Рей Ферлонґ та Грузинська служба Радіо Свобода

Маріам Нікурадзе є неофіційною рекордсменкою серед грузинських журналістів – жоден з них не отримав стільки штрафів, скільки вона, висвітлюючи з листопада щоденні акції протесту в країні.

Штрафи, які, за словами десятків інших грузинських журналістів, вони також отримали за нібито перекриття доріг.

У деяких випадках протестувальники перекривали дорогу, а журналісти перебували там, щоб зробити репортаж. В інших випадках міліція оточувала самі вулиці, замикаючи в пастці як протестувальників, так і журналістів.

Серед оштрафованих – четверо репортерів грузинської служби Радіо Свобода, які часто отримують повідомлення про штрафи смс-повідомленнями.

«Вам телефонують. Вони вам повідомляють дату, за яку вас оштрафували, та причину», – розповідає Нікурадзе.

Штрафи

Нікурадзе, яка є співзасновницею Open Caucasus Media, каже, що штрафи – це лише невелика частина ширшої стратегії придушення ЗМІ в Грузії.

«Я думаю, що ідея полягала в тому, щоб налякати нас», – сказала Нікурадзе в інтерв'ю Радіо Свобода напередодні Всесвітнього дня свободи преси, який відзначається 3 травня.

«Але зрештою, так чи сяк, я збираюся робити свою роботу»

За словами Нікурадзе, вона заборгувала понад 7 тис. доларів за чотири штрафи, які вона поки що відмовляється сплачувати.

Ця сума штрафу більш ніж у шість разів перевищує середню місячну зарплату в Грузії.

Журналістка каже, що, хоча її не турбує зростання штрафних санкцій, з якими вона стикається, вона стурбована новим законодавством Грузії про іноземних агентів.

OC Media отримує іноземне фінансування, але відмовилося реєструватися як іноземний агент.

«Це означає, що я можу потрапити до в'язниці на п'ять років... Але я вже змирилася з цим», – каже Нікурадзе.

«Ніколи ще не було так небезпечно бути журналістом у Грузії»

Грузія, схоже, перебуває в точці перелому.

Погіршення свободи слова

Колись взірець демократії на Кавказі, Грузія повільно дрейфує зі своєї колишньої прозахідної орбіти і рухається в бік зближення з Москвою.

Минулого року Європейський Союз призупинив фінансову допомогу Грузії, а також заморозив контакти на високому рівні з її урядом, посилаючись на відступ від демократії. Переговори про членство в ЄС були призупинені.

Це призвело до хвилі щоденних протестів у містах по всій країні, за висвітлення яких влада фактично штрафує журналістів. Іноземним журналістам також відмовляли у в'їзді після того, як вони приземлялися в Тбілісі, щоб висвітлювати протести. Нікурадзе продовжує висвітлювати ці протести на щоденній основі.

У лютому парламент, в якому домінують правляча партія «Грузинська мрія» та її сателіт – партія «Народна влада», вніс зміни до Закону «Про телебачення і радіомовлення», які посилив цензурні повноваження національного медіа-регулятора.

Поправки також обмежили «іноземні сили» (що є нечітко визначеним терміном) у фінансуванні мовників або співфінансуванні програм. «Іноземні сили» включає іноземні уряди, негромадян та організації, що базуються за кордоном.

Міжнародний інститут преси попередив після ухвалення законодавчих змін, що ті є частиною «всеосяжного урядового тиску на ЗМІ», який призвів до «швидкого погіршення свободи преси та цілеспрямованого насильства проти журналістів на тлі більш широкого відступу від демократії».

«Погіршення ситуації зі свободою преси в Грузії на тлі зростання авторитаризму викликає надзвичайну тривогу і, якщо воно продовжиться, матиме ширші наслідки для демократії в регіоні», – додали у доповіді.

Репортери без кордонів (RSF) задокументували в Грузії крах свободи ЗМІ за останні роки.

В останньому Світовому індексі свободи преси, опублікованому 2 травня, Грузія посіла 114 місце зі 180 країн. Минулого року вона посідала 103 місце, порівняно з 77 у 2023 році.

«Партія «Грузинська мрія» перетворилася на кошмар для журналістів», – сказала аналітикиня RSF Жанна Кавельє в інтерв'ю Радіо Свобода. «У Грузії стало неможливо працювати вільно і безпечно».

Західні країни також широко критикують ставлення Грузії до засобів масової інформації.

У грудні група медіа-організацій, серед яких Європейська мовна спілка (EBU), Міжнародний ПЕН-клуб та RSF, надіслали відкритого листа голові Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн, в якому висловили тривогу з приводу «жорстоких репресій проти ЗМІ в Грузії».

Було багато повідомлень про напади на журналістів під час висвітлення протестів, у тому числі на репортера Радіо Свобода.

Нікурадзе сказала, що спочатку за це відповідала міліція у формі, але згодом це були «хлопці в чорному без жодних розпізнавальних знаків».

Вона сама розповідає, як її збили зі стіни після того, як в неї поцілили з водомета, як її притиснув до стіни поліцейський та про інші інциденти.

Вироки

Знаменитість грузинської журналістики – це Мзія Амаглобелі, заарештована в січні за те, що нібито вдарила поліцейського під час сутички в Батумі. Суд постановив 28 квітня залишити її під вартою до завершення судового процесу.

Амаглобелі, ветеранка грузинської журналістики, засновниця і директорка двох найвідоміших незалежних медіа-організацій країни, може отримати до 7 років ув'язнення за ляпас, який, згідно зі свідченнями, наданими в суді начальником місцевої поліції, не залишив «ні візуальних ушкоджень, ні кровотечі».

Заарештований разом з нею колега зняв інцидент на відео і провів 8 днів за ґратами. Коли він вийшов на волю, то виявив, що відео було стерте з його телефону і більше не є доказом у справі Амаглобелі.

Нікурадзе похмуро дивиться на те, як розвиваються події для журналістів у Грузії.

«Я думаю, що ми ведемо відлік останніх місяців, коли ми можемо вийти на вулицю і дійсно висвітлювати протести», – сказала вона.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Українська журналістика у часи війни: «захист права суспільства на правду»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ЄС хоче поступово відновити контакти з урядом Грузії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Гурт R.E.M. випустив ремікс свого хіта на підтримку Радіо Свобода. Гроші від нього підуть на продовження роботи мовника

Принаймні п’ять разів цього року Кремль оприлюднював заздалегідь записані відео з президентом Володимиром Путіним, видаючи їх за нові, з’ясував російський розслідувальний підрозділ Радіо Свобода «Система». Ознакою цього стала зміна розташування Конституції Росії та інших томів на книжковій шафі за робочим столом Путіна.

У кабінеті Путіна в Кремлі між 17 і 24 лютого 2025 року відбулися на перший погляд непомітні зміни.

На книжкових полицях за спиною президента, які іноді потрапляють у кадр під час офіційних прийомів, переставили книги: з’явилися нові видання (нижня полиця на верхньому фото), а Конституція РФ перемістилася з правої частини шафи в ліву.

До цього розташування книг змінювалося лише незначно. Фото з попереднім порядком можна знайти ще на зйомках 2016 року – саме така розкладка зафіксована й на панорамному фото кабінету, яке у 2019 році опублікувало видання Life.

Після лютого 2025 року Путін понад 40 разів приймав у своєму кабінеті губернаторів, міністрів та керівників держкомпаній – хоча б на одному кадрі протокольної зйомки з цих зустрічей (фото чи відео) можна розгледіти нове розташування книжок.

Однак у п’яти випадках розкладка книжок ніби поверталася до попереднього порядку. Це може свідчити про те, що Кремль видавав за актуальні події заздалегідь підготовлені записи, зроблені до 24 лютого, – тобто публікував так звані «консерви».

Основна маса архівних зйомок була опублікована в першій третині квітня.

• 2 квітня 2025 року – зустріч із Олексієм Циденовим, главою Бурятії.
• 7 квітня – зустріч із Сергієм Олександровським, керівником «Аерофлоту».
• 9 квітня – зустріч зі Світланою Чупшевою, директоркою Агентства стратегічних ініціатив.
• 10 квітня – зустріч з Віталієм Мутком, головою «ДОМ.РФ».
• П’ята подібна «консерва» була опублікована через місяць.
  12 травня 2025 року – зустріч зі Станіславом Воскресенським, губернатором Івановської області.

Використання заздалегідь записаних матеріалів для публікації в інший день – доволі поширена практика Кремля.

Іноді це пов’язано зі станом здоров’я президента, іноді – з бажанням не з'являтися на публіці.

Якщо подивитися на публічні заходи за участю Путіна з 2 по 10 квітня 2025 року, кидається в очі відсутність групових зустрічей і масових подій.

На людях за межами Кремля він з’явився лише 11 квітня – у Санкт-Петербурзі, де прийняв спецпредставника президента США Стіва Віткоффа.

Підготовкою цієї зустрічі займався спецпредставник Путіна Кирило Дмитрієв, який на початку місяця літав до США.

Використання ще однієї «консерви» в травні може бути пов’язане з особистим життям Путіна.

Справа в тому, що 12 травня, коли Путін «зустрічався» з губернатором Івановської області Воскресенським, свій 42-й день народження святкувала Аліна Кабаєва – багаторічна партнерка Путіна і мати його синів (і те, й інше Кремль намагається тримати в таємниці).

Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков прочитав запитання редакції в телеграмі, але не відповів на них.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Нарешті хлопчик!»: таємне й усамітнене життя «наслідних принців» Путіна

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Підручний «Карлоса Шакала» розповів, як Путін у 1980-х роках координував дії терористичного угруповання РАФ – дослідник

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Погана зачіска, дешева майка»: в Фінляндії опублікували відео з Путіним із 90-х

Тодд Прінс, Ульвія Асадсаде

Коли цього місяця рій із 39 російських дронів атакував компресорну станцію на Одещині, це стало ознакою того, як Росія змінила фокус своїх атак на енергетичну інфраструктуру України. Атака сталася менш ніж через два тижні після того, як Україна вперше підписала угоду на постачання природного газу з Азербайджаном. Радіо Свобода аналізує, як Україна шукає альтернативні шляхи поставок.

Ціль поблизу українсько-румунского кордону була критично важливою для імпорту палива з Південної Європи в Україну.

Компресорна станція була задіяна в рамках маршруту, який поєднує грецькі LNG-термінали з українськими газосховищами через Трансбалканський газопровід, та по якому вже поставляли скраплений газ зі США та тестові обсяги азербайджанського газу.

Цьогорічні російські атаки на газову інфраструктуру України – різка зміна фокусу Кремля у порівнянні з першими трьома роками повномасштабної війни, коли російська арамія зосереджувалася на виведенні з ладу електроенергетичної системи країни.

Україна шукає газ

Ця зміна напрямку російських повітряних атак змусила Київ терміново шукати джерела імпорту, зокрема з Азербайджану та – опосередковано – зі США, що створює додатковий тиск на країну, що уже понад 3, 5 роки відбиває російський напад.

Державна компанія «Нафтогаз», найбільший виробник і постачальник газу в країні, повідомила, що її інфраструктура зазнала понад 100 ударів у межах дев’яти окремих авіаударів у 2025 році – майже половина всіх атак на компанію з початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.

У лютому, коли середньодобова температура в Україні була нижчою нуля, Росії вдалося вивести з ладу майже половину українського газовидобутку, що змусило Київ імпортувати 0,8 мільярда кубометрів газу.

Зараз Україна намагається якнайшвидше заповнити підземні сховища до 13,2 млрд куб. м перед початком опалювального сезону, з яких 4,6 млрд куб. м мають надійти з імпорту.

Олександр Харченко, директор Центру досліджень енергетики – київської консалтингової компанії – сказав Радіо Свобода, що внутрішня ситуація із газом в Україні є «складною, але контрольованою».

Проблема полягає не в забезпеченні постачання, а у фінансуванні. У квітні Національний банк України оцінив, що країна може витратити до $2,9 мільярда на імпорт газу у 2025 році.

Переорієнтація Росії на атаки по газовій інфраструктурі

«Протягом перших кількох років війни газова інфраструктура не була основною ціллю, але тепер усе стало мішенню», – сказала Ольга Хакова, аналітикиня Атлантичної Ради у Вашингтоні, в коментарі для Радіо Свобода.

