Російські військові 25 листопада 2018 року таранили, обстріляли й захопили біля берегів Криму три плавзасоби ВМС України ‒ катери «Бердянськ», «Нікополь» і буксир «Яни Капу», ‒ які прямували з Одеси до Маріуполя. Разом із кораблями були захоплені 24 члени екіпажів. Російські суди в Криму заарештували їх, звинувативши в «незаконному перетині кордону». Потім українських військових перевезли до московського СІЗО «Лефортово», де вони провели близько дев’яти місяців. У суботу 7 вересня 2019 року захоплені моряки повернулися в Україну під час російсько-українського обміну.
Крим.Реалії поспілкувалися з координатором групи адвокатів у справі захоплених моряків Миколою Полозовим. Це перше інтерв’ю з ним після повернення українських військових на батьківщину.
‒ Як ви дізналися про затримання українських моряків поблизу Керченської протоки?
‒ У день затримання моряків, 25 листопада 2018 року, я перебував у Криму, працював у низці кримських справ. Це була неділя, вдень я був на щомісячному зібранні «Кримської солідарності». Коли сталося [захоплення], я зрозумів, що це новий безпрецедентний кейс, такого ще не було, щоб російська влада захоплювала відразу 24 заручники, до того ж військових, ще й зі стріляниною. Тоді у мене було два варіанти: залишитися в Криму й спробувати допомогти морякам на стадії обрання запобіжного заходу або разом з українською владою спочатку зробити цей кейс єдиним.
‒ Яким чином це можна було зробити?
‒ За п’ять років робота над всіма кейсами щодо українських ув’язнених проходила за дуже опосередкованої участі української влади. Я поїхав до Києва, зустрівся з низкою чиновників, серед них і з міністром закордонних справ Павлом Клімкіним, і сказав, що якщо ці люди важливі для України, якщо важливо не допустити, щоб російська влада не спробувала їх розвести у різні кутки, як кошенят, то необхідно, щоб у цій справі була єдина стратегія і єдина команда адвокатів. І, треба сказати, мене почули. Навіть більше, якби українська влада так само активно реагувала та долучалася до процесів щодо українських політичних в’язнів, зокрема й кримських татар, думаю, це б принесло реальний результат у питанні звільнення цих людей.
‒ Якою була атмосфера на півострові відразу після захоплення українських моряків? Чи помітили ви активізацію російських спецслужб?
‒ За п’ять років півострів поринув в атмосферу страху й атмосферу репресій. Найбільше репресій зазнають кримські татари й етнічні українці. Але що парадоксально ‒ коли моряків привезли до Сімферопольського СІЗО, кримські татари самоорганізувалися й почали збирати для моряків передачі: речові, продуктові, кошти їм на допомогу. Звичайно, для російських силовиків це було повною несподіванкою, вони думали, що за п’ять років вони уконтрапупили там усіх. Не всіх. І через це, звичайно, така активність із боку кримських татар і українців лякала і виглядала незвичайною. Саме цим зумовлене те, на мій погляд, що в Криму моряки були недовго.
‒ Що відбувалося з моряками в перші дні після затримання? Як з ними поводилися?
Коли їх тільки захопили, їм не давали спати, їм не давали їсти, їх возили з одного місця в інше, їх постійно намагалися допитувати якісь незрозумілі люди
‒ За їхніми розповідями, у ті дні, коли їх тільки захопили, їм не давали спати, їм не давали їсти, їх возили з одного місця в інше, їх постійно намагалися допитувати якісь незрозумілі люди, не відрекомендувавшись, без повноважень. До них не пускали на першому етапі незалежних адвокатів. Наприклад, щодо трьох поранених моряків (Андрій Ейдер, Василь Сорока, Андрій Артеменко ‒ ред.), їх тримали окремо від інших, возили до лікарні в Керч, де їх прооперували. Так ось, їм дали таких адвокатів за призначенням, які повноцінно не виконали свої обов’язки.
