Доступність посилання

ТОП новини

«Я ж знаю, що ти – шпигун!» Доля нобелівського лауреата і творця водневої бомби Ігоря Тамма


Видатний фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії Ігор Тамм прожив в Україні 22 роки, викладав у кримському Таврійському університеті. Фото із родинного архіву
Видатний фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії Ігор Тамм прожив в Україні 22 роки, викладав у кримському Таврійському університеті. Фото із родинного архіву
Сергій Ташевський,
Людмила Ваннек

Видатний фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії Ігор Тамм прожив в Україні 22 роки, закінчив гімназію у Кропивницькому (тодішній Єлизаветград), викладав у Таврійському університеті. Нобелівську премію отримав за відкриття в галузі ядерної фізики. Якщо вірити статтям в енциклопедіях, його доля склалася безхмарно. Дві сталінські премії, ордени, титул академіка, часті подорожі на конференції за кордон: в Італію, Німеччину, Францію... Коли Хрущов розстрілював Новочеркаськ, він освоював катання на водяних лижах на Женевському озері. Але насправді все його життя було схоже на ризикований атракціон, балансування між «пан» і «пропав», і лише низка неймовірних, часом фантасмагоричних випадковостей дозволила Тамму дожити до 75 років.

Математика від Махна

Народився Ігор Тамм у Владивостоці в 1895 році, в родині німецького інженера, який пустив коріння в Росії. Батько, Євген Тамм, керував будівництвом ділянки «Транссибу» (в пам’ять про нього пізніше була названа одна зі станцій магістралі, «Євгенівка»).

Незабаром після народження первістка сім’я перебралася в український Єлизаветград, де Ігор закінчив гімназію, а в 1913 році батьки відправили його на навчання в Единбурзькому університеті. Батько сподівався, що в тихій Шотландії син відвернеться від революційних ідей, якими після першої російської революції марили підлітки-гімназисти. Але виявилося, що Маркса в Единбурзі читають куди більше. До того ж навчання на чужині тривало недовго: через рік, перед самим початком війни, Тамм вирішив повернутися в Росію і перевівся на фізико-математичний факультет Московського університету, який закінчив у 1918-му.

Коли місто було зайняте червоними, Тамм (професор фізики в Одесі) заїхав у сусіднє село дізнатися, скільки курчат можна виміняти на срібні ложки – і потрапив у полони до Махна

Піти на фронт добровольцем йому не вдалося – заважало погане здоров’я, але на передньому краї він все-таки побував, як вільнонайманий медичної служби. З фронту Тамм повернувся в 1917 році переконаним революціонером, членом партії меншовиків і, закінчуючи навчання на останньому курсі, встиг навіть узяти участь в роботі Першого з’їзду Совєтів як делегат Єлизаветграду від партії меншовиків. На цьому, втім, його захоплення «музикою революції» закінчилося: від неї все більше відволікала фізика, а в університеті Тамму обіцяли стрімку кар’єру, за перші наукові праці йому позачергово присвоїли професорське звання...

На жаль, для наукової роботи це був не найкращий час. Наприкінці 1919 року всіх випускників відправили викладати фізику в щойно звільнені від білогвардійців міста. Так Ігор Тамм знову опинився в Україні, в самій гущі Громадянської війни. Спершу він викладав у Таврійському університеті в Сімферополі, потім у відомому Одеському політехнічному інституті. Саме тут із ним трапилася майже фантастична історія (її наводить у своїй книзі «Еврики й ейфорії» Уолтер Гратцер):

«Одного разу, коли місто було зайняте червоними, Тамм (у ті часи професор фізики в Одесі) заїхав у сусіднє село дізнатися, скільки курчат можна виміняти на пів дюжини срібних ложок – і якраз у цей час село захопила одна з банд Махна. Побачивши на ньому міський одяг, бандити привели Тамма до отамана – бородатого чоловіка у високій хутряній шапці, у якого на грудях сходилися хрест-навхрест кулеметні стрічки, а на ремені бовталася пара ручних гранат.

– Сучий ти сину, комуністичний агітаторе, ти навіщо підриваєш неньку-Україну? Будемо тебе вбивати.

– Зовсім ні, – відповів Тамм. – Я професор Одеського університету і приїхав сюди добути хоч трохи їжі.

– Брехня! – вигукнув отаман. – Якийсь такий ти професор?

– Я викладаю математику.

– Математику? Тоді знайди мені оцінку наближення ряду Маклорена першими n-членами. Вирішиш – вийдеш на волю, ні – розстріляю.

Тамм не міг повірити своїм вухам: задача була з розряду досить вузької області вищої математики. Тремтячими руками і під дулом гвинтівки він зумів-таки вивести рішення і показав його отаманові.

