Данія «пропускає» Nord Stream-2: чим ризикує Україна

Данія була країною, яка найдовше блокувала проходження російського газогону Nord Stream-2 дном Балтійського моря. Зрештою вона погодилася на його прокладання на своєму шельфі. Друга нитка російського газогону до Північної Європи дасть змогу Росії відмовитися від транзиту свого газу через Україну, стверджують експерти. Уряди України, США, Польщі і країни Балтії називають новий російський газогін загрозою європейській енергетичній безпеці. Німеччина, яка є одним з вигодоотримувачів проєкту, стверджує, що український транзит збережеться і після його запуску. Радіо Свобода зібрало думки експертів про те, що означає завершення Nord Stream-2 для України.

Данія дозволила будівництво російського газопроводу «Північний потік-2» (Nord Stream-2) на своєму континентальному шельфі, повідомило Данське енергетичне агентство.

«Дозвіл надається відповідно до закону про континентальний шельф та згідно із зобов’язаннями Данії у межах Конвенції ООН про морське право», – повідомило агентство.

Данія дозволила будувати «Північний потік-2» на своєму континентальному шельфі, а саме – на південний схід від острова Борнхольм у Балтійському морі.

Проєкт російського газового монополіста «Газпрому» «Північний потік-2» має доставляти газ із Росії до Німеччини дном Балтійського моря. Данія була єдиною країною, яка не схвалювала прокладання газопроводу на своєму континентальному шельфі.

Російський газогін планують добудувати наприкінці 2020 року. Разом із іншими російськими транзитними газогонами він дасть змогу перебрати на себе майже весь обсяг газу, який нині проходить Україною і приносить їй суттєві доходи, близько 3% від усього ВВП держави, пояснюють експерти.

Окрім того, транзит російського газу створює у газогонах тиск, який спрощує постачання власне українського й європейського газу до місцевих споживачів. Україна не імпортує газу з Росії, користуючись власним газом і отриманим реверсом із ЄС. Але значна більшість експертів, опитаних Радіо Свобода, визнає, що можливе припинення російського транзиту ускладнить ситуацію в українському газовому секторі.

Основні факти:

• Україна забезпечує транзит до 100 мільярдів кубометрів російського газу до ЄС упродовж року. Плата за цей транзит – близько 3 мільярдів доларів, і вона є на чверть більшою, ніж витрати України на імпорт газу.
• Проєкт «Північний потік-2» після добудови другої лінії газогону зможе забезпечити транзит до ЄС 55 мільярдів кубометрів російського газу на рік.
• США розглядають будь-які кроки, щоб припинити російський газотранспортний проєкт, бо він загрожує національній безпеці країн Європи, які є союзниками Сполучених Штатів, повідомляють у Міністерстві енергетики США.
• Україна видобуває близько 21 мільярда кубометрів власного блакитного палива на рік (не рахуючи окупованих територій). Ще близько 10 мільярдів – імпортує з ЄС. За прогнозами Центру Разумкова, за 2019 рік Україна дещо зменшить споживання і використає близько 30 мільярдів кубів газу.
• Українські підземні газові сховища, обсяг яких перевищує 30 мільярдів кубометрів, цієї осені заповнили на 21,7 мільярдів кубометрів: це значно більше, ніж потреба в імпортному газі упродовж зими.
• Європейський союз (із якого Україна імпортує блакитне паливо) близько третини його купує у Росії, приблизно стільки ж – у Норвегії, решту – отримує морем від США й інших країн через термінали скрапленого газу, а також невелику кількість видобувають самі країни ЄС.
• Чинна транзитна угода між Україною і Росією спливає 1 січня 2020 року, втім, російська сторона, зі свого боку, не виключає, що її можна продовжити на один рік. Саме упродовж цього періоду Кремль очікує добудувати «Північний потік-2».
• Тристоронні переговори між Україною, Росією та ЄС про транзитну угоду наразі не дали результату: Кремль не виявляє бажання укладати довгострокових угод, а серед останніх умов – відмова України від виплат (зокрема і за недоотриманий транзит), які винен «Нафтогазові України» російський «Газпром» за рішенням Стокгольмського арбітражу.
• Європейська і українська сторони пропонували укласти контракт на 10 років і погодити транзит територією України щонайменше 60 мільярдів кубометрів на рік і ще 30 мільярдів додатково – за потреби, повідомив міністр енергетики та захисту довкілля України Олексій Оржель.
• Напередодні Окружний суд Амстердаму задовольнив вимогу НАК «Нафтогаз України» про арешт усіх акцій дочірньої компанії ПАТ «Газпром» – South Stream Transport B.V., повідомила 25 жовтня пресслужба української компанії.
• Російська газова компанія має сплатити 2,56 мільярда доларів (з відсотками) за результатами рішення Стокгольмського арбітражу.