‒ Що це означає?
‒ Це означає, що, коли 26 і 27 листопада (2018 року ‒ ред.) відбулися суди щодо обрання запобіжного заходу, частина моряків були під захистом адвокатів незалежних, таких, як Еміль Курбедінов, Едем Семедляєв, Айдер Азаматов і низки інших. Вони захищали моряків на першому етапі в Київському районному суді міста Сімферополя. А трьом пораненим запобіжний захід обирав Керченський міський суд, їм дали адвокатів за призначенням, які, в принципі, не зробили нічого й навіть не оскаржили це рішення, що є грубим порушенням адвокатської етики. Коли ми на прохання моряків звернулися з відповідними скаргами на цих адвокатів до адвокатської палати Криму, з’ясувалося, що нашим скаргам дуже довго не давали хід.
‒ У чому полягала загальна стратегія зі звільнення українських моряків з «Лефортова» і повернення їх в Україну?
‒ Стратегія дуже проста насправді. Я висловив таку позицію, що необхідно сформувати єдину команду адвокатів, які працюватимуть в єдиній стратегії, в єдиному напрямку. Це було важливо, тому що в таких політичних справах у Росії відсутній суд як незалежний інститут влади. Судді не приймають жодних доказів захисту, просто існують для меблів. Їхнє завдання ‒ проштампувати ті рішення, які ухвалила виконавча влада, зрештою, Кремль, зрештою ‒ президент Путін. Ми спочатку не хотіли влаштовувати з цього гру в «кішки-мишки» в межах російської юрисдикції, за російським Кримінально-процесуальним кодексом. Там неможливо виграти ‒ з наперсточниками не можна грати. Ми спиралися на норми міжнародного права. Це ‒ транслювання проблематики в зовнішній контур, в ті міжнародні органи, які можуть ухвалювати суттєві рішення, і це робота для формування позитивного політичного рішення про подальшу долю моряків.
‒ Як формувалася команда адвокатів у цій справі?
‒ Із боку держави Україна мені було запропоновано сформувати список адвокатів, які б могли працювати у справі моряків самостійно. Щоб не бути суб’єктивним у цьому питанні, я опублікував пост у фейсбуці, що приймаються заявки від будь-яких охочих адвокатів, які, розуміючи складність цієї справи, токсичність і таке інше, готові брати у ній участь. Був сформований список із близько 80 осіб. Коли цей список був сформований, я надав його українській владі. Єдиним моїм побажанням було залишити в групі кримських адвокатів, які захищали моряків на обранні запобіжного заходу. Тому що вони були вже в контакті з моряками, в їхній надійності, враховуючи їхній досвід в інших справах, сумніватися не доводиться. Таким чином, після перевірок СБУ, ще кимось був сформований такий шорт-лист із 30 адвокатів, 12 із яких кримські, 18 із Москви. Всі вони переважно працюють у справах із політичним компонентом. У більшості московських адвокатів не було досвіду захисту громадян України, окрім Іллі Новикова (адвокат Романа Мокряка ‒ ред.). Але вони працювали з політичними кейсами в Росії, наприклад, у «болотній справі», як Сергій Бадамшин (адвокат Василя Сороки ‒ ред.).
‒ Адвокати долучилися до справи відразу ж після того, як моряків перевезли до Москви?
‒ Бюрократичні процеси, які були необхідні для того, щоб узгодити цей список, укласти з усіма угоди й таке інше, зайняли весь грудень. Наші адвокати долучилися до справи фактично на початку грудня. Тому всі адвокати за спільною домовленістю працювали «pro bono» («заради суспільного блага», «безкплатно» ‒ ред.). Але оскільки вже тоді почалися слідчі дії в Москві й кримським адвокатам було необхідно їздити до Москви до моряків, нам фінансову допомогу тоді надав Мустафа Джемілєв (лідер кримськотатарського народу ‒ ред.), який безпосередньо взяв участь у цій справі. І саме завдяки йому на першому етапі нам вдалося привезти в Москву кримських адвокатів, які вчасно і з належною якістю забезпечили правовий захист. Це було саме у той період, коли українська держава ще повноцінно не долучилася до захисту моряків, і фінансово зокрема.
