Авторка й популяризаторка дослідження з історії «Щедрика» Тіна Пересунько прочитала у Карловому університеті лекцію про світові гастролі капели Олександра Кошиця.
Мелодія «Щедрика» звучить у відомій американській різдвяній комедії «Сам удома» й багатьох інших фільмах, а ще є саундтреком до реклам багатьох світових брендів, наприклад, Chanel. Створили цей твір в Україні.
Чому це був вагомий проєкт тогочасної культурної дипломатії України?
Як з'явилася пісня
Тіна Пересунько вже кілька років досліджує історію відомого на весь світ «Щедрика» та турне капели Кошиця, відкриваючи досі невідомі документи в українських та закордонних архівах.
Зокрема, дослідниця працювала в українському ЦДАВО (Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України – ред.), у Канаді, де зберігається архів Олександра Кошиця, у Слов’янській бібліотеці в Празі, у Нью-Йоркській публічній бібліотеці та інших.
«Світ трактує «Щедрика» як різдвяну колядку, але насправді це дохристиянська пісня, яку в ті часи виконували на Новий рік, – каже Тіна Пересунько. – Новий рік тоді відзначали навесні, тому в пісні співається про ластівку, яка прилітає до хати господаря й провіщає йому щасливий рік у достатку».
Приблизно у 1900-1913 роках на Вінниччині із народною піснею працює композитор Микола Леонтович – і надає їй сучасного звучання, за яким ми й тепер знаємо «Щедрик».
«Музична еволюція – дуже потужна: йдеться не просто про опрацювання форми, а про створення самобутнього самостійного твору», – зауважує Тіна Пересунько.
Відтак Леонтович надсилає рукопис до Києва.
«Перший концерт, де прозвучав «Щедрик», пройшов у 1913 році – нещодавно я знайшла анонс у газеті «Рада», – розповідає дослідниця. – І хоча це був вечір українських колядок, імперська цензура не допустила на афіші слово «українські».
Попри це, концерти тривали.
29 грудня 1916 року студентський хор Київського університету, очолюваний диригентом Олександром Кошицем, виконав «Щедрика».
У київській пресі йшлося про те, що гроші від продажу квитків надійдуть до «общества оказания помощи населению юга России», каже Тіна Пересунько про реалії столичного культурного життя під Російською імперією.
У майбутньому «Щедрик» чекатиме світове визнання, а відтак – і спроби Росії привласнити це українське культурне надбання.
Культура як дипломатична сила
Після розпаду імперії Україна проголосила незалежність – це сталося у січні 1918 року. Тіна Пересунько зауважує зміну історичного контексту, що уможливив розквіт «Щедрика», а також згадує те, що Олександр Кошиць працював у міністерстві освіти й мистецтв УНР – він очолював музичний відділ відомства. Запросив туди й Леонтовича.
Капелу, яка прославила «Щедрик», створили з ініціативи тодішнього головнокомандувача Симона Петлюри.
«Хор мав їхати до Парижа, де по завершенню Першої світової війни зібралися країни-переможці, лідери Антанти, Франції, Великобританії, США, які заявили про право націй на самовизначення, – каже Тіна Пересунько. – Усвідомлюючи значення культури як дипломатичної сили, Петлюра дає доручення Кошицю створити хор».
Кошиць як диригент капели УНР разом із солістами виїжджає на гастролі 4 лютого. Уже наступного дня більшовицькі війська окуповують Київ.
Сторічна подорож світового хіта
Гастролі стартують із Праги й охоплюють 17 країн. Захоплені відгуки ширяться в газетних рецензіях, розповідає Тіна Пересунько. Австрія, Швейцарія, Бразилія, Канада, Мексика, Куба – ось де побував хор із 1919-го по 1924 рік.
У цей час Кошиць листується з Петлюрою. У березні 1022-го він пише диригенту капели з нагадуванням, що коли той даватиме інтерв’ю пресі, то має озвучити думку, що «українська пісня є частиною незалежної України». Водночас хор після концертів (їх усього було понад 600) надсилає в Україну кошти – «на підтримку війська».
У жовтні 1922 року капела виступає в Карнелі Гол – найпрестижнішому концертному залі Нью-Йорка.
«Не минуло й року, як російський хор у мюзиклі про російську революцію виконує «Щедрика», – розповідає Тіна Пересунько. – Пізніше з'являється платівка, де «Щедрик» іменується російською народною піснею».
Композитор Петро Вільговський, який із родиною емігрував із Закарпаття до США, створює англійську версію слів «Щедрика». Водночас, зауважує дослідниця, він підписує авторство Леонтовича й вказує на українське походження пісні.
Кошиць же залишається в США, якийсь час працює в Голлівуді. Він популяризує українську культура за кордоном і хоче повернутися до України. Але так і не отримує на це дозволу.
Чи достатньо, на думку Тіни Пересунько, сьогодні в Україні знають про спадщину Кошиця?
«У Києві є вулиця, названа на честь композитора, є меморіальні дошки, присвячена йому, – каже дослідниця. – На початку повномасштабного вторгнення на цю вулицю прилетіла російська ракета. Пізніше про цю подію зняли документальний фільм «Вибух на вулиці Кошиця та історія, яку ми забули». Мало хто з мешканців цієї вулиці знав, хто такий Кошиць».
Форум