«Це спроба дестабілізувати енергетичну безпеку не лише в Україні, а й у Європі загалом. Мета – створити хаос у сфері енергетики».

Посилення атак Москви на українську газову інфраструктуру відбулося після того, як 1 січня 2025 року завершився контракт Радіо Свобода пояснює, чому це рішення мало історичне значення, які наслідки мало для регіону та як держави готувалися до нової енергетичної реальностіРосії на транзит газу до Європи українськими трубопроводами – питання, що залишалося спірним навіть у мирні часи.

Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова, в коментарі для Радіо Свобода зазначив, що ці удари спрямовані на те, щоб послабити Україну напередодні зими.

«Генеральний штаб Росії чітко розуміє, що найбільша загроза для України цієї зими – це дефіцит природного газу, адже українські підземні сховища наразі не мають достатніх обсягів»

Київський політолог Олег Саакян додає, що ці удари – частина ширшої стратегії Росії для посилення своїх позицій на тлі мирних переговорів.
«Вони намагаються створити сприятливе інформаційне, пропагандистське та ідеологічне тло для переговорів», – сказав він. «Це ніщо інше, як тиск на цивільне населення та психологічний тиск на українську владу».

Американський СПГ – «очевидне рішення»

Російська стратегія лише підвищила терміновість для Києва щодо імпорту та диверсифікації постачальників. Окрім Азербайджану, Україна також висловила зацікавленість у закупівлі американського скрапленого природного газу (СПГ) – крок, який є політично чутливим, оскільки президент Дональд Трамп зробив експорт СПГ пріоритетним напрямом і закликав Україну відшкодувати США витрати на військову допомогу.

Ендрю Фаворов, бізнесмен зі США, який багато років працював у газовій галузі України, заявив, що підписання довгострокових контрактів на постачання СПГ зі США для Києва – «очевидне рішення» з огляду на потенційні дипломатичні переваги. Він припустив, що Україна могла б звернутися до Корпорації фінансування розвитку США (DFC) – інвестиційного інструменту Вашингтона – щоб отримати вигідне кредитування.

У коментарі для Радіо Свобода міністерка енергетики Світлана Гринчук повідомила, що Україна веде переговори з американськими компаніями, однак не уточнила обсягів чи термінів контрактів. Вона зазначила, що компресорна станція в Одесі, яка зазнала атаки в серпні, є частиною інфраструктури, необхідної для імпорту американського СПГ через порти Південної Європи.

США вже є найбільшим експортером природного газу у світі, і більшість цього палива постачається у вигляді СПГ. Очікується, що експорт СПГ зі США різко зросте до кінця десятиліття завдяки запуску нових терміналів.

Угоди готуються

«ДТЕК», найбільша приватна енергетична компанія України, повідомила раніше цього року, що веде переговори з американськими постачальниками скрапленого природного газу (СПГ) щодо довгострокових контрактів. У грудні «ДТЕК» вперше імпортувала американський зріджений газ.

«Нафтогаз» цього року вже уклав контракт на закупівлю 0,44 млрд кубометрів американського СПГ у польської енергетичної компанії Orlen. Гінсон Пітерс, менеджер зі стратегічних комунікацій Центру СПГ – американської галузевої організації, підтвердив, що з боку українських покупців є комерційна зацікавленість у довгострокових контрактах.

Тим часом європейці активізують зусилля для допомоги Україні у фінансуванні закупівель палива на прийдешню зиму. Європейський банк реконструкції та розвитку на початку цього місяця оголосив про надання «Нафтогазу» кредиту у розмірі 580 мільйонів доларів на закупівлю природного газу.

Норвегія, найбільший постачальник природного газу до Європи, пообіцяла додаткові 100 мільйонів доларів «Нафтогазу» з тією ж метою.

Скільки ще фінансування знадобиться Україні цього року для покриття внутрішніх потреб у газі, залежатиме від того, чи продовжить Росія атакувати українські об’єкти з видобутку, зберігання та транспортування газу за допомогою дронів і ракет.

Раніше Радіо Свобода зняло ексклюзивні кадри з ТЕС після атаки РФ: підприємство зупинило тепло- та електропостачання:

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Дружба» Угорщини та України: чому нафтопровід перетворився на політичну зброю

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Росія завдала удару по газорозподільній станції в Одеській області – Зеленський

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Азербайджан розпочне постачати газ в Україну

Наргіз Хамрабаєва, Мерхат Шаріпжан

Коли батько в Таджикистані звинуватив свого 15-річного сина у крадіжці готівки – еквіваленту 60 доларів – він не звернувся до поліції і навіть не вилаяв його. Натомість він зв’язав хлопцю ноги мотузкою, прив’язав до машини, тягнув його за автомобілем і зняв усе це на відео. Підліток помер від отриманих травм.

Це вбивство, що сталося в липні, сколихнуло громадськість Таджикистану, де тілесні покарання були заборонені у 2024 році. Проте в багатьох родинах Центральної Азії тілесні покарання не просто поширені – вони є нормою.

Ляпаси за погані оцінки, смикання за вуха за непослух, побиття «заради дисципліни» залишаються глибоко вкоріненими у культурі виховання.
Фраза «Моя дитина – мої правила» часто використовується як виправдання, що прикриває дії, які насправді часто є жорстоким поводженням.

Вбивство підлітка в місті Турсунзаде, за 60 кілометрів від столиці Таджикистану – Душанбе, не було поодиноким. У листопаді 2024 року таджицькі соцмережі заполонили кадри, на яких бабуся з південного регіону Хатлон б'є палицею п’ятьох дітей віком від 3 до 7 років, які лежать на підлозі й плачуть. Місяцем раніше мати з тієї ж провінції зняла на відео, як вона б'є свого 10-річного сина на вулиці кулаками до крові з носа.

За даними Міністерства внутрішніх справ Таджикистану, у 2024 році було скоєно 994 злочини проти неповнолітніх – це більш ніж на 30 відсотків більше, ніж у попередньому році. У 48 випадках йшлося про тяжкі тілесні ушкодження. З огляду на те, що 40 відсотків населення Таджикистану (загальна чисельність – 10 мільйонів) – це молодь до 28 років, масштаби насильства є суттєвими.

«Згідно з останнім демографічним та медичним опитуванням, 56 відсотків дітей до 14 років зазнавали насильства вдома», – повідомив Радіо Свобода представник ЮНІСЕФ у Душанбе, побажавши залишитися анонімним.

Фізичне покарання дітей є поширеним явищем у всій Центральній Азії. В Узбекистані, згідно з опитуванням ЮНІСЕФ 2023 року, 62 відсотки дітей до 14 років піддавали жорстокому ставленню. Це спонукало парламент країни навесні ухвалити новий закон, що забороняє всі форми тілесних покарань з боку батьків.

У Казахстані ЮНІСЕФ у 2023 році повідомив, що 53 відсотки дітей зазнали або психологічного, або фізичного покарання. Серед дітей віком від 1 до 2 років цей показник становив 38 відсотків. Комітет ООН з прав дитини закликав Астану запровадити юридичну заборону, якої наразі в країні немає.

У Киргизстані готуються до законодавчої заборони тілесних покарань після того, як опитування 2023 року показало, що 65 відсотків дітей зазнають вдома жорстокого дисциплінування, а 37 відсотків – фізичних покарань.

«Батьківська безграмотність»

Останніми роками в Центральній Азії з’явилася тривожна тенденція: деякі батьки фізично знущаються з власних дітей і принижують їх на камеру, навмисно знімаючи ці дії, щоб надіслати відео подружжю або іншим членам родини. Такі записи використовують як інструмент маніпуляції та тиску на родичів.

У лютому в Узбекистані мати зняла себе на відео, як вона б'є немовля та погрожує його вбити, щоби помститися чоловікові. У 2023 році батько з Ташкентської області Узбекистану зняв, як він б’є ногами та душить свою маленьку дитину – щоб завдати болю своїй дружині.

Елжас Єртайули, директор консультаційного центру «Щаслива родина» в найбільшому місті Казахстану – Алмати, вважає, що головна проблема – це батьківська безграмотність.

«Багато хто думає: навіщо витрачати час на пояснення, що правильно, а що ні, якщо можна накричати або пригрозити – і за кілька хвилин досягти покори? – сказав Єртайули. – Агресія щодо дітей – це ознака слабкості батьків, емоційної нестабільності й неосвіченості».

«У тебе може бути ступінь магістра і престижна професія, але якщо ти не знаєш основ сімейних цінностей і шкоди певних методів виховання – ти безграмотний у питаннях сімейних відносин, – додав він. – Саме така безграмотність дозволяє карати дітей, не задумуючись про наслідки».

Мадіна Шаріпова, психологиня та доцентка Таджицького національного університету в Душанбе, зазначає, що насильство є циклічним:

«Діти, які ростуть у криках і приниженнях, не мають іншого прикладу. Вони повторюють ці ж моделі, коли самі стають батьками».

Муаззам Ібрагімова, дитяча психологиня з Узбекистану, застерігає, що повторне покарання руйнує у дитини відчуття безпеки: «Болю завдає та людина, яка мала би захищати. Це ламає довіру і створює хронічний стрес, – каже вона. – Діти перестають розрізняти свої дії та свою сутність. Вони не думають: «Я зробив щось не так». Вони думають: «Я поганий».

У результаті, зазначає вона, формується деструктивне світосприйняття:
«[Такі батьки] засвоюють модель, згідно з якою сила – це гарантія покори. Згодом вони або домінують над іншими, або шукають, хто буде домінувати над ними. Так і продовжується коло насильства».

Соціальні проблеми також посилюють ризики, стверджує Гульчехра Рахмонова, директорка громадської організації «Правова ініціатива» у Таджикистані.

«Велика частина населення живе за межею бідності. Фінансова нестабільність, відсутність їжі, житла чи одягу створюють величезний стрес. Агресія виливається на найвразливіших – на дітей», – каже Рахмонова.

Особливо вразливими є діти трудових мігрантів із Центральної Азії. Залишені на піклування родичів, поки батьки працюють за кордоном, вони часто стикаються з нехтуванням або насильством. У Ташкентській області Узбекистану в березні 2024 року жінка до смерті побила свою 6-річну племінницю за те, що та не зробила домашнє завдання.

Про смерть таджицького підлітка, якого батько тягнув за автомобілем, стало відомо лише тому, що цей випадок потрапив на відео й з’явився в інтернеті. Лише незначна частина таких історій стає відомою громадськості.

На думку експертів, виклик полягає не лише в тому, щоб карати винних, але й у тому, щоб навчити сім’ї: виховання без насильства – не тільки можливе, але й необхідне.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Нікому не потрібні»: розслідування про ймовірне насильство над дітьми в евакуйованому до Польщі дитбудинку

Мерхат Шаріпжан

Тиждень по тому, як президент США Дональд Трамп гостинно прийняв у себе російського колегу Володимира Путіна на Алясці, – зусилля із завершення війни РФ проти України фактично не просунулися вперед. Після зустрічі Трамп–Путін на Алясці відбулися переговори із Володимиром Зеленським та лідерами європейських країн у Вашингтоні, що завершилися закликом до особистої зустрічі Путіна з українським президентом. Проте Росія блокує проведення такої зустрічі. Тож наразі не маємо чіткої дорожньої карти до миру, лише тіньову картину переговорів, сповнену секретності, недовіри та ризику застою.

1.Деякий прогрес у питаннях гарантій безпеки для України

Вашингтон та європейські країни почали поступово розробляти, як саме можуть виглядати післявоєнні гарантії для України. Обговорюються довгострокова доставка озброєння, обмін розвідданими, спільне планування оборони. Трамп натякнув на можливу участь повітряних сил США. Лондон, Париж і Берлін неодноразово повторювали свою давню позицію: гарантії безпеки мають бути реальними, інакше Москва розглядатиме будь-яке припинення вогню як тимчасову паузу перед новим наступом. Москва категорично проти розміщення військ НАТО на території України.

2. Позиція Росії залишилася незмінною

Хоч деякі ЗМІ говорили про готовність Путіна заморозити лінію фронту, його стратегічні цілі залишаються незмінними: повний контроль над Донбасом, визнання Криму російським, офіційний нейтралітет України і заборона вступу до НАТО, а також суворі обмеження на Збройні сили України.

