Розв'язана Росією повномасштабна війна та воєнні злочини російської армії підштовхують російськомовних громадян України переходити на українську мову. Цей процес набув масового характеру по всій країні. Це помітно і на прикладі Дніпра, де все частіше лунає українська у транспорті, у крамницях, на вулицях. За останній рік в місті з’явився не один розмовний клуб, працюють кілька мовних курсів.
Радіо Свобода поговорило з людьми, які свідомо вирішили розмовляти українською в побуті, дізналося, які є можливості для вивчення і вдосконалення мови в Дніпрі, а також розпитало про складнощі та «лайфхаки» відмови від російської мови і переходу на українську.
Дніпрянка Людмила Бєлосвєтова у минулому – медик, зараз – пенсіонерка й волонтерка. Намагається перейти на спілкування українською мовою в побуті, заохочує до цього своїх подруг. Навички вдосконалює в одному з розмовних клубів Дніпра.
«Школу я закінчувала російською, інститут – російською. Але ж я – українка. В бабусі було прізвище – Чобіток. Зараз, під час війни, я хочу відмежуватися від всього російського, хочеться відсунутися, забути.
Під час війни хочу відмежуватися від всього російськогоЛюдмила Бєлосвєтова
Найбільша, мабуть, складність – це недостатній запас слів. Щоб його поповнювати, я читаю українські книжки. Шкляра, Ліну Костенко, Матіос, Андруховича, Підмогильного.
А ще я помітила: якщо починаєш говорити з людиною, яка знає мову, – ніби й слова десь беруться, згадуєш їх, ніби піднесення. Намагаюся говорити в транспорті, в магазині, з приятельками. Неважливо, які помилки ти зробиш, – треба говорити»
«Росіяни забрали в мене все, але мову не заберуть»
Разом з Людмилою до розмовного клубу ходить Тетяна. Вона – переселенка з Маріуполя.
У заблокованому російськими військами місті жінка прожила місяць, ховалася від обстрілів у підвалі. Виїздила через окуповану територію, пройшовши принизливу процедуру «фільтрації». Зараз – у Дніпрі.
Від мови я сама колись відмовилася. А тепер повертаюся до мови, щоб вибачитися перед нею і вивчитиТетяна
«Росіяни забрали в мене все – здоров’я, квартиру, будинок мій розбили й спалили, – але мову не заберуть. Від мови я сама колись відмовилася, так було наче зручніше – школа, університет, сім’я. А тепер я повертаюся до мови, щоб вибачитися перед нею і вивчити»
Тарас Кучеренко – вчитель історії з Луганська. Вивчає й удосконалює мову самостійно.
З рідного міста він виїхав із родиною 2014-го «з двома шортами й трьома футболками». У Дніпро вони потрапили 2015-го.
Каже: удома він розмовляв російською, бо й сам довгий час вважав себе вихідцем з російськомовної родини. Лише у зрілому віці дізнався: його бабуся, уродженка Луганщини, в дитинстві говорила українською. А потім – русифікувалася.
Я щасливий, що поки маю час і глузд, можу повернутися до мови свого родуТарас Кучеренко
«Коли помирала бабуся, в напівмаренні заговорила українською. Мовою роду, батьківської родини й дитинства. Я щасливий, що поки маю час і глузд, можу повернутися до мови свого роду. І мені байдуже, наскільки «некрасиве» це повернення. Але цей код, цей інформаційний простір – гріє душу рідним і рятує тіло від невидимого насильства імперії, що помирає»
Тарас Кучеренко зазначає: опановувати українську йому довелося за форс-мажорних обставин – 2014-го, коли в одній із сільських шкіл йому дали викладати історію та право українською мовою.
Зараз старається говорити українською скрізь – і на уроках, і в перервах, і в побуті.
Українською написав і дві свої книги – «Переселенські хроніки: еволюція свідомості» та «Моє четверте кохання в Абісинії».
