На початку липня генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив, що Росія за три місяці виробляє втричі більше боєприпасів, ніж усі країни – учасниці Альянсу за рік, тобто фактично РФ має 12-кратну перевагу у виробництві боєприпасів.
Щоб підтвердити або спростувати заяву Рютте, російська служба Радіо Свобода спільно з розслідувальною групою Conflict Intelligence Team (CIT) проаналізувало відкриті дані про виробництво боєприпасів та інших основних видів озброєння в Росії та країнах НАТО.
Дослідження охоплює шість категорій озброєння:
- артилерію;
- боєприпаси до неї;
- танки;
- літаки;
- засоби дальнього ураження (ракети та дрони);
- засоби ППО і ракети-перехоплювачі до них.
Російська влада і компанії не публікують дані про всі оборонні замовлення, укладені під час повномасштабного вторгнення в Україну, тому для аналізу використовувались переважно дані іноземних розвідок, аналітиків і ЗМІ. У деяких випадках встановити точну кількість виробленого озброєння неможливо.
Під час підрахунків озброєнь, вироблених у країнах НАТО, не була врахована Туреччина, яка є членом Альянсу і має значний виробничий потенціал, але у потенційних конфліктах може дотримуватися нейтралітету. Крім того, за понад три роки повномасштабного вторгнення в Україну Анкара не надала значної військової допомоги порівняно з іншими країнами НАТО, принаймні не повідомляла про це публічно.
Об’єктивні оцінки чи перебільшення? Артилерійські боєприпаси
Марк Рютте і раніше заявляв про значну перевагу Росії над НАТО у виробництві боєприпасів. Так, у квітні в інтерв’ю телеканалу CBS він говорив, що російський військово-промисловий комплекс виробляє вчетверо більше боєприпасів, ніж країни НАТО.
«У нас є проблема: США, Канада і європейські країни, що входять до НАТО, не виробляють достатньо продукції оборонної промисловості. За рік ми виробляємо стільки боєприпасів, скільки Росія виробляє за три місяці», – сказав Рютте, зазначивши, що розмір російської економіки становить лише 5% від економіки країн НАТО.
Ні тоді, ні зараз генсек не уточнював, чи має він на увазі виключно боєприпаси основного російського калібру 152 мм, чи включає у свою оцінку також боєприпаси 122 мм та інших калібрів, які також використовуються на фронті російською армією.
За даними британського Королівського інституту оборонних досліджень (Royal United Services Institute, RUSI), у 2022 році Росія виробила 250 тисяч пострілів калібру 152 мм, у 2023 – один мільйон, а у 2024 планувала виробити 1,325 млн таких боєприпасів.
На практиці, зазначають дослідники, вона виробила трохи більше 1,3 мільйона 152-мм боєприпасів. Окрім цього, російському військово-промисловому комплексу у 2024 році вдалося виконати своє завдання з виробництва 800 тисяч 122-мм пострілів.
За рік ми виробляємо стільки боєприпасів, скільки Росія виробляє за три місяціМарк Рютте
Аналітики припустили, що у 2025 році зростання триватиме, особливо в другій його половині, коли російські підприємства зможуть виробляти більше вибухових речовин за рахунок запуску нових потужностей.
Дані RUSI близькі до оцінок західних та українських офіційних осіб: вони заявляли Reuters, що у 2024 році Росія виробила 2–2,3 мільйона артилерійських боєприпасів, і, за словами американського генерала Крістофера Каволі, колишнього Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, планувала збільшити кількість вироблених боєприпасів до трьох мільйонів у невказані строки.
Українська воєнна розвідка вважає, що Росія виробила ще більше боєприпасів: у 2023 році загалом два мільйони калібрів 152 мм і 122 мм, а у 2024 році планувала виробити 2,7 мільйона. Схожу оцінку на початку минулого року давав і неназваний європейський посадовець: він говорив про виробництво Росією 250 тисяч боєприпасів на місяць або трьох мільйонів на рік.
SkyNews із посиланням на дослідницьку компанію Bain&Company навіть повідомляли, що Росія збиралася виробити у 2024 році 4,5 мільйона боєприпасів, що, на їхню думку, втричі більше, ніж сукупне річне виробництво країн НАТО. Аналітики не уточнюють, про які саме боєприпаси йдеться.
Окрім цього, вони заявляють, що орієнтувалися на «доступну публічно інформацію», але не розкривають, на яку саме. Ця оцінка суттєво перевищує інші й може включати ширшу номенклатуру боєприпасів, наприклад, мінометні міни та снаряди для танків.
