Яким було повномасштабне вторгнення РФ на Херсонщині, як армія РФ захопила адміністративний центр, яким було життя в окупації та після повернення під український прапор? Про все це проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я» розповів представник Національної ради з питань телебачення та радіомовлення у Херсонській області Сергій Мовчан.
«Шалений спротив»
Війна застала чоловіка вдома у рідному Херсоні. Мовчан згадав, що коли почалося повномасштабне вторгнення, люди були розгублені, а події розвивалися дуже швидко.
– Початок другої (години дня 24 лютого 2022 року – ред.) вже над містом баражували літаки з червоними зірками, було дійсно дуже неприємно це спостерігати. Вони дуже низько спускалися та тиснули звуком, швидкістю. Чорні дими підіймалися з боку Антонівського мосту, з боку Олешок.
Мовчан каже, що за Херсон були «дуже серйозні бої» та згадав тогорічні події у Бузковому парку, коли територіальна оборона намагалася зупинити рух російських військових колон.
«Останній бій» перед окупацією Херсону. Роковини загибелі українських бійців у Бузковому парку (фотогалерея)
Той Бузковий парк для нас – це біль
– У них була стрілецька зброя, кулемети якісь, гранатомети. Але ж люди не були готові до такого, та це неадекватна зустріч для бронетехніки й 30-калібрових пушок. Їх просто розстріляли. Той Бузковий парк для нас – це біль. Перший тиждень був абсолютно без сну. З першого дня біля Антонівського мосту точилися колосальні бої, там і танк підбитий стояв прямо на в’їзді спалений, і гвинтокрил літав, постійно була стрілянина, бомбили. Наші спротив чинили шалений.
«Через міст колона йшла понад добу»
В перший день повномасштабної війни чоловік переїхав до батька в інший мікрорайон Херсону, де провів всі 8,5 місяців окупації. Каже, що виїжджати з міста було небезпечно.
Батько каже: «Це буде зрада, як я можу кинути Дружка?» Якщо батько не може кинути Дружка, я не можу кинути батька
– У нас така собачка, що він в машину не залізе, дворовий песик. Батько каже: «Це буде зрада, як я можу кинути Дружка?» Якщо батько не може кинути Дружка, я не можу кинути батька. Це треба було робити в перший день, потім почало так стрімко все розгортатися. Через міст колона йшла понад добу, важка техніка заходила. Вони йшли на об'їзну трасу та в бік Миколаєва. Відповідно, взяли Херсон практично одразу в кільце.
Представник національної ради з питань ТБ і радіомовлення розповів, що намагався не траплятися на очі окупантам і пересувався переважно на велосипеді.
– Заходжу в магазин, стоять два хлопи, автомати висять, на весь магазин розмовляють у черзі. В мене ступор трохи, треба заходити далі, став за одним з них у чергу. Отакі моменти постійно були. Їдеш на велосипеді, починають зупиняти. Думаєш: ну все, зараз тебе зупинять. Але ні, вони зупинили машину, я потихеньку поїхав далі.
«Подобалося, коли люди боялися»
Головна мета окупантів – залякати людей. на думку херсонця.
У них була мета – постійно нас тримати в страху
– Стоїш у черзі, під’їжджає якийсь БТР, зверху сидять окупанти, всі у балаклавах, екіпіровані повністю, букви Z, зверху турелі з кулеметами, вони по людях тими турелями поводять. У них була мета – постійно нас тримати в страху, мабуть, подобалося, коли люди бояться, коли мирні люди постійно під пресингом», – зазначив чоловік.
Чоловік розповів, що іноді окупанти затримували людей не через громадянську позицію та патріотизм, а з метою наживи.
– Сусіда по наведенню колаборантів забрали. Приїхали в масках, розбили камери спостереження біля дому, які в нього стояли, наділи мішок на голову, ще побили сильно і шокером, у багажник його закинули та речі коштовні позабирали з дому. Повезли в катівню, на підвал, тиждень тримали.
Херсонець також розповів, яким чином російські військові влаштовували облави на місцевих жителів.
Перекривали вулиці, підіймали дрон – і потім ішла облава
– З обох боків перекривали вулиці, підіймали дрон – і потім ішла облава. Зверху бачили переміщення людей, а з одного і другого боку притискали. Втекти реально майже неможливо.
Мовчан розповів, що про всяк випадок навіть облаштував схованку, де можна було б сховатись від сторонніх.
– Між сусідським парканом та господарськими будівлями – сантиметрів 50 прохід. Там поклав собі стільчик, піддашок, мене не видно було там. Як починає хтось стукати, я туди. Але я розумів, що якщо прийдуть і почнуть питати з батька, ясно не буду там сидіти, нікуди не дінешся.
«Лупили прикладами в кожні ворота»
В офісі, де працював Мовчан, оселилися російські військові та відкрилися окупаційні інстанції. За словами Мовчана, всю техніку звідти окупанти витягли.