Це виглядає не як поступки, а як вимога закріпити територіальні втрати Києва та вразливість України.

Відмова Кремля наразі погодитися на зустріч між Путіним і Зеленським підкреслює, що Росія лише посилила свої попередні червоні лінії. Для Києва поступка територіями Росії була б не лише неконституційною, а й руйнівною з політичної та військової точок зору.

3. Вашингтон демонструє стриманість у зобов’язаннях

Після двох самітів Трамп відступив назад. Він зазначив, що не обов’язково йому бути присутнім на саміті Путін–Зеленський – можливо, він приєднається лише після того, як лідери зустрінуться.

Трамп наголосив, що американські війська не будуть розміщені в Україні – що, зрештою, ніколи й не викликало серйозних сумнівів.

Що саме означає «участь» США в гарантіях безпеки та яку роль можуть відігравати американські Повітряні сили, залишається невизначеним –принаймні на публічному рівні.

Позиція Трампа відображає як стратегічну обережність – уникнення прямої ескалації з Росією, так і політичний розрахунок. Білий дім залишається не надто зацікавленим у фінансуванні європейської архітектури безпеки.

Для Києва це свідчить про болісну істину: Європа обіцяла захист, але Сполучені Штати можуть не надати достатньої підтримки.

4. Трансатлантичні розбіжності

Вашингтонський саміт показав, що європейська єдність є, але приховані розбіжності залишаються. Віцепрезидент США Джей Ді Венс мовчав, коли Зеленський зустрічався з Трампом перед камерами в Овальному кабінеті 18 серпня. Але пізніше в інтерв'ю Fox News він сказав, що попереджав Зеленського: «Пане президенте, доки ви поводитеся добре, я нічого не скажу». Це інтерв’ю нагадало гарячу суперечку під час візиту Зеленського в лютому, що свідчить про те, що старі розбіжності досі не повністю забуті.

А CBS повідомило 21 серпня, що директор розвідки США Тулсі Габбард класифікувала всю інформацію про мирні переговори як «NOFORN» – для виключного вжитку всередині США, без обміну з «П'ятьма очима» (розвідувальним альянсом, створеним після Другої світової війни, що складається зі США, Великої Британії, Канади, Австралії і Нової Зеландії).

Виключити їх із такого чутливого питання означало б залишити ключових союзників без інформації зі США у той час, коли активізувалася робота над гарантіями безпеки.

5. Росія продовжує атаки

Тим часом атаки Росії тривають безупинно. 21 серпня Зеленський засудив Москву за сотні безпілотників і десятки ракет, запущених за ніч – це чіткий доказ того, що РФ не зацікавлена у зупинці війни. Хоч дипломатія і є, але реальність – це бомби, руйнування і людські жертви. «Вони намагаються ухилитися від зустрічі. Вони не хочуть завершення війни», – заявив президент України.

Поки дипломати, у тому числі російські посадовці, говорять про діалог, російські війська продовжують обстрілювати українські міста, вбиваючи та ранячи мирних жителів, зокрема дітей, і руйнуючи важливу інфраструктуру.

• Радіо Свобода

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Долетіло до Закарпаття. Наслідки масованої повітряної атаки РФ по Україні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Перемир’я не досягнуто, але Україну «не продали». Саміт на Алясці: успіх чи провал?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Віддати Донбас – це як віддати Флориду». США, Україна і Європа домовились про саміт Зеленського з Путіним... і більше

Дирекція Державного академічного театру опери та балету Росії, або як його називають – Большого театру, візитівки російської культури у світі ще з часів царизму – уклала контракт на встановлення програмного забезпечення, що шпигуватиме за співробітниками.

Як з'ясувала «Система» (проєкт розслідувань телеканалу «Настоящее время» та російської служби Радіо Свобода), йдеться про програму InfoWatch Traffic Monitor.

Спеціальне програмне забезпечення для відстежування неблагонадійних в московському Большому театрі планують встановити на пів тисячі робочих пристроях.

І заплатять за це 21,6 млн рублів (266 тисяч доларів).

За чим стежитимуть?

Програма відстежуватиме робочий час, а також поведінку парцвників театру (їх у техзавданні називають «контрольованими особами»).

На кожного співробітника складатимуться спеціальні картки, в яких будуть зазначені «аномалії у діях».

Щоб дізнатися, чи належить співробітник до «групи ризику», програма дивитиметься:

• чи використовував він у листуваннях нецензурну лексику,
• чи обговорював начальство
• чи готувався до звільнення.

До «аномальної» поведінки розробники софту відносять також «інтерес до СВО» і наявність «політичних поглядів» (не вказано яких).

Наявність «аномалій» у картці–досьє співробітника впливатиме на його рейтинг.

Як стежитимуть?

За задумом, виявляти «аномалії» буде штучний інтелект (AI) на основі перехоплених даних.

Для цього створюватимуться «тіньові копії» будь-якої активності співробітника в соціальних мережах і месенджерах (WhatsApp, Viber, Telegram), а також у всіх популярних браузерах.

Крім цього, ПЗ має перехоплювати текст, який набирає користувач.

Співробітники служби безпеки аналізуватимуть ці дані в режимі реального часу.

Хто постачальник?

Виконавцем контракту стало акціонерне товариство «Андэк», саму ж програму розробила «Лабораторія Інфовоч».

Остання продає свої системи найбільшим російським банкам, виробнику зброї «Ростех» і Міноборони Росії.

Належить «Лабораторія Інфовоч» Наталії Касперській, яка в 1990–х стояла біля витоків розробника антивірусів Kaspersky Lab.

Касперська відома своїми незвичайними пропозиціями, зокрема, відмовитися від цифровізації виробництва і не випускати IT-фахівців із Росії, поки вони не відпрацюють у місцевих компаніях.

Як бенефіціарка і прибічниця війни в Україні влітку 2025 року Касперська потрапила до санкційного списку Канади, за іронією долі – разом з очільником Большого театру Валерієм Гергієвим.

Великий брат у Большому театрі

Як раніше писала «Система», із самого початку повномасштабної війни Росії проти України до адміністраторів і солістів провідних російських театрів уже застосовувалися різноманітні заходи стеження і контролю.

Щонайменше при кожному виїзді за кордон вимагалося писати пояснювальну записку і заповнювати спеціальну анкету, а після повернення служба безпеки відбирала в театральних працівників паспорти.

Джерело «Системи» в Большому театрі підтверджує, що ці заходи поширювалися на провідних адміністраторів і солістів, окрім Валерія Гергієва.

У Большому театрі та «Лабораторії Інфовоч» не відповіли на запитання «Системи»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Концерт лояльного Путіну російського диригента Гергієва в Італії скасований

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Проросійські одесити змінили своє ставлення до Росії після подій у Криму й на Донбасі – Олексій Ботвінов

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Зручна мішень». Як у Росії судять дітей за диверсії, теракти та держзраду

Хвиля протестів, що розпочалася в Сербії в листопаді 2024 року, вступила в нову фазу: з 12 серпня, коли в північних містах Врбас і Бачка-Паланка спалахнули сутички, щодня вони відбуваються між демонстрантами та поліцією.

Ці інциденти викликали протести в десятках сербських міст, враховуючи столицю Белград, а звинувачення в жорстокості поліції поширилися по всій країні.

«Четверо або п'ятеро з них (поліцейських) били мене, притискали мою голову до бетонної [поверхні]», – розповів студент-фізик Душан Цвєткович Балканській службі Радіо Свобода. Цвєткович був заарештований у Белграді 14 серпня під час антиурядової акції протесту.

Міністерство внутрішніх справ Сербії не спростувало і не прокоментувало заяви Цвєтковича, а також заяви інших протестувальників, які звинуватили поліцію у застосуванні надмірної сили.

Протести ще більше розгорілися після появи відео, яке з'явилося на другий день сутичок, на якому видно, як молодих чоловіків, затриманих у Новому Саду, змушують ставати на коліна перед поліцейськими після арешту.

Ці зображення спочатку були опубліковані проурядовими ЗМІ. Цвєткович також заявив, що його відвезли в машині без розпізнавальних знаків до гаража, де він отримав побої, в результаті яких у нього залишилися синці на обличчі.

В інших інцидентах прихильники правлячої Сербської прогресивної партії (СПП) напали на мирних демонстрантів.

Хто стоїть за демонстраціями?

Щоденно в соціальних мережах поширювалися заклики до проведення демонстрацій. Людей запрошували долучитися через групи в соціальних мережах, які студенти використовували для спілкування з громадськістю з самого початку протестів.

Багато громадян відреагували мирно, але кадри Радіо Свобода та інших ЗМІ також зафіксували, як люди в масках кидали каміння та піротехніку в поліцію.

Протестувальники розгромили кілька офісів СПП, а у місті Валево, що за 80 кілометрів на південний захід від Белграда, також пошкодили штаб-квартиру Сербської радикальної партії, очолюваної Воїславом Шешелем, засудженим воєнним злочинцем і колишнім наставником президента Сербії Александара Вучича.

Поштовхом до перших протестів у листопаді 2024 року стало обвалення даху залізничного вокзалу в Новому Саду, яке призвело до загибелі людей.

Ця трагедія шокувала громадськість на тлі повідомлень про те, що корупційні практики призвели до неякісного будівництва залізничного вокзалу, флагманського урядового проєкту, очолюваного китайськими компаніями.

У наступні дні десятки факультетів у Белграді, Новому Саду, Ніші та інших університетських містах були заблоковані протестувальниками-студентами, яких підтримала більшість професорів.

Ці події викликали хвилю демонстрацій, яких не було з часів повалення режиму Слободана Мілошевича в 2000 році.

Спочатку вимоги стосувалися відповідальності за трагедію в Новому Саду та притягнення до відповідальності тих, хто напав на студентів-демонстрантів. Через шість місяців студентські організації, які до того часу були в основному аполітичними, закликали до проведення дострокових виборів.

Якою була реакція Вучича?

Деякі вимоги студентів були задоволені.

Уряд оприлюднив тисячі документів, пов'язаних з реконструкцією Нового Саду. Однак критики стверджують, що архів був неповним і не прояснював ключових деталей.

Вони також заявили, що, опублікувавши тисячі документів, Вучич і уряд лише намагалися створити враження прозорості, насправді ж поглиблюючи плутанину щодо проєкту станції.

У липні СПП звільнила чотирьох партійних активістів, яких звинувачували в нападі на студентів театрального вишу у Белграді під час мирних протестів у січні.

Однак Вучич ніколи не засуджував провокаційну риторику представників своєї партії або проурядових ЗМІ, деякі з яких порівнювали демонстрантів з нацистами або з Усташі, хорватським фашистським рухом часів Другої світової війни.

Що буде далі?

Майбутнє протестів та загальна політична ситуація в Сербії залишаються невизначеними.

Розрив між правлячою елітою Сербії та її критиками є більшим, ніж будь-коли. Громадське обурення корупцією та організованою злочинністю, про що щороку наголошується у звітах ЄС, досягло безпрецедентного рівня.

Вперше з моменту приходу його партії до влади в 2012 році Вучич стикається з реальним соціальним опором. Однак цей опір не має політичного виразу: жодна опозиційна партія не домінує.

Єдиною об'єднуючою силою, що стоїть за повстанням, є студентський рух – покоління молодих людей, які вже втратили рік навчання через протести.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сербія йде в ЄС, але проводить військові навчання з Китаєм

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Був у Москві, тепер в Одесі. Чому президент Сербії Вучич здійснив перший візит до України?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Сербії сталися сутички, є десятки постраждалих

Росія різко збільшила кількість операцій із саботажу по всій Європі, йдеться в новій доповіді. Кількість атак, спрямованих на критично важливу інфраструктуру, зросла з 2023 року майже вчетверо. Ці висновки, оприлюднені Міжнародним інститутом стратегічних досліджень (IISS), збігаються з дедалі більшою кількістю повідомлень у ЗМІ, обвинувальними актами і попередженнями спецслужб, які стверджують, що Москва розглядає таємні операції з саботажу та спостереження як пріоритет з метою дестабілізації урядів європейських країн.

«Хоча Росії досі не вдалося досягти своєї головної мети, європейські столиці зазнали труднощів у реагуванні на російські операції з саботажу, а також у виробленні єдиної відповіді, координації дій, розробці ефективних заходів стримування та накладенні достатніх витрат на Кремль», – зазначається у звіті лондонського аналітичного центру.

