Попередніми роками президент Росії Володимир Путін витрачав більшу частину своїх багатогодинних щорічних пресконференцій на довгі відповіді на зручні запитання, уникав відповідей на проблематичні, а також, серед іншого, намагався засвідчувати співчуття до простих росіян, вихваляв новітні російські озброєння і лаяв Захід.
Цьогорічний захід буде не таким принаймні з одного огляду: Путін не буде сидіти в залі перед сотнями кореспондентів, а відповідатиме на питання через відеоконференцію зі своєї резиденції під Москвою.
Але розумним було б очікувати, що решта буде переважно так, як звично.
Так, 2020 рік був одним із найбагатших на виклики за два десятиріччя, які Путін перебуває при владі. Росія, як і багато інших країн, потерпіла від коронавірусної пандемії, її економіка далі кульгає. Конституційні викрутаси, які проклали йому шлях до можливості залишатися при владі ще довгі роки, викликали глузування опонентів, які називають їх посміхом із російської демократії.
А чого варті свіжі докази того, що саме російські спецслужбісти використали складну нервово-паралітичну отруту для нападу на громадянина країни, критика Кремля й борця з корупцією в російській владі Олексія Навального?
Так що ось деякі з важчих для Путіна запитань, яких йому можуть і не поставити, і відповідей, яких він може не дати, навіть якщо запитають, на пресконференції 17 грудня.
Чому зарплати пересічних росіян не ростуть, а пенсії падають, хоча Фонд національного добробуту Росії один із найбагатших у світі?
Серед найбільших своїх успіхів від часу повернення на президентство 2012 року Путін може назвати те, що фінансове становище Росії одне з найміцніших у світі. Фонд національного добробуту країни цього року має сягнути обсягу в 12,5 трильйонів рублів (близько 164 мільярдів доларів), заявляв у жовтні міністр економіки Антон Силуанов.
Цього більш ніж достатньо для того, щоб виконати одне з завдань фонду, створеного багато років тому, – допомогти економіці в разі кризи, такої, як економічний відступ чи західні санкції. (А ще однією метою фонду було вилучати з економіки надмірні кошти в часи високих цін на нафту і відвертати можливу безконтрольну інфляцію.)
Але дедалі більше росіян починають запитувати: а ми ж як?
Іще перед коронавірусною пандемією багато хто з росіян був зовсім не радий занепадові свого добробуту. Реальні доходи падали. Опитування громадської думки засвідчували, що близько 65 відсотків російських домогосподарств зовсім не мають заощаджень. Число банкрутств наростало. Загальний рівень бідності зріс до 14,3 відсотка – це понад 20 мільйонів людей, – і до всього додалося значне зростання податку на додану вартість.
А потім вдарила пандемія. Як і в багатьох інших країнах, влада запроваджувала суворі карантинні обмеження в намаганні стримати поширення хвороби. Але, на відміну від багатьох інших країн, Кремль пішов лише на відносно мізерну підтримку росіян, що втратили роботу й доходи: Росія витратила на це десь одну десяту від сум, які видавали на порятунок своїх економік такі країни, як США чи Німеччина.
Загалом, за оцінками Міжнародного валютного фонду, цього року економіка Росії скоротиться приблизно на 4 відсотки, а повільне відновлення почне тільки 2022-го.
Так що варто очікувати, що росіяни будуть втрачати терпіння, коли їхній рівень життя буде й далі низьким. І не варто очікувати, що Путіна дуже дойматимуть цим питанням на пресконференції.
Чому влада витрачає трильйони рублів на нові й дорогі системи озброєнь, на кшталт надзвукової ракети «Авангард» чи нової міжконтинентальної балістичної ракети «Сармат»? Ви що, до війни готуєтеся?
Як і в випадку з Фондом нацдобробуту, ще однією з основних політичних ліній влади Путіна є модернізація й посилення воєнних здатностей країни. Війна проти Грузії 2008 року гостро висвітлила проблеми з російськими озброєннями й тактикою бойових дій, і відтоді влада вкладає великі кошти в нові озброєння і в реструктуризацію Збройних сил.
