Україна має скористатися вікном можливостей, провести успішний контрнаступ цього року, адже наступні дії для звільнення своїх територій Київ навряд чи зможе провести до початку весни 2024 року. До того ж, невідомо, чи готовий буде Захід знову надати Україні стільки техніки, скільки буде для цього необхідно. Таку думку висловив в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода президент Чехії Петр Павел.
15 червня виповнюється сто днів з моменту, як він вступив на посаду президента. За цей час він кілька разів висловлювався на підтримку України у війні, а також її прагнення вступити до ЄС та НАТО.
«Українська армія, без сумніву, має найбільше досвіду, якщо порівняти її з будь-якою армією НАТО, тому що жодні збройні сили в альянсі не мають досвіду таких інтенсивних та великомасштабних операцій…Я вірю, що українська армія в технічному плані, в плані процедур, якщо ще не готова, то дуже скоро буде готова відповідати стандартам НАТО», – так Павел коментує готовність України вступити до альянсу, але зазначає: до завершення війни про це не може йтись.
В інтерв’ю Радіо Свобода він також розповів, чи можливий вступ країн НАТО у війну в Україні, чи можливі переговори з Путіним після значного просування ЗСУ та яким він бачить майбутнє Росії.
Відповідаючи на запитання про те, чи повинні нести відповідальність за розв’язану Кремлем війну усі громадяни Росії, зокрема ті, хто проживає за кордоном, генерал згадує «ціну війни», яку заплатили громадяни Японії у США під час Другої світової війни. Він вважає, що росіяни за кордоном мають заплатити таку саму ціну і бути «під пильною увагою спецслужб».
Речниця президента згодом уточнила, що він не мав на увазі створення таборів для інтернованих чи будь-які види переслідувань.
– Шановний пане президенте, дякую вам за це інтерв’ю. Почнімо з останніх подій. Як, на вашу думку, руйнація Каховської дамби на окупованій Росією Херсонщині вплинула на плани українських військових деокупувати південні території?
– Я вважаю, що ця подія справила жахливий вплив на багатьох людей з обох сторін. Нам ще доведеться дізнатися, хто насправді стояв за цим. Чи це сталося випадково через необережні дії росіян, чи вони мали такий намір? Прагнули вони лише частково зруйнувати або ж повністю знищити дамбу?
Територія, яку затопило, настільки велика, що це вплине на всі військові дії в цьому регіоні
Але однозначно ця подія матиме вплив не лише на мирне населення, як на окупованих, так і на підконтрольних ЗСУ територіях, але також і на навколишнє середовище, на сільське господарство. Катастрофа спричинить забруднення шкідливими речовинами, і також певною кількістю мін.
Це ускладнить усі військові дії, в тому числі і українські операції. Територія, яку затопило, настільки велика, що це вплине на всі військові дії в цьому регіоні.
– А як Європа може допомогти Україні подолати наслідки цієї катастрофи?
– Я вважаю, що значна гуманітарна допомога вже почалась, починаючи від допомоги у відкачуванні води, наданні водоочищувальних установок, енергогенераторів та багато іншого.
Я помітив нові публічні заклики до збору коштів, і є багато людей, які долучаються до них. Тож я думаю, що допомога не лише надходить з усіх боків, але і має бути скоординована у межах, можливо, НАТО чи ЄС, щоб не вийшло так, що всі країни надають однакове обладнання, а щоб допомога координувалась та базувалася на реальних потребах.
Справжнього контрнаступу ми ще не побачили. Усе – ще попереду
– Як ви оцінюєте перші дні українського контрнаступу?
– Ну, ми побачили початок, який є, скажімо так, помірним. Я вважаю, що справжнього контрнаступу ми ще не побачили. Усе – ще попереду. Я б назвав це, виходячи зі свого військового досвіду, формуючими операціями.
– Ви досі вірите, що якщо Україна цього року не продемонструє значного просування, то ми побачимо, як ця війна перетвориться на якийсь заморожений конфлікт із більш-менш статичною лінією фронту?