Окрім цього, Росія отримує боєприпаси від КНДР. Якщо спочатку йшлося про снаряди калібру 122 і 152 мм, а також міни й ракети для РСЗВ, то з початком постачань корейських систем озброєння номенклатура розширилася. Тепер із Північної Кореї також надходять снаряди калібром 130 мм (ймовірно, для радянських гармат М-46) і 170 мм (ймовірно, для північнокорейських САУ «Коксан») та ракети для корейських РСЗВ калібром 240 і 107 мм. Оцінки загального обсягу цих постачань різняться.
У квітні цього року спільне розслідування Reuters та Open Source Centre виявило, що з вересня 2023 року до березня 2025-го було відправлено понад 15 тисяч контейнерів, у яких могло міститися понад 6 мільйонів боєприпасів.
Нещодавно агентство «Ренхап» із посиланням на доповідь розвідки Південної Кореї повідомило, що загальний обсяг поставок перевищив 12 мільйонів боєприпасів у перерахунку на основний калібр – 152 мм. У CIT вважають таку оцінку завищеною, а підрахунки у калібрі 152 мм – невірними.
З урахуванням трьох місяців, що минули з моменту публікації Reuters, загальний обсяг поставлених боєприпасів наблизився до 7 мільйонів. Ми не включаємо корейські боєприпаси у власні підрахунки, оскільки вони не впливають на виробничі можливості самої РФ.
Що стосується країн НАТО, у березні 2024 року неназваний європейський посадовець заявив CNN, що країни Альянсу «мають щорічні можливості у 1,2 мільйона вироблених боєприпасів для відправки в Україну». Ще одне джерело в НАТО того ж року повідомляло, що загалом країни Альянсу планували виробити два мільйони боєприпасів основного калібру (не враховуючи 105-мм і 120-мм) у 2024 році, а в 2025 – досягти виробничого обсягу в три мільйони 155-мм боєприпасів.
Це приблизно відповідає звіту Європейської комісії. У ньому зазначено, що в січні 2024 року виробництво 155-мм боєприпасів у Європі сягнуло 1 мільйона на рік, а до кінця 2025-го цей показник планувалося подвоїти. Ще мільйон пострілів у 2025 році мали виготовити Сполучені Штати.
Єврокомісар Тьєррі Бретон на початку 2024 року говорив, що ЄС планує виробити до кінця 2024 року 1,3 мільйона снарядів. У червні того ж року він заявив, що менш ніж за рік Європейському Союзу вдалося збільшити виробництво боєприпасів калібру 155 мм удвічі – до мільйона одиниць. До кінця року він очікував 1,7 млн вироблених боєприпасів (на 400 тисяч більше за його січневі оцінки), а до кінця 2025-го – 2,5 мільйона.
На практиці виробничі можливості Євросоюзу та США можуть виявитися скромнішими за заявлені. За даними неназваного словацького джерела з оборонної промисловості, озвученими в липні 2024 року, ЄС був здатен виробляти 580 тисяч боєприпасів на рік.
Це збігається з оцінками німецької компанії Rheinmetall (найбільшого зараз виробника боєприпасів у Європі), яка на початку 2024 року припускала, що західноєвропейські компанії здатні виробляти 550 тисяч боєприпасів на рік. Окрім німецької компанії, яка тоді була здатна виробляти 350 тисяч боєприпасів на рік, в Європі виробництвом боєприпасів займаються норвезько-фінська Nammo, Nexter (французький підрозділ KNDS), британська BAE, польська Mesko, словацька MSM, чеські STV Group і CSG.
У 2024 році Rheinmetall уклав контракт на постачання боєприпасів для німецької армії на суму 8,5 млрд доларів. Планується, що починаючи з 2025 року компанія буде виробляти 700 тисяч снарядів щороку, а до 2027 року цей показник може зрости до 1,5 млн 155-мм пострілів на рік.
На практиці виробничі можливості Євросоюзу та США можуть виявитися скромнішими за заявлені
Окрім цього, 300 тисяч боєприпасів основного калібру та 150 тисяч інших калібрів у рамках «української ініціативи» планує виробити у 2025 році чеська STV Group. Ще як мінімум 200 тисяч 155-мм пострілів (згідно з даними за 2024 рік) у цьому році вироблять інші європейські компанії.
Таким чином, сумарна кількість вироблених у 2025 році боєприпасів лише основного калібру в Європі за найконсервативнішими оцінками може досягти 1,2 млн. А з урахуванням значних інвестицій у цю сферу за програмами ASAP і EDIP, спрямованими як на розширення виробництва дефіцитних компонентів – порохів і вибухових речовин, – так і на кінцеву збірку, у найближчі роки зростання європейських можливостей триватиме, вважають у CIT.
