«Такого ніколи ще не було», – кажуть жителі села Острови, в якому дивом ніхто не загинув під час пожежі 16 квітня. Очевидці розповідають, що вогонь за лічені хвилини прийшов до села з лісу від білоруського кордону. Згорів 21 будинок. Радіо Свобода записало розповіді тих, хто був в епіцентрі пожежі, хто втратив все майно, хто бачив – як героїзм простих людей рятував життя.
Надія Ситнік, пережила пожежу разом із чоловіком та двома молодшими дітьми, в Островах живе 16 років:
– У нас з чоловіком четверо дітей. Старий син уже одружений і живе у Києві, Павлові – 16, Даринці – буде ось 13 років, а Артему – сім.
Ми садили картоплю на другому кінці села і у повітрі запахло горілим. Я ще подумала – звідки це. Ніякого диму ще ніде не було видно і не чути, щоб горіло.
Приїхали ми додому, чоловік почав коня розпрягати і тут раптом з’явився дим і за лічені хвилини заволік все село.
Біжить наш місцевий пожежник – Сергій, він уже лазив на пожежну вежу і побачив вогонь – кричить мені, що горить дуже сильно і вогонь верхівками дерев із великою швидкістю з лісу іде до нас. Каже: «Збирай у сумку документи і гроші, які маєш, одягайтеся і біжіть».
А воно уже гуде, уже стовпи вогню видно. І пів години не пройшло, як ми ото додому приїхали, як уже вогонь з лісу почав палити хати.
Там біля хат старі груші, вогонь зразу на них стрибнув. Груші загорілися як свічки, почали стріляти гіляччям, і воно полетіло на шифер…
Шифер почало рвати, загорілися хати, почали вибухати газові балони…
Малий, Артем, чіпляється за мене, плаче, кричить: «Мамо, це кінець світу?!». Мене саму, мабуть, така паніка накрила, що я не знала, що мені робити.
Чоловік почав хапати якісь речі, виносити їх з хати і кидати на воза, побіг випустив корову й інших тварин…
Аж тут знову Сергій, він ще раз на ту вежу лазив, ще раз дзвонив у ДСНС, у частину до пожежників – і як тільки не згорів! – і кричить мені: «Бери рушники, мочи, затуляй обличчя дітей і побігли».
Він знав, що робити, а я від того жаху нічого не розуміла! Якась така безпорадна стала…
Схопила я ті рушники, намочила, і ми з дітьми побігли за Сергієм.
Стрибнули ми в ту канаву, дітям обличчя рушниками позатуляли, а навколо нічого не видно, все тріщить, гуде, все в диму. Від чаду зовсім немає чим дихнути.
Сергій каже, якщо вогонь сюди прийде, то зайдемо глибоко у воду, а дітей на плечі посадимо...
А чоловік мій, як виявилося, коня свого не кинув, а із тим усім на возі погнав у поле і став там посеред зеленого жита.
Хати ж горять-палають. За менше, аніж годину – ми порахували потім – 21 хата згоріла. Уявляєте?!
Було б усе село згоріло, якби не дядя Вася Невмержицький із сусіднього села. У нього тут тітчина хата, так він сюди тим своїм тракторцем прорвався і оборав, що встиг. Що оборав – те й уціліло.
Тим часом ми у тій канаві – коли дзвінок, виявляється телефон у кишені був зі мною. Я беру його, аж дзвонить знайома, яка живе за 10 кілометрів від нас. Питає мене, що у нас відбувається, що у нас горить, бо у них дихати геть немає чим...
А я стою в канаві з дітьми серед цього усього і її слухаю...
І, як оце я взяла той телефон, то, мабуть, моя Дарина теж згадала, що у неї є телефон. І подзвонила вона своїй учительці, своїй класній керівничці – Оксані Дмитрівні Невмержицькій. Плаче і розказує: «Ми мокрі у канаві… Навколо все горить…»
І, уявляєте, ця наша Оксана Дмитрівна, як ми вже потім дізналися, побігла до свого чоловіка і вговорила до нас їхати, бо «дітей треба рятувати».
Вони із Левковичів, куди наші діти за 7 кілометрів шкільним автобусом їздять.
Як вони сюди із своїм Сашею до нас тоді дісталися, то вже окрема історія... Через дим і полум’я, ледь той їхній бусик не згорів…
Дзвонить: «Ми тут, але нічого не видно… Все в диму? Де ви?»
А ми вже з тієї канави вилізли, вогонь вгамувався, дим трохи розвіяло – дивлюся, аж моя хата ціла! Уявляєте?!
Через дорогу все згоріло. Там деревина на подвір’ї лежала – так самі головешки залишилися, а нашу хату якось минуло.
То Оксана Дмитрівна прибігла, нас оце усіх у тій грязюці, мокрих побачила і дітей забрала.
Спасибі їй! І дяді Васі трактористу – спасибі. Якби не він, села б взагалі не було.
Скільки живу, такого ще такого лиха ніколи не було.
Віталій Юшкевич, голова Ради союзу ветеранів ліквідації аварії на ЧАЕС Овруцького району, учасник Революції гідності, фотограф:
– Ми того дня, а це був чистий четвер, сіли у мою «Таврію» і поїхали до кринички – води набрати. Є у нас там джерело з цілющою водою, де за переказами Божа матір ступала. От ми їдемо, коли дзвонить одна моя знайома і кричить, що все горить: ліс горить, до сіл підступає, просить допомогти пожежників викликати.
А я знайомий із керівником їхнім Юрієм Кушнірчуком. Подзвонив йому, він каже, що вони знають, вже виїхали, але горить всередині лісу і не можуть туди дістатися.
До того ж, в овруцькому ДСНС тільки шість пожежних машин з цистернами, куди воду можна набрати.