– Вірно! – сказав отаман. – Тепер я бачу, що ти й справді професор. Ну що ж, іди додому.

Ким була ця людина? Ніхто не знає. Якщо його не вбили згодом, він цілком міг пізніше викладати вищу математику в якомусь українському університеті».

– Цю історію наводять, здається, всі без винятку біографи Ігоря Євгеновича, – згадує в розмові з Радіо Свобода правнук ученого, математик Михайло Тамм. – Я пам’ятаю її з дитинства. Але у нашій родині зі слів прадіда історію розповідали трохи по-іншому. Він усе-таки не зміг тоді вирішити задачу – обстановка була дуже нервова. Але махновець нібито сказав йому: гаразд, бачу, що розбираєшся у вищій математиці, а як там правильно вважати, я зараз вже і сам забув.

Але на цьому одеські пригоди Тамма не закінчилися – через кілька місяців він був заарештований ГПУ. Через що – він міг тільки гадати. Може, зіграло роль його німецьке прізвище або меншовицьке минуле? Він провів три дні в камері з іншими ув’язненими, яких щодня по дві-три людини виводили на розстріл. На четвертий день прийшов лист від Дзержинського з особистим наказом звільнити молодого професора. Випускаючи Тамма, слідчий лише похитав головою і прошипів:

– Так я ж знаю, що ти все-таки шпигун!

– Чому? – здивовано запитав Тамм.

– Ну ось же!

І слідчий дістав із шухляди столу світлину дівчини, коханої Тамма (і його майбутньої дружини). На звороті фотографії красувався грайливий напис, який мало не коштував молодому вченому життя:

«Ми всі – твої агенти!»

Трохи водневої бомби

Одну з перших його праць із теорії відносності високо оцінив сам Ейнштейн!

В Одеському політеху доля звела Тамма з одним із найяскравіших учених свого часу, засновником наукової школи з радіофізики, академіком Леонідом Мандельштамом. На початку XX століття, після робіт Ейнштейна, Бора, Планка, світ теоретичної фізики здавався не менш привабливим і романтичним, аніж світ музики чи поезії. Це була стихія, в яку занурювалися з головою, від охочих присвятити їй життя не було відбою. Але Леонід Мандельштам швидко розгледів унікальний талант у кремезному рухливому юнакові, і незабаром кілька наукових робіт Тамма викликали фурор не лише в радянській Росії, але й за кордоном.

Альберт Ейнштейн (1879–1955) – німецький та американський фізик-теоретик. Автор теорії відносності. Лауреат Нобелівської премії з фізики (1921)
Альберт Ейнштейн (1879–1955) – німецький та американський фізик-теоретик. Автор теорії відносності. Лауреат Нобелівської премії з фізики (1921)

Одну з перших його праць із теорії відносності високо оцінив сам Альберт Ейнштейн!

Знаменитий фізик Пауль Еренфест виклопотав йому стипендію для наукової практики за кордоном, і близько пів року Тамм провів у найбільших фізичних лабораторіях Голландії та Німеччини. На початку 20-х він перебрався в Москву, де його наукова кар’єра розвивалася стрімко: в 1929 році вийшла в світ його книга, фундаментальний курс «Основи теорії електрики», згодом перевидавалася більше ніж 10 разів і перекладена на багато мов світу (по ній пізніше навчалося кілька поколінь радянських фізиків). До початку 30-х років Тамм отримав посади завкафедрою теоретичної фізики МДУ і завсектором теоретичної фізики в інституті фізики Академії наук СРСР. Він працював, не покладаючи рук.

Ігор Тамм. Із родинного архіву
Ігор Тамм. Із родинного архіву
Чимало грошових переказів Ігор Тамм відсилав у Норильськ та інші міста Сибіру, де відбували терміни його родичі, друзі або добрі знайомі

Але з не меншою енергією починала працювати репресивна машина, яка нищила в радянській науці все яскраве і живе. У 1936-му були розстріляні багато його друзів і колег, такі, як фізик Борис Гессен і улюблений учень Семен Шубін (спільно з яким Тамм створив квантову теорію фотоефекту в металах). У тому ж році заарештували брата – великого інженера Леоніда Тамма. Його звинуватили в підготовці вибуху коксових батарей на Донбасі і через кілька місяців розстріляли.

Звісно, Ігор Тамм зі своєю закордонною освітою і меншовицьким минулим був першим кандидатом на арешт. Але, як розповідають, за нього (як і за багатьох інших талановитих молодих вчених) неодноразово заступався академік, засновник школи фізичної оптики Сергій Вавилов (брат генетика Миколи Вавилова).