США ставили за мету на 2025 рік виробити 1,2 млн боєприпасів, тобто досягти показника 100 тисяч пострілів на місяць. Насправді американські виробники відстають від графіка більш ніж удвічі, виробляючи на місяць 40 тисяч 155-мм пострілів, що відповідає 480 тисячам на рік, якщо динаміка не зміниться. Це значно нижче планів, згідно з якими ще до кінця 2024 року місячне виробництво мало сягнути 75-80 тисяч пострілів. Затримка спричинена проблемами з повноцінним запуском нових виробничих ліній, і в разі їх вирішення виробництво може значно зрости.
Навіть незважаючи на невиконання США власних планів та проблеми, що виникають у європейських виробників, до кінця року США та ЄС можуть виробити щонайменше 1,7 млн боєприпасів калібру 155 мм.
Якщо твердження Марка Рютте вірні, то Росія має виробити до кінця року 6,8 млн лише 152-мм боєприпасів, без урахування інших калібрів. А якщо слідувати більш пізній заяві генсека про 12-кратну перевагу, ця оцінка зросте до фантастичних 20,5 млн пострілів на рік.
Навіть якщо припустити, що Європа цього року не досягне рівня в 1,2 млн боєприпасів і залишиться на минулорічних обсягах, тобто 550 тисяч пострілів, а США збережуть наявну динаміку виробництва, сумарна кількість вироблених країнами НАТО боєприпасів основного калібру сягне одного мільйона. Росія в такому випадку має виробляти 4 млн (або 12 млн за «фантастичною» оцінкою).
У CIT вважають таку кількість неможливою з цілої низки обставин. Межа зростання випуску за рахунок інтенсифікації виробництва на існуючих майданчиках у Росії була досягнута ще у 2023-2024 роках – це наочно демонструє динаміка, представлена в матеріалі RUSI. При цьому показники зупинилися на рівні 1,3 млн 152-мм пострілів. Суттєве зростання надалі можливе лише за умови запуску нових потужностей.
Росія справді збільшує виробничі потужності на низці майданчиків (наприклад, на Казанському пороховому заводі та Бійському олеумному заводі). Масштаб цих робіт обмежений й не дозволяє припускати кратного зростання випуску в найближчій перспективі.
Межа зростання випуску за рахунок інтенсифікації виробництва на існуючих майданчиках у Росії була досягнута ще у 2023-2024 роках
Крім того, запуск нових потужностей супроводжуватиметься затримками та проблемами (що, наприклад, відбулося на новому заводі американської GD-OTS у Мескіті, Техас), а також складнощами з підбором кваліфікованого персоналу, вважають у CIT. На думку аналітиків, це ще більше сповільнить зростання виробництва. Однак у середньо- і довгостроковій перспективі не можна виключати того, що в кінцевому підсумку сукупний випуск боєприпасів досягне 4 млн на рік – у разі, якщо враховувати 152-мм і 122-мм калібри.
При цьому значення 6,8 млн, а тим більше 12 або 20 млн, є недосяжними без повного переведення російської економіки на військові рейки, чого наразі не відбулося. Під сумнівом також сама необхідність таких обсягів виробництва за наявності інших засобів ураження, пояснюють експерти.
Також такий обсяг випуску боєприпасів вимагатиме щонайменше кратного збільшення виробництва стволів для артилерійських гармат. Для цього знадобляться додаткові станкові лінії та обладнання, яке не виробляється в Росії.
Чим стріляти? Артилерійські гармати
Ми спробували оцінити виробництво гаубиць основного калібру: 152 мм для ЗС РФ і 155 мм для країн НАТО.
Дані про виробництво гаубиць у Росії на даний момент засекречені. Наразі у серійному виробництві перебувають три види артилерійських знарядь калібру 152 мм: самохідна гусенична установка «Мста-С», а також колісні «Гіацинт-К» і «Мальва».
«Мальва» – це аналог «Мсти» на колісному шасі, а «Гіацинт» – те саме, але з уже гарматою «Гіацинт-Б», яка не виробляється в Росії («Мста» і «Гіацинт» схожі за характеристиками, але стріляють несумісними снарядами).
У 2020 році Росія планувала поставити на озброєння понад 35 «Мста-С». Експерти CIT сумніваються, що зараз Росія здатна виробляти значно більше 50 одиниць цієї САУ на рік. Машини нової побудови дійсно помічені на фронті в Україні, але їхня кількість не дозволяє припускати, що рівень виробництва суттєво перевищує втрати.
Команда аналітиків також припускає, що кількість машин «Гіацинт-К» і «Мальва», які щорічно постачаються для російської армії, – не більше кількох десятків. Їх серійне виробництво перебуває на ранньому етапі, вони також рідко фіксуються у військах, окрім того, відомо лише про кілька втрачених машин цих типів. Втім, з огляду на умовну простоту виробництва, не можна виключати суттєвого збільшення їх випуску протягом найближчих років, кажуть у CIT.