Дипломатична поразка – чи непереборна обставина

У компанії НАК «Нафтогаз України» висловлюють жаль із приводу продовження російського газогону у данських водах, але дякують урядові Данії, який використав усі важелі для відтермінування проєкту і виграв час для України.

Такий перебіг подій представники компанії називають очікуваним.

Опозиційні українські політики вважають рішення Данії про дозвіл на добудову Nord Stream-2 дипломатичною поразкою української влади.

Наприклад, депутат від «Європейської солідарності», колишній президент ПАРЄ Володимир Ар’єв каже, що чинна українська влада займається зовсім не тими напрямками, які наразі є найважливішими.

«Це все відбувається просто зараз. Данія здається перед тиском і дозволяє «Північний потік-2». Угорщина блокує спільну декларацію НАТО щодо України, в структурах ЄС активно говорять про можливість послаблення санкцій, у США Україною ведуть міжпартійну війну за відсутності посла України…» – обурюється Ар’єв. Він додає, що, на його думку, такі провали у зовнішній політиці «тягнуть на відставку» президента України.

Очікуваним називає рішення Данії енергетичний експерт Геннадій Рябцев. За його словами, Україні, яка потерпає від російської агресії, не варто розраховувати на неї як на надійного партнера і сподіватися на довгострокові «транзитні» контракти.

«Дозвіл на проведення труби «Північного потоку-2» через води виключної економічної зони Данії є очікуваним. Зверніть увагу, як оперативно відреагувала на нього пресслужба «Нафтогазу України», отже, нічого дивного не відбулося. Справа була лише у часі. З двох маршрутів, які обходять острів Борнхольм, зрештою, обрали коротший і менш ризикований для Данії. Данська сторона неофіційно намагалася вибороти собі певні переваги, які – ми не знаємо. Що ж до України, то вона втратила транзитний потенціал ще в 2014 році. Було б дивно підтримувати транзит із країною-агресором чи укладати тривалі угоди з ненадійним партнером, яким є Росія для України. Тут треба було зосередитися не на блокуванні «Північного потоку-2» і закордонні вояжі, а на оптимізацію потужностей з урахуванням умов, які склалися. Вони почали складатися ще 10 років тому, коли стало очевидно, що Росія формує надлишок газотранспортних потужностей – для того, щоб використовувати постачання газу як політичний інструмент», – констатує Рябцев.

Із тим, що рішення Данії було очікуваним, бо в неї не лишилося аргументів, щоб далі затримувати проєкт, погоджується і директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко. Він прогнозує економічні втрати для України, але згадує про альтернативні рішення, які можуть мінімізувати їх і навіть посилити позиції України на європейському газовому ринку.

«Це посилить позиції Росії на переговорах, і вона наполягатиме на короткостроковому транзитному контракті, що Україні абсолютно не вигідно. Запуск Nord Stream-2 відтак може відбутися на півроку раніше від запланованого – з 3 кварталу 2020 року. Україна одразу ж втрачатиме сотні мільйонів доларів щомісячно через падіння обсягів транзиту. Але сторони не дійдуть згоди на переговорах через діаметрально різні бачення», – вважає він.

Володимир Омельченко очікує також труднощі з підтриманням тиску в газогонах у деяких регіонах України, через які нині проходить російський транзит, а для Євросоюзу – певний дефіцит блакитного палива і його здорожчання. Але він бачить потенціал для розв’язання майбутньої проблеми у розбудові альтернативних «неросійських» маршрутів імпорту газу до Європи і у використанні українських підземних газових сховищ.

«Те, що пропонує Центр Разумкова, – щоб Україна запропонувала модель «газового хабу» на своєму західному кордоні: газову біржу т пункт ціноутворення за рахунок використання своїх сховищ. Зберігання в них газу для потреб ЄС буде всім сторонам на користь, зробить ринок природного газу в Європі більш ліквідним, українські газогони будуть більш наповненими, і це дасть змогу компенсувати той негатив, який буде після запуску «Північного потоку-2», – підсумовує експерт.

Між тим Німеччина, компанії з якої беруть фінансову участь у проєкті постачання газу до Європи з Росії в обхід транзитних можливостей України, підтримує його і на державному рівні, називаючи «суто комерційним», хоча Берлін заявляє про необхідність зберегти транзит російського газу і через Україну.

Україна, як і низка країн Євросоюзу, переважно східноєвропейських, балтійських і скандинавських, а також США – виступають проти Nord Stream-2. Вони наголошують, що проєкт суто політичний, бо збільшує залежність Європи від російського газу, і економічно не обґрунтований. Таку позицію підтримує і Європейська комісія.