‒ Чому адвокатів було 30, а моряків ‒ 24?
‒ Наприклад, у нашій команді є адвокат Олександра Маркова, вона ‒ наймолодший учасник нашої групи, працювала з Сергієм Бадамшиним. І це не те що її перша політична справа, це перша справа, в якій вона бере участь як самостійний адвокат. Коли ми розподіляли моряків між захисниками, то її відрядили до наймолодшого члена екіпажу катера «Бердянськ» ‒ Андрія Ейдера. Йому на той момент була необхідна серйозна психологічна підтримка, а Олександра за віком ‒ як його старша сестра. І вони, звичайно, знайшли дуже гарне взаєморозуміння. Але, з огляду на те, що Олександра ‒ адвокат не дуже досвідчений, з нею у команді працювали ще два захисники: Костянтин Рустемов із Криму та Олег Бєлов із Москви. Плюс кримським адвокатам через те, що, окрім справи моряків, вони ведуть низку процесів на півострові, потрібні були дублери. Тому команда адвокатів більша, ніж кількість захоплених моряків.
‒ Коли йшли справи щодо Ахтема Чийгоза, Ільмі Умерова чи Надії Савченко, ви зі своїми колегами часто публічно розповідали про перебіг засідань. У справі моряків ні у ваших постах, ні в інтерв’ю не фігурувало жодного прізвища слідчих, прокурорів чи суддів у цій справі. Чому?
Ми домовилися таким чином: слідство надаватиме адвокатам усіляку допомогу, а ми у відповідь не будемо публікувати жодних прізвищ слідчих на етапі попереднього розслідування
‒ Тут є певні нюанси. Річ у тім, що буквально в перший день слідчих дій я прийшов до слідчого управління ФСБ. Мене спочатку довго не хотіли пускати, кидали трубку, потім все-таки перетелефонували та сказали: «Будь ласка, приходьте». Я зустрівся з керівником слідчої групи, підполковником Сергієм Мікрюковим, і відразу ми з ним почали вести відверту розмову. Я сказав, що ми не будемо грати ні в які процесуальні гри, нам це не цікаво. Наше завдання ‒ звільнення захоплених військовополонених. Ми розуміємо, що рішення може бути ухвалене тільки на політичному рівні, він відповів: «Я теж це розумію». Ми домовилися таким чином: слідство надаватиме адвокатам усіляку допомогу для того, щоб адвокати могли бачитися зі своїми підзахисними тоді, коли в цьому є необхідність. А ми у відповідь, окрім прізвища Мікрюкова, не будемо публікувати більше жодних прізвищ слідчих на етапі попереднього розслідування. Звичайно, вони всі бояться санкцій, вони всі бояться уваги. І ми домовилися, що адвокати не публікуватимуть матеріали кримінальної справи на своїх сторінках у соціальних мережах до закінчення слідства.
‒ Тобто ви уклали зі слідчим угоду?
‒ Я вирішив, що це ‒ той компроміс, який можна допустити. Треба розуміти, що слідче управління ФСБ ‒ дуже закрита структура, туди просто так не потрапити, туди неможливо просто так здати документи, вони часто користуються цією закритістю для того, щоб «маринувати» адвоката упродовж довгого часу. Рекорд ‒ це близько чотирьох місяців адвоката не допускають до слідства. Чотири місяці він не може потрапити в «Лефортово» без дозволу слідчого. Чотири місяці достатньо для того, щоб зламати людину в «Лефортові» ‒ жодних проблем. Не подобається? Ідіть до суду, а суди розглядають ці скарги місяцями. Нам вдалося завести всіх адвокатів упродовж півтора тижня.
Далі буде.