Наша статистика не включає модифіковані, відновлені та «канібалізовані» російські гармати, які раніше перебували на складах або у військових частинах, хоча російська армія таким чином активно поповнює власні запаси знарядь у військах.
Так, кількість одиниць причіпної артилерії на російських військових складах з 2022 до середини 2024 року скоротилася з 11 867 до 6 134, до того ж ідеться насамперед про великокаліберне озброєння. Рік тому на складах залишалося приблизно 50% малих і середніх гармат і лише третина великокаліберних – причіпних «Гіацинт-Б» та «Мста-Б».
Таким чином, щорічне виробництво абсолютно нових одиниць артилерійської техніки в Росії не перевищує 100 одиниць.
У цьому аспекті явну перевагу має НАТО: лише франко-німецький концерн KNDS планує до кінця 2025 року виробити 144 САУ CAESAR. Компанія також запускає виробництво цих гаубиць у Чехії.
Таким чином, щорічне виробництво абсолютно нових одиниць артилерійської техніки в Росії не перевищує 100 одиниць
Окрім цього, Німеччина планує до кінця року поставити шість САУ PzH 2000, які знову почали виробляти у 2024 році. Також Німеччина виготовляє нові гаубиці RCH-155, хоча й стикається з невідомими проблемами з повноцінним серійним запуском їх виробництва: постачання цих гаубиць Україні неодноразово затримувалися.
Виробництво гармат для цих самохідних установок відкриється також у Великій Британії. Саме Сполучене Королівство наразі не виробляє жодних гаубиць: випуск САУ AS-90 давно припинений, а основним знаряддям британської армії мають стати саме британсько-німецькі RCH-155. Наразі Велика Британія закуповує здебільшого шведські САУ Archer. За приблизними оцінками, шведський виробник здатен випускати 12 таких машин на рік.
Ще приблизно 24 САУ Krab виробляє Польща, а Словаччина до кінця 2025 року планує виготовити 40 САУ Zuzana.
США, своєю чергою, збільшили виробництво стволів для гаубиць М777 і М109, зокрема, кількість вироблених стволів для гаубиць М777 зросла з 11 до 18 на місяць (216 на рік). Це не означає, що США будуть виробляти стільки гаубиць щороку, оскільки певна частина стволів піде на ремонт і перестволення вже існуючих зразків. Також розпочато виробництво стволів для гаубиць М777 на заводі у британському Шеффілді.
Що стосується американських САУ М109, точних даних про кількість виготовленої зараз техніки немає, але у 2017 році виробник повідомляв, що здатен випускати 60 одиниць на рік. У 2024 році BAE Systems уклали новий п’ятирічний контракт вартістю 318 мільйонів доларів на виробництво М109.
Таким чином, сукупна річна кількість виробленої в країнах НАТО артилерії становить 362 одиниці проти менш ніж 100 в Росії (за приблизними оцінками).
Не все так однозначно. Танки
Як і у випадку з артилерією, визначити точну кількість танків, які виробляє Росія, досить складно, оскільки значну частину техніки, що використовується в Україні, становлять відновлені та модернізовані зразки радянських танків: наприклад, Т-72Б3 і Т-80БВМ. Імовірно, саме це лежить в основі оцінок американського генерала Крістофера Каволі, який вважає, що російська армія у 2025 році планує отримати півтори тисячі танків.
Водночас варто враховувати, що з початку повномасштабного вторгнення запаси більш-менш сучасних танків суттєво вичерпалися: у Росії на складах залишилось лише 20% від довоєнної кількості відносно сучасних танків Т-72Б, 10% Т-80Б/БВ і 27% Т-80У/УД.
З початку повномасштабного вторгнення запаси більш-менш сучасних танків у Росії суттєво вичерпалися
Єдиним серійно виготовленим «з нуля» танком у Росії є Т-90М. За оцінками CIT, Росія з початку повномасштабної війни проти України багаторазово збільшила їх виробництво і тепер щорічно виготовляє близько 280 Т-90М.
Водночас європейські держави наразі практично не виробляють танки: Франція більше десяти років не випускає свої основні бойові танки Leclerc – ймовірно, через їхню дорожнечу. Велика Британія планує поставити на озброєння свої перші нові основні бойові танки Challenger 3 у 2027 році, а всі 148 танків британська армія має отримати до кінця 2030 року.
Єдиною європейською країною, що серійно випускає танки, наразі залишається Німеччина, яка виробляє 50 танків Leopard 2A8 на рік. Німеччина також розглядає закупівлю ще тисячі танків Leopard протягом наступних 10 років. У такому випадку ФРН доведеться збільшити виробництво основних танків щонайменше вдвічі – і це без урахування вже укладених і запланованих експортних контрактів на кілька сотень машин (1, 2).
