Історик Артем Петрик родом з Херсону, але працює у Клайпедському університеті в Литві. Там він – старший науковий співробітник в інституті історії та археології Балтійського регіону. Петрик спеціалізується на воєнній історії Литви, Латвії та Естонії, а також знається на українсько-литовських відносинах. Напередодні повномасштабного вторгнення він опинився в Херсоні, щоб у спокої написати книгу. Чим усе обернулось – історик розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я».
Херсон для Артема Петрика – затишне та комфортне місце для життя. Він повернувся туди до батьків, щоб написати книжку про Середньовічну історію країн Балтії. Це було напередодні повномасштабної війни Росії в Україні. От як Петрик згадує про свої відчуття від міста.
Я добіг до мосту, повернувся в сторону лівого берега, не знаю, чому, але якось стало моторошно
– Одного разу мені захотілося пройтися до Антонівського мосту, де не був з дитинства. Навіщо туди відправився – не знаю. Я добіг до мосту, повернувся в сторону лівого берега, не знаю, чому, але якось стало моторошно. У моїй голові почала грати мелодія: старовинна пісня 16-го століття німецьких солдатів-найманців. Якщо перекласти українською: «Фландрією скаче смерть». Замислився, до чого тут смерть, Фландрія…
«Херсон прикрив Миколаїв»
Наступного дня Петрик прокинувся від вибухів, що лунали з боку Чорнобаївського аеродрому.
– Війна триватиме до перемоги. Взагалі визвольна війна українського народу з нашим поколінням назавжди. Ми ніколи не забудемо ці страшні дні, постійно будемо повертатися до спогадів.
Петрик каже, що його литовські колеги проводять паралель між захистом Херсону в перші дні повномасштабного російського вторгнення та битвою під Крутами, яка сталася 1918 року. В обох випадках нападали російські сили. Під Крутами оборонялись студенти, а в Херсоні – тероборона ЗСУ. «Вчорашні цивільні люди», – каже історик.
– Ми були свідками того, як відбувалися «Херсонські Крути». Цей термін поки що неформально використовують мої литовські колеги. Спроби бійців тероборони зупинити агресора в районі Антонівського мосту (24-26 лютого), безпосередньо в місті (1 березня, коли ворог увійшов в Херсон), а саме у міському парку, де потім і були розстріляні наші хлопці – порівнюють з битвою під Крутами.
Петрик упевнений, що завдяки захисникам Херсону вдалося врятувати від окупації Миколаївщину та зупинити наступ російської армії на Одещину, Придністров’я та Молдову.
Історик пережив штурм Херсону, його окупацію, яка тривала вісім місяців та 13 діб, і дочекався визволення міста. Він наголошує, що на півдні України відбувалися унікальні події, які увійдуть у світову історію.
Люди виходили на вулиці, вигукували ворогу в обличчя, що йому не раді, щоб йшов геть
– Херсон показав світу неозброєний спротив російським окупантам. Він увійде в історію світових визвольних рухів. Ці проукраїнські мітинги відбувалися з 2 березня завдяки самоорганізації населення. Люди виходили на вулиці, вигукували ворогу в обличчя, що йому не раді, щоб йшов геть. На мітингу 5 березня херсонський фотокореспондент Олександр Корняков зняв момент, коли місцевий поліцейський у цивільному одязі застрибнув на броню російської військової машини з українським прапором. Броньована машина їхала, а він на ній махав прапором. Для нас тоді це було символом, що ми без зброї, але все одно зверху. Тобто український дух сильніший за російську броню.
«Страх і постійне очікування смерті»
Петрик розповідає, як окупанти визначали «ворогів». До них «зараховували» будь-кого, хто був на мітингах, у кого під час перевірки знаходили жовто-синю символіку або ж символіку країн Євросоюзу та НАТО. Каже: усе це було перепусткою «на підвал».
– Практично кожен мав родича, знайомого або друга, який або пройшов через ці катівні, або не вийшов з них. Наприкінці весни між собою говорили про 50 розстріляних. Страх і постійне очікування смерті для проукраїнських містян було повсякденною нормою.
Російські окупаційні сили шукали організаторів протестів, не підозрюючи, що їх не існує, каже він.
Полювали на співробітників СБУ, поліції, учасників АТО та ООС, суддів, журналістів, істориків, лідерів думок
– Окупанти вважали, що ці заходи не можуть відбуватися без організаторів. Чим і відрізняється наш український світогляд від їхнього. Вони не розуміли, що може бути така самоорганізація населення, тому шукали представників української спецслужби, «полювали» на співробітників СБУ, поліції, учасників АТО та ООС, суддів, журналістів, істориків, лідерів думок, які могли вести антиросійську агітацію. Усі ми, хто працював у Європі або отримував гранти, вважалися агентами західних спецслужб.
Після силового розгону мирні мітинги припинилися. Херсонці почали чинити спротив по-іншому: розвішували патріотичні стрічки, писали на стінах «Слава ЗСУ» та нецензурні вислови на адресу окупантів, навіть підвішували в парках манекени в російському однострої.
