Яна Петрова
«Запах пороху, бруду, крові та смерті памʼятатимемо довго»
«Люди жили в посадках, полях по вісім днів, навіть до місяця, і таке було. Йшли пішки. Везли родичів своїх померлих»
«Ми бачили все… Люди приїжджали, прапор і землю цілували».
Евакуація майже 100 тисяч людей, створення єдиного у прифронтовому Запоріжжі шелтера для маломобільних людей та надання послуг повного циклу евакуації – все це втілили в життя волонтери та співзасновники благодійного фонду «Артак разом до мрії». Вони розповіли проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» про те, яку саме допомогу надають українцям, які втратили все через війну, про складнощі евакуації та особливості роботи транзитного шелтера.
Троє волонтерів – Наталія Ардальянова, Сезон Харитонов та Данііл Пічікін – з перших днів повномасштабного вторгнення зустрічали у хабі Запоріжжя людей, яким вдалось виїхати з окупованих та прифронтових населених пунктів країни, а також надавали їм всіляку підтримку.
У березні 2024 року благодійники в орендованому приміщенні відкрили єдиний в обласному центрі транзитний шелтер для маломобільних людей «Без меж», розрахований на 23 людини. Тут приймають людей цілодобово.
«В окупації лякали українськими вʼязницями»
Данііл та Наталія займаються волонтерством ще з 2014 року. Допомагали військовим на Донецькому напрямку одягом, паливом, бронежилетами тощо.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вони змінили напрямок волонтерства й почали допомагати людям, які виїжджали з окупації та прифронтових населених пунктів України. Познайомились волонтери у запорізькому хабі, куди привозили евакуйованих людей.
«Це було перше місце, де людей зустрічали на нашій стороні й надавали їм першу базову допомогу. Ми зустрічали, перевіряли, надавали якісь необхідні речі. Люди приїжджали і не мали навіть розуміння того, чи буде в них життя далі. Бо в окупації їм розповідали, що їх тут будуть катувати, саджати у в’язниці», – згадує Наталія.
Одна жінка вивезла сама 70 котівДанііл Пічікін
«Через Василівку тоді приїжджало по 6000 людей на день. Люди жили в посадках, полях по вісім днів, навіть до місяця, і таке було. Йшли пішки. Везли родичів своїх померлих. Багато людей везли своїх домашніх улюбленців. Був і потяг із собачками, а одна жінка вивезла сама 70 котів. Ще була сім’я: батько, мати й 19 дітей погодок. Ми бачили все… Люди приїжджали, прапор і землю цілували», – додає Данііл.
Волонтери згадують, що той запах пороху, бруду, смерті, крові надовго запам’ятали. Як і історії людей, котрі виїжджали. Так, одній жінці довелось палити дитячі речі, щоб просто розігріти поїсти.
Наталія розповідає, що якось у хабі до неї підійшли хлопці й сказали, що можуть до Чернівців відвезти 30 людей. І з цього все почалось.
«Потім вони привезли з Румунії п’ять автобусів. Почали до Європи по 8-10 автобусів на день відправляти. Потім все стало на такі «рейки», що потрібно було записувати людей та вибудовувати логістику», – розповідає волонтерка.
«Щаслива історія евакуації з Маріуполя»
Загалом від початку повномасштабного вторгнення і до сьогодні волонтери фонду евакуювали понад 97 тисяч людей. Але історія однієї евакуації у 2022 році запам’яталась найбільше, каже Наталія. До Запоріжжя привезли дідуся, який не розмовляв, від нього дуже неприємно пахло, згадує волонтерка, а в руках був лише клаптик паперу з номером телефону.
Як з’ясувалось потім, то був номер родички, що проживала у Польщі. Після звʼязку з нею, стало зрозуміло, що евакуйований чоловік – з Маріуполя, з яким у рідних дуже давно не було жодного звʼязку. Його донька виїхала з окупованого міста і сказала рідним, що батько загинув. Зрештою, волонтери допомогли дідусю зробити нові документи й відправили до Польщі, де його забрали рідні.