США, відповідно до планових документів на 2024 рік, щорічно виробляють 109 танків M1A2 Abrams. У разі потреби, як зазначається у доповіді Міністерства армії США для Конгресу, виробництво може бути розширене до 420 танків на рік, але цього не відбувається через відсутність такого великого обсягу замовлень і вже існуючі значні запаси техніки, вважають у CIT. Окрім цього, США модернізовують до 200 старих танків щорічно з можливістю збільшення цієї цифри до 350.
Таким чином, загальна кількість танків, що виробляються в країнах НАТО, становить щонайменше 159 одиниць на рік проти 280 в Росії, проте в наступні роки виробництво цієї техніки в Європі буде розширюватися, а підприємства США працюють не на повну потужність.
Літаки – передусім. Авіація
За приблизними оцінками російського порталу «Техносфера», ВПК РФ може виробляти на рік близько 50-60 бойових літаків, включно з винищувачами та стратегічними бомбардувальниками і без урахування транспортних літаків:
- 10-12 винищувачів Су-57;
- 15 Су-35С;
- 12-18 винищувачів-бомбардувальників Су-34М;
- 10 багатоцільових винищувачів Су-30СМ2;
- 2-4 стратегічних бомбардувальники Ту-160М2.
Для порівняння: у 2018 році російська армія отримала 36 бойових літаків. Попри західні санкції, кількість вироблених літаків за цей час, особливо в умовах воєнної економіки, ймовірно, мала збільшитися. Дані «Техносфери» суттєво не відрізняються від оцінок інших джерел, зокрема близького до російського ВПК «Центру аналізу стратегій та технологій».
Ймовірним перебільшенням «Техносфери» є заява про виробництво до чотирьох стратегічних бомбардувальників Ту-160М2 на рік. Припущення порталу базується на заяві міністра оборони РФ Андрія Бєлоусова наприкінці 2024 року про плани поставити на озброєння чотири Ту-160М2. Утім, аналогічну заяву про плани ще на 2023 рік робив його попередник Сергій Шойгу.
Росія дійсно модернізовує радянські Ту-160 (на одному з таких навіть літав президент Росії Володимир Путін), а також веде будівництво абсолютно нових бортів. До кінця 2027 року Казанський авіазавод має виготовити 10 Ту-160М2, але про постановку на озброєння хоча б одного такого літака не повідомлялося.
Під час візиту Путіна на Казанський авіаційний завод імені Горбунова у лютому 2024 року у цехах досі можна було побачити 2-й і 3-й літаки нової серії (без номерів «22» та «23» червоний), хоча за планами принаймні 2-й серійний літак мав бути переданий ВКС РФ до кінця 2023 року. У випуску програми «Військова прийомка», що вийшов у ефір у грудні 2024 року, було показано той самий 2-й серійний літак – у тому самому цеху Казанського авіазаводу.
Про постановку на озброєння жодного з чотирьох запланованих на 2025 рік Бєлоусовим бомбардувальників поки також не повідомлялося, хоча варто зауважити, що ця інформація могла просто не оприлюднюватися. Наприклад, на початку квітня 2025 року в мережі з’явилися фотографії двох нових винищувачів Су-57 в новосибірському аеропорту Толмачово, хоча офіційно про їх постачання до ВКС РФ не повідомлялося.
У серійному виробництві в Європі наразі перебувають три різні винищувачі: спільний проєкт кількох країн Eurofighter Typhoon, французький Rafale та шведський Gripen.
Виробник літаків Eurofighter, за словами представника компанії, наразі щорічно випускає 14 винищувачів і планує підвищити виробництво до 20 одиниць на рік. У 2024 році, втім, завод випустив лише шість винищувачів.
Директор Dassault Aviation, що виробляє Rafale, заявив, що компанія наразі виробляє 36 літаків щорічно (інше джерело говорить про 21 літак у 2024 році).
Представник SAAB, яка займається виробництвом шведських Gripen, говорив про можливість випускати до 24 літаків. Насправді їх, ймовірно, в останні роки майже не виробляють: згідно з дослідженням Кільського інституту світової економіки, у 2024 році компанія не виготовила жодного літака, а у 2023-му – один.
За даними американського виробника Lockheed Martin, цього року компанія планує побити власний рекорд з випуску найновіших винищувачів F-35 і за рік збудувати 170-190 одиниць за умови плану у 156 одиниць щорічно. За даними Кільського інституту, у 2024 році компанія виробила 110 F-35.
Окрім цього, США виробляють 36 винищувачів F-16 (тільки на експорт) і F-15EX щорічно, а також 18 F/A-18 (виробнича лінія буде закрита у 2027 році).