– Сьогодні ми бачимо, що підготовка до контрнаступу тривала місяці, і це цілком природно, тому що для того, щоб підготувати значні військові сили, забезпечити їх технікою, навчити, здобути достатньо ресурсів усіх видів, потрібно багато часу. Це також потребує великих зусиль усіх людей, які залучені.
Знадобиться щонайменше три-чотири місяці, перш ніж почнеться будь-яка інша активність
Тож навіть якщо ми оцінюємо контрнаступ з цієї технічної точки зору, то підготовка до нового наступу знову займе значний час. Якщо ми також врахуємо погодні умови, які дуже несприятливі протягом зими, то ми дійдемо висновку, що все, чого не вдасться досягнути цього року, доведеться відкласти принаймні до весни наступного року з усіма пов’язаними труднощами. Зокрема, із труднощами зберегти підтримку партнерів.
Отже, коли я кажу, що ми бачимо вікно можливостей цього року, то це означає, що знадобиться щонайменше три-чотири місяці, перш ніж почнеться будь-яка інша активність. Я думаю, це реалістична картина.
– Враховуючи, що Захід постійно посуває межі допомоги: від оборонної до наступальної зброї, від ракет середньої до великої дальності, чи можете ви категорично виключити, що ми побачимо західні війська на українській землі?
– Я думаю, що у цьому питанні змін не буде. Неважливо, війська НАТО приєднаються до операції на самому початку чи в її кінці. Юридично це не матиме різниці. Яка б країна чи група країн не приєдналася до конфлікту, це, за визначенням, означатиме, що НАТО приєдналося до війни проти Росії.
За такого сценарію вони, дуже ймовірно, захочуть використати ядерну зброю
Я думаю, що ніхто не хоче такої війни, тому що, зважаючи на всі слабкості російської армії та російської держави, за такого сценарію вони, дуже ймовірно, захочуть використати ядерну зброю. Вони неодноразово про це казали, і тому я думаю, що кожен розсудливий політик, мабуть, відкинув би такий варіант.
– На цьому етапі ви поділяєте думку, що українцям вкрай потрібні винищувачі F-16 або інші винищувачі західного виробництва? І якщо так, то коли Україна їх отримає?
– Зараз почалися навчання, але, на жаль, навчання на винищувачах займають значно більше часу, ніж навчання на танках чи бронетехніці. Тож ми можемо розраховувати, що знадобиться щонайменше чотири-п’ять місяців перед тим, як винищувачі можна буде застосувати на території України.
Країни, які підтримують Україну в цьому конфлікті, були повільними у багатьох сферах і відкладали надання деяких видів озброєння. Я пишаюся, що Чехія не була однією з цих країн
Але, на мій погляд, ми, країни, які підтримують Україну в цьому конфлікті, були повільними у багатьох сферах і відкладали надання деяких видів озброєння. Я пишаюся, що Чехія не була однією з цих країн: ми від самого початку надавали все, що могли. Але деякі країни були менш охочими допомагати швидше. Із розвитком конфлікту вони зрозуміли, що немає іншого шляху, як підтримувати Україну аж до її успіху у цій війні. І тому, мабуть, зараз вони більш охоче дають те обладнання, яке не хотіли давати спочатку.
Ми це бачили на прикладі наших основних бойових танків. Ми бачимо це із наданням артилерії великої дальності, і ми бачимо це зараз із підготовкою пілотів для винищувачів. Тож сподіваюся, щойно ця підготовка закінчиться, пілоти тих F-16, які пропонується надати Україні, зможуть набагато краще захистити українське небо проти будь-якої агресії.
Коли я був головою Військового комітету НАТО, я відвідав Україну щонайменше три-чотири рази
– Думаю, це дуже цікаво почути, як ви оцінюєте перехід української армії до стандартів НАТО, а також використання ЗСУ західної зброї?