За оцінками Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру, військові витрати Росії зросли на 30 відсотків у реальному еквіваленті за час від 2010 до 2019 року. А відколи Путін уперше обійняв посаду в Кремлі 2000 року, вони зросли на 175 відсотків. Цього року такі витрати оцінюють на рівні 3,9 відсотка від валового внутрішнього продукту. (І хоча це великі суми, вони стають просто карликовими порівняно з оборонними витратами США, які приблизно вдесятеро більші за російські, чи Китаю, який витрачає на оборону приблизно вчетверо більше.)
Але Кремль узяв за пріоритет витрачати гроші на найновіші озброєння і вихвалятися ними – це друге завдання часто виконує державне телебачення.
Росія, яка відіграла важливу роль у війні в Сирії і продовжує розпалювати конфлікт на сході України, захопивши спершу 2014 року Крим, може, й не готується зараз до нової воєнної авантюри за кордоном.
Але вихваляння російськими воєнними здатностями тішить ностальгію частини росіян, які ще пам’ятають величезні збройні сили СРСР. І практична демонстрація сили Росії, наприклад, у Сирії, грає декому з них на патріотичній струні.
2018 року незалежний соціологічний «Левада-центр» з’ясував, що Збройні сили широко популярні серед росіян – навіть популярніші, ніж Путін.
Чи давали ви вказівки вчинити замахи на російських дисидентів, журналістів, опозиційних активістів і колишніх спецслужбістів, яких ви називаєте «зрадниками»?
В інтерв’ю британському щоденникові Financial Times 2019 року Путіна запитали про справу Сергія Скрипаля, колишнього російського військового розвідника, який ледь не помер за рік до того внаслідок замаху з застосуванням розробленої в радянські часи бойової нервово-паралітичної речовини, відомої як «Новачок».
Це сталося в Англії, в місті Солсбері, де жив Скрипаль, який за обміном 2010 року вийшов із російської в’язниці – там він пробув багато років за звинуваченням у зраді через видачу таємниць західним розвідкам.
«Взагалі, зрада – найбільший злочин, який може бути на землі, і зрадники мають бути покарані. Я не кажу, що треба карати таким чином, як то сталося в Солсбері, зовсім ні. Але зрадники мають бути покарані», – сказав він.
Справа Скрипаля не одна така: ціла низка російських інакодумців, журналістів та інших критично налаштованих до влади раптово захворювали таємничим і підозрілим чином, і в Росії, і за її межами. Мабуть, найвідоміший випадок Олександра Литвиненка, колишнього російського спецслужбіста, який помер 2006 року, отруєний полонієм-210 – високо радіоактивною і до того ж високо отруйною речовиною.
А в серпні цього року раптово захворів Навальний у літаку над Сибіром, був шпиталізований у Росії і потім переправлений до Німеччини, де в нього виявили як причину отруєння сполуку з класу «Новачка».
14 грудня – за три дні до пресконференції Путіна – було оприлюднене розслідування з відкритих джерел міжнародної групи Bellingcat і її партнерів, висновок якого – отруєння влаштували агенти Федеральної служби безпеки Росії, які перед тим кілька років стежили за опозиціонером.
Як мовиться в розслідуванні, над яким також працювали російське інтернет-видання The Insider, німецький журнал Spiegel і американська телемережа CNN, самі ці агенти, частина яких є фахівцями з токсичних речовин, були практично поруч із Навальним у той час, коли він, як вважають, мав контакт із отрутою.
Навальний звинуватив у спробі його вбивства Путіна. Але в Москві перша реакція на розслідування була приглушена. Тільки речник Кремля Дмитро Пєсков раптом скасував свої щоденні телефонні брифінги. Російські журналісти запідозрили, що він хоче уникнути необхідності давати відповіді на запитання щодо Навального.
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у коментарях журналістам у перебігу візиту до Загреба схарактеризував розслідування як несерйозне і звинуватив «західних партнерів» у тому, що вони, мовляв, стоять за цим розслідуванням.
А тим часом його результати можуть збільшити тиск на західні уряди, щоб ті рішучіше реагували на дії Росії. Адже напередодні з’явилася ще ціла низка досліджень, які наводять на думку про існування в Росії таємної програми хімічних озброєнь.