Масштаб так званих гібридних атак, у яких звинувачують Росію, включає підпали, інциденти з пошкодженням підводних кабелів зв’язку кораблями, порушення роботи супутникової навігації GPS, а також атаки хакерів на комп’ютерну інфраструктуру.

Основними цілями, згідно з доповіддю, опублікованою 19 серпня, є об’єкти в Україні або пов’язані з європейськими зусиллями підтримати Україну зброєю чи іншою допомогою. Зростання кількості інцидентів збіглося з повномасштабним вторгненням Росії в Україну, яке розпочалося у лютому 2022 року, і різко зросло у 2023 та 2024 роках – за цей період кількість атак зросла вчетверо.

У доповіді також зафіксоване певне зниження кількості атак у першій половині 2025 року, хоча причини цього залишаються неясними.

Європейські та інші західні уряди вислали десятки російських розвідників, багато з яких працювали під дипломатичним прикриттям, ще до початку вторгнення в Україну.

Це змусило російські спецслужби вдаватися до послуг посередників або найманців, коли для здійснення саботажу чи інших операцій наймають осіб, іноді навіть без їхнього усвідомлення мети.

Британські слідчі намагаються з’ясувати, чому група з чотирьох чоловіків, серед яких двоє українців, підпалила два об’єкти та автомобіль, пов’язані з прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трьох українців, які планували диверсії на замовлення РФ, затримали в Європі. Що про це відомо?

Минулого місяця британський суд визнав трьох осіб винними у підпалі складу в Лондоні, де зберігалося обладнання для відправки в Україну. За словами обвинувачення, змову організували агенти, пов’язані з російською ПВК «Вагнер».

У пов’язаному інциденті трьох українців звинувачують у спробі підпалу майна, пов’язаного з прем’єром Стармером.

«Росія використала прогалини в правових системах, застосовуючи підхід «гіг-економіки», що дозволяє уникати відповідальності. З 2022 року, після висилки сотень її розвідників з європейських столиць, Росія ефективно використовує онлайн-рекрутинг громадян третіх країн, щоб обійти заходи контррозвідки в Європі», – зазначається у звіті.

На момент публікації офіційної реакції російської сторони не було.

У доповіді також зазначено, що європейські уряди недостатньо інвестували у захист критичної інфраструктури, незважаючи на побоювання, що таємна кампанія може бути частиною довгострокової підготовки Росії.

«Деякі країни НАТО оцінюють нетрадиційну війну з боку Росії як частину її довгострокової підготовки до можливого збройного конфлікту з НАТО», – йдеться у звіті Міжнародного інституту стратегічних досліджень.

Дивіться також розслідування Радіо Свобода про те, як російські спецслужби вербують українців (у тому числі неповнолітніх) для підпалів автомобілів українських військових:

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Юні диверсанти Кремля»: як вербують молодь для терактів у Європі

Дональд Трамп зателефонував Олександру Лукашенку і двічі після цього згадав про звільнення понад тисячі білоруських політв'язнів.

Політичний оглядач Білоруської редакції Радіо Свобода Валерій Карбалевич аналізує три можливі сценарії подальшого розвитку подій.

Президент США Дональд Трамп знову звернув увагу на тему політичних в’язнів у Білорусі у своїй соцмережі Truth Social.

17 серпня, відповідаючи на коментар одного з користувачів, він написав:

«Дякую Білорусі та її могутньому лідерові. Я сподіваюся, що 1 300 осіб також будуть незабаром звільнені!»

Слід трохи повернутися назад.

На урочистих зборах з нагоди Дня Незалежності Білорусі 1 липня Олександр Лукашенко згадав про звільнення політв’язнів, нібито сперечаючись із якимось анонімним опонентом:

«Кричить: «Ось якщо Трамп скаже хоч одне слово, він побіжить, він випустить, він відпустить, ще щось». Як тільки Трамп наважиться сказати хоч одне слово (наші журналісти вже про це сказали) – будь-які розмови з американцями припиняться»

Останніми днями Трамп сказав не одне слово про звільнення політв’язнів, а значно більше – двічі публічно звертався до цієї теми. Однак ніяких ознак того, що «будь-які розмови з американцями припиняться», немає.

Трамп виводить Лукашенка з ізоляції?

Навпаки, за словами прессекретаря білоруського лідера Наталії Ейсмонт, Лукашенко сказав Трампу про звільнення політв'язнів, що «ми не зупиняємося і в цьому напрямку працювали і працюємо».

І справа не лише в компліментах, якими Трамп обсипав Лукашенка («дуже шанований президент Білорусі», «могутній лідер»). Хоча і це важливо – будь-якому політику від таких слів запаморочиться голова. Тим паче Лукашенку це приємно, бо він, очевидно, відчуває психологічний дискомфорт через те, що західні країни вже п’ять років не визнають його президентом Білорусі.

Трамп фактично виводить Лукашенка з ізоляції.
А це – надзвичайно цінно для очільника Білорусі.

Можна припустити, що саме заради візиту спецпредставника президента США Кіта Келлога Лукашенко звільнив 14 політв’язнів.

А дзвінок самого Трампа коштує значно дорожче. Адже це не просто ввічлива розмова – це квиток до повернення у велику політику.

Що далі?

Тут можливі кілька несподіваних варіантів:

Сценарій №1: Миротворчий саміт у Мінську

Найрадикальніший варіант – саміт лідерів Росії, України та США в Мінську.

Проблема в тому, що складно знайти місце для зустрічі, яке влаштовувало б усіх. Путін не поспішає виїжджати за кордон через ордер Міжнародного кримінального суду на його арешт. А Мінськ його цілком влаштовує.

Після саміту на Алясці Путін запропонував наступну зустріч у Москві. Але навряд чи це влаштує Трампа – його і так звинувачують у проросійських симпатіях, а поїздка в Москву лише додасть приводу для критики.

А ось Мінськ може бути прийнятним варіантом: Білорусь – союзник Росії, але офіційно незалежна держава. Якщо до візиту Трампа додасться ще й звільнення політв’язнів, це можна буде подати як тріумф американської дипломатії: і до миру в Україні привів, і ще білоруське гуманітарне питання вирішив.

Те, що Байден не зміг зробити за п’ять років санкцій, Трамп вирішив за кілька місяців.

Єдина проблема – Мінськ як місце перемовин не влаштовує Зеленського, бо Україна вважає Білорусь співагресором. Але ставки для Києва зараз дуже високі, і, можливо, місце зустрічі не буде принциповим.

У перші тижні війни саме в Білорусі пройшли три раунди перемовин між Росією та Україною – і лише потім вони перемістилися до Стамбула.

Що ж до Лукашенка – для нього повернення до 2015 року, коли Мінськ приймав лідерів Німеччини, Франції, Росії та України – майже недосяжна мрія.

Але якщо вона може здійснитися, якщо тут будуть укладені історичні угоди «Мінськ-3», – задля цього можна звільнити всіх політв’язнів. Важко уявити, що Трамп та інші лідери приїдуть у Мінськ, а в той час у білоруських тюрмах залишатиметься понад тисяча несправедливо засуджених людей.

Сценарій №2: Особиста зустріч Трампа з Лукашенком

Більш реалістичний варіант – саміт у Білорусі не відбудеться. Тоді постане питання зняття санкцій. І це складне питання, бо воно пов'язане з антиросійськими санкціями і потребує погодження з Євросоюзом. А позиція ЄС щодо режиму Лукашенка дуже жорстка. США можуть натиснути на Брюссель, але з якою метою? Щоб Лукашенко допоміг у спілкуванні з Путіним? Для європейських політиків це звучить дивно.

У розмові Трампа з Лукашенком 15 серпня звучав такий момент: Трамп заявив, що «з нетерпінням чекає зустрічі з президентом Лукашенком у майбутньому».

А прес-служба Лукашенка повідомила, що той запросив Трампа з родиною до Мінська, і запрошення нібито було прийнято.

Це була просто дипломатична ввічливість? Чи за цим стоять серйозні плани? Якщо зустріч таки відбудеться – це також може стати шансом для звільнення політв’язнів.

Сценарій №3: Продовження не буде

І ще один варіант: якщо США не дочекаються звільнення політв’язнів (можливо, не всіх 1300, але хоча б половини), інтерес команди Трампа до цієї теми може згаснути.

Таке вже траплялося не раз: президент США захоплювався якоюсь ідеєю, але якщо не бачив швидких результатів, його інтерес зникав. Тоді цей дзвінок залишиться просто епізодом.

Хто сьогодні пам’ятає, що у 2021 році Лукашенку двічі дзвонила канцлер Німеччини Ангела Меркель, а у 2022 – президент Франції Еммануель Макрон?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

П’ята річниця протестів у Білорусі. Хто вичікує момент, озираючись на Україну?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Хочеш до брата в сусідню камеру?» Суд і втеча Микити Лосика

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Білорусі з початку 2025 року за участь у протестах засудили дев’ятьох неповнолітніх – ЗМІ

Гарантії безпеки для Києва є ключовим питанням у зусиллях щодо припинення бойових дій на тлі триваючого вторгнення Росії в Україну, і тепер спеціальний посланець Білого дому Стів Віткофф виніс у центр уваги термін «подібні до статті 5».

Стів Віткофф заявив CNN 17 серпня, що під час саміту на Алясці було досягнуто згоди, що Вашингтон і його союзники можуть надати Україні «гарантії, здатні змінити хід гри», у формі «захисту, подібного до статті 5», хоча конкретики він не навів.

Він також зазначив, що після зустрічі президента Дональда Трампа з Володимиром Путіним Росія не заперечуватиме проти такого варіанту як частини потенційного мирного плану.

Фраза «подібні до статті 5» походить від 5-ї статті договору НАТО, ключового положення, яке визначає, що збройний напад на одного члена вважається нападом на всіх.

Всупереч поширеній думці, стаття 5 не зобов'язує країни НАТО автоматично втручатися у війну на захист іншого члена альянсу, якщо на нього напали.

Насправді вона говорить про те, що кожен член НАТО «допоможе Стороні або Сторонам, на які було здійснено напад, негайно, індивідуально та спільно з іншими Сторонами, вживаючи таких дій, які він вважає необхідними, включаючи застосування збройної сили».

З моменту створення НАТО у 1949 році стаття 5 застосовувалася лише один раз – після терактів 11 вересня. Це призвело до операцій під проводом альянсу та заходів підтримки, хоча внесок країн-членів відрізнявся за масштабами та термінами.

Угода, подібна до статті 5, ймовірно, використовувала б концепцію колективного захисту поза рамками договору НАТО. Вона не зробила б Україну членом альянсу – чого Трамп, до речі, прямо не підтримує.

Також вона не запускала б автоматично механізми інтегрованої структури НАТО; натомість ідеться про спеціальну угоду, яку укладуть ті країни, що готові до неї приєднатися.

Що може означати «подібне до статті 5»?

Будь-яка паралельна система для України повністю залежатиме від тексту, узгодженого сторонами.

Важливим є не формулювання, а деталі: хто, до чого, як швидко та рішуче зобов’язується діяти у разі нового нападу на Україну.

Саме ці деталі і викликають скептицизм.

Українці обережно ставляться до розмитих обіцянок після Будапештського меморандуму 1994 року, який надав Україні «гарантії безпеки» в обмін на відмову від ядерної зброї, успадкованої після розпаду СРСР.

Ці гарантії не змогли зупинити агресію Росії.

І скептицизм – не лише з боку України. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський зазначив, що проблема Києва не у відсутності гарантій, а в тому, що їх не дотримуються.

«22 квітня 2004 року Володимир Путін урочисто ратифікував Договір про російсько-український кордон. Варто просто дотримуватись його – і війна завершиться», – написав він у X.

Тим часом президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн привітала цю ініціативу та заявила, що ЄС «готовий зробити свою частину».

«Як я неодноразово казала, Україна має стати сталевим дикобразом – неїстівним для потенційного загарбника», – сказала вона.

Із геополітичної точки зору, ця пропозиція породжує парадокс. Якщо гарантії дійсно будуть еквівалентними стримуючому ефекту НАТО, чому Кремль погодився б на них?

Можлива відповідь – Москва може вважати ненатовські гарантії менш автоматичними чи обов’язковими, ніж членство в альянсі, або такими, що підлягають переговорам щодо обсягу чи географії.