– Я спостерігаю за переходом українського війська до цих стандартів майже одразу після анексії Криму. Коли я був головою Військового комітету НАТО, я відвідав Україну щонайменше три-чотири рази і мав нагоду спостерігати прогрес, якого досягають українські військові.
А з початком війни у лютому минулого року прогрес значно пришвидшився. Тож на цьому етапі я б сказав, що українська армія, без сумніву, має найбільше досвіду, якщо порівняти її з будь-якою армією НАТО, тому що жодні збройні сили в альянсі не мають досвіду таких інтенсивних та великомасштабних операцій.
Українська армія, без сумніву, має найбільше досвіду, якщо порівняти її з будь-якою армією НАТО... Є і недолік, пов’язаний з українською армією
Українські військові також довели, що є надзвичайно стійкими та швидко навчаються. Зазвичай навчання на деяких видах обладнання займає місяці, та коли західні країни почали навчання українських солдатів, то те, що солдати НАТО опановували протягом кількох місяців звичайних навчань, українські солдати, перебуваючи під тиском, опановували за тижні. Отже, ми дійсно бачимо екстремальне зростання українських військових можливостей.
З іншого боку, зараз є і недолік, пов’язаний з українською армією. Він полягає в тому, що вона оснащена такою кількістю різного обладнання, що коли війна закінчиться, ЗСУ доведеться пройти через стабілізацію та уніфікацію обладнання.
Але це технічне питання. Важливіше – це рішучість українських солдатів, їхня здатність імпровізувати, справлятися з непередбачуваними подіями. Я вірю, що українська армія в технічному плані, в плані процедур, якщо ще не готова, то дуже скоро буде готова відповідати стандартам НАТО.
– Якщо говорити про НАТО, то чого ви очікуєте від Вільнюського саміту та який текст підсумкової декларації щодо членства України був би задовільний? І чи варто президенту Зеленському їхати у Вільнюс?
Очікую дуже сильних заяв щодо підтримки України
– Дозвольте мені почати з кінця питання. Я думаю, що на президента Зеленського дуже чекатимуть у Вільнюсі. Його присутність дійсно підкреслить важливість події.
Я очікую дуже сильних заяв щодо підтримки України. Я бачу, як низка країн узгоджує довгостроковий план такої підтримки, який базуватиметься не на одноразових внесках, а на ретельно спланованій довгостроковій процедурі.
Твердо вірю, що всі лідери зрозуміють, що участь України в НАТО і ЄС є, ймовірно, єдиною гарантією стабільності в цьому регіоні
Я також очікую, що рівень нинішньої Комісії Україна-НАТО буде підвищено до рівня Ради, що також підкреслить набагато кращий статус України на цьому форумі. Але я б також дуже вітав чіткі формулювання про майбутнє членство України, коли війна закінчиться. Очевидно, що процес приєднання не може початися, поки країна перебуває у стані війни. Але я твердо вірю, що всі лідери зрозуміють, що участь України в НАТО і ЄС є, ймовірно, єдиною гарантією стабільності в цьому регіоні, зміцнення і НАТО, і ЄС, а також гарантією стримування Росії та її агресивної політики.
– Україна хоче знати, коли вона зможе приєднатися до альянсу та які гарантії безпеки вона може мати до цього моменту. Що саме ви маєте на увазі, коли говорите про гарантії безпеки для України?
– Гарантії безпеки – це дуже широкий термін. Я чув про два типи або сценарії гарантій. Один – це гарантії, які були надані Фінляндії від початку процесу ратифікації її вступу. Інший підхід до гарантій безпеки застосований для Ізраїлю. Можливо, ми побачимо щось посередині.
Але я думаю, що якщо ми зафіксуємо на папері те, що ми вже робимо для України, а також включимо цей довгостроковий план підтримки, для мене це звучить як гарантія. Але, звісно, це залежатиме від того, скільки коштів країни захочуть виділити на такий план. Та якщо є готовність надати план, то має бути також і готовність надати його у формі гарантії.
