Ця історія розпочалася у 2022 році, коли знімальна група телепроєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії приїхала до невеликого містечка у Херсонській області – Високопілля. Сюди журналісти потрапили невдовзі після того, як населений пункт ЗСУ звільнили від російських окупантів.
Його росіянам хтось здав, вони прийшли цілеспрямованоСвітлана Березка
Знімальна група проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії випадково познайомилася із місцевою жителькою Світланою Березкою, і вона розповіла, як переховувала під час російської окупації пораненого українського військового.
Бійця звуть Олександр Фєрбєй. Він – із першої роти, нині вже розформованого 212-го окремого стрілецького батальйону.
Майже тиждень він переховувався у будівлі військкомату, а на восьмий день туди увірвалися російські військові.
«Сюди росіяни ніколи не заходили. Адже у цьому приміщенні у нас був склад продуктів. Його росіянам хтось здав, вони прийшли цілеспрямовано. Мене вони також взяли в середину.
Коли вони підійшли до кімнати, де переховувався Саша, то він вже сховався під столом і кинув у їхній бік гранату. Почалася стрілянина, мене відкинуло вбік і я вибігла на вулицю. Вони йому прострелили чи коліно, чи з ногами щось зробили, я точно не знаю. Вони попросили у нас ноші і понесли його», – розповідає Крим.Реалії Світлана Василівна.
Я чекала весь тиждень, а потім намагалася додзвонитись до нього, але було марноІрина Фєрбєй
Після публікації нашого матеріалу до редакції надійшов лист від мами Олександра Фєрбєйя, яка зараз у Німеччині. Вона попросила контакти Світлани Березки, бо, на її думку, це могла бути історія про її сина Олександра.
Редакція сконтактувала Ірину Фєрбєй зі Світланою Березкою і все підтвердилося. Ірина розповідає, що зв’язок із сином втратила у середині липня 2022 року.
«З ним була домовленість, щоб я не хвилювалась, він мав щодня хоч СМСку надіслати або подзвонити на хвилинку і повідомити, чи все добре. Та одного разу він сказав, що тиждень буде без зв’язку і не зможе ні написати, ні подзвонити. Я чекала весь тиждень, а потім намагалася додзвонитися до нього, але було марно. Тоді вже почала серйозно хвилюватися, але відчувала, що з ним, може, й не все гаразд, але він точно живий», – поділилась із Крим.Реалії Ірина Фєрбєй.
Ми близько доби літали, я так зрозумів були у Курську, Таганрозі, а останньою точкою став БєлгородОлександр Фєрбєй
Тоді Ірина Фєрбєй ще не знала, що її син потрапив у російський полон. Спочатку його доправили в Нову Каховку, а звідти вже у Сімферополь. Там Олександра утримували весь час, аж до відправки на обмін, який відбувся 1 грудня 2022 року.
«Із Сімферополя нас забрали і повезли до Севастополя на аеродром. Там нас завантажили до першого літака. На цьому літаку ми довго летіли, дуже довго і дуже холодно було, продувало з усіх щілин. Потім ми приземлилися і нас перевели до іншого, уже вантажного літака, в ньому було вже більш-менш тепло. Ми близько доби літали, я так зрозумів, були у Курську, Таганрозі, а останньою точкою став Бєлгород. З Бєлгорода ми вже автобусами поїхали до кордону з Україною, де і відбувся обмін», – розповів у інтерв’ю Олександр Фєрбєй, боєць 212-го батальйону.
За планом було зайти у Високопілля і закріпитись тамОлександр Фєрбєй
Зараз Олександр проходить реабілітацію після полону і пересувається поки тільки на милицях.
Боєць розповів подробиці того, що сталося у Високопіллі, і чому не вдався штурм.
«За планом було зайти у Високопілля, захопити один шматок території і закріпитись там. Операція планувалась на кілька днів, як нам казали. Коли ми зайшли у селище, ми почали проводити зачистку, тобто перевіряти будинки, підвали і тому подібне. Почався сильний мінометний обстріл, і мені поранило очі. Хлопці, що були зі мною, відвели мене до будинку престарілих і сказали, що як закріпляться ввечері, то мене евакуюють. Але, як виявилося, у них такої можливості не було, і мене ніхто не забрав», – розповів у інтерв’ю Олександр Фєрбєй, боєць 212-го батальйону.
Можливо, нам дали зайти дак далеко, як того хотів ворог, заманили до себе поближчеАндрій Лоза
Події, про які розповідає боєць, відбувалися у 20-х числах липня 2022 року. У цей час Високопілля було в напівоточенні і українська армія планувала штурм селища.
Ми зв'язалися з бійцем, який також служив у першій роті 212-го батальйону та також брав участь у тих боях. Тоді він отримав тяжке поранення і досі проходить реабілітацію у шпиталі. Розповісти зміг, не піднімаючись із ліжка.