– Якось перед війною Ігор Євгенович відпочивав у родичів під Києвом. Це було літо 1938 чи 1939 року – зараз уже ні в кого уточнити – в двері постукав листоноша і вручив йому повістку, повинен терміново з’явитися в Москву, в відділ НКВД, – розповідає Михайло Тамм. – Залишалося тільки попрощатися з рідними, зібрати валізку і сісти на поїзд. Але дивна, майже фантастична удача і тут спіткала його – буквально за один день, поки поїзд ішов до Москви, у всіх радянських газетах вийшла відома сталінська стаття «Про перегини». Зрозуміло, що Сталін і не думав приструнити нею завзяття працівників НКВС, але, поки їм це пояснили, минув час. Мабуть, свіжа газета зі статтею лягла на стіл слідчого якраз поряд зі справою Тамма. Мистецтво коливатися разом із лінією партії було обов’язковим навиком для виживання будь-якого держслужбовця, і тому з ученим ввічливо поговорили, побажали успіхів і відпустили на всі чотири боки.

Однак коло все стискалося. І, хоча за сукупністю заслуг перед наукою Ігорю Тамму цілком личило звання академіка, про це не могло бути й мови. Німецьке прізвище та походження, навчання за кордоном, небажання вступати в партію... Єдиний партквиток, який коли-небудь був у Тамма, – партквиток партії меншовиків (він його не знищив, зберігав у шухляді стола, навіть легковажно показував друзям, і про це «нагорі» добре знали). Кажуть, Жданов щорічно власноруч викреслював його ім’я зі списків у дійсні члени Академії наук. Він, мабуть, із величезним задоволенням викреслив би його і зі списків живих – але, як на зло, Ігор Тамм вважався одним із найзначніших фахівців у галузі ядерної фізики. А це вже було справою державної ваги... Втім, навіть під час війни близько до секретних проєктів його намагалися не підпускати.

Ігор Тамм зі своєю закордонною освітою і меншовицьким минулим був першим кандидатом на арешт

Але після смерті Жданова все змінилося відразу. Сталін вимагав прискорити створення водневої бомби, а Курчатов стверджував, що без Тамма це неможливо. Його не просто допустили до проєкту, але переселили на кілька років в «Арзамас-16», де він очолив робочу групу зі створення суперзброї. Його підлеглими були такі блискучі вчені, як Віталій Гінзбург і Андрій Сахаров, і крім бомби (випробування якої успішно пройшли в 1953 році), з надр цієї робочої групи вийшло кілька наукових теорій та ідей, що випередили свій час, таких, наприклад, як принцип електромагнітного утримання гарячої плазми в ТОКАМАКУ.

Повернувшись до Москви і отримавши другу Сталінську премію (першу він отримав ще в 1946 році), Тамм не надто змінив стиль життя, яке на 90 відсотків складалося з напруженої роботи. Величезні на ті часи гроші, власником яких він раптово став, Тамм витратив чи не найбільш екстравагантним чином: більшу частину роздав у вигляді анонімних стипендій для молодих учених, студентів, художників і письменників, яких йому рекомендували друзі. Передача грошей відбувалася таємно, тож багато років ніхто не підозрював, звідки їм на голову звалилася така вдача... Чимало грошових переказів Ігор Тамм відсилав у Норильськ та інші міста Сибіру, де відбували терміни його родичі, друзі або добрі знайомі.

Нобелівка й інші дрібниці

Говорив Ігор Тамм захоплююче, напористо і швидко, його учні навіть жартома вигадали одиницю для вимірювання швидкості мови в «один Тамм»

Всі, хто дивився науково-популярні фільми про ядерні реактори, пам’ятають, що навколо робочої зони в охолоджуючої реактор рідини поширюється красиве блакитне сяйво. Це так званий «ефект Черенкова», відкритий ще в 1930-і роки, до появи справжніх реакторів. Сам Черенков, який виявив це світіння поблизу радіоактивних зон, не міг його пояснити в рамках наявних фізичних теорій. Тамм зацікавився цим ефектом. Його пояснення на ті часи здавалося майже крамольним: він стверджував (і доводив це за допомогою математичної моделі), що світіння викликають елементарні частинки, що рухаються швидше за швидкість світла!

Але хіба це можливо? Адже Ейнштейн вважав, що швидкість світла не можна перевищити! Так, але тільки швидкість світла у вакуумі. У воді й інших середовищах світло поширюється значно повільніше, і нейтрони можуть його обігнати. Саме ці «надсвітлові» частинки і викликають світіння...

Сам Ігор Тамм не вважав це відкриття чимось надзвичайно важливим і майже про нього забув, але Нобелівський комітет дотримувався іншої думки. У 1958 році Нобелівська премія з фізики була присуджена трьом радянським ученим: відкривачеві ефекту Черенкову, а також Тамму і Франку (який уточнив математичну модель) – за його ефектне пояснення. Це, до речі, була перша в історії Нобелівка, яку отримали радянські фізики.