– Говорячи про євроінтеграцію, чи вважаєте ви, що Україна стане членом ЄС у короткій, а не довгій перспективі?
– Я вже згадав, що я справді бачу Україну майбутнім членом ЄС, і вважаю це взаємовигідним як для країн ЄС, так і для України. Я також запропонував би пов’язати це із післявоєнною відбудовою України.
Я справді бачу Україну майбутнім членом ЄС. Запропонував би пов’язати це із післявоєнною відбудовою України
Я можу навіть уявити собі певний «план Маршалла» для України, який би не тільки дозволив швидкий розвиток України, відновлення усіх руйнувань внаслідок війни, але також і шлях до вступу до ЄС. Надання такої великої підтримки в багатьох сферах фактично означатиме набір правил, яких доведеться дотримуватися, щоб зробити це належним чином. Це також буде процесом навчання з обох сторін.
Процес вступу для будь-якої країни-претендента на вступ до ЄС має відбуватися через етапи, на яких досягатимуться послідовні цілі. Але їх можна ефективно використовувати в процесі відбудови. Отже, якщо ми поглянемо на ці процеси паралельно, я вважаю, що перспектива членства у ЄС має бути дуже зрозумілою і для України, і для ЄС. І я справді вірю, що це буде добре для обох сторін.
«Як ми взагалі вижили там?» Кияни після того, як російський дрон зруйнував їхній будинок
–Говорячи про відбудову – ви недавно були в Україні і Чехія оголосила, що братиме участь у відбудові Дніпропетровської області. Як вам бачиться цей процес і роль Чехії в ньому?
–Ну, звичайно, моя країна не має амбіцій відбувати цілу область, але ми говоримо про деякі сфери, де ми можемо надати експертну допомогу і наші ресурси. Визначені вже шість проєктів, деякі з них вже виконуються. Від транспортної галузі до медичної і промислової допомоги.
Я вірю, що ми повинні почати реалізацію цих проєктів без зволікань. Немає потреби чекати завершення війни, і велика частина відбудови може початися вже зараз. І чим раніше ми почнемо, тим краще буде для всіх. Така співпраця підніме рівень взаєморозуміння і збільшить можливості. Бо при відбудові насамперед йдеться про можливості. Ми не повинні чекати.
– І це важливо почати почати робити напередодні наступної зими… Чи ви стурбовані, що Китай може захотіти відігравати завелику роль у відбудові України?
– Звичайно, Китай – це країна з велетенськими можливостями, і він не має стояти осторонь. Мені шкода, що Китай не відіграє активної ролі від самого початку. З одного боку, щоб тиснути на Росію, щоб та припинила агресію, а з іншого боку, щоб використовувати свої вагу і потугу для розробки мирних пропозицій і потенційно зацікавлювати обидві сторони сісти за стіл переговорів і домовитись про рішення. Китай не використав такої нагоди.
Підозрюю, що Китай буде більш активним, коли почнеться відбудова. Китай не робитиме цього з гуманітарних причин, а для досягнення впливу і контролю
Я думаю, що Китай діє у власних інтересах, а не в інтересах захисту принципів і прав, які гарантує Статут ООН. Вони використовують цей конфлікт, з одного боку, для посилення своїх позицій глобально, щоб більше домінувати в проголошеному стратегічному партнерстві із Росією, отримуючи вигоду від дешевих російських ресурсів, але також для вивчення цього конфлікту для своєї власної вигоди у майбутньому. Бо конфлікт в Україні – це відкритий підручник для Китаю. Вони придивляються, як Захід реагує, наскільки швидкими та ефективними ми є в нашій реакції, як ми ухвалюємо рішення. Все це може бути використано у майбутньому щодо Тайваню.
