ЛЬВІВ ‒ 42 дні в російському полоні перебував український військовослужбовець, морпіх Сергій (псевдо «Козак»). Він був у таборі для військовополонених, що розташований в окупованому селищі Оленівка Донецької області.
Сьогодні військовослужбовець, який під час поранення втратив руку, проходить реабілітацію у Львівській області. Про умови перебування в російському полоні ‒ в ексклюзивній розмові з Радіо Свобода.
На третій день повномасштабної війни Росії проти України Сергій (псевдо «Козак») був мобілізований. Він потрапив у 36-ту бригаду морської піхоти, у десантно-штурмову роту. 1 березня його підрозділ зайшов у Маріуполь Донецької області.
Тоді вже пішли танки, БТРи, піхотаСергій
«Заїхали чотири автобуси, десь 100 -103 осіб, і за нами – оточення, кільце замкнулось. Ми переночували на «Азовсталі», в промзоні, якийсь бункер чи укриття, а наступного дня нас розподілили по підрозділах ‒ першу, другу роти, десантно-штурмова, вогневої підтримки. Я з побратимами поїхав у приміську частину Маріуполя, називалась «Волонтерівка», там розташувались у школі, в підвалі. Вже 1 березня йшли обстріли, а сильно почалось після 8 березня. 9 березня, як вже потім пояснили, почався наступ росіян на Маріуполь. Тоді вже пішли танки, БТРи, піхота. Ми почали оборонятись. І відтоді не припинявся наступ, пішла авіація», ‒ розповідає боєць на псевдо «Козак».
До українських морпіхів у сховок прийшли цивільні люди, які втратили внаслідок російських обстрілів будинки, розповідає він. Мешканці не мали де сховатись від постійних авіаударів. Серед них були діти. Літні люди, після інсультів, з іншими важкими захворюваннями, говорить військовослужбовець. Евакуюватись вони не могли з різних причин. Але невдовзі вдалося вивезти жінок із дітьми. Втім, в укриття школи прийшли інші цивільні особи. Бійці їх годували.
Я бачив, як на вулицях лежали трупи місцевих жителівСергій
«Коли ми виходили з позиції, то від школи залишалась лише груда цегли. Ми вже там просто не могли далі перебувати. Тому й перейшли на другу позицію. Коли їхали, я бачив, як на вулицях лежали трупи місцевих жителів. Ми перемістились в район Маріуполя «Українку». Там були багатоповерхові будинки», ‒ каже співрозмовник.
24 березня Сергій разом із товаришем заступив на позиції. Вони з багатоповерхівки стежили за територією. У цей день морпіх був поранений. На його позицію прилетів танковий снаряд. До тями військовослужбовець прийшов вже в маріупольському шпиталі.
Вибір: без руки або зараження кровіСергій
«Там були наші лікарі, лежали поранені в підвальному приміщенні. Мене прооперували. Через 3-4 дні почорніли пальці і почалась гангрена. Хірург сказав: якби була можливість, а ми були в кільці, мене б евакуювали і у військовому госпіталі руку б врятували. Вибір: без руки або зараження крові. Кажу: робіть, що маєте», ‒ говорить «Козак».
Полон
Тих поранених, які могли ходити, з лікарні перевезли у бригаду на Маріупольський металургійний комбінат. А після двох невдалих проривів Сергію з побратимами вдалося переїхати на «Азовсталь».
Тіла забрали в рефрижераторСергій
«Колоною ми рушили на «Азовсталь», день був дощовий, тяжко добиралися, і колесо пробили, кермове не працювало, двоє-троє крутили кермо, аж хлопець палець зламав. Добрались. Це десь була середина квітня. І диво якесь, що по нас тоді не стріляли. На «Азовсталі» були військові. Ми жили у бункері, найбільш глибокому. Самі собі їсти готували, генератори працювали, світло подавали, були радіостанції, щоб зарядити. Хлопці, які могли тримати зброю в руках, ходили на позиції. Тому що кільце звужувалось і звужувалось. У нашому підрозділі було 4 «двохсотих» тільки за цей час, який ми були на «Азовсталі». Загинули. Тіла забрали в рефрижератор, працював генератор і підтримував температуру. Туди всіх своїх хлопців відвозили і складали.
Одного дня командир зібрав і пояснив ситуацію, що виходимо, бо є наказ головнокомандувача. 17 травня наш медик зібрав нас 13 осіб із усіх підрозділів, хто без ноги, руки, в кого тяжкі поранення були, що ми окремою групою поїдемо в Новоазовськ. Зранку 17 травня і ми вийшли з бункера, і пішли, там був збірний пункт і звідти приносили залізяки ‒ на ношах бійців «Азову», прикордонників, які не могли рухатись. Таких сильно тяжких, то їх ще 16 травня хлопці виносили і підвозили в Новоазовськ. Потім їх повантажили в Оленівку.