Враховуючи небажаність будь-яких розпитувань про російські спецслужби і те, що Кремль намагається втримати такі події в таємниці, видається надто мало ймовірним, що комусь дозволять поставити Путінові це питання.
А якщо раптом таки запитають, то Путін, сам колишній директор ФСБ, може скористатися з можливості похвалити свої спецслужби. І висловити опонентам Кремля і західним країнам гостро сформульоване попередження, щось на кшталт того, що він казав в інтерв’ю Financial Times.
Раніше цього тижня влада США повідомила про значне кібервтручання в комп’ютерні системи кількох важливих міністерств. Перші ж повідомлення вказали на Службу зовнішньої розвідки Росії, і в них ішлося про те, що продуманість і складність цього втручання наводить на думку, що його схвалили на найвищих щаблях у Кремлі. Ви справді давали вказівку про таке втручання? І якщо так, то чому? Якщо врахувати, що ви вже висловили готовність співпрацювати з майбутньою адміністрацією Джо Байдена на засадах «взаємоповаги», цей кібернапад видається не тільки дуже шкідливим, а й відверто ворожим.
Здатності Росії до кібервтручань одні з найсерйозніших у світі. І це навіть не враховуючи приватних громадян із «кіберпідпілля», де російські хакери добре відомі і цінуються високо.
Іще 2007 року, якщо не раніше, було ясно, що такі кібервтручання контролюються з Москви. Того року Естонію вразила хвиля кібернападів, які паралізували урядові сайти, цілі міністерства, банки й газети. Складність цих нападів і події, що, як вважають, стали причиною їх, привели Естонію до складання вини на Росію. Москва заперечує причетність.
Відтоді російські спецслужби, як вважають, посилили свою діяльність у кіберпросторі. ФСБ залучає до своїх кібероперацій і колишніх хакерів – принаймні одного разу це спричинило цій спецслужбі великі неприємності.
2016 року, посеред президентської кампанії у США, були зламані сервери Демократичної партії, що призвело до викрадення тисяч електронних листів, які потім були оприлюднені в інтернеті. Розслідування цього виявило дві кібероперації: за одну відповідали або СЗР, або ФСБ, за іншу військова розвідка, відома за старим скороченням ГРУ.
А 2018 року в обвинувальному акті, який склав спецпрокурор Роберт Мюллер, були публічно названі 12 офіцерів ГРУ. В документі були навіть адреси їхніх місць роботи і подробиці блокчейн-трансакцій у біткойнах, які були використані для оплати певних послуг, на кшталт резервування серверного обсягу.
А в жовтні федеральне велике журі у США визнало шістьох офіцерів ГРУ винними в масштабній кіберкампанії, в якій було застосоване шкідливе програмове забезпечення для скоєння низки втручань. Серед них названі кібернапади на енергосистему України в грудні 2015-го і грудні 2016 року, використання вірусу NotPetya в червні 2017-го чи й кібернапади проти зимових Олімпійських ігор 2018 року.
І хоча навряд чи хоч хтось із обвинувачених постане перед судом у США, ці судові рішення, викривши особи спецслужбістів, частково вивели їх із гри, а ще дали знати Москві, що розвідка США приглядається до її дій – це може мати певний запобіжний ефект.
Путіна можуть і не спитати про російські кібероперації, вже не кажучи про звинувачення на адресу Росії в одному з найбільших кібервтручань в історії США.
Але якщо й дійде до запитання і якоїсь відповіді, то вона, мабуть, буде з самовдоволеною посмішкою.
Враховуючи коронавірусну пандемію, яка буде ситуація з літніми дитячими таборами наступного року?
Путінові справді можуть поставити це запитання – воно реальне, його зачитував в ефірі диктор телеканалу «НТВ», контрольованого «Газпромом». Висвітлення Кремля на цьому каналі просто безсоромно позитивне.
Франсіс Скарр, журналіст BBC Monitoring у Москві: Ви можете подумати, що Путінові доведеться впоратися з деякими незручними запитанням на пресконференції, але «НТВ» вважає інакше:
«Президентові, звичайно, доведеться відповісти на найбільш гостроцікаві й актуальні запитання. Одне з них – що ж буде з дитячими оздоровчими таборами після того, як «Росспоживнагляд» продовжив обмеження, пов’язані з дитячим відпочинком»