Таким чином, нижня межа щорічного виробництва винищувачів у країнах НАТО становить 227 одиниць, а верхня – 320. У будь-якому разі НАТО впевнено лідирує у виробництві винищувачів порівняно з Росією (47-55 одиниць без урахування Ту-160).
У будь-якому разі НАТО впевнено лідирує у виробництві винищувачів порівняно з Росією (47-55 одиниць без урахування Ту-160)
НАТО має величезну перевагу за кількістю винищувачів над Росією. За даними Military Balance за 2025 рік, у Росії на озброєнні стоїть 931 винищувач, включно з 19 літаками п’ятого покоління Су-57. При цьому на озброєнні лише США перебуває 2338 винищувачів, із них 787 п’ятого покоління (F-22 та F-35). Крім того, в активному резерві американської армії перебувають ще 727 винищувачів, з яких 61 – п’ятого покоління.
На озброєнні європейських країн НАТО (не враховуючи Туреччину) стоять 1814 винищувачів. Лідерами за кількістю бойових літаків на озброєнні є:
- Франція (275);
- Греція (230);
- Німеччина (226), Італія (183);
- Іспанія (169).
Деякі європейські країни вже поставили на озброєння американські винищувачі п’ятого покоління F-35: 10 на озброєнні Данії, по 32 – у Італії та Великої Британії, а Нідерланди (40) і Норвегія (44) повністю перейшли на них. Таким чином загальна кількість винищувачів п’ятого покоління в європейських країнах сягнула 158.
Загалом НАТО переважає Росію лише за кількістю винищувачів (не враховуючи стратегічну авіацію) у чотири рази: 4152 проти 931. За винищувачами п’ятого покоління перевага вражає ще більше: 885 проти 19 (майже у 50 разів).
«Шахеди» поза конкуренцією. Далекобійна зброя
За даними української розвідки, Росія виробляє п’ять тисяч далекобійних безпілотників різного типу, з них половина – ударні дрони «Герань-2» (локалізовані «Шахеди»), а інша половина – дрони-приманки «Гербера» (спрощені аналоги «Шахедів», зазвичай без бойової частини або з мінімальною бойовою частиною, що використовуються для розвідки та перевантаження ППО). Річне виробництво ударних безпілотників у Росії може сягати 60 тисяч одиниць.
При цьому в країнах НАТО не виробляють таких бюджетних аналогів «Шахедів». США, наприклад, випускають висотні безпілотники Reaper і Global Hawk, але вони виконують інші функції і не є дронами-камікадзе. До того ж їхня ціна в сотні й тисячі разів вища за ціну одного безпілотника Shahed.
Американські дрони-камікадзе Switchblade 300 і 600 у кілька разів поступаються «Шахедам» за масовістю і дальністю, а також за розмірами бойової частини, тобто фактично в країнах НАТО принаймні поки що просто немає і не спостерігається жодного аналога «Шахедів».
Росія також виробляє, за оцінками ГУР МО України, до 200-250 крилатих і балістичних ракет щомісяця або 2400-3000 на рік. Зокрема, за даними української військової розвідки, російський ВПК здатен щомісяця виробляти:
- 60-70 ракет «Іскандер-М»;
- 20-30 ракет «Іскандер-К»;
- 10-15 ракет «Кинджал»;
- 60-70 ракет «Х-101»;
- до 10 ракет «Х-32»;
- 25-30 ракет «Калібр»;
- загалом 20-30 одиниць ракет «Онікс» і «Циркон».
Зауважимо, що відповідно до розслідування журналістів видання 24 каналу, заснованого на отриманих від джерела документах, плани з виготовлення ракет Х-101 на 2025 рік становили 633 штуки або близько 53 ракет на місяць. Таким чином, оцінка ГУР може бути дещо завищеною.
Серійним виробництвом далекобійних ракет наразі займається лише Німеччина: згідно з червневим дослідженням Кільського інституту світової економіки, вона виробляє 60 ракет Taurus на рік. Втім, за словами експерта з ракетних технологій Фабіана Хоффмана, наразі ракети Taurus у Європі не виробляються.
Франція та Велика Британія домовилися відновити випуск ракет Storm Shadow/Scalp-EG, проте про масштаби виробництва поки що не повідомляється. Гоффман оцінював виробничі можливості в 50-100 ракет на рік, але, найімовірніше, йшлося про модернізацію та підтримання стану вже наявних ракет, оскільки на момент публікації колонки Гоффмана про відновлення виробництва цих ракет не повідомлялося.