– «Ахматівці» (СОБР «Ахмат» – ред.), я знаю, довгий час мешкали, кабінети вони позаймали. Фейковий земельний кадастр облаштували, приймали людей, влаштовували на роботу. І в моєму кабінеті якась сиділа колаборантка.
Він зазначив, що протягом всіх 8 місяців у окупантів був брак кадрів, зокрема у сфері комунікацій.
– Якийсь серйозний обстріл, ввечері вмикаємо телевізор, а там всі українські канали. Потім проходить певний час, вони знову їх вимикають. Настільки нефаховий рівень був у тих людей, які зайшли. Певна кількість керівництва телеканалів (херсонських – ред.) пішли на співпрацю з окупантом.
Також він згадав, як окупаційна влада проводила так званий «референдум».
– Чоловік столик розкладний ніс, жінка пластикову коробку, куди кидали бюлетені й два автоматники. Вони йшли вулицею та лупили прикладами в кожні ворота. У нас їм жодна людина не відчинила двері. Вони кричали, стукали, але ми сиділи як миші.
«Нескінченний «день бабака»
Чоловік розповів, що в окупації був постійний «внутрішній спротив», але почувався ти як у «скляній банці».
– Наче і бачиш волю, але абсолютно невільний. Це один нескінченний «день бабака». День переходить у ніч, нічого не відбувається. Вимкнули електрику, спочатку «Водофон» зник, потім інтернет, потім взагалі весь зв’язок зник. Написати щось через «Вайбер» неможливо, ставимо ВПН, він зривається, ми знов ставимо. А найгірше, коли бачиш виродків, смердючі такі, бридкі потворні ці всі окупанти.
«Ознака працівника ФСБ – чорна футболка»
Він зазначив, що минулого літа в місті з’явилося багато представників російської ФСБ, які навіть у цивільному одязі відрізнялися від місцевих жителів.
Розпитували, хто де живе, хто «проти», а хто «за», ставали в чергу, підслуховували
– Вони всі були в чорних футболках і кепках, з планшетами, ходили, дивилися, втручалися в розмови, розпитували, хто де живе, хто «проти», а хто «за», ставали в чергу, підслуховували. Було одразу видно, що це люди немісцеві. Ввечері вони по центральному проспекту гуляли, кав’ярні повідкривалися, сиділи, пили каву, були господарі життя. Вони попривозили подруг своїх бойових. На пляжах наших відпочивали, в Дніпрі купалися. Думали, що назавжди тут.
Хапали чоловіків, давали їм лопати та змушували копати якісь бліндажі
За словами Мовчана, активні утиски херсонців окупанти почали після так званого референдуму. Зокрема, людям погрожували відібрати житло, а чоловіків – мобілізувати.
– Непоодинокі випадки були, що хапали чоловіків, давали їм лопати та змушували копати якісь бліндажі. За Херсоном все перерито: заливали бетоном, робили лінії укріплення.
«Обстріли не вщухали, а потім вибух щастя»
Мовчан пригадує ефективні влучання ЗСУ по військовій частині окупантів в центрі міста, потім по будівлі суду.
– Зараз проїжджаємо, бачимо місто в руїнах, розвалинах, центральні гарні будівлі розбиті, але абсолютно зрозуміло, що коли наші били, то так треба було.
Херсонець розповів, що пару тижнів до деокупації були постійні обстріли, які «не вщухали». Він зазначив, що під час відступу окупанти підірвали Антонівський міст разом зі своїми військовими. Чоловік також розповів, як дізнався про звільнення міста.
Жінки звідкись взялися, вже квіти зривають, всі плачуть, хтось несе з хати пиріжки
– З рогу виїжджають два пікапи та стоять поперек вулиці, починають вилазити люди бородаті в камуфляжі, гарно одягнені. Сусід каже: «Ну все, кадирівці». Ми стоїмо посеред вулиці, потихеньку починаємо розходитись. А потім чую, один каже: «У них тут хоч інтернет десь є?» Наші! Почали обійматися, одразу жінки звідкись взялися, вже квіти зривають, всі плачуть, хтось несе з хати пиріжки. Поїхали в центр, а там вже народне гуляння. Всі один одного вітали, обіймалися. Це був вибух позитиву, щастя.
Навіть коли після деокупації почалися сильні обстріли Херсону, але чоловік залишився в місті. Втім, повертатися тим, хто виїхав, поки не радить.
– Чому ми маємо тікати? Так, постійні обстріли – це якийсь жах. Але коли мені телефонують, я кажу: почекайте, щодня гинуть люди. Однак це в жодне порівняння не йде з окупацією.
- Українські військові деокупували правобережну частину Херсонської області впродовж літа-осені 2022 року. Обласний центр був звільнений 11 листопада 2022 року. Майже одразу після цього російські війська розпочали артилерійські обстріли Херсону та підконтрольних українському уряду районів області.
- Москва від початку повномасштабного вторгнення заперечує цілеспрямовану атаку на цивільних, попри наявність свідчень і доказів цього.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