«Напередодні першого уроку тіпало так, що не передати... Але стереотип – не розмовляю, бо не хочу спаплюжити мову – пішов у минуле. Щодо мови я визначився: шлях до гарної мови – погана мова», – каже Кучеренко.
Проєкт «Говорю»: перейти з російської на українську
Дніпрянка Наталія Хазан – керівниця проєкту «Говорю», який покликаний полегшити українцям перехід на українську мову.
Деякі люди в Україні лягли спати 23 февраля, а прокинулись 24 лютогоНаталія Хазан
Разом з командою однодумців вони створили цикл із 12 аудіо- та відеопрограм, які в легкій, ненав’язливій формі спонукають людей почати вживати українську в повсякденному житті. Програми крутили в ефірі кількох національних радіостанцій, їх також можна переглянути в соцмережах.
На кінець січня 2023 року ролики набрали більш ніж мільйон переглядів, каже Наталія.
«Деякі люди в Україні лягли спати 23 февраля, а прокинулись 24 лютого. Саме для них ми зробили національний мотиваційний проєкт «Говорю», який полегшить перехід на українську мову. Ідея проєкту саме в мотивації, легкій та ненав'язливій формі, з любов'ю та повагою.
Наша команда – Олена Тонконог, Андрій Курляк та я – першою використала для просування мовного проєкту одночасно різні канали комунікації: зовнішня реклама, радіо- та відеопрограми в соцмережах»
Звертаються, наприклад, до вас в магазині: «Доброго дня, чи потрібен пакет?», відповідайте українською – «Доброго дня, дайте, будь ласка, середній»Наталія Хазан
Щоб спілкуватися гарною українською, каже Наталія, важливо позбутися комплексів і пробувати говорити.
«Поради – прості: головне – говорити. А також читати книжки, дивитись фільми й споживати контент українською. Українського якісного контенту зараз багато цікавого. Або ось звертаються, наприклад, до вас в магазині: «Доброго дня, чи потрібен пакет?», відповідайте українською – «Доброго дня, дайте, будь ласка, середній». Навіть меню телефону та комп’ютера перевести на українську – це буде кроком до власної українізації», – вважає Наталія Хазан.
Які можливості вивчати мову є в Дніпрі
У рік повномасштабної війни в Україні у Дніпрі та області почали діяти безкоштовні клуби й гуртки з вивчення української мови для дорослих.
Так, в обласній бібліотеці для молоді імені Свєтлова з травня працює розмовний клуб, який відвідують в основному люди старшого віку. Збираються щочетверга. Формат заняття такий: спершу вчать правила, потім – грають в ігри, розповіла ведуча, філологиня Ірина Пасько.
Інтерес до української мови, звісно, пов’язаний з війною: люди хочуть відмежуватися від російського, хочуть знайти власну ідентичністьІрина Пасько
«Інтерес до української мови, звісно, пов’язаний з війною: люди хочуть відмежуватися від російського, хочуть знайти власну ідентичність. Ми пробували різні підходи. Спершу намагалися діяти як суто розмовний клуб – більше говорити, шукати теми, я робила презентації, підшукувала цікаві слова.
Потім я зрозуміла, що людям, які в побуті зовсім не говорять українською, треба не це – треба базу, правила. «Кістяк» клубу – близько півтора десятка людей – це дніпряни й переселенці»
А в Канадсько-українському центрі обласної універсальної наукової бібліотеки понад пів року працює розмовний клуб «Паляниця». Він допомагає тим, хто хоче перейти на українську мову спілкування, «здолати бар’єр».
Керівниця Канадсько-українського центру Наталія Біловицька каже: зараз учасники збираються раз на два тижні. Говорять на заздалегідь обрані теми, зокрема – про письменників краю. До клубу «Паляниця» запрошують як дніпрян, так і переселенців.
Окрім того, вивчати мову можна на безкоштовних заняттях з «Січеславською Просвітою» та на курсах для молоді, які організувала Молодіжна рада Дніпра.