Вдень я бачив, як літали гвинтокрили К-52, вони з відстані обстрілювали насАндрій Лоза
«Наш підрозділ заходив у Високопілля із села Потьомкине, тобто з тилового боку, через приватний сектор. Просувалися вулицями, хата за хатою, і просунулися досить далеко. Можливо, нам дали зайти так далеко, як того хотів ворог. Заманили до себе поближче.
Мабуть, хотіли щоб весь підрозділ зайшов, а потім знищити нас. У нас планувалося, що буде наша техніка, що будуть наші дрони коригувати нашу артилерію, але вийшло не так. Вийшло так, що нас чекали», – розповів Крим.Реалії Андрій Лоза, співслужбовець Олександра Фєрбєйя.
Бійці 212-го батальйону протрималися у Високопіллі близько шести годин, потім довелося відступити до найближчої лісосмуги. Але навіть там по українських військових продовжували працювати російська артилерія та авіація. Тоді вночі Андрій і отримав поранення.
«Вдень я бачив, як літали гвинтокрили К-52, вони з відстані обстрілювали нас. А тоді вночі було багато поранених і були загиблі. Не тільки в нас, а і в 60-ї бригади. Вони ще запускали ракети, підсвічували нас ними і з мінометів обстрілювали. Навіть по евакуаційній машині намагались поцілити. Дуже тяжко було», – зазначив Андрій Лоза.
За словами очевидців, із Високопілля тоді вийшли не всі. Декілька людей потрапили в полон, близько десяти загинули і ще майже сорок отримали поранення.
У мене сльози котились самі собоюІрина Фєрбєй
У цей час мама Олександра Фєрбєя не знаходила собі місця, бо нічого не знала про долю свого сина.
«Це дуже моторошно, я намагалася триматися... Йшла далеко в поле. У мене сльози котились самі собою. Я намагалась заспокоїтися, годинами прогулюючись із собакою. Потім я брала себе в руки, бо, як кажуть, надія помирає останньою», – розповідає Ірина Фєрбєй.
За словами Олександра Фєрбєя, внаслідок отриманої травми, одне око у нього відкрилося лише на третій день, після цього зір потроху почав повертатися.
Зрозумівши, що за ним побратими не повернуться, він почав думати, як повернутися до своїх самому.
У день, коли боєць планував виходити з Високопілля, у двір, де переховувався Олександр, прийшла група російських військових.
Потім почав виходити попід стінкою, і мені одразу поцілили у ліву ногу, я відчув, що в мене нога немов горитьОлександр Фєрбєй
Олександр зі Світланою домовилися, що у разі небезпеки будуть мовчати, і Фєрбєй зрозумів, що прийшли вороги.
«На вхід до кімнати, де я перебував, двері були зачиненими. Перед цими дверима стояв велосипед та вішак. Я почув кроки і як хтось почав рухати цей вішак та відкидати велосипед. Потім почали відчинятися двері, і я одразу почав стріляти. У мене вже був зведений автомат, я просто зняв із запобіжника, крикнув, що в полон не здамся і почав стріляти по них», – розповів Олександр Фєрбєй.
«Потім граната прилетіла до мене, не знаю, як, але я під стіл сховався і мене не зачепило. Після цього я став збоку стіни і кинув пару гранат у відповідь. Все вщухло. Я подумав, що можна рухатися далі, а там вже буде, як буде, вже не міг продумувати свої дії на перед.
Я подивився, ніби все було чисто, бачив лише, як за парканом був невеликий рух, там хтось повзав – я дав туди пару черг із автомата. Потім почав виходити попід стінкою і мені одразу поцілили у ліву ногу. Я відчув, що в мене нога немов горить. Поки розвернувся, то пішли ще постріли. За секунд десять я вже втратив свідомість», – пригадав у розмові Олександр Фєрбєй.
Спочатку думаю перепелів розводити і хочу ще зробити щось на кшталт водної фермиОлександр Фєрбєй
Прийшов до тями Олександр Фєрбєй у лікарні Нової Каховки.
Там почалися допити під відеозапис, який пізніше опублікували російські Telegram-канали. Олександр каже, що його тортурами змусили давати ці інтерв’ю. Після Нової Каховки Фєрбєя перевезли до Сімферополя, де він і пробув до самого обміну. І за цей час йому жодного разу не дали зв'язатися зі своєю сім'єю.
Олександр каже, що своїм життям він завдячує Світлані Василівні. Дуже хоче її побачити, особисто подякувати, але поки що такої можливості не було.
Наразі в Олександра щоденні процедури з реабілітації. У нього роздроблені коліно та стегнова кістка. Коли зможе самостійно стояти на ногах, ще не відомо. Повернутися до війська він уже не зможе за станом здоров’я, тож після реабілітації планує зайнятися сільським господарством.
«Спочатку думаю перепелів розводити і хочу ще зробити щось на кшталт водної ферми – буду розводити форель», – поділився планами Олександр Фєрбєй.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