З кожним днем ставало все жорсткішеСергій
Нас теж автобусами привезли в Оленівку. Ще довго стояли під колонією. Заїхали в табір, коли стемніло. Там до локального сектора під’їжджали по 5 осіб. З автобуса виводили на територію. Поверховий обшук – і в барак. Там уже повний обшук, роздягали повністю, шнурки різали, ремені забирали, годинники, обручки, документи. Але з кожним днем ставало все жорсткіше», ‒ каже боєць.
У бараці їх проживало близько 500 осіб. Всі бічні приміщення теж були заповнені українськими військовополоненими, які спали на матрацах на підлозі, розповідає «Козак».
Бувало вода, як зі ставкаСергій
«Ліжка – у два яруси. Матраци дали, простирадла. Але їх не змінювали, хочеш: сам пери. Баня не працювала. Умивальник (сміється – ред.)? На початках була пластикова пляшка, дволітрова чи півтора. Потім принесли 5-літрові баклажки – і це весь умивальник. Привозили тачками каністри з водою. 5-6-літрових каністр води на 500 осіб. Потім раз на тиждень приїжджала пожежна машина з Донецька чи Докучаєвська. На дверях було написано і привозила пожежну воду. Бувало вода, як зі ставка. Пили ту, що була. Багато хлопців мучились зі шлунками», ‒ розповідає морпіх.
Військовополонених із Маріуполя привозили 17, 18, 19 травня. Спершу всі були разом, але бійців «Азову» поселили в окремий барак, додає він. У перші дні вони разом із усіма ходили в їдальню, але потім військовополоненим носили їжу в барак, говорить співрозмовник.
Харчування ‒ каші
Протягом усіх днів його перебування в російському полоні одяг не видавали. Всі ходили в тому, в якому і потрапили у полон.
«Два-три рази за весь час видали господарське мило і туалетний папір. Перед обміном один раз дали одноразовий станок на 3-5 осіб. І тюбик зубної пасти на 10 осіб. А зубні щітки, в кого були, то одразу забрали під час обшуку.
На обід була «похльобка»Сергій
Харчування ‒ каші. Ячнєва, пшенична, перлова, один раз чи два рис попадався. Ніби рахувалось триразове харчування. На обід була «похльобка» з капусти, консервованої моркви, вони то борщем називали. Який то борщ? Каша зранку була ніби з м’ясом, привозили курей, то кісточки попадали, шия, крильце. Ввечері каша з рибою, мойва морожена, брикети привозили, кидали в кашу, думаю, не варили, а просто кидали в кашу, коли варилась, доходила і все. Норму хліба, яка була на раз, ділили на три. Наприклад, хліб-«кирпичик» поділити на чотири частини, то оту одну розрізали на три. А мала бути ціла».
До військовополонених приходили свої медики, які теж були у полоні. Але у них не було медикаментів, могли перев’язати і обробити рану маззю. Ставлення наглядачів до військовополонених, каже, різнилось.
На кожен підйом включали російський гімнСергій
«Хлопці розповідали, що діставалось від наглядачів з окупованої частини Донецької області. Коли нас привезли, то їх змінили росіяни з Краснодарського краю. То ті розмовляли з нами, просили хлопці у них сигарети, то давали. Потім їх змінили і приїхали з Мордовії, де табори з радянських часів, стало жорстокіше. З ними неможливо було взагалі говорити, мізки промиті. На кожен підйом включали російський гімн, мусили стояти. Кожного тижня нас виганяли з їдальні на алею, там змушували повністю роздягнутись і навприсядки робили обшук. Щоб триматись, рухатись, легше це все перенести, хлопці ходили на роботу. Я не міг працювати без руки», ‒ каже Сергій.
Сергій розповів, що книг не було. Хіба хтось з військовополонених привіз із собою. Розвагою були шахи, шашки, нарди. Шахову дошку розмалювали на табуретці, а фігури ліпили з паперу. З полону йому вдавалося телефонувати до рідних, бо один із телефонів під час обшуку не знайшли.
29 червня Україна і Росія провели найбільший від початку повномасштабної війни обмін військовополоненими. Сергій був у списку серед 144 звільнених. Більшість звільнених українців мали важкі ушкодження: вогнепальні та осколкові поранення, вибухові травми, опіки, переломи, ампутації кінцівок, повідомили тоді у Головному управлінні розвідки.
Як в своєму одязі поступив, так і вийшов на обмінСергій
«Були хлопці з «Азову» важко поранені, потребували медичної допомоги. Нас підняли тоді о 5-й ранку, забрали всі речі, наплічники. Пощастило, що повернули документи, бо вже не розраховували на це, і повантажили в автобус. Хотіли очі зав’язати, одному зав’язали, але розмотали, сказали голови не піднімати. В моральному плані це було важко. Як в своєму одязі поступив, так і вийшов на обмін», ‒ наголосив Сергій, який 42 дні провів у російському полоні.
Сьогодні він проходить реабілітацію, вчиться користуватись лівою рукою. Має надію на протезування.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