Коли на CNN Віткоффу прямо поставили запитання, чи дозволить Росія «гарантії за статтею 5 НАТО», він відповів:

«Я сказав, що ми досягли згоди, що США та інші європейські країни можуть ефективно запропонувати гарантії безпеки з формулюванням, подібним до статті 5».

У той же час, якщо ці гарантії будуть надто розмитими, щоб отримати схвалення Росії, вони ризикують не стримати нікого – а найменше Москву.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський вимагає гарантій безпеки, але чи готовий їх надати Трамп?

ВАШИНГТОН – Володимир Зеленський, підтриманий ключовими європейськими союзниками, прибув у США, щоб зустрітися із президентом Дональдом Трампом. Експерти кажуть, що це може стати ключова зустріч для перспектив завершення війни.

Які шанси, що Україна отримає гарантії безпеки від США? Якими вони можуть бути? Чи є небезпека, що Трамп може схилитися до позиції Росії на тлі зустрічі на Алясці?

«Президент України Зеленський може майже миттєво припинити війну з Росією, якщо захоче, або ж може продовжувати воювати», – написав Трамп у Truth Social у серії постів пізно ввечері 17 серпня, за кілька годин до запланованої зустрічі в Білому домі.

Дональд Трамп, який намагався виступити посередником у припиненні повномасштабної війни, також повторив, що Україні доведеться поступитися суверенною територією Росії в будь-якій мирній угоді. Цю ідею Київ та його європейські союзники постійно відкидають.

«Пам’ятаєте, як це починалося. Ніякого повернення Криму, відданого Обамою (12 років тому, без жодного пострілу!), і НІЯКОГО ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО НАТО», – додав Трамп, маючи на увазі попередника президента Барака Обаму та той факт, що Росія окупувала та незаконно анексувала Кримський півострів у 2014 році.

Володимир Зеленський, який прибув до Сполучених Штатів пізно ввечері 17 серпня, опублікував заяву, в якій висловив вдячність Трампу за запрошення та сказав, що «ми всі однаково хочемо швидко та надійно закінчити цю війну».

Зеленський згадав про втрату Криму, до якої Україну «змусили», але не відповів безпосередньо на зауваження Трампа. «я сподіваюсь, що наша спільна сила з Америкою, із нашими європейськими друзями примусить Росію до справжнього миру».

Раніше Зеленський заявив, що одним із ключових пунктів його порядку денного є отримання від американського лідера надійних гарантій безпеки проти подальшої російської агресії, що, за словами американських чиновників, є цілком реальним після місяців риторики, що ставила це під сумнів.

Стів Віткофф, посланець, якого вважають одним із ключових переговірників США з Москвою, сказав, що Трамп і президент Росії Володимир Путін домовилися надати Україні «надійні гарантії безпеки».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

До зустрічі Зеленського і Трампа приєднаються щонайменше сім глав держав і організацій

«Нам вдалося домогтися такої поступки [від Путіна]: щоб Сполучені Штати могли запропонувати захист, подібний до статті 5, що є однією з реальних причин, чому Україна хоче бути в НАТО», – сказав Віткофф у програмі CNN «State of the Union».

«Ми вперше почули, що росіяни погодилися на це», – додав Віткофф, назвавши це «проривом».

Зеленський, який давно висловлював бажання вступити до НАТО або отримати вагомі гарантії безпеки від Вашингтона та так званої європейської «коаліції охочих», заявив, що він домагатиметься більш детальної інформації з цього питання на зустрічі, яка має розпочатися у Вашингтоні о 20:15 за київським часом.

«Немає жодних подробиць про те, як це працюватиме, і якою буде роль Америки, роль Європи та що може зробити ЄС – і це наше головне завдання: нам потрібно, щоб безпека працювала на практиці, як 5-та стаття НАТО», – сказав він, маючи на увазі пункт договору альянсу, який говорить, що напад на одного члена вважається нападом на всіх.

«Це історичне рішення, що Сполучені Штати готові брати участь у гарантіях безпеки для України», – заявив пізніше Зеленський у Telegram.

Американські урядовці вже давно відкидають членство Києва в НАТО і в минулому неохоче говорили про прямі гарантії безпеки для України. Представники адміністрації заявили, що будь-які гарантії будуть поза межами НАТО.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Reuters: у розмові з Трампом Зеленський відхилив вимогу віддати Донбас Росії

Зустріч відбулася після того, як Трамп прийняв Путіна на саміті на Алясці, який, здавалося, не приніс жодних результатів, але викликав занепокоєння Києва та його союзників щодо того, що критики сприйняли як схиляння Трампа до позиції Кремля щодо припинення конфлікту, який переріс у повномасштабну війну з вторгненням Росії в Україну в лютому 2022 року.

Найбільше занепокоєння для України та її прихильників викликали заяви Трампа про те, що Київ буде змушений піти на поступки Росії в межах «обміну територіями».

Також викликали занепокоєння коментарі Трампа про те, що негайне припинення вогню, за яке давно виступають Вашингтон, Київ та європейські лідери, більше не є бажаним наступним кроком.

Натомість Трамп, який, здається, поділяє побажання Путіна, заявив, що сторони повинні вести переговори з метою укладення повного мирного договору, що, ймовірно, займе набагато більше часу і, на думку критиків, дасть Росії час для досягнення подальших перемог на полі бою над українськими захисниками, які мають менше військ і озброєння.

Європейські лідери, багато з яких 17 серпня провели відеоконференцію для обговорення війни в Україні, заявили, що поїдуть до Вашингтона, щоб підтримати Зеленського під час його зустрічі з Трампом, хоча поки що не зрозуміло, в яких засіданнях вони братимуть участь.

«Я приєднаюся до зустрічі з президентом Трампом та іншими європейськими лідерами у Білому домі завтра», – сказала у неділю президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн.

Після заяви фон дер Ляєн низка європейських лідерів, а також генеральний секретар НАТО Марк Рютте, також оголосили про свої плани відвідати Вашингтон.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Перемир’я не досягнуто, але Україну «не продали». Саміт на Алясці: успіх чи провал?

Очікується, що до них приєднаються президент Франції Еммануель Макрон, прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, прем'єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні та президент Фінляндії Александер Стубб.

Віцепремʼєр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Тарас Качка вважає підтримку європейських лідерів дуже важливою.

«В нас є позиція, висловлена президентом, вона єдина і консолідована. Очевидно, що несе прагматичні розмови про те, як відстоювати національні інтереси, досягати миру і на яких параметрах, тому очевидно, що сьогоднішня розмова не полягає у «так» чи «ні» на пропозиції Російської Федерації. Вона полягає в тому, яким чином досягти перемир'я, припинення вогню і рухатись в бік сталого і справедливого миру. Очевидно, що це буде дуже креативна розмова, яка не вкладається у той фрейм чи програмування, яке закладає та ж Російська Федерація», – сказав він Радіо Свобода.

Консалтингова компанія Eurasia Group зазначила, що «європейські лідери мають три ключові цілі... уточнити деталі можливих гарантій безпеки США для України; працювати над підготовкою до можливої тристоронньої зустрічі між президентами Володимиром Путіним, Володимиром Зеленським та Дональдом Трампом, а також стримати ідею обміну територіями».

У міру того як дипломатична діяльність набирала обертів, вбивства на території України також тривали.

Мер Харкова Ігор Терехов написав у Telegram, що в результаті російського ракетного удару по місту на північному сході України, поблизу російського кордону, за ніч загинули три людини і 17 отримали поранення.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Історичне рішення»: Зеленський заявив, що США готові взяти участь у гарантіях безпеки для України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін «недочував» і переплутав Кирила з Алексієм. Що пишуть про Аляску російські блогери

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Не є переконливою» – ISW про обіцянку Путіна «законодавчо закріпити» подальший ненапад на Україну

Тож, сьогодні, 15 серпня, президенти США та Росії Дональд Трамп і Володимир Путін уперше за шість років зустрічаються віч-на-віч.

Основною причиною зустрічі є намагання американського президента, як він неодноразово сам про це казав, зупинити кровопролитну війну в Україні, яку вже четвертий рік веде Російська Федерація.

Ось що потрібно знати, щоб розуміти хід і значення цих подій.

Чого хоче Путін?

Багато аналітиків вважають зустріч із Дональдом Трампом перемогою Володимира Путіна самою по собі, оскільки російський лідер прагне покласти край своїй міжнародній ізоляції. Іншими словами, все зводиться до можливості для фотосесії.

«Жоден великий західний лідер не зустрічався з [Путіним] з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тепер він проводить саміт з президентом США без жодних поступок з його боку», – каже Яна Кобзова, яка була радником з питань зовнішньої політики колишнього президента Словаччини Зузани Чапутової.

Окрім цього, цілі Путіна залишаються практично незмінними з початку війни.

«Кремль відчуває, що зараз має перевагу на полі бою, тому, якщо він не може отримати поступки дипломатичним шляхом, він може просто продовжувати просуватися вперед на полі бою», – додає Кобзова.

З цієї причини очікується, що Путін чинитиме опір примусу погодитися на припинення вогню.

Чого хоче Трамп?

Трамп заявив, що хоче використати саміт, щоб «підготувати план» для наступної зустрічі за участю президента України Володимира Зеленського.

«Я думаю, що це буде хороша зустріч, але важливішою буде друга зустріч, яку ми матимемо. У нас буде зустріч з президентом Путіним, президентом Зеленським, мною, і, можливо, ми привеземо деяких європейських лідерів, а можливо, й ні», – сказав Трамп 14 серпня.

Трамп також чітко дав зрозуміти, що хоче досягти припинення вогню якомога швидше, як першого кроку до тривалого врегулювання. Але деякі аналітики кажуть, що Путін спробує замутити ситуацію, пропонуючи інші винагороди.

Джим О'Браєн, який обіймав посаду помічника державного секретаря США з питань Європи та Євразії в адміністрації Байдена, каже, що Путін, ймовірно, запропонує Трампу фінансові стимули, щоб уникнути узгодження конкретних деталей припинення вогню.

«Можуть з'явитися двосторонні домовленості, особливо щодо комерційних угод, що вигідні кільком американським компаніям», – сказав він.

А як щодо Зеленського?

Зеленський хоче місця за столом переговорів. Президент України, що помітно, виключений з переговорів і попереджає, що рішення, прийняті за його відсутності, будуть безглуздими.

Тема територіальних поступок – це те, проти чого Зеленський неодноразово виступав.

Трамп заявив перед самітом, що не змушуватиме Київ здавати територію, але його припущення, що Путін і Зеленський можуть «поділити речі», викликає тривогу в Києві.

Такі вимоги не лише важко прийняти Зеленському, але й неймовірно важко продати їх українській громадськості.

Зеленський сподіватиметься, що Трамп і Путін не погодяться на те, на що він не може погодитися, створюючи враження у Білому домі, що саме Зеленський нібито є перешкодою на шляху до миру.

Яка ситуація на полі бою?

Росія займає окупує одну п'яту частину, або 114 500 квадратних кілометрів, території України.

Лінія фронту простягається приблизно на 1000 кілометрів через Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку та Херсонську області.

Обидві сторони продовжують зазнавати великих втрат, але як стверджує Україна, українська армія, яка весь час штурмує українські позиції має набагато більші втрати.

Це втілює російську стратегію, яка, за словами військових аналітиків, передбачає обмін важкими втратами на полі бою на невеликі, але стійкі здобутки.

Нещодавно російські моторизовані групи здійснили прорив лінії фронту на Донбасі на 10 кілометрів на Покровському напрямку.

Деякі військові експерти називають це не проривом, а проникненням. Генштаб ЗСУ повідомив 14 серпня, що російські штурмовики ліквідовані.

Українські дрони нищать НПЗ Росії, атакують аеродроми і об'єкти, пов'язані із виробництвом «шахедів» на російській територіях .

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Прорив на Донбасі. Що призвело до цього?

Що буде далі?

Трамп припустив, що друга тристороння зустріч може відбутися швидко – і, можливо, також на Алясці.

Держсекретар США Марко Рубіо 14 серпня висловився про умови, які необхідно виконати для досягнення міцного миру.

«Я думаю, ми всі визнаємо, що доведеться обговорити гарантії безпеки. Треба буде обговорити, знаєте, територіальні суперечки та претензії, а також те, за що вони воюють», – сказав Рубіо.