«Майже через рік пролунав дзвінок. На іншому кінці слухавки питають, чи я Наталія, коли даю стверджуючу відповідь, то жінка передала слухавку і чоловічий голос мені каже: «Наталія, я Анатолій, з яким ніхто їхати не хотів». І, звісно, мурашки по тілу побігли. З’ясувалося, що цей чоловік був начальником якоїсь лабораторії у Маріуполі. Він пішов на роботу та не повернувся. Окупанти його шукали й прийшли до нього додому. Тож Анатолій сховався, щоб його не знайшли. Згодом, його зневодненого помітили наші. В останній момент, коли вже збирались виїздити, забрали з міста. Коли він прибув до Польщі там волонтери знайшли його сестру, а потім і дочка знайшлась. Така історія була з гарним кінцем», – розповіла Наталія Ардальянова.
«Єдиний транзитний шелтер у Запоріжжі»
Благодійники кажуть, що в певний момент у них з’явилося багато друзів, які могли приймати українців, що виїхали з окупованих та прифронтових населених пунктів, а також тих, хто допомагав у подальшій евакуації та переміщені цих людей.
Тож вони зрозуміли, що потрібно мати офіційний статус благодійного фонду, щоб і надалі продовжувати допомагати людям, тому створили у вересні 2022 року Благодійний фонд «Артак разом до мрії». А у березні 2024 року – єдиний у Запоріжжі транзитний шелтер «Шлях додому» для маломобільних людей.
Офіційно у прифронтовому місті не можуть працювати геріатричні заклади, тому було ухвалено рішення відкрити саме транзитний шелтер, в якому люди можуть залишитися до трьох місяців, пояснюють засновники.
Є випадки коли людина дуже довго робить документи, бо у деяких ще залишаються навіть радянські паспорти
«Люди потрапляють до нас і хочуть залишатися тут на постійній основі. Але ми не можемо цього робити, бо це евакуаційний тимчасовий шелтер. Є такі випадки коли людина дуже довго робить документи, бо у деяких ще залишаються навіть радянські паспорти. І їм потрібно заново підтвердити свою особу, а це дуже довго – через Київ, адвокатів, сусідів, які знали. У нас, наприклад, лежить бабуся, вона недієздатна зовсім, але жодних медичних карт в неї немає. Для того, щоб наші партнери взяли її за кордон, нам потрібно її ідентифікувати, діагноз поставити. Над цим зараз працюємо», – розповідає Данііл.
На сьогодні благодійний фонд надає комплекс послуг: евакуація, розміщення в шелтері, психологічна допомога, а також допомога з оформленням всіх необхідних документів, пенсій і банківських карток та пошук подальшого місця тимчасово проживання, зокрема, за кордоном.
Благодійники зазначають, що майже всі люди, які у них перебувають, втратили абсолютно все. Але в організації наголошують, що вони працюють тільки з тими людьми, які попри всі втрати готові рухатися далі й будувати нове життя.
«Якщо людина здатна їхати відразу, ми не тримаємо її тут. У нас є медевакуація, постійні рейси до кордону і за кордон, й людині не потрібно чекати. У нас єдине місце в Запоріжжі, яке приймає людей по дзвінку. Залежно від ситуації, подивимося на людину, якось поговоримо, розпитаємо і приймаємо до себе», – каже Данііл.
За майже рік роботи шелтеру в ньому перебували понад 1000 людей, а як транзитний (зупинялись на декілька діб) – понад 2000. Частина співробітників закладу – внутрішньо переміщенні особи (ВПО), робота яких оплачується Центром зайнятості, кажуть керівники шелтеру. Всі інші працюють на волонтерських засадах і поєднують благодійну діяльність зі своїми основними роботами.
Благодійникам доводиться часто вкладати свої гроші у справу, адже знайти донорів для роботи шелтеру у прифронтовому місті не просто. Попри все вони не хочуть залишати цю справу, ба більше, планують створити реабілітаційний центр.
Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого 2022 року. У Росії заперечують, що ведуть проти України загарбницьку війну і називають це «спеціальною операцією». Також російська влада заперечує, що скоює злочини проти цивільних жителів України.
Форум