Подивимось, як діятиме Китай, і ми маємо бути обережними, щоб не дати Китаю взяти ініціативу на себе, коли війна завершиться. Бо я підозрюю, що Китай буде більш активним, коли почнеться відбудова, бо це надасть величезних можливостей для відбудови як Росії, так і України. Ми маємо тримати це в полі зору, бо Китай не робитиме цього з гуманітарних причин, а для досягнення впливу і контролю.
– Давайте трохи поговоримо про Росію. Чи ви уявляєте якісь мирні переговори з режимом Путіна після, скажемо так, якихось переконливих успіхів українців на полі бою? Чи переговори мають бути вже з якимись наступниками Путіна, які не будуть пов’язані з цією жахливою війною і з якими як Україна, так і Захід зможуть мати справу?
Зараз я не дуже радий чути від деяких західних лідерів про якісь зустрічі з Путіним
– Щиро кажучи, зараз я не дуже радий чути від деяких західних лідерів про якісь зустрічі з Путіним. Чесно кажучи, я зараз цього не можу уявити. Щоб говорити з лідерами, які так цинічно брешуть майже щодня, перекручують інформацію, які здатні перекласти вину на країну, на яку вони напали і проти якої коять злочини.
Дуже важко уявити, що хтось зможе сісти за стіл переговорів з кимось таким. Бо якщо ви не можете довіряти аргументам свого візаві за переговорним столом, як ви можете тоді сподіватись на досягнення якогось розумного рішення? Але коли Україна буде більш успішною у своєму контрнаступі, це зможе навіть змінити позицію російського керівництва і вони будуть більш охочі до досягнення прагматичного рішення на переговорах. Але наразі я цього не бачу.
– Чи має вся вина за агресію проти України покладатись виключно на Путіна та Кремль, чи все російське суспільство несе за це відповідальність?
Аргумент, що ми маємо розглядати це як війну Путіна, а не російську війну, не витримує критики. Ми маємо називати цю війну російською війною
– Я чую цей аргумент досить часто – що ми маємо розглядати це як війну Путіна, а не російську війну. Цей аргумент не витримує критики. Якщо подивитись на підтримку, якою користується Путін серед російського населення, коли ми бачимо, скільки людей підтримують війну, скільки людей закликає поширити війну на інші країни, ми маємо називати цю війну російською війною.
– А що ви думаєте про майбутнє Росії? Чи повинні західні країни, включно з Чехією, будувати відносини з російською опозицією, яка за межами Росії, чи вони є радше безнадійними політичними емігрантами, які не матимуть впливу на процеси в Росії у майбутньому?
– Якщо подивитись на сучасну Росію, то не всі люди задоволені режимом. І хоча підтримка Володимира Путіна та війни сягає 75-80 відсотків, що ж з цими 20 чи більше відсотками, які залишаються? Не всі росіяни щасливі від втрат, падіння життєвого рівня, від браку ресурсів, зниження можливості подорожувати і від того, що наступні кілька поколінь росіян будуть вважатися варварами за те, що вони зробили.
Тому буде нагода знайти людей в Росії, які будуть здатними комунікувати, які будуть надією Росії на зміни. Але на це потрібен час. Ми не повинні бути короткозорими, щоб ізолювати Росію цілком. Коли ми когось знайдемо, з ким можна говорити, з ким можна обговорювати російське майбутнє за інших умов, ми маємо скористатися цією нагодою.
– З іншого боку, як вам бачиться ставлення до росіян, які живуть в Європі і говорять, що вони не підтримують Кремль, – чи треба їм подовжувати візи, дозволи на проживання, чи студенти повинні мати право навчатися і взагалі чи повинні вони мати можливість будувати кар’єри та розвивати бізнес в Євросоюзі?
Всі росіяни, які живуть в західних країнах, мають більше бути під наглядом
– Я гадаю, що в кількох війнах у минулому, коли війна триває, заходи безпеки стосовно громадян Росії мають бути жорсткішими, аніж за нормальних умов. Всі росіяни, які живуть в західних країнах, мають більше бути під наглядом, порівняно з минулим. Бо вони є громадянами країни, яка веде агресивну війну. Мені шкода цих людей, але з іншого боку, коли ми подивимось у минуле, то коли почалась Друга світова війна, то всі японці, які жили у Сполучених Штатах, були під суворим наглядом. Це просто ціна війни.