Росія продовжуватиме наполягати на тому, що необхідно усунути те, що вона називає «першопричинами» конфлікту, що є кремлівським кодом для покладення краю надій України на членство в НАТО та кроків для фактичного роззброєння українських військових.

Цілі кожної сторони суперечать червоним лініям іншої. Мир не настане швидко чи легко.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Тривога перед зустріччю на Алясці. Який план у Трампа? Чи не обведе його Путін навколо пальця?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«У Трампа є всі карти в руках». Чого в Україні очікують від зустрічі Путіна і Трампа

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Трамп не готовий стати Чемберленом». Колишні посли США в Україні та Польщі про очікування від саміту на Алясці

Через чотири роки після того, як «Талібан» повернув владу в Афганістані, Організація Об'єднаних Націй стверджує, що ультраконсервативна група «ближча, ніж будь-коли, до досягнення свого бачення суспільства, яке повністю викреслює жінок із громадського життя».

Від моменту повернення до влади 15 серпня 2021 року посадовці «Талібану» запровадили низку драконівських правил, які позбавляють афганських жінок та дівчат їхніх прав та гідності, повідомила 11 серпня Агенція з питань гендерної рівності ООН.

Уряд, очолюваний «Талібаном», заборонив дівчатам відвідувати школу після шостого класу, а жінкам заборонено займатися більшістю робіт та політичним життям. Вони також повинні дотримуватися суворого ісламського дрес-коду поза межами своїх домівок.

Новий звіт Місії ООН з допомоги Афганістану (UNAMA) підтверджує попередження, видане структурою «ООН Жінки», про численні випадки затримання жінок інспекторами Міністерства Міністерства пропаганди чеснот та запобігання гріхам – поліції моралі Афганістану – за нібито порушення вимог дрес-коду.

«Укази, ухвалені «Талібаном», що обмежують права жінок та дівчат, взаємодіють між собою, створюючи неминуче коло, яке відводить жінок у приватний простір та підвищує їхню вразливість», – заявила структура «ООН Жінки».

Махрам

ООН стверджує, що понад 78 відсотків афганських жінок втратили доступ до освіти, роботи чи навчання з моменту повернення «Талібану» до влади.

Наприклад, у західному місті Герат, за даними UNAMA, десяткам жінок, яких вважали такими, що не дотримуються правил хіджабу, у травні було заборонено відвідувати ринки або користуватися громадським транспортом. Кілька жінок були затримані, доки їхні родичі не принесли їм одяг, щоб повністю прикритися, йдеться у звіті.

Талібан заборонив жінкам подорожувати без супроводу чоловіка-опікуна, що в деяких випадках позбавляло жінок доступу до медичної допомоги та інших життєво важливих послуг.

За даними UNAMA, поліція моралі «Талібану»доручила медичним клінікам, урядовим установам, магазинам, ринкам і водіям таксі по всій країні відмовляти в послугах жінкам, яких не супроводжує чоловік-родич (так званий махрам).

Наприклад, у Верхньому Майвандському районі південної провінції Кандагар інспектори «Талібану» нагадали водіям, туристичним агентам та мандрівникам на місцевій автостанції, що жінкам та дівчатам заборонено подорожувати без махрамів.

Поліція моралі Кандагару також вимагала, щоб медичних працівників супроводжував на роботу чоловік-опікун із «посвідченням особи махрама». Такі посвідчення видаються Департаментом охорони здоров'я, очолюваним «Талібаном», і вони встановлюють зв'язок між власником посвідчення та медичною працівницею.

Інші порушення прав

Дитячі шлюби також стали більш поширеними, і «жінки все частіше зазнають насильства як удома, так і поза ним», – заявила ООН.

ООН-жінки прогнозують, що перешкоди в отриманні медичної допомоги жінками збільшать рівень материнської смертності в Афганістані на 50 відсотків до 2026 року.

Повідомляється, що багато смертей були спричинені ускладненнями вагітності, яких можна було запобігти, що посилюються гострою нестачею кваліфікованих акушерок та недостатньою кількістю ресурсів у системі охорони здоров’я.

Очікується, що нестача спеціалістів у найближчі роки стане ще більш жахливою, оскільки «Талібан» заборонив жінкам навчатися в університетах і закрив приватні школи, які пропонували курси акушерства, медсестринства та лабораторної допомоги.

ООН попередила, що наслідки репресивної політики «Талібану» щодо жінок в Афганістані «є руйнівними».

«Жінки живуть коротшим і менш здоровим життям», – заявило агентство ООН.

Становище жінок і дівчат в Афганістані стає «дедалі неприйнятнішим» за часів «Талібану», заявило агентство, і попередило, що «без термінових дій ця неприйнятна реальність стане нормалізованою, а жінки та дівчата будуть повністю виключені» з суспільного життя.

Embed share

Як виглядав би мій день, якби я жила у Кабулі?

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:01:45 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 3,5MB
• 360p | 4,6MB
• 480p | 6,6MB
• 720p | 23,4MB
• 1080p | 17,2MB

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Талібан» закрив притулки для жінок. Тепер, кажуть вони, ніде ховатися від насильства

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Росія офіційно визнала владу «Талібану» в Афганістані

Із початком повномасштабної війни Росії проти України прибуток вітебського радіозаводу «Моноліт» зріс майже у шість разів. Як показало розслідування Білоруської служби Радіо Свобода, підприємство, що з 2011 року належить російським власникам, стало санкційним вікном для російської оборонки ще з 2014-го. Не потрапивши під західні санкції, «Моноліт» продовжує постачати абсолютну більшість своєї продукції до Росії.

Розслідування проведене за допомогою інформації від українського проєкту «Слідство.Інфо», а також «Білоруського розслідувального центру».

Навесні цього року указом очільника Білорусі Олександра Лукашенка за досягнення високих результатів економічного розвитку вітебський завод «Моноліт» удруге поспіль занесли на білоруську Республіканську дошку пошани. І справді, якщо подивитися звітність підприємства, починаючи з 2022 року, воно демонструє надзвичайні показники прибутку.

Як з’ясувала Білоруської служби Радіо Свобода, це економічне диво може бути безпосередньо пов’язане з війною Росії проти України і збільшенням постачання продукції російському військово-промисловому комплексу.

Директор підприємства Олександр Шумахер публічно не приховує того факту, що абсолютну більшість своєї продукції завод «Моноліт» відправляв і відправляє досі для російської військової промисловості, навіть після початку повномасштабної війни Росії проти України.

Так, у жовтні 2020 року державне інформаційне агентство «БелТА» цитувало Олександра Шумахера:

«97% продукції (заводу «Моноліт» – ред.) йде на експорт до Росії. Її споживач – військова промисловість».

У березні 2024 року, після початку повномасштабної війни Росії проти України, газета Вітебського міського виконавчого комітету «Віцьбічи» писала зі слів Шумахера так:

«Моноліт» фактично повністю зав’язаний на обслуговуванні військово-промислового комплексу Росії, питома вага експорту до якого перевищує 99%».

Голова Вітебського облвиконкому Олександр Суботін тоді ж, у 2024 році, зазначав, що завод працює «системно і за останні два роки демонструє результат, який «не може не задовольняти».

Російські власники та найбільший у СНД виробник конденсаторів

Вітебський завод радіодеталей «Моноліт» (за час існування він кілька разів змінював назву) працює в Білорусі з радянських часів.

Основна продукція – багатошарові керамічні конденсатори високої надійності.

Конденсатор – базовий електронний компонент, який можна зустріти в різних виглядах майже на кожній електронній платі. Його основна функція – збереження і передача за короткі проміжки часу електричної енергії. Часто його застосовують, наприклад, для згладжування перепадів напруги, фільтрації сигналів.

Залежно від типу конструкції чи матеріалу, з яких вони зроблені, конденсатори мають різні електричні ємності та розміри, а також ступені надійності.

Сфера застосування – від електрочайників до ракет і космічних кораблів.

Оскільки «Моноліт» виробляє продукцію для військової промисловості, вимога до їхніх конденсаторів – винятково висока надійність і термін служби, який може досягати кількох десятиліть.

Це стає можливим, зокрема, завдяки використанню цінних металевих сплавів. Такі деталі дуже затребувані у військовій і спеціальній техніці – особливо зараз, коли з ринку Росії та Білорусі через санкції зникли продукти провідних західних виробників.

Конденсатори поділяються за ступенем надійності.

На пострадянському просторі якісними вважаються деталі з позначками «ВП» (від рос. – военное применение), «ОС» (особлива серія) і «ОСМ» (особлива серія мала). Їх використовують у техніці, де несправність такого компонента може призвести до критичних або навіть катастрофічних наслідків. Це може бути ракетна, космічна, атомна, військова техніка.

У звичайній побутовій техніці такі конденсатори не застосовуються – це просто економічно недоцільно.

У 1970–1980-ті роки, в часи розквіту радянської радіоелектронної промисловості, вітебський завод «Моноліт» був одним із найбільших виробників керамічних конденсаторів у СРСР, у тому числі для військових потреб. Але з розпадом Радянського Союзу і падінням попиту підприємство опинилося в глибокій кризі.

У 1990-ті роки «Моноліт» намагався «витягнути» за рахунок випуску цивільної продукції, наприклад, тепловентиляторів і сушарок для взуття. Але це не дало результату і 2009 року підприємство було майже на стадії ліквідації.

Влада перетворила його на акціонерне товариство, але інвестори не знаходилися.

У 2011 році тодішній керівник «Моноліта» звернувся до своїх прямих конкурентів – російського заводу «Кулон» із Санкт-Петербурга, який також займався випуском конденсаторів та інших електронних компонентів, із «запитом про допомогу».

В результаті власники «Кулона» придбали у білоруської влади контрольний пакет акцій «Моноліта» – 51 %. Фактично вітебський завод став російським підприємством на території Білорусі.

«Золота жила» імпортозаміщення за відсутності конкурентів

Росіяни вклали гроші та модернізували виробництво.

Віддачу підприємство почало приносити із запровадженням санкцій проти Росії у 2014 році за анексію Криму та розв’язану гібридну війну на Донбасі.

Євросоюз і США обмежили постачання електронних компонентів і технологій військового чи подвійного призначення в Росію, але при цьому на Білорусь такі санкції не поширювалися майже до 2022 року.

У цей час «Моноліт» фактично мав доступ до високотехнологічного обладнання та компонентів з усього світу. І при цьому постачав у Росію свою продукцію замість західної.

«Довідники з імпортозаміщення» західних конденсаторів на вітебські можна легко знайти на сайті «Моноліта».

У 2016 році всі конденсатори категорій «ВП», «ОС» і «ОСМ», що виробляє «Моноліт», пройшли російську атестацію і були включені до переліку «ЕКБ 22.01.2016». Це дозволило їхнє пряме використання в Росії «при розробці, модернізації, виробництві та експлуатації озброєння, військової та спеціальної техніки».

«Як і раніше, основними споживачами продукції «Моноліт» є підприємства оборонно-промислового комплексу – переважно з Росії. Вироби нашого підприємства використовуються в радіоелектронній апаратурі для військової, авіаційної, космічної, атомної та іншої спеціальної техніки», – казав директор заводу Акіф Гасимов у 2018 році.

Ба більше, російські власники заводу використовували розміщення в Білорусі та відсутність запроваджених проти Росії санкцій для здачі частини території підприємства в оренду російським компаніям, які хотіли таким чином отримати «вікно в Європу».

«Майданчик у Білорусі дає переваги російським підприємствам не тільки при експорті продукції з далекого зарубіжжя, а й при закупівлях з цих країн, коли компанія використовує у своїх виробах комплектуючі та матеріали, які не виробляються в Росії», – пояснював у 2020 році директор заводу Олександр Шумахер в інтерв’ю журналу «Електроніка». За його словами, під «далеким зарубіжжям» він мав на увазі переважно країни Європи.