США, зі свого боку, виробляють 700 крилатих ракет JASSM щорічно та планують збільшити випуск до 1100 одиниць у 2026 році. Крім того, США випускають 500 балістичних ракет ATACMS (Німеччина за домовленістю зі США у 2026 році також може почати виробництво американської зброї та виробляти до 800 ракет ATACMS на рік) та близько 60 крилатих ракет Tomahawk. Також США планують виробити з 2025 до 2029 року 1296 ракет PrSM (260 щорічно).
Таким чином, Росія беззаперечно домінує у виробництві дронів-камікадзе, а також виробляє більше ракет, ніж країни НАТО (2400-3000 проти 1580).
Переможців немає. Системи ППО
Об’єктивних даних щодо виробництва систем ППО в Росії з початку повномасштабного вторгнення в Україну немає, тому в цьому випадку ми вирішили не порівнювати можливості Росії і НАТО через нестачу інформації, а лише показати можливі тренди.
Наразі в Росії серійно випускають одразу кілька систем ППО: ЗРС С-300В4, С-400, ЗРК «Тор» і «Бук» та ЗРПК «Панцир». Системи С-350 і С-500 зустрічаються рідко, тому ми не відносимо їх до категорії «серійні».
Про масштаби виробництва всіх систем, крім С-400, судити проблематично: навіть до початку війни в Україні з’являлися лише уривчасті дані про надходження тих чи інших систем ППО на озброєння.
Відомо, що з 2007 до 2018 року на озброєння російської армії надійшли 57 дивізіонів (у кожному по дві батареї) систем С-400, 10 із них – у 2018 році. З 2019 до 2021-го на службу надійшли ще 16 дивізіонів, а в 2022 році планувалося поставити армії ще 10 дивізіонних комплектів (не підтверджено), тобто загалом 83 дивізіона або 166 батарей.
За даними Military Balance, у 2024 році російська армія мала вже 124 дивізіони або 248 батарей. Таким чином, із 2022 до 2024 року Росія мала виробляти по 17 дивізіонів щорічно (до цього в рекордний 2018 рік було вироблено лише 10 дивізіонів). Згідно з доповіддю за 2025 рік, кількість дивізіонів С-400 у російській армії зросла на 18. Якщо оцінка щодо С-400 коректна, то Росія збільшила виробництво цих систем з початку повномасштабного вторгнення в Україну майже вдвічі.
У журналі наведені дані й по інших системах, зокрема щодо ЗРС сімейства С-300В, С-300П і системи С-350. Кількість батарей С-350 порівняно з попереднім роком залишилася незмінною, так само, як і С-300В.
При цьому, згідно зі довідником, зросла кількість С-300ПС, які не виробляються з 2011 року, і С-300ПМ1/2, які модернізувалися із С-300ПМ до 2014 року. Частина систем могла бути взята зі складів і резервів, а також перекинута з одного кордону на інший, що, очевидно, ускладнює підрахунки, тому ми вважаємо оцінку стосовно С-300П нерепрезентативною.
Об’єктивних даних щодо виробництва систем ППО в Росії з початку повномасштабного вторгнення в Україну немає
Основною системою ППО США є комплекс Patriot. За даними представника компанії, у 2023 році концерн міг виробляти 12 батарей щорічно. Наразі США випускають щороку 500 ракет PAC-3 до них (планують збільшити до 750 до 2027 року) і 240 ракет PAC-2 (збільшення до 420 до 2027 року). У 2026 році німецька Rheinmetall також почне виробництво ракет-перехоплювачів PAC-3 і планує виробляти до 300 одиниць на рік.
У Німеччині виробляють системи IRIS-T і ракети до них. Компанія Diehl планує збільшити кількість щорічне виробництво систем до 8 у 2025 році і до 10 у 2026-му. Німецька компанія також планувала збільшити кількість вироблених ракет-перехоплювачів до 800-1000 щорічно.
Французько-італійська система ППО SAMP/T, ймовірно, виробляється досить повільно – приблизно одна батарея на рік. Виробник планує випустити 134 ракети Aster до комплексу протягом цього року. Раніше представники компанії заявляли про наміри збільшити обсяги виробництва.
В Європі також виробляють норвезько-американську систему NASAMS. На рік може випускатися приблизно 7-8 батарей. Вона може використовувати два типи ракет, які виробляються у США: AIM-120 AMRAAM (1200 на рік) та AIM-9X (2500 на рік).
Через нестачу інформації визначити, хто щорічно виробляє більше систем ППО, не є можливим. Однак, ймовірно, виробництво засобів ППО та боєприпасів до них – сфера, де жодна зі сторін не почувається достатньо захищеною.
Росія практично щодня зазнає ударів доволі примітивними українськими БПЛА і, ймовірно, не здатна повністю захистити своє небо у війні з не надто сильним в авіаційному компоненті супротивником, навіть стягнувши на захід ППО майже з усієї країни, вважають у CIT.