– Коли ви говорите «нагляд», «моніторинг» – що ви маєте на увазі?
– Я маю на увазі, під наглядом спеціальних служб.
|
Після того, як Радіо Свобода звернулося до офісу президента Чехії з проханням пояснити, як виглядатиме «режим суворого моніторингу», його речниця сказала, що значна більшість жителів Росії підтримує президента Володимира Путіна, агресію проти України та навіть напади на цивільні цілі.
«Враховуючи ці обставини, це було б повним провалом наших власних служб безпеки і загрозою для безпеки наших власних громадян, якби ці служби не приділяли підвищеної уваги російській громаді, яка проживає в нашій країні», – сказала речниця Павела Маркета Ржегакова в електронному листі Радіо Свобода.
Вона додала, що це стосується не кожної окремої людини, а «тих, хто становить фактори ризику».
Згадка про японських громадян у Сполучених Штатах під час Другої світової війни «була зроблена в контексті того, що обмежувальні заходи щодо громадян ворожих країн не є чимось новим і застосовувалися в минулому, хоча й у більш жорсткий спосіб». За її словами, президент не сказав, що цього слід дотримуватися зараз, і жодним чином не мав на увазі «інтернування чи будь-які види переслідувань».
Табори інтернованих, які були оточені колючим дротом і охоронялися солдатами США, були засновані під час Другої світової війни президентом Франкліном Д. Рузвельтом для людей японського походження. Близько 120 000 людей, більшість з яких були американськими громадянами, постраждали від цього кроку, за який уряд США відтоді вибачився і виплатив репарації на суму понад 1,6 мільярда доларів.
|
– Давайте поговоримо ще про Україну. Відносини України з Прагою вже мають понад сторічну історію. Але вже майже рік немає українського посла в Празі. Як це вплинуло на двосторонні відносини?
– Не думаю, що це мало серйозний вплив. Бо наші відносини повільно пішли вниз в кількості і якості, зараз можемо сказати, що дипломатичні канали відкриті, але досить порожні.
– Нещодавно ви зустрілись з українською школяркою, яку цькували однокласники в школі в Чеській республіці. Чому ви вважали важливим особисто підтримати її?
Я розлютився, коли про це дізнався
– Я мав особисте почуття. І я просто вважав, що зустрітись було б правильно. Я розлютився, коли про це дізнався, і оскільки був дитячий день в Празькому замку, я подумав, що буде гарна нагода запросити її і виявити гостинність і дружбу.
– Дозвольте останнє запитання. Віднедавна деякі посадовці ЄС попереджають про «втому від солідарності» щодо українських біженців. Що зараз українці, які втікають від війни, можуть очікувати від Чехії і що може змінитись у чеській підтримці?
– Те, що називають «українською втомою» чи «втомою від війни», є природнім, це приходить з часом. Як ми мажемо впоратись з цим – ми маємо постійно подавати реальну картину того, що відбувається, щоб люди не думали, що війна в Україні вже завершилась і що вона вже на нас не впливає чи не впливає на людей в Україні. Чеські громадяни все ще налаштовані гостинно щодо українців, щоб дати їм безпечний притулок –людям, які втікають від війни.
Успішне завершення війни в Україні – в наших життєвих інтересах і важливо продовжувати допомогу
Звичайно, з часом це буде важче, бо економічні і соціальні труднощі матимуть вплив на людей, і вони радше зосереджуватимуться на власному життєвому рівні, аніж на допомозі іншим. Але тут якраз роль політиків на всіх рівнях полягає у тому, щоб доносити позицію, що успішне завершення війни в Україні – в наших життєвих інтересах і що важливо продовжувати допомогу.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