У тому ж інтерв’ю Шумахер визнав, що на підприємстві використовують порошки з коштовних металів американського виробництва. Цей уривок промови директора «Моноліта» вирізали з відеоверсії інтерв’ю, але він залишився в його текстовому варіанті:

«У виробництві ми застосовуємо порошки на основі коштовних металів американської компанії, одного виробника із Зеленограда, а також комбінату, розташованого в Ставрополі. Російські виробники активно працюють над тим, щоб їхні порошки не поступалися за своїми параметрами американському аналогу, але поки що їм цього досягти не вдалося. Це непроста робота. Сподіваюся, вона закінчиться успіхом»

Директор «Моноліта» також зазначав:

«У Білорусі інша ситуація, ніж у Росії: на нас не поширюються санкції з боку західних країн, і ми не маємо проблем із закупівлею матеріалів у європейських і американських компаній»

За даними державного агентства «БелТА», у 2023 році «Моноліт» став найбільшим виробником конденсаторів у країнах СНД, зайнявши половину їхнього ринку керамічних конденсаторів. У новині підкреслено, що продукція підприємства використовується у військовій, авіаційній, космічній та атомній промисловості Росії. За свої успіхи завод уже вдруге поспіль потрапив на білоруську республіканську дошку пошани.

У 2025 році «Моноліт» пройшов російську військову сертифікацію за стандартом ГОСТ РВ 0015-002-2020 – обов’язкову для організацій, що «виконують державне оборонне замовлення» в Росії.

Конденсатори «Моноліта» в ракетах, що обстрілюють Україну

Для того, щоб з’ясувати, чи справді продукція вітебського заводу «Моноліт» використовується для виробництва зброї, яку Росія застосовує у війні проти України, журналісти українського розслідувального проєкту «Слідство.Інфо» звернулися з офіційним запитом до Служби безпеки України.

Там відповіли, що відомство наразі веде слідство щодо «зупинення протиправної діяльності, пов’язаної з російською військовою агресією»: відкриті кримінальні справи та експерти досліджують компоненти знайденого озброєння, деталі на цьому етапі не розголошують.

Журналісти проєкту «Слідство.Інфо» звернулися також до спеціаліста Головного управління розвідки України. Він відповів, що слід «Моноліта» в російському озброєнні можна майже точно ідентифікувати за конденсатором К10-84, який поки що не роблять інші російські підприємства, такі як «Кулон» і «Гіриконд».

І справді, при пошуку на російських сайтах з продажу електронних компонентів у більшості випадків пропонується конденсатор К10-84 саме виробництва заводу «Моноліт».

За словами спеціаліста ГУР МО України, такі конденсатори широко використовуються у військовій радіоелектроніці, НВЧ-техніці. Їх можна зустріти в продукції російських заводів: «НПП Іскра», «ІМЗ», «ОКБ-Планета», «НПП Істок».

Наприклад, у системах радіоелектронної боротьби та радіолокації (РЕБ), таких як російський комплекс «Зоопарк», а також у радіолокаційних головках самонаведення ракет типу «Комета» (до останнього часу там знаходили переважно конденсатори іноземного виробництва).

Той же спеціаліст Головного управління розвідки України зазначив, що конденсатори К10-84, ймовірно, саме виробництва «Моноліта», знаходили в ракетах С-200 і С-300.

Використання конденсаторів виробництва «Моноліта» в російському озброєнні Радіо Свобода підтвердив український експерт в електроніці – військовослужбовець Збройних сил України, який побажав залишитися анонімним.

Він працює з різними типами електроніки, у тому числі аналізує електричні плати, знайдені в уламках російської зброї.

За словами експерта, конденсатори «Моноліта» він неодноразово зустрічав у різного типу озброєнні, зокрема ракетах «Іскандер», «Калібр» і X‑101.

«Система зміни повітряного тиску, що використовується в ракетах Х-101 – усі конденсатори і 80 % мікросхем – білоруського виробництва. Вторинне джерело живлення, гіроскопічна платформа, плати блоків управління ракети «Іскандер» 2024 року випуску – майже всі конденсатори заводу «Моноліт», – каже співрозмовник.

Експерт зазначає, що за його спостереженнями, «Моноліт» дуже багато працює на військово-промисловий комплекс Росії.

Характерна риса їхньої продукції – низький вміст коштовних металів. Він підкреслює, що якісний конденсатор зробити непросто, але він є основою будь-якої електронної схеми.

«У Білорусі залишилися виробничі потужності та спеціалісти. Росія знає, що ми не можемо торкнутися білоруських заводів», – каже український експерт.

Постачальник Міністерства оборони Росії

Як ми згадали вище, сукупний прибуток вітебського заводу «Моноліт» за останні 8 років значно зріс, а з початком повномасштабної війни Росії проти України 2022 року збільшився майже в 5,6 рази.

Підприємство отримало за 2024 рік близько 20 мільйонів білоруських рублів сукупного прибутку, це майже 6,2 мільйона доларів.

При цьому до 2021 року сукупний прибуток підприємства становив не більше ніж 1,4 мільйона за рік. Свою продукцію завод «Моноліт» постачає в Росію через єдиного офіційного дилера – компанію «Спецелектронкомплект» або «СпецЕК», яка вже далі безпосередньо співпрацює з російськими заводами. Цей же дилер співпрацює і з деякими іншими білоруськими підприємствами: холдингом «Інтеграл», мінським приладобудівним заводом ААТ «МНДПІ» і вітебським «ВЗЕП-Вітебськ», брестським «Цвєтатрон», гомельським ВАТ «Електроапаратура».

«Спецелектронкомплект» – одна з найбільших у Росії компаній з продажу електронних компонентів для потреб Міністерства оборони. Вона укладає контракти з основними підприємствами російського військово-промислового комплексу і з 1998 року має сертифікат «Другого постачальника» Міністерства оборони Росії.

У 2025 році російський розслідувальний центр «Досье» опублікував повний список підприємств, включених до закритого реєстру військово-промислового комплексу Росії. Як уточнюють журналісти, інформація з реєстру не є секретною, але проходить з грифом «для службового користування» та «конфіденційно». У переліку – і «Спецелектронкомплект».

За допомогою журналістів Білоруського розслідувального центру Радіо Свобода отримало митні дані щодо поставок вітебського заводу радіодеталей «Моноліт» на адресу компанії «Спецелектронкомплект» з жовтня 2022 року по березень 2025 року.

Із них випливає, що за цей час «Моноліт» відправив до Росії товарів на 43 мільйони доларів.

Асортимент поставок включає керамічні багатошарові конденсатори, танталові конденсатори, резистори, нагрівальні елементи, а також широкий спектр матеріалів, які використовуються в електронному виробництві: керамічні ізолятори, технологічні фарби, емалі, глазурі та порошки.

Основну частину поставок – приблизно 96 % від загальної суми – становлять саме керамічні багатошарові конденсатори.

Ба більше, крім продажу через «Спецелектронкомплект», «Моноліт» постачає сировину для свого основного власника – російського заводу «Кулон». Згідно з інтерв’ю комерційного директора «Кулона» Олексія Сізікова, опублікованого в журналі «Электроника НТБ» у березні 2023 року, саме білоруська кераміка з «Моноліта» є ключовим матеріалом для виробництва конденсаторів на російському підприємстві.

Таким чином, «Моноліт» бере участь не тільки в постачанні готової продукції, а й забезпечує критично важливу частину ланцюжка виробництва конденсаторів у Росії. «Кулон» – один із найбільших виробників пасивних електронних компонентів у цій країні. Його партнери – ключові виробники російського озброєння:

• Держкорпорація «Ростех» – об’єднує близько 350 підприємств, які виконують 40 % держоборонзамовлення Росії;
• Концерн «Алмаз-Антей» – виробництво радіолокаційних систем і зенітно-ракетних комплексів, таких як С‑300, С‑400, «Бук‑M2/M3», «Тор» та ін.;
• Холдинг «КРЕТ» – системи радіоелектронної боротьби та радіообладнання для авіації;
• «Об’єднана авіабудівна компанія» – виготовлення основних типів військових і цивільних літаків Росії: Су, Міг, Як, Іл, а також стратегічної авіації;
• Корпорація «Тактичне ракетне озброєння» – виробництво тактичних високоточних ракет та авіаційного озброєння, у тому числі X-101;
• «УралВагонЗавод» – основний виробник російських танків;
• «Вертольоти Росії» – виробник військових російських вертольотів Мі‑8, Мі‑28, Ка‑52, Мі‑35.

Усі ці підприємства безпосередньо беруть участь у війні Росії проти України і роблять основні типи озброєння та ракет.

Західне обладнання для російської війни

У сюжетах і статтях державних ЗМІ Білорусі про вітебський завод «Моноліт» можна помітити, що на виробництві використовуються машини та верстати відомих західних брендів.

Значна частина – словенської компанії Keko Equipment. Це різного типу ливарні установки, машини для виробництва плівок, автомати складальних і контрольних операцій.

На фотографіях із цеху можна розпізнати індустріальні печі для термообробки, зроблені німецькою компанією Nabertherm GmbH.

Крім того, на заводі використовуються панелі управління та моніторингу від японської Pro-face, яка входить до складу французької корпорації Schneider Electric. Ними обладнані автоматизовані лінії, що дозволяє точно контролювати виробничий процес.

У березні 2024 року директор «Моноліта» Олександр Шумахер в інтерв’ю газеті «Віцьбічы» зазначив:

«Сьогодні «Моноліт» підійшов до чергового етапу масштабних перетворень. Заміну застарілого обладнання і технологій на більш сучасні завод має намір виконати з опорою на підтримку засновників»

І таку модернізацію вже почав реалізовувати основний власник підприємства – російський завод «Кулон»

Відкрите «санкційне вікно» російського ВПК

27 травня 2023 року, за пропозицією Служби безпеки України, указом президента України № 307/2023 проти вітебського заводу радіодеталей «Моноліт» були введені жорсткі санкції.

Згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України, підприємство безпосередньо сприяє військовій агресії Росії та є частиною ланцюжка постачання «для обслуговування війни».

Однак досі «Моноліт» залишається поза санкціями з боку Євросоюзу та США

Завод усе ще потенційно може мати доступ до західних технологій, обладнання та імпортних матеріалів, у тому числі цінних американських порошків. А його продукція може потрапляти в російську зброю, яка майже щодня застосовується для атак по Україні, зокрема і для ударів по цивільному населенню та інфраструктурі.

З моменту фактичного переходу «Моноліта» під російський контроль у 2011 році, підприємство стало своєрідним «санкційним вікном» для російського військово-промислового комплексу.

За повної підтримки білоруської влади, на тлі відходу з російського ринку світових виробників електроніки та відсутності повноцінної конкуренції, завод демонструє рекордне фінансове зростання. У той самий час, коли українські міста знову і знову опиняються під обстрілами ракет, у яких знаходять електронні компоненти, виготовлені у Вітебську.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Білорусь: у спільних із РФ навчаннях «Захід-2025» буде ядерна складова

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Лукашенко записав інтерв’ю з Time. Він домагався цього кілька місяців

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

В ISW пояснили, з чим пов’язані заяви Путіна і Лукашенка про ракети «Орешник»

У той час як Росія продовжує свій наступ, Україна зіткнулася із кризою, яку експерти називають такою ж критичною, як і нестача боєприпасів та озброєння: зменшується кількість піхоти.

«Водії, артилеристи і кухарі» тримають оборону, каже ексначальник штабу «Азову» Богдан Кротевич:

«Максимум 12 бійців утримують ділянки шириною 5-10 кілометрів»

Нестача живої сили дозволяє Росії застосовувати тактику, яку головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський нещодавно назвав «тотальним просочуванням».

Невеликі піхотні групи проникають через українські лінії – в тому числі в Покровськ, ключове місто Донецької області, яке, ймовірно, є головною метою нинішнього російського наступу.

За даними моніторингової групи DeepState, в одній з бригад, відповідальних за оборону цього району, «закінчилася піхота», що дозволило росіянам пройти. На липневому відео, яке зняли біля автозаправної станції в південній частині міста, видно, як український транспорт потрапляє під обстріл однієї з груп, що просочилась, після чого інші підрозділи були відправлені на зачистку території.

Дефіцит військових змінюється на користь Росії

На початку війни баланс був радикально іншим. Напередодні повномасштабного вторгнення у 2022 році російська армія налічувала близько 1 мільйона військовослужбовців, з яких приблизно 150-190 тисяч були зосереджені вздовж кордонів України з Росією та Білоруссю.

