Доступність посилання

ТОП новини

«Будемо зимувати»: як живе прифронтове Гуляйполе на Запоріжжі під обстрілами в очікуванні холодів


Гуляйполе, 2 листопада 2023 року. 22 червня 2022 року російська армія завдала руйнувань одній із візитівок Гуляйполя – будівля парового млина «Надія», збудованого 1894 року
Гуляйполе, 2 листопада 2023 року. 22 червня 2022 року російська армія завдала руйнувань одній із візитівок Гуляйполя – будівля парового млина «Надія», збудованого 1894 року

Запоріжжя-Гуляйполе – Понад півтори тисячі людей продовжують жити у розташованому за 5 кілометрів від позицій російської армії і лінії фронту місті Гуляйполе на Запоріжжі. Це переважно люди пенсійного і передпенсійного віку, і вони відмовляються покидати свої часто пошкоджені обстрілами будинки. Нині в місті ані електрики, ані централізованого газо- і водопостачання.

Радіо Свобода подивилося як живуть місцеві? Чому не їдуть? Хто їм допомагає? Та як планують пережити другу воєнну зиму?

Кореспондентка їздила до Гуляйполя разом з рятувальниками.

Із десяток адрес – саме стільки жителів Гуляйполя за день відвідують рятувальники. Розвозять технічну воду... Їдемо разом із ними.

Місце призначення – серед приватного сектору Гуляйполя.

На всю вулицю – дві родини. Виходять зустрічати рятувальників. І поки ті наповнюють водою басейн на одному з подвір’їв, пані Ніна, яка живе поряд, розповідає як готується до зими.

Показує подвір’я. Під ногами «господарство» – качки, а в кутку – дрова. Запас на зиму. 10 кубів. Об’єм з розрахунків минулої зими. Саме стільки вистачило Нині та 91-річній мамі для опалення хати.

«Гроші позичила, авжеж. Пенсія у мене три тисячі, а це куб дров», – каже Ніна.

Електрика – від сонячних панелей, які пощастило отримати через місцеву владу від однієї із гуманітарних організацій. Як розповідають рятувальники, таки панелей вистачає на освітлення та щоб собі і сусідам зарядити мобільні телефони.

Технічну воду привозять рятувальники, а питна – з колодязя в іншій частині міста.

«За три кілометри. Ось в бідон і фляжки. Ми тільки удвох. Мамі 91 рік. Нам бідон на тиждень. Все інше – то технічна вода. Це дуже добре, що нам привозять ось цю воду. Нею прати, посуд мити, качкам, гусям, а ту, що привозимо з колодязя – пити», – розповідає Ніна.

Пані Ніна із мамою залишаються зимувати удома. Приготували, каже, запаси на зиму – картопля, консервація...

«Краще вдома, ніж там десь в гуртожитку. Будемо вдома зимувати. І не збираємось нікуди»

А ми рушаємо з рятувальникам далі – на нову адресу. Дорогою говоримо.

Один з співрозмовників пожежник-рятувальник Василь Дерев’янко – і сам родом з Гуляйполя. Питаю, які проблеми були минулої зими.

«Те, що світла не було, зв’язку. З обігрівом проблема, з тим, що треба було десь знайти дрова, щоб обігріти свій будинок.


– А що зараз місцеві просять перед початком зими? За чим по допомогу звертаються?
– Вода – це завжди. Вода постійно потрібна. Хліб. Все, як і в тому році. Все те саме, всі ті самі проблеми. Нічого нового не з’явилося. Головне, що всі хочуть жити, не хочуть уїжджати. Рідний дім ніщо не замінить»
.

Дорогою минаємо місце прильоту, який стався кілька діб тому. На подвір'ї все понівечене.

Заглиблюємося у вулиці приватного сектору. Дорога йде повз так звану хату Махна – Меморіальний будинок-музей Нестора Махна. Його теж зачепило обстрілами. Пошкодило ворота, у будинку вибило вікна.

Та пам'ятник стоїть.

«Напевно не люблять таких сильних людей, як наші гуляйпільці, як Нестор Махно», – каже мені про обстріли з боку військ рятувальник Василь Дерев’янко.

Рушаємо далі. Дорогою на зустріч нам – жінка похилого віку. Велосипедом везе в’язанку гілок.

«На зиму готую, бо нема ані вугілля, ані чого нема, а ті, що з насіння дають брикети, то вони сильно забивають димар», – каже мені.

Перепитую у пані Катерини, так звуть мою співрозмовницю:

«А на скільки далеко доводиться вам ходити? Яка відстань від дому?
– Далеко…
– Скільки?
– Десь майже кілометр ходжу, бо треба на зиму заготовляти. Чула, де вистріл – знаю там напевно дерева. Йду туди – там точно розбито. Ось сьогодні сходила глянула, що там багато набито дерева і завтра буду ходити, або післязавтра»
.

Жінка поспішає далі під звук «приходу» десь вдалечині.

Більшість тих, хто залишається сьогодні в Гуляйполі схожі на моїх сьогоднішніх співрозмовниць – Ніну та Катерину. Люди старшого віку.

«На сьогоднішній день кількість людей, які залишились в місті коливається 1.5-2 тисячі. В основному це літні люди, яким ментально вже важко звідси виїхати, не хочуть вони залишати свої домівки. Ось така категорія 50 плюс», – каже заступник начальника місцевої пожежно-рятувальної частини Володимир Панасейко.

Минула зима в прифронтовому Гуляйполі була безсніжною. А якою буде друга воєнна зима рятувальники не можуть спрогнозувати, і називають для себе це головним викликом.

«Головний виклик – це те, що ми не можемо спланувати, яка зима буде. Якщо буде багато снігу, то оперативність наша звісно зменшиться через те, що дороги чистити нікому буде особливо і добиратися по занесеним дорогам до місця ліквідації надзвичайних ситуацій буде дещо складніше і довше», – ділиться Володимир Панасейко.

Та, кажуть, готуються і до такого.

  • Зображення 16x9

    Євгенія Назарова

    Співпрацює з Радіо Свобода з 2015 року. Народилася в 1985 році у Запоріжжі. У 2007 році закінчила історичний факультет, а у 2011 році – аспірантуру Запорізького національного університету. Має ступень кандидата історичних наук. Із 2013 року працює у сфері журналістики.

Форум

XS
SM
MD
LG