське повстання, то маємо розуміти, що Євген Коновалець перед тим, як підтримати Директорію, звернувся до гетьмана Скоропадського і закликав відмовитися від федеративної грамоти. Тоді Січові стрільці участі в антигетьманському повстанні брати не будуть. І це, до речі, Скоропадський відзначає у своїх спогадах. Саме федеративна грамота призвела до того, що Січові стрільці на чолі з Коновальцем взяли участь в антигетьманському повстанні.

А щодо демобілізації, то 4 грудня 1919 року на Стрілецькій раді сказали, що не бачать перспективи участі в Першому Зимовому поході. Коновалець не казав не йти в похід. Він дав можливість вибирати самостійно, і більше половини Січових стрільців приєдналися до Першого Зимового походу. А Коновалець опинився в луцькому таборі для інтернованих. Поляки його інтернували.

– Розвиток подій у 1919 році відбувався зовсім не так, як сподівалися лідери Директорії. УНР опинилася в дуже скрутному становищі. Чи Коновалець не розчарувався в лідерах Директорії ще більше, ніж в гетьмані?

– Напевне, у Винниченкові розчарувався, але майже до останнього підтримував Петлюру. Хоча дехто його намагався спровокувати на те, щоб усунути Петлюру.

Проте в серпні 1920 року Коновалець остаточно переконався в тому, що він армії УНР вже не потрібен. Він виконав те, що міг, і зрозумів, що Петлюра на нього вже не розраховує. Відтак Коновалець вступає вже в політичний процес. Він живе на той час в Празі і у Відні, намагається об’єднати український національний рух, залагодити конфлікт між середовищами УНР і ЗУНР. Приблизно рік часу на це витратив. І після того, як переконався, що нічого не вдасться, приступив до творення Української військової організації, яку Січові стрільці творили самі, не розраховуючи на різні українські політичні середовища.

– Коли на початку 1920-х років формувалася УВО, а наприкінці 1920-х – ОУН, Коновалець був безальтернативним лідером, провідником, як тоді казали, чи ще хтось претендував на те, аби очолити націоналістичний рух?

– Так вийшло, як і в 1917 році – в середовище, яке його вивело, розуміли, що він саме та людина, яка має організаційні здібності, вміння домовлятися з людьми. Але тут вже інша ситуація: люди програли війну за державу, люди розчаровані й деморалізовані. І Коновалець знаходить ті слова, які дали можливість створити УВО, а потім із ширшого загалу українських активістів створити ОУН.

Конфлікту, хто це має очолювати, при створенні УВО і ОУН не спостерігаємо. Коновалець на той час насправді був єдиний, хто міг об’єднати різних людей для продовження боротьби за українську державу.

– Якщо я правильно зрозумів, Коновалець вмів домовлятися і об’єднувати людей.

– Саме так. І йти на поступки. Коли в 1923 році УВО опинилася під впливом середовища ЗУНР, то, щоб уникнути конфлікту, Коновалець на рік відійшов від УВО, склав із себе повноваження. Але їхня орієнтація на Радянський Союз в кінцевому результаті призвела до того, що люди УВО звернулися до Коновальця, щоб він повернувся. Бо середовище ЗУНР не розуміло ключових завдань, як продовжити подальшу боротьбу за відродження української держави.

– ОУН була бойовою організацією, на яку вороже дивилися і Польща, і Радянський Союз. Через це Коновалець наражався на небезпеку і в силу обставин мусив розумітися на конспірації. Як так сталося, що він не розгледів у емісарі з УРСР агента радянських спецслужб Павла Судоплатова, який знищив провідника ОУН у травні 1938 року?

– Очевидно, він розумів, що за ним будуть стежити. Відповідно велася постійна робота для того, щоб в середовищі УВО і ОУН виявити різну агентуру – польську, радянську.

В принципі, Коновалець намагався бути обережним. Його дії, постійні пересування свідчили про обережність. Працювала його група безпеки, аби уникнути такого вбивства, як із Петлюрою, тобто коли підійшли на вулиці і розстріляли.

Але якщо спецслужби мають на меті знищити, то рано чи пізно вони це виконають. Коновалець на знищення радянськими спецслужбами потрапив в розробку з 1933 року. 5 років потратили на те, щоб його ліквідувати. І знайшли той шлях – під час зустрічі з ним у Роттердамі передали пакунок, в якому виявилася бомба. На цій зустрічі він мав бути не сам, а з одним із оунівців. Але так сталося, що розминулися, і ця різниця в пів години стала фатальною для Коновальця.

– А все-таки, як ви думаєте, завдяки чому Павло Судоплатов, який видавав себе за «Павла Валюха», зумів завоювати довіру Коновальця?

– Напевне, Коновалець до кінця не був обізнаний, що насправді відбувається на великій Україні. Ось ця інформація про те, що десь там жевріє український національний рух, який може вибухнути – це якраз було ключове, це той гачок, на який піймали Коновальця.

– Євгена Коновальця часто зображають таким забронзовілим провідником. А яким він був у житті?

– Цікаве питання. Говорячи про Коновальця, люди справді думають, що це був авторитарний лідер. Насправді, він не був авторитарною людиною. Це була достатньо демократична людина, яка виросла в греко-католицькій сім’ї, в сім’ї вчителів. У мене таке враження, що він був довірливою людиною, і надмірна довіра до агента радянських спецслужб стала для нього фатальною.

У критичний момент влітку 1921 року, коли Коновалець був деморалізований, то, як він відзначав у листах, його у формі тримало кохання. На той час він зустрічався з Ольгою Федак – це дочка одного з найбагатших українців Львова, мецената і політика. Вони одружилися, у них син Юрко народився в 1924 році.

– Коновалець був щасливим у шлюбі?

– Так, думаю, що щасливим. Йому поталанило з дружиною. Одружуючись у лютому 1922 року, вона знала, хто це і що її чекає. І вона підтримувала чоловік в його діяльності, постійно з ним мігрувала.

Політичні рішення Коновалець не ухвалював одноособово, а в дискусії чи бесіді. Чи це була Стрілецька рада, чи якесь вузьке коло членів УВО чи ОУН. Як я розумію, на нього вплинуло галицьке політичне життя напередодні Першої світової війни. Досвід парламентаризму і демократії позначився на його подальшій діяльності.

– Мені здається, Бандера був не таким.

– Так, погоджуюся з вами. Був більш різкий і радикальний.