Усе місто було партизанським загоном
– Діти на стінах писали два слова: «ЗСУ» та «Залужний». Ці символи пройшли через окупацію. Вони були якорями, які тримали нас з батьківщиною. Усе місто було партизанським загоном: починаючи від бабусі, яка молилася: «Боже, поверни Україну», до родин, які переховували поранених українських бійців, які не встигли вийти (з міста – ред.).
Український спротив психологічно зламав російського агресора, вважає історик, бо він показував приналежність міста.
– Місто чинило опір не тільки на початку, але й протягом окупації всупереч терору. Спротив мав величезне значення, адже жителі надавали якісну та точну інформацію ЗСУ для ураження ворога, проведення розвідки.
«Рідні ставали колаборантами»
Серед місцевих жителів було немало колаборантів, яким не було шкода навіть своїх родичів, каже Петрик і наводить один із таких прикладів.
– 26 лютого загинув військовий з Херсону. Його родина була в зоні ризику: окупанти шукали дружину, тещу, щоб схопити. Виявилося, що батьки загиблого бійця навели російських військових на помешкання подружжя. Тобто вони виявилися колаборантами та зрадили власну невістку. Добре, що вдалося її попередити, й вона змогла втекти та вижити.
«Мародерство як ознака швидкої поразки»
Після успішної кампанії ЗСУ на Харківщині херсонці відчиняли вікна квартир і вмикали українські пісні, згадує Петрик.
Вони крали все: від фенів до парканів і воріт, навіть вивезли пам’ятники з міста. Це було ознакою, що насувається щось велике
– Ворог намагався «загасити пожежу», провівши фейковий референдум. На жаль, оголошені результати змусили херсонців впасти в емоційну яму. Але наступного дня ми побачили, як Україна перемагає під Лиманом, визволені Давидів Брід, Велика та Мала Олександрівки. Згодом, 19 жовтня, окупанти оголосили евакуацію та почали все грабувати. Вони крали все: від фенів до парканів і воріт, навіть вивезли пам’ятники з міста. Це було ознакою, що насувається щось велике.
Визволення Херсону
Перед відступом російські військові знищили насосні станції, які забезпечували Херсон водою, підірвали лінії електропередач та трансформатори. Петрик розказує, як виживали без зв’язку.
– Хто мав радіоприймачі на батарейках – ловили українське радіо. Це було єдиним зв’язком з великою Україною. Пам’ятаю, що якраз 9 листопада почули, що визволили Снігурівку (місто в Миколаївській області – ред.). Я вирахував, що українські війська поряд. Люди були піднесені, на вулиці кричали: «Снігурівка наша!».
Історик згадує, що 11 листопада (2022 року, коли ЗСУ визволяли Херсон – ред.) до обіду було дуже гучно і чули артилерійську канонаду з боку траси. Вже ближче до другої половини дня з’являлася інформація, що бачили українських військових, які входили в місто.
Коли побачили наших хлопців в одному з районів міста, то спочатку не вірили, бо навчені окупацією нікому не довіряти
– Містяни з прапорами бігали вулицями, їздили містом, діти кричали: «Бомжі (російські військові – ред.) повтікали, наші йдуть!». Коли побачили наших хлопців в одному з районів міста, то спочатку не вірили, бо навчені окупацією нікому не довіряти. Думали, що це знов росіяни перевдягнулися у форму українських військових і провокують місцевих. Люди начебто звернулися до священників греко-католицької церкви, які жили в монастирі, щоб дізнатися, чи то наші солдати, чи ні. Ті були здебільшого з заходу України, тому знали, як перевірити. Вони підійшли до бійців і сказали: «Слава Ісу», а у відповідь почули: «Навіки слава Богу, отче». Після цього херсонцям закричали, що це точно наші. Чи дійсно так було – питання, але ця розповідь відображає атмосферу дня визволення.
Утім, за словами Петрика, масові святкування сталися наступного дня – 12 листопада.
– 11 листопада за емоціями можна порівняти з днем визволення з нацистських таборів смерті у роки Другої світової війни. А саме, коли американські війська визволяли ув’язнених і казали виходити, бо вільні, а люди до кінця не вірили та побоювалися. Тому аж наступного дня тисячі людей вийшли на площу. Можна сказати, штовхалися за те, щоб спалити російський прапор, зірвати з білбордів російську пропаганду. Кілька днів поспіль жителі виходили на площу Свободи, щоб подякувати українським військовим.
- Російська влада у вересні 2022 року оголосила про анексію чотирьох українських областей, враховуючи Запорізьку. Україна і Захід засудили цю спробу анексії.
- Київ, Вашингтон, а також Британія і Канада оголосили про нові санкції проти РФ.
- Українська влада заявляє, що збройним шляхом боротиметься за повернення окупованих територій під свій контроль.
- 11 листопада 2022 року Міноборони України повідомило, що Херсон повертається під контроль української армії. Російські військові відступили з правого берега Дніпра, де, зокрема, розташований обласний центр.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