На той час українська армія налічувала близько 260 тисяч військовослужбовців, але до середини літа країна мобілізувала до 700 тисяч чоловіків, що дало їй перевагу в живій силі над російськими військами, які на той час були витіснені з Київської області. Росія була змушена провести «часткову мобілізацію» близько 300 тисяч резервістів для стабілізації лінії фронту після втрати тисяч квадратних кілометрів території на сході України.

У 2023 році вербування в Росії активізувалося: до армії потрапили тисячі в'язнів, а також групи найманців на кшталт сумнозвісної приватної військової компанії «Вагнер», а влада стала пропонувати значні грошові винагороди добровольцям. Україна, з іншого боку, почала відчувати проблеми, шукаючи нових рекрутів для поповнення втрат.

Як зазначають аналітики групи розслідувачів Conflict Intelligence Team (CIT), цього року динаміка змінилася на користь Москви, оскільки російська кампанія з вербування нейтралізувала кадрову перевагу України, тоді як Київ зіткнувся зі зростаючими труднощами з поповненням своїх лав.

У 2025 році, за даними The Military Balance, щорічної оцінки військового потенціалу в усьому світі, чисельність російських військовослужбовців дійсної служби сягнула понад 1,13 мільйона осіб – при цьому Сирський стверджував, що близько 640 тисяч з них перебували на території України, і цю цифру повторив президент Росії Володимир Путін.

Хоча загальна чисельність українського війська офіційно перевищує 1 мільйон осіб, варшавський Центр східних досліджень (OSW) стверджує, що не більше 300 тисяч з них перебувають на лінії фронту.

Росія рекрутує більше, ніж Україна

За даними OSW, Україні необхідно набрати близько 300 тисяч солдатів для поповнення своїх бригад, деякі з яких укомплектовані лише на 30 відсотків. Минулого року вдалося призвати 200 тисяч, що «виявилося недостатньо для підтримки чисельності підрозділів на належному рівні», враховуючи «масштаби дезертирства і втрат особового складу», – йдеться в доповіді OSW. Наразі, за оцінками, Україна призиває від 17 до 24 тисяч осіб на місяць, або від 204 до 288 тисяч на рік.

Хоча Росії довелося збільшити бонуси при підписі контракту, рекрутування росіян, за оцінками, зросло до рівня близько 30 тисяч на місяць, що дає армії РФ перевагу у приблизно 70-150 тисяч нових солдатів більше на рік.

Тисячі у СЗЧ

Окрім розриву в показниках набору, українська армія має проблему дезертирства: щороку фіксуються десятки тисяч випадків, коли солдати йдуть у СЗЧ. За даними популярного українського військового кореспондента Юрія Бутусова, з березня по листопад 2024 року в бригаді імені Анни Київської, яка пройшла підготовку у Франції, до 1700 солдатів пішли у СЗЧ. Це приголомшлива цифра, враховуючи, що середня чисельність української бригади становить від 4 до 5 тисяч осіб.

Засновник групи Frontelligence Insight каже, що випадки примусової мобілізації, коли українських чоловіків забирають з вулиці до призовного пункту, сприяють проблемі дезертирства, причому мобілізовані призовники часто менш мотивовані, ніж ті, хто пішов добровольцем. Український командир розповів CNN, що «більшість» таких новобранців залишають свої позиції. «Вони йдуть на позиції один раз, і якщо виживають, то більше ніколи не повертаються. Вони або залишають позиції, або відмовляються йти в бій, або намагаються знайти спосіб звільнитися з армії».

Чи може Україна подолати розрив?

Україна прийняла кілька стратегій для вирішення проблем мобілізації та дезертирства. Солдатам, які пішли у СЗЧ, було дозволено уникнути кримінального переслідування, добровільно повернувшись до своїх частин. Десятки тисяч зробили це, хоча кількість тих, хто дезертирує, все ще більша.

Незважаючи на тиск з боку адміністрацій Трампа і Байдена, Україна досі чинила опір зниженню призовного віку до 18 років – кроку, який був би вкрай непопулярним серед населення. Українські чоловіки віком від 25 років можуть бути призвані до армії після зниження призовного віку з 27 років у квітні 2024 року. Однак в армії почали пропонувати щомісячну зарплату в розмірі 120 000 гривень (для учасників бойових дій) та інші фінансові стимули, щоб заохотити осіб віком від 18 до 24 років йти добровольцями.

Заступник керівника ОП Павло Палісазаявив у квітні, що нова програма залучила лише 500 призовників у перші тижні після її запуску, і незрозуміло, чи зросла ця цифра з того часу.

Без жодних ознак того, що Володимир Путін готовий відступити або погодитися на припинення вогню на нинішніх лініях, його війська поки що не змогли зайняти більшу частину чотирьох українських областей, які Росія офіційно заявила, що анексувала у 2022 році. Тож Україні доведеться вирішувати проблему нестачі живої сили, щоб утримати лінію фронту.

Ця історія була адаптована Іваном Ґуттерманом на основі аналізу, проведеного Російською службою Радіо Свобода.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Добропілля може впасти швидше, ніж Покровськ»: як армія РФ прорвала оборону ЗСУ?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Шмигаль: в Україні резонансні випадки з мобілізацією – це лише 5-10%

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У ЗСУ пояснили ситуацію біля Добропілля і Покровська, прорив сил РФ заперечують

Саміра, яка живе у селі Чуй області на півночі Киргизстану, збиралася відправити свою 16-річну доньку на навчання до престижної школи в російській республіці Татарстан. Але вона не знала, що цей навчальний заклад, «Алабуга Політех», розташований у вільній економічній зоні «Алабуга», виробляє бойові безпілотники, які використовуються в російських повітряних ударах по Україні.

«Я думала, що це звичайна програма професійно-технічного училища, – розповіла Радіо Свобода Саміра (ім'я змінене на її прохання), – Але коли я дізналася про військові зв'язки і виробництво безпілотників, я була шокована».

«Ти потрібний Росії»

Російська влада вільно розповсюджує рекламні та рекрутингові матеріали для «Алабуга Політех» у киргизьких школах.

Одна брошура закликає студентів «Приєднуватись до… найкращих!».

Фотографія молодих людей у військовій формі обіцяє «навчити [студентів] стати найкращими спеціалістами зі збирання безпілотних літальних апаратів для потреб російської армії!».

На титульній сторінці однієї з брошур є зображення дрона поруч із проросійськими військовими символами «Z» та «V».

За повідомленнями місцевих ЗМІ, кількома місяцями раніше брошури «Алабуга Політех» також з'явилися в школах сусіднього Казахстану.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чи дійсно Росія виробляє більше озброєння за країни НАТО? Ось що насправді

Це були не просто брошури. Цієї весни рекрутери з «Алабуга Політех» відвідали школи на півночі Киргизстану.

Учнів віком від 14 років запрошували подавати заявки, що викликало занепокоєння серед батьків.

Гендерно-інклюзивний набір, а також обіцянки високотехнологічної освіти, кар'єрного зростання та щомісячної зарплати або стипендії від 30 000 рублів (382 долари США) до 70 000 рублів, є великою принадою.

Спеціальна економічна зона «Алабуга», схоже, набирала студентів через онлайн-гру під назвою Business Cats, де гравці вирощують та обмінюють віртуальних котів, щоб імітувати підприємництво та розвивати бізнес-навички.

За словами влади Алабуги, гра була «програмою фінансової грамотності та підприємництва для школярів, доступною не лише в Росії, а й в інших колишніх радянських республіках». Повідомляється, що місцеві вчителі в Киргизстані просували гру через WhatsApp.

Зв'язок із армією підтверджено

2 квітня 2024 року внаслідок удару українського безпілотника по Алабузі було поранено семеро людей, зокрема неповнолітніх. Того ж року відбулися подальші атаки, 23 квітня та 15 червня, в результаті останньої з яких загинуло двоє людей та було поранено 13. Пізніше українські військові підтвердили, що удари були спрямовані на об'єкти виробництва безпілотників, що використовувалися для атак на українську інфраструктуру, назвавши Алабугу «законною військовою ціллю».

Росія також визнала, що в Алабузі виробляються безпілотники.

У липні телеканал Міністерства оборони Росії «Звезда» підтвердив у своїй програмі, що в Алабузькій спеціальній економічній зоні серійно виробляються безпілотники «Шахед-136» іранської розробки, які всередині країни називаються «Герань». У програмі було показано масштаби виробництва, у якому беруть участь студенти коледжу.

Згідно з репортажем «Звезди», директор спеціальної економічної зони «Алабуга» Тимур Шагівалеєв заявив, що «тисячі» дронів виробляються на заводі за допомогою студентів «Алабуга Політех». На відео видно молодих робітників, багато з яких виглядають як підлітки, які керують технікою та збирають деталі. «Сотні машин, тисячі робітників, і куди не глянь – молоді люди», – сказав ведучий програми. «Тут одночасно працюють і навчаються хлопці та дівчата».

Діти, що подорожують самі

Батьки, такі як Саміра, стривожилися, коли їм сказали, що їхні діти полетять до Росії самі, без супроводу дорослого чи представника держави.

«Тоді я почала хвилюватися», – сказала Саміра.

«Вони просили проїзні документи моєї доньки, посвідчення особи і навіть пропонували самі купити їй квиток».

Один рекрутер, за її словами, неодноразово писав їй у Telegram.

«Вони продовжували телефонувати. Коли я переставала відповідати, вони телефонували знову і знову», – сказала Саміра.

Мирза Карімов, експерт із питань освіти в Киргизстані, висловився з цього приводу.

«Якщо наше Міністерство освіти уклало угоду, то хтось із міністерства повинен [супроводжувати] групу та передати їх на іншому боці», – сказав Карімов. «Оскільки дітям ще не виповнилося 18 років, неправильно просто відправляти їх і вважати, що їх приймуть на іншому боці. Навіть коли діти шкільного віку беруть участь у різних міжнародних спортивних заходах, їх завжди супроводжує представник держави»

Деякі киргизькі батьки вже відправили своїх дітей до Алабуги.

Казибек, мешканець села Чуй, який попросив використовувати псевдонім, розповів Радіо Свобода, що його син поїхав до Алабуги 15 липня, і що школа покрила витрати на переліт.

«Мій син сказав мені, що зараз навчається 21 учень з Киргизстану, Узбекистану та інших країн. Він ще не розпочав офіційних занять. Вони просто грають у пейнтбол та патріотичні ігри у військовому стилі», – сказав він.

Казибек додав, що підписав документи, які звільняють школу від відповідальності, якщо учні отримають травми під час таких заходів.

«Вони сказали, що це не справжній бій, а лише симуляція», – сказав він.

Наскільки залучене Міністерство освіти Киргизстану?

Дінара Бекташева, високопосадовиця Міністерства освіти, підтвердила, що представники «Алабуга Політех» відвідують школи в Киргизстані з 2023 року.

«Вони робили це самостійно», – сказала вона. «Ми не брали участі у візитах до шкіл»

Однак, директор школи в місті Токмок Чуйської області Мірлан Токтобеков розповів, що коли у квітні школу відвідали троє представників Алабуги, «начальники згори наказали нам впустити їх до нашої школи». Він додав, що у наборі взяли участь двоє учнів, один з яких подав заявку на зарахування.

Міністерство освіти Киргизстану підписало меморандум про співпрацю зі спеціальною економічною зоною «Алабуга». Як йдеться в угоді, вона покликана сприяти технічному та професійному співробітництву та підтримує працевлаштування громадян Киргизстану в зоні.

Бекташева сказала, що в Алабузі зараз навчається 58 киргизьких студентів, але заперечила, що школа виробляє дрони.

«Існує багато дезінформації», – сказала вона.

Для більшості сімей шкільні вчителі були основним джерелом інформації про «Алабуга Політех».

Один з батьків з Токмока, чия донька успішно пройшла вступні іспити та збирається поїхати до Алабуги, сказав:

«Ми довіряли вчителям. Нам сказали, що туди їдуть їхні власні діти»

Саме заплутаний процес набору турбує експерта з питань освіти Карімова. І, додає він, «якщо дітей справді набирають на основі меморандуму, підписаного нашим Міністерством освіти, то це має бути публічно відомо».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Це ознака фашизму». Росія запускає «нейропрофілювання підлітків» із усіх регіонів

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна розширила санкції проти РФ: одна з компаній розташована в Алабузі, де виробляють «Шахеди»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Український план боротьби з «Шахедами»: хто і чим зіб’є тисячу дронів?