Я додому забіг, узяв фотоапарат, і з товаришем Віталієм поїхав в Острови. Їдемо, а дорогу вже димом заволікає. Аж бачимо перед нами стоїть тракторець, перед ним пожежна машина і не їдуть далі, бо там вже горить і сосна впала на дорогу.
Аж тут під’їжджає бусик, вибігає звідти вчителька, як я вже тепер знаю Оксана Невмержицька (у цих селах багато людей із прізвищем Невмержицькі – ред.), біжить до пожежників і кричить, що там в Островах діти від вогню в якомусь болоті сховалися, а ви, мовляв, стоїте не їдете. Пожежники кажуть, що поки не знають, що там попереду і тому не їдуть.
Раптом звідти – з диму, з боку села виїжджають машини. Бачимо, що везуть деревину. Видно місцеві пилорамщики-бізнесмени рятують своє майно. І вчителька каже пожежникам: «Раз вони проїхали, то і ви проїдете. Їдьте, там село горить, там діти!». Героїня, скажу я вам, ця вчителька – Оксана Невмержицька.
І от одна машина пожежників, тракторець, вчителька з чоловіком і ми з дружиною поїхали в острови.
Приїхали. А там вже і не підступиш. Шифер рветься, хати горять.
Тракторист-герой почав все відорювати, що можна.
Я знімав усе, що міг
Ну, не може такого бути, щоб почало горіти одразу в 9 місцях
Ну, що я вам скажу. Такого, щоб загорілося одразу і у багатьох місцях одночасно, ще точно не було. Ну, не може такого бути, щоб почало горіти одразу в 9 місцях. А ще мало того, що сухо, так сильний вітер і вогонь розповсюдився дуже швидко.
І я думаю, що це все не саме собою виникло.
Ми, уже в Желудівці, з трьома хлопцями гасили вогонь в одному місці. Там такі молоденькі сосни росли. У нас була одна лопата, то ми нею і гілками із хвоєю збивали той вогонь.
І от ми цей вогонь спиняємо і раптом чуємо якийсь такий хлопок, а потім тріск і бачимо, що далі від нас у лісі, де нічого не горіло і диму не було – починає валити дим. Ми туди, а там велика купа старого хмизу знизу чомусь почала горіти і вже так палає, що я не знаю, чим таке можна загасити.
А ви розумієте, що машини з водою туди не доїдуть – це ліс. Треба дорогу прокладати, а тоді тягнути шланги. Скільки ж то часу займе!
Пожежники, звісно, стараються. Вони героїчно з тим шаленим вогнем борються. Але ж воно горить на таких колосальних площах і займається в різних місцях.
Люди кажуть, що як на кордоні із Білоруссю загорілося, то прилетів вертоліт і з білоруського боку загасив, а тут усе згоріло.
Моя думка, що це підпали. З якою метою? Хто знає…
Лісгоспам треба деревину. А ще тут бурштин у землі та інші корисні копалини.
Я боюся, що тепер бурштин весь підпільним способом витягнуть, збагатяться, а держава нічого не отримає
Нехай би держава усе те цивілізованим способом добувала і кошти ішли в бюджет області і країни, і люди роботу мали. А так, я боюся, що тепер просто усіх відселять із згорілих сіл, усе це закриють, бурштин весь підпільним способом витягнуть, збагатяться, природу загублять, а держава ніякої користі від цього не отримає.
Шкода дуже цього краю, цих лісів і цих людей. Збирали чорницю, інші ягоди, гриби, а тепер що?!
Одне радує, що люди добрі допомагають, на рахунок Червоного хреста скидають кошти на допомогу, а може держава допоможе відбудуватися погорільцям. Описують якраз зараз усі збитки.
Іван Невмержицький, погорілець:
– Я був на роботі. Мене в селі не було. Згоріло все: хата, усі господарські будівлі, КАМАЗ, який стояв на подвір'ї. Добре, що хоч паспорт був зі мною. бо інші документи теж згоріли.
Я думаю, що це 100% підпали. Тут уже дерев, які підлягають рубці у лісгоспів практично не залишилося. Скрізь був тільки молодий ліс, який не можна рубати. От його спалили, тисячі гектарів лісу згоріло, і тепер дуже багато буде у лісгоспів роботи...
Якщо цю деревину обробити, то вона буде коштувати не набагато менше, аніж та, яка із негорілого дерева.
Я учора був у райдержадміністрації – складали акт, описував усі свої збитки... Шкода, бо тут не лише моя праця, а праця мого батька і діда.
І я вчора те все перераховував і подумав, що мені найбільше шкода фотографій діда і прадіда.
Розумієте, мій дід залишився сиротою у 13 років і все своєю працею досяг.
Я тут поки у наметі живу. Чому не хочу нікуди іти?
Бо тут все моє...Тут у цьому попелі багато ще усього є... Я от приїхав пізно, а тут вже прийшов один забрати, про що знав, де лежить. Я навіть не сподівався від нього...
Таке життя. Допомагають ті, від кого не чекаєш, а мародером може бути той, від кого такого теж ніколи не міг сподіватися.
А воно мені тут все дороге. Це моя батьківщина. Дід побудував, і я – відбудую!
Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства розглядає дві версії ймовірних причин пожежі у лісах Овруцького району – обрив електродротів або іскріння при рухові електровоза. Триває слідство.
Станом на 18 квітня Житомирське ОУ ЛМГ повідомляло:
- ліквідовано 337 лісових пожеж на площі 8472 га;
- локалізовано 18 пожеж, що охопили майже 3 тисячі гектарів;
- тривало гасіння 9 пожеж на площі понад 5 тисяч гектарів
Читайте ще:
