Різке загострення на Донбасі, обстріли на передовій і в тилу, операція «евакуація» на окупованій території та можливе визнання ОРДЛО Росією – події довкола Донбасу і України розвиваються дуже стрімко. Тож до чого готуватися Україні? Донбас Реалії поговорили з експертами, військовими на передовій і людьми з непідконтрольної Україні території.
Передові позиції української армії поблизу Троїцького Луганської області – це протяжні поля на широких пагорбах, розташовані за кілька кілометрів від села, яке сховалося у низині. Останніми днями цей напрямок не покидає військові зведення. Частину укріплень тут пошкодили артилерійські снаряди, які випускає противник, показує і розповідає один із тутешніх військових.
«Скоріш за все – «прихід» 122 калібру прямою наводкою, бо тільки так він тут міг все так вивернути. Під час цього вибуху два бійці, які несли тут службу, отримали травми. Їх контузило. Ми їх евакуювали звідси. Зараз вони знаходяться в шпиталі», – каже військовий.
Обстріл сусідніх позицій почався і засвітла 18 лютого, за присутності журналістів. Розриви було видно і чути на сусідніх позиціях.
«Останні кілька днів це вже як має бути. Вчора цілий день. Позавчора трохи легше було, – розповідає боєць Олег, – Це, скоріш за все, ствольна артилерія прямою наводкою, бо вихід і прихід майже одночасно. Вони виманюють нас, щоб ми так само почали по них працювати з чогось тяжкого, щоб зробити ескалацію. Що це ми порушили угоди і був привід для чогось».
Поля довкола позицій всіяні свіжими вирвами від вибухів. Лише за перший день загострення спостерігачі ОБСЄ нарахували майже тисячу порушень режиму тиші.
Військовий Вадим бере до рук залізні уламки і пояснює: «Ось такі осколки ми познаходили вже сьогодні зранку. Ось такі хвостовики. Збільшення обстрілів, звичайно, відчувається, тому що місцеве населення саме цього не може усвідомити. Як це знову так починається? Три роки вже не було активних дій, а тут знову – вони сплять і чують, як лунають приходи. Вони теж стривожені і не знають, що робити».
Звично, артилерійські обстріли сприймається як суха статистика, та на передових позиціях українських підрозділів добре видно, яку загрозу вони насправді несуть. Вирва після снаряду калібру 152 мм – завглибшки 1 метр. Під землею – кам’яна порода, яку снаряд також пробив. Окрім того, саме в цьому районі противник вперше за тривалий час стріляв з танкового озброєння, каже один із вояків.
В разі критичної обстановки NLAW можуть працювати безпосередньо по танкуБоєць ЗСУ Вадим
«Танк працював з закритої позиції, його ніхто не бачив, – зазначає він. – Було чути тільки гучний вихід і вже безпосередньо приліт. Був характерний звук гусениць і двигунів, коли вони під'їжджали. Залп відрізняється від міномета або ствольної артилерії. Такого раніше не було. Тут танки їздили ще в 2015 році. Після того нічого не було».
Втім, вояки кажуть, що до появи техніки тут вже підготувалися – протитанкові установки NLAW, які Україна отримала від Великої Британії, вже тут, розповідає боєць ЗСУ Вадим.
«Є спеціально підготовлені люди для цього. В разі критичної обстановки вони можуть працювати безпосередньо по танку».
Резерв на випадок загострення
За Мінськими угодами великі калібри – відведені з передової. Зокрема танки мають перебувати на відстані не менш ніж 25 кілометрів від лінії зіткнення. Тому її роботу можна побачити хіба що на полігонах. Вдалині від передової говоримо із командиром танка механізованої бригади Сергієм.
«Постійні тренування, практика, – каже Сергій. – Стріляємо, тренуємось на полігонах, щоб ми постійно були готові, нічого не забували. Ми завжди обслуговуємо техніку. У нас постійно ТО, гармати чистимо, усе переглядаємо. Техніка після капітального ремонту, тому не підводить зараз».
Сніг, болото – це не дуже впливає на танк. Тяжко йому пройти буде хіба по полю зораномуТанкіст ЗСУ Вадим
Посеред глибокого бруду, на який перетворилась ґрунтова дорога після танення снігу, екіпажі відпрацьовують прохід складних ділянок місцевості, аби в потрібний момент ніщо не заважало максимально швидко просунутись на передову. Приклад наводить командир танкової роти Володимир.
«Виїхати, припустимо, на ділянку ймовірного прориву і не допустити просування військ в глибину наших бойових порядків. Ми постійно чуємо про пересування російських військ, ми не знаємо, що у них на думці, що вони збираються робити. Тому ми постійно знаходимось у бойовій готовності», – зауважує він.
У ЗМІ, коли йдеться про неможливість масштабного вторгнення, не раз говорили про теплу лютневу погоду. За словами танкіста Вадима – це не перепона для їхньої техніки.
«Є різні перешкоди. Сніг, болото – це не дуже впливає на танк, – зауважує він. – Тяжко йому пройти буде хіба по полю зораному, де воно дуже розм'якло і то, можна це якось минути».
«Не варто [розраховувати]. Вони можуть і річкою проплисти. Якщо треба вони і озеро пропливуть», – додає командир танка Т-72 Сергій.
У той же час на питання про можливе вторгнення російської армії українські військові відповідають: малоймовірне.
«Не вірю, що Росія нападе, бо вважаю це недоцільним для них. Напасти — це фінансова криза. Багато буде втрат, загиблих. Про це вже говориться вісім років. Уже ми сильно не віримо, що вони будуть щось робити».
«Чесно? Мені здається, що це більше на людей паніку наводять. Щоб люди панікували – все, кінець! Але цього не буде».
Цивільні під ударом
Плакали, дуже плакали. У кожної дитини, звісно, різна реакціяОлена Яріна
Тим часом під удар почали потрапляти не лише військові. Бойовики обстріляли цілу низку населених пунктів. Серед них селище Врубівка на Луганщині. 17 лютого сюди прилетіло 5 снарядів – ніхто не постраждав, переповідає місцева жителька Тетяна Ставицька.
«Якраз летіло сюди. Прямо ось туди попало в будинок, де все повибивало, – каже вона. –Ніхто [не постраждав], слава Богу. Я почула такий легкий постріл і одразу побігла в магазин і мене всю ось так трусило».
Серед пошкоджених будівель – місцевий ліцей. Під час обстрілу на уроках було понад 30 учнів молодших класів. Це діти від 6 до 11 років, розповіла Олена Яріна, директорка закладу.
«Плакали, дуже плакали. У кожної дитини, звісно, різна реакція, але багато дуже злякалось і сліз було дуже багато», – розповідає вона.
У приміщенні добре видно наслідки обстрілу, під час якого у кількох класах йшли заняття. Один з уламків влетів у вікно, пробивши його, пролетів увесь клас і зупинився в стіні. Саме в цьому приміщенні дітей не було, але був вчитель, який викладав урок онлайн. Він не постраждав.
Врубівка розташована на відстані у понад 10 кілометрів від лінії фронту. Востаннє потрапляла під обстріл ще у 2018-му. За попередніми оцінками, снаряди прилетіли з боку непідконтрольного владі України Первомайська.
«Бачте, оце епіцентр вибуху. А ото – головний підривач артилерійського снаряду туди зайшов. І, як ми бачимо, він летів десь з того напрямку. Судячи по уламках – це ствольна артилерія 122 калібру: 2С1 «Гвоздика», гаубиця Д-30».
«Я тут працюю кочегаром у клубі, – каже житель Врубівки Микола, – від першого розриву в мене аж металеві двері «заходили». Щось буде. Це, напевно, перша ластівка. Путін не заспокоїться, допоки свого не доб’ється».
«Це потрібно Російській Федерації для актуалізації ось цього меседжу, що нібито Україна обстрілює «народ Донбасу», також додамо до цього чергові заяви [Володимира] Путіна про певний «геноцид», який нібито має місце на окупованих територіях. Додамо до цього відкриття Слідчим комітетом Російської Федерації справи з приводу масових захоронень на окупованих територіях. Тобто їм зараз, в даний момент, абсолютно усе одно, що є маса свідчень того, що це РФ, підконтрольні їй незаконні збройні формування ініціювали цю ескалацію. Що є маса свідчень руйнувань на вільних територіях – вони усе одно гнутимуть свою лінію, казатимуть про те, що у всьому винна Україна», – каже експерт з питань ОРДЛО Марія Кучеренко.
«Такі дії можуть переслідувати декілька цілей. Перша ціль – освіжити дані про розташування наших вогневих засобів, які могли б діяти у відповідь. Таке проводиться перед початком наступу. Друге – це значить створення психологічного тиску на сторону, яка обороняється, тобто на українську сторону», – вважає експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.
Спланована «Евакуація»
18 лютого ватажки угруповань «ЛДНР» оголосили про екстрену евакуацію населення до Росії, мотивувавши це «загрозою нападу з боку України. Щоправда чоловікам у віці 18-55 років виїжджати за межі непідконтрольних територій не дозволили. На фоні цих повідомлень у Донецьку з’явилися черги на АЗС і до банкоматів. Того ж дня бойовики організували автобуси і повезли людей до Росії..
Це зрежисоване підняття ставок, і я впевнений, що якщо Кремль зараз не зможе надягти нам на голову свою версію Мінських домовленостей, то вони будуть розглядати визнання Донецька і ЛуганськаПавло Клімкін
Щоправда метадані файлів відеозвернень, які бойовики виклали в мережу, показують, що їх записали заздалегідь – ще 16 лютого
Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний оперативно виступив зі зверненням до жителів окупованого Донбасу – закликав не вестися на провокації:
«Вкотре повторюю – військово-політичне керівництво держави не планує і не проводить наступальні операції на сході України. Єдиний прийнятний для нас варіант деокупації наших людей і територій – політико-дипломатичний. [...] Я звертаюся до жителів тимчасово окупованих територій – не вірте брехні окупаційної влади! Вас використовують для ескалації ситуації з метою розв’язання чергового кровопролиття.
«І обстріли, і евакуація – це все було розроблено в Кремлі. При чому вони тримали це в таємниці не говорячи навіть місцевим адміністраціям, які межують з окупованими територіями. Так само голосування в Державній думі, щодо заклику до Путіна визнати Донецьк і Луганськ – це теж частина цього плану. Тому це зрежисоване підняття ставок, і я впевнений, що якщо Кремль зараз не отримає бажаного результату, і не зможе надягти нам на голову свою версію Мінських домовленостей, то вони будуть розглядати визнання Донецька і Луганська, будуть маніпулювати угодами з ними», – вважає ексміністр закордонних справ України Павло Клімкін.
Наступного дня після початку «евакуації» ми спитали жителів Донецька, чи планують залишати місто? Більшість – відмовляються. Далі наводимо кілька відповідей:
«Я думаю правильно. Хай діти і старі їдуть, чоловіки хай залишаються».
«Я ні, а куди? Я живу на Петрівці, нікуди не збираюся. Можливо, жінка поїде, а я залишуся. Може до Ростова, а куди іще? Тільки не в Україну до цих «бендерівців».
«Я не можу сказати, чи потрібно. Ми, наприклад, не поїдемо зі своєю сім'єю. Це наша земля, як ми все залишимо і поїдемо?».
«Нам бігти нікуди, ми залишаємся в Донецьку».
Загрозливі напрямки
Можливі варіанти атаки бойовиків і російської армії на Донбасі ми попросили проаналізувати полковника запасу Віктора Кевлюка. За його словами, на Луганщині лінія фронту від Щастя до Попасної тягнеться річкою Сіверський Донець – там атакувати складно, так само і на ділянці від кордону з Росією і до Станиці Луганської. Найбільш зручна місцевість для наступу від тієї ж Станиці до Щастя. І в цілому лінія фронту від Попасної до Приазов’я.
«Для Російської Федерації такий об'єкт цікавості має удар між Волновахою і Маріуполем з метою оточити Маріуполь і загарбати цю територію з великим містом. Це однозначно цікаво могло би бути. А на північному напрямку, за умов, що такі дії будуть проводитися спільно зі збройними силами Російської Федерації, які перебувають зараз у трикутнику між Валуйками, Богучаром і Воронежем – це удари назустріч від Валуйок на Краматорськ і від Горлівки, Макіївки, з того регіону, так само на Краматорськ. З метою оточити оперативне угрупування «Північ» і змусити його або скласти зброю, або відступити за межі адміністративного кордону Луганської області».
Одна справа блефувати і говорити про те, що ми визнаємо псевдореспубліки, а інша – по факту визнавати території з боку Російської Федерації і говорити про те, що у цих псевдореспублік і в баченні РФ теж є територіальні претензії на всю Донецьку і Луганську областьМарія Кучеренко
15 лютого Держдума Росії попросила Володимира Путіна визнати угруповання «ЛДНР». У їхніх так-званих «конституціях» вказана вся територія Донецької і Луганської областей. Офіційно в Кремлі згодні – виконання прохання російських депутатів порушить Мінські домовленості. На переконання експертів, звернення Думи – інструмент тиску на Україну, а Кремль і далі буде наполягати на своєму варіанті реалізації «Мінська», твердить Марія Кучеренко.
«Перший варіант – українські офіційні особи не погоджуються, не погоджується суспільство, починаються протести і тоді Росія задіює увесь комплекс усіх цих силових заходів спецслужб з провокацій на вільних територіях, зі спроб використовувати цей протест у своїх інтересах, – каже Кучеренко. – У тому випадку, якщо українська влада не погоджується на імплементацію Мінська «тут і зараз», у найближчий час, задіюється сценарій силових дій безпосередньо на лінії розмежування. Але тут може бути, звісно, сценарій (я його оцінюю як найменш вірогідний) з тих, що є на столі – визнання цих псевдореспублік. Але якщо ми говоримо про визнання псевдореспублік, перед Росією постає дуже непросте питання – одна справа блефувати і говорити про те, що ми визнаємо псевдореспубліки, а інша – по факту визнавати території псевдореспублік з боку Російської Федерації і говорити про те, що у цих псевдореспублік і в баченні РФ теж є якісь територіальні претензії на всю Донецьку і Луганську область. Так Росії не вдасться дистанціюватися від власної ролі в конфлікті у жодному випадку і у нас відправляться в утиль Мінські угоди. Тобто Росія втрачає дуже вигідний для неї інструмент політичного тиску на Україну».
Визнання ОРДЛО Росією: що думають в Москві і Донецьку?
Ми запитали в росіян: як вони ставляться до того, що Путін може визнати так звані «ЛДНР»? Жителі Москви відповіли наступне:
«Ви знаєте, це табуйована для мене тема. Я навіть з друзями намагаюся не говорити на неї, тим більше не на широкий екран. Вона [тема] хвороблива для всіх», – відказує жінка.
«Мені, якщо чесно, без різниці. Але, взагалі, так. Усе, що приєднується – напевно краще, аніж комусь віддавати».
– Але ж це українська територія.
«Ну взагалі так. У нас же є досвід, по-моєму, нещодавній. Тому нічого дивного».
– Але потім були санкції.
«Я думаю, що санкції для більшості росіян не мають принципового значення», – переконаний чоловік.
«Я думаю, що тут, передовсім, воля народу має бути. Тих громадян, які проживають на тих територіях. І я думаю, що якщо така воля є, а вони, у більшості своїй це показали, тому що мають російське громадянство, то, напевно, було б розумно, щоб ці республіки були визнані».
«Аби Росія визнала? Хрін його знає, хай розбираються самі», – непевно висловився чоловік.
«Спірне питання. З одного боку так, а з іншого боку, треба дивитися… Загалом, звісно, хочеться, але як це обернеться для самої Росії – незрозуміло. Не хочеться зайвих проблем, а людей підтримати треба. Але територія це українська», – вагається жінка.
«Територія українська, тому і кажу – усе це дуже тонко і спірно. От якби Україна сама, як кажуть, вистачило волі, що називається, щоб самостійно існувати і визнати це як «республіки», які окремо існують і можуть самі керувати – я думаю навіть тоді не вимагалося визнання Росією, якби мирно все вирішилося – це було б найоптимальніше», – теоретизує інша жінка.
В окупованому Донецьку на запитання щодо визнання так званих «ЛДНР» усі відповідали майже однаково. Відповіді, почасти, зводяться до «спокійного життя» і «позитивного кінця». Втім, говорити відкрито і відверто на камеру там багато хто боїться. Це опитування Донбас Реалії записали до початку заявленої в ОРДЛО евакуації.
«Принаймні військову допомогу, гуманітарну нам надаватимуть легше. Я просто як викладач думаю, що співпраця наших студентів з російськими буде більш щільною», – каже жінка.
«Сподіваюся буде простіше завозити певні товари. Можливо, банківська сфера «зайде» і це було б добре», – висловлює сподівання чоловік.
«Я вважаю, що визнає. Я сама в цьому інколи сумнівалася. Думала, чому так? Крим одразу взяли, як кажуть, – це їхня територія. А нас, бачте як, не визнають досі», – каже жінка.
«Дуже хочу. Тим більше, я громадянка Росії вже з незапам’ятних часів. Дуже переживаємо, дуже любимо свій Донецьк і хочемо усього найкращого», – твердить ще одна жителька ОРДЛО.
«Гадаю, набагато краще буде. Якийсь статус вже буде в держави. Я голосував взагалі за Росію ще в 2014 році. Думаю, Володимир Володимирович [Путін] знає, що робить. Отже, поки не можна», – впевнений чоловік
Що стосується прямого вторгнення Росії із наступом на Київ, то опитані Донбас Реалії експерти вважають його малоймовірним. Але Росія і далі може тримати війська уздовж українського кордону. Попри заяви Міноборони РФ про повернення сил до пунктів постійної дислокації, за даними української та західної розвідок – цього не відбувається. Навпаки, за словами міністра оборони Великої Британії чисельність сил зросла на 7 тисяч осіб – зараз уздовж України розміщено близько 150 тисяч військових армії Росії.
«Він вважає, що чимдалі триває ця ситуація, тим слабкішою стає Україна. Тому це може тривати достатньо довго. Я вважаю, що ті мапи, які зраз малюють – не будуть реалізовані. І те, що зараз відбувається з масованими обстрілами – воно, можливо для когось парадоксально, зменшує імовірність масованого вторгнення. Збільшує імовірність, звичайно, локальних ескалацій військових, але зменшує ймовірність такого масштабного вторгнення. Путін не буде діяти передбачувано», – зазначає Павло Клімкін.
Тим часом ескалація на Донбасі росте. Україна зазнала перших втрат з початку ескалації, а ватажки бойовиків ОРДЛО оголосили загальну мобілізацію.
