ІВАНО-ФРАНКІВСЬК – Відстань не завадила одруженню. 20 лютого у Маріуполі Донецької області боєць «Азову» Станіслав освідчився у коханні Каріні Яг’євій. А побралась пара, не бачивши один одного, 6 травня. У цей день Станіслав перебував на заблокованому заводі «Азовсталь». А Каріна прийшла забрати свідоцтво про одруження далеко від дому, в Івано-Франківську. Сюди вона переїхала з окупованого російською армією Мангуша, що поблизу Маріуполя. В окупації провела два тижні.
Каріна познайомилась зі Станіславом у 2017 році. Тоді дівчина працювала в полку «Азов». А невдовзі їхнє знайомство переросло у кохання. За чотири дні до війни пара святкувала три роки свого знайомства, і Станіслав запросив Каріну поїхати у Маріуполь. А там чекала приємна несподіванка.
22-го він поїхав. І я його більше не бачилаКаріна Яг’єва
«Ми приїхали в Маріуполь – кататися на квадроциклах на лівому березі – і звідти дуже добре видно завод «Азовсталь». Ми під’їхали до гарного місця біля моря. Стоять якісь люди, димові шашки, кульки, хтось знімав. Стас підійшов із квітами і опустився на коліно. Каже: «Ти вийдеш за мене?!». Я так розплакалась. Головою киваю ‒ так. Це було дуже красиво, я не очікувала. Це було 20 лютого, а 22-го він поїхав. І я його більше не бачила», ‒ каже Каріна Яг’єва.
Каріна залишилась у Мангуші. Переїхала з квартири у приватний будинок до бабусі. Початок повномасштабної війни, 24 лютого, застав її у рідному Мангуші. Станіслав написав нареченій і попросив її зібрати речі і покинути містечко.
«Я легковажно до цього поставилась. Не захотіла виїжджати, подумала, що він тут залишається, то як я поїду. Мені здавалося, якщо я буду близько до нього, то так краще. 2 березня був обстріл Мангуша. З цього дня зникло електропостачання, зв’язок на тиждень. Я не знала, що і як проходить.
Я не виходила взагалі нікуди з будинкуКаріна Яг’єва
А 6 березня у Мангуш зайшли окупаційні війська. Встановлювали свої порядки, намагались виховувати, скеровувати, командувати населенням. Я не виходила взагалі нікуди з будинку. Тоді вже зрозуміла, що далі сидіти не можна, тому що це було дуже небезпечно для мене і моєї бабусі. 18 березня з’явилась можливість виїхати на свій страх і ризик. Я збирала речі з розрахунку на два тижні, можливо, місяць. Закрила квартиру ‒ і все. Ми виїжджали з Мангуша до Запоріжжя. Дуже страшно, кожен блокпост ‒ починаєш молитись. Я ще ніколи в житті так не молилась. Дуже багато блокпостів, дуже хамське ставлення», ‒ розповідає Каріна.
Одруження без присутності чоловіка
Згодом із Запоріжжя Каріна переїхала в Івано-Франківську область. Зі Станіславом, який перебував на заводі «Азовсталь», вона переписувалась. Були періоди, коли він довго не давався чути, тоді обдзвонювала рідних побратимів. Військовослужбовець не розповідав ніяких подробиць нареченій, не скаржився на умови чи відсутність чогось необхідного. Лише говорив, що ситуація не найкраща. А одного дня запитав, чи Каріна готова одружитись.
«Тоді я зрозуміла, що там не все добре. Він так просто не відмовився би від ідеї весілля, не робив би це в таких обставинах. Але він хотів бути впевненим у тому, що потім зі мною все буде добре, хотів, щоб я ні від кого не залежала. Навіть у цьому він турбувався, перебуваючи на заводі, він усе продумав. 6 травня написав, що подав документи, що можна так зробити, що командир підписує заяву, в якій прописується, що такий-то одружується з такою, печатка і у відділ реєстрації скеровується.
Поруч не було чоловікаКаріна Яг’єва
З 6 травня я ‒ офіційно жінка, поруч не було чоловіка. Я прийшла по свідоцтво про одруження у джинсах, кедах, це була субота і проводили розписки. Стільки наречених гарних було! Я дивилась – і у мене завмирала душа, стояла і весь час уявляла, що я ще одягну весільну сукню і обов’язково такий день буде і у нас. Але у нашій ситуації це так і мало бути. Стас вважав, що так потрібно зробити, і я не перечила», ‒ говорить Каріна.
17 травня вона дізналась, що чоловік із побратимами вийшов із «Азовсталі», що перебуватиме у полоні. У цей день Каріна була на зв’язку зі Станіславом. А через тиждень, каже, довідалась, що він – на окупованій Росією території України.
Дізнатись про його стан я не можуКаріна Яг’єва
«Коли 24 травня мені подзвонили і сказали, що живі, що евакуювали на тимчасово окуповану територію під Донецьком, я видихнула. Бо знала – він живий. Якщо живий, то ми можемо діяти далі. О 17-й годині Стас подзвонив. Він дзвонив один раз, коли з’явилась можливість. Я почула, де він перебуває, розмова була коротка, він сказав, що живий, здоровий. Дізнатись про його стан я не можу», ‒ каже Каріна.
Кілька днів тому їй повідомили, що сторона окупанта підтвердила статус її чоловіка як військовополоненого. Каріна Яг’єва надіється, що чоловіка обміняють.
Вірю в нашу країнуКаріна Яг’єва
«Я чекаю чоловіка. Я вірю в нашу країну і люблю свою країну. Це мій дім. Мені сильно болить кожен сантиметр зруйнованого рідного Маріуполя, де я вчилась. У цьому місті – мої спогади, мрії про весілля, яке ми планували, це дім. Ми в Мангуші мріяли купити будинок і вже вибрали, дали за два тижні до вторгнення завдаток. Але ми побудуємо собі новий дім. Ніхто не очікував таких масштабів війни і руйнувань. Життя 24 лютого поставлене на паузу, сьогодні не живеш, а існуєш. Але я не знала, що стільки сили може бути в людині, коли є небезпека для твоєї коханої людини. Ти знаходиш у собі багато сил і віри», ‒ зауважила у розмові з Радіо Свобода Каріна Яг’єва.
Молода жінка чекає з полону чоловіка, а з фронту – молодшого брата і батька.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