«Країни НАТО, дивлячись на українські міста, що щодня зазнають ударів ракет і дронів-камікадзе, шукають варіанти, як захиститися від такої кількості повітряних засобів ураження і не розоритися при цьому на багатомільярдних закупівлях систем ППО та ракет до них, які, окрім іншого, виробляються у малих масштабах і не здатні задовольнити всі зростаючі запити країн Альянсу», – зазначають аналітики.
Висновки
Артилерія
Як видно з зібраних нами даних, ситуація далека від похмурої картини, окресленої Рютте. Якщо говорити про виробництво артилерійських боєприпасів, показники потенційних противників близькі до паритетних значень, тому говорити про кратну перевагу Росії у випуску снарядів та інших видів озброєння не можна.
При цьому як у Європі, так і в США запущено програми з нарощування виробничих можливостей, які вже починають давати свої плоди. Аналогічні роботи ведуться і в Росії, але їх масштаб не дозволяє стверджувати про наближення прориву у обсягах виробництва.
Якщо говорити про виробництво артилерійських систем, то тут у країн НАТО навіть є трикратна перевага. При цьому не варто забувати, що загалом у цьому компоненті західні країни перебувають у позиції наздоганяючого: у ЗС РФ і на складах ще з радянських часів знаходиться величезна кількість гармат і САУ, хоча значна їхня частина або морально застаріла, або вже задіяна у нинішній війні проти України.
Танки
Виробництво танків залишається слабким місцем західних країн, особливо якщо йдеться про Європу. Лише один серійний тип із річним виробництвом 50 машин не лише кратно поступається російським темпам, але й явно недостатній для здійснення масштабної програми переозброєння.
Ця сфера, як вважають у CIT, потребує посиленої уваги з боку НАТО, адже набраний Росією темп дозволить відновити втрати, яких агресор зазнав в Україні, за найближчі 10 років. Європа за цей час за умови збереження темпів виробить лише 500 танків. Виробництво танків у США дещо згладжує картину, але лише кілька європейських країн на цей момент поставили на озброєння американські «Абрамси».
Авіація
Авіація протягом десятиліть залишається сферою домінування НАТО. Тут спостерігається беззаперечна перевага альянсу як у обсягах випуску, так і в наявності літаків на озброєнні, особливо якщо розглядати літаки п’ятого покоління. Навіть за умови, що перевага перш за все досягається за рахунок американського повітряного флоту, і без нього європейських союзників все одно зберігається двократна перевага за загальною кількістю винищувачів і десятикратна – за літаками п’ятого покоління, які, втім, були придбані у США і наразі виробляються лише там.
Ракети та дрони
Засоби далекого ураження – ракети та ударні БПЛА – навпаки, сфера російського домінування. При цьому у сфері БПЛА у країн НАТО просто немає на озброєнні аналога російської «Герані» – локалізованого іранського «Шахеда».
Тим часом РФ продовжує нарощувати обсяги їх виробництва, досягнувши позначки 5000 одиниць на місяць. Звичайно, з урахуванням потужної винищувальної авіації країн НАТО ці БПЛА-камікадзе у разі гіпотетичної війни доставлять ЄС і США значно менше проблем, ніж Україні, але в війні на виснаження наявність такого дешевого засобу ураження є помітною перевагою.
За кількістю вироблених ракет двократна перевага також на боці Росії. Цей надзвичайно важливий компонент сучасної війни вимагає посилення з боку союзників у найкоротші строки, переконані в CIT. Як продемонстрували ЗСУ, застосування цих високоточних засобів ураження по вразливих російських об’єктах може бути дуже болісним, а у разі масованого їх використання (що поки недосяжно для ЗСУ) може справити значний вплив на хід можливого конфлікту, говорять аналітики.
ППО
ППО, зауважує команда, є сферою, в якій обидві сторони почуваються вразливими. Країни НАТО зіткнулися як із захмарними цінами на системи ППО та ракети до них, так і з дефіцитом виробничих потужностей, які не здатні задовольнити всіх охочих навіть у середньостроковій перспективі.
Нарощування інвестицій у цю сферу видається неминучим, але невідомо, як швидко ці впливи дадуть потрібний ефект, зазначають дослідники. Росія, яка спочатку робила ставку саме на ППО, а не на потужну бойову авіацію, також виявилася не готовою до нових реалій війни.
Навіть обмежена в засобах Україна регулярно знаходить прориви в російських захисних порядках, не кажучи вже про можливості менш скутих у засобах країн НАТО. В умовах зростання конфронтації російським військовим, ймовірно, також доведеться переосмислити плани протиповітряної оборони, підсумовують у CIT.
