Кримська м'ясорубка
Крим і Донбас стали м'ясорубкою для всіх незгодних із Володимиром Путіним. Тому що змогли перемолоти їх у порівняно однорідну масу.
Дев'ять років тому на московську Болотну площу виходили найрізноманітніші люди. Натовп складався зовсім не тільки з роздратованих містян та обурених хіпстерів. Поруч з ними стояли прихильники найрадикальніших точок зору. Праві читали «Спутник и погром», а той підтримував Навального і критикував Путіна. Імперці писали статті про те, як Кремль здає позиції на всіх фронтах. Ліві твердили про олігархічну змову і вимагали революції.
Анексія Криму та вторгнення на Донбас стали блендером, що перемолов російську опозицію до стану повної нерозрізненості
Через сімсот днів усі вони будуть хором молитися на Кремль і закликати пустити танки до Львова.
Анексія Криму та вторгнення на Донбас стали блендером, що перемолов російську опозицію до стану повної нерозрізненості. Вторгненням на півострів Кремль зумів об'єднати навколо себе найрізноманітніші групи. Всі ті, хто у 2011 році вимагав зміни влади, у 2014-му стали мріяти про танкові клини, експансію та нові державні кордони.
Кремль подарував кожному саме те, що той хотів. Російським «лівим» ‒ з їхньою риторикою про боротьбу зі світовим капіталом, він запропонував війну зі світовим гегемоном. Вони всі вирушали на Донбас, щоб битися там з кока-колою, глобалізацією та транснаціональними корпораціями.
Травма розпаду імперії виявилася важливішою
Російських націоналістів Москва відіслала воювати на Донбас за «російську ідентичність», прапори царської Росії та державну велич. Вони сиділи там в одних окопах із неорадянськими імперцями, які мріяли відродити «радянський народ» під червоними стягами з серпом і молотом. Всі ті, хто ще нещодавно не подавав один одному руки, знайшли для себе точку перетину. У прицілі якої опинилася наша країна.
Втім, було й те, що всіх їх об'єднувало. Жага реваншу. Незалежно від того, до якої частини спектра зараховували себе російські опозиціонери ‒ травма розпаду імперії виявилася важливішою.
Недозруйнована імперія
Все, що ми спостерігаємо сьогодні, ‒ це класична спроба обдурити історію. Її проживає будь-яка недозруйнована імперія в той момент, коли відцентровість починає перемагати доцентровість. Мрія про повернення втраченої величі виглядає занадто спокусливою, щоб від неї відмовитися. І довгий перелік прикладів зовсім не обмежується Веймарською Німеччиною.
З фантомними болями стикалися майже всі країни Європи, яким випало бути імперіями. У п'ятдесяті роки французи билися при Дьєнб'єнфу, щоб повернути під контроль французький Індокитай. У шістдесяті Бельгія вторгалася в Бельгійське Конго. Вся друга половина 20-го століття ‒ це безперервний процес розпаду європейських імперій, під час якого колишні метрополії намагалися військовим шляхом приструнити повсталі колонії.
Кремль рив яму для сусідньої країни та власних незгодних. Але потрапив у неї сам
І те, чим сьогодні займається Кремль, ‒ це все ті ж граблі, якими ходили європейські столиці пів століття тому. Проблема лише в тому, що Москва відчайдушно відмовляється брати до уваги чужий досвід.
Російське вторгнення не тільки допомогло Москві приручити опозицію. Не тільки дозволило Кремлю утилізувати радикалів в окопах Донбасу. Воно ще й запустило в самій Україні процес пробудження.
А тому з 2020 року так дивно читати новини про 2013-й. Тому що величина пройденого продовжує впадати в око ‒ навіть на тлі риторики примирення нинішнього мешканця Банкової.
Шість років тому Москва зуміла позбутися опозиції і забетонувати режим. Але все це не має нічого спільного з розвитком ‒ якщо тільки не вважати вершиною еволюції армійську колону на марші. Кремль старанно рив яму для сусідньої країни та власних незгодних.
Але в результаті потрапив у неї сам.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