Ігор Тамм, нобелівський лауреат. Із родинного архіву
Ігор Тамм, нобелівський лауреат. Із родинного архіву

Для Тамма, який буквально фонтанував теоріями, все це здавалося вчорашнім днем науки, куди важливішою була можливість сказати кілька слів із нобелівської трибуни. А говорив Ігор Тамм захоплююче, напористо і швидко (його учні навіть жартома вигадали одиницю для вимірювання швидкості мови в «один Тамм»). І все-таки для Нобелівської лекції йому не вистачало відведеного часу в 40 хвилин, він заздалегідь попросив Черенкова поступитися ще десятьма зі свого регламенту.

Іменем Ігоря Тамма названий кратер на зворотному боці Місяця, на Алтаї є пік Тамма і перевал Тамма

Говорив не стільки про науку, скільки про проблеми війни і миру, про необхідність ядерного роззброєння (він же був учасником всесвітнього Пагвоського руху вчених за мир, підписував офіційні листи і відозви до «сильним світу цього»). Мова лунала майже бездоганною англійською, трохи зіпсованою шотландським акцентом, який Тамм «підхопив» під час навчання в Единбурзі. Втім, це було частиною благородної нобелівської традиції, адже не говорити ж з трибуни про реальні проблеми ядерної фізики... А від реальних політичних проблем він намагався триматися подалі – але лише доти, поки політика не вступала на територію науки.

Кажуть, Жданов щорічно власноруч викреслював його ім’я зі списків у дійсні члени Академії наук

Так, наприклад, у 1956 році Тамм, який уже отримав звання академіка, одним із перших підняв свій голос на захист генетики, і доклав величезних зусиль щоб припинилося шельмування вчення Вавилова, розпочате колись Лисенком.

З іншого боку, і справжній науці в області політики, на думку Тамма, робити було особливо нічого. Колись зробивши рішучий і безповоротний вибір між політикою і наукою на користь останньої, Тамм ніколи не засуджував правозахисну діяльність Андрія Сахарова, з яким їх пов’язували не тільки довгі роки спільної роботи, але й міцна дружба, і якого він вважав найбільшим із учених XX століття. Але все-таки він не раз із гіркотою говорив, що дуже прикро бачити, коли такий талановитий вчений б’ється головою об стіну, замість того щоб займатися науковою діяльністю.

Вірус від кажана

Можливо, саме завдяки позиції «небожителя від науки» для Ігоря Тамма не існувало «залізної завіси». Географія його подорожей світом була унікальною для радянської людини, він, здається, пересувався через кордони з тією ж удачливістю, з якою в юності виходив із розстрільних камер контррозвідок...

Ігор Тамм на Алтаї. Із родинного архіву
Ігор Тамм на Алтаї. Із родинного архіву

Звичайно, в основному це були не подорожі, а робочі поїздки. Конференції, семінари, симпозіуми... Майже всюди – своєю мовою. Тамм, крім англійської, відмінно знав німецьку, непогано говорив іспанською і голландською. Але справжні подорожі, його пристрасть аж до старості – гірські вершини і глибокі печери всього світу – займали у Тамма весь час, що залишався від роботи. Альпінізмом він захоплювався з початку 20-х років, піднімався з друзями на льодовики і вершини Кавказу, підкорював хребти Паміру. Займався пошуками снігової людини і легендарних скарбів печери Мата-Таш, куди в 1957 році організував на власні кошти експедицію.

За однією з версій, саме печери стали причиною його смерті. У 1959 році під час однієї з експедицій Тамм заразився рідкісним вірусом, що передається людині від кажанів, і через кілька місяців у нього почалися проблеми з легенями. Втім, лікарі поставили діагноз, не пов’язаний із кажанами, – БАС. Протягом останніх трьох років життя Тамм провів на апараті ШВЛ (нині, на жаль, не потрібно розшифровувати це скорочення). «Тепер я розумію, що відчуває жук, якого насадили на шпильку», – сумно жартував учений, коли його відвідували учні. Але навіть лежачи в ліжку, з трубками в трахеї, Тамм продовжував працювати. Записи в його наукових щоденниках обриваються квітнем 1971 року...

Ігор Тамм був обраний членом багатьох наукових академій світу, в тому числі був почесним членом Національної академії наук і мистецтв США (1961), дійсним членом Польської академії наук (1959), ординарним членом Королівської академії наук Швеції (1959), почесним членом Національної академії наук у Нью-Йорку (США, 1970), членом Німецької академії натуралістів «Леопольдіна» (НДР, 1964).

Іменем Ігоря Тамма названий кратер на зворотному боці Місяця, на Алтаї є пік Тамма і перевал Тамма. У Москві – площа його імені. У Владивостоку, де він народився – пам’ятник перед корпусом Інституту фізики Далекосхідного федерального університету.

Пам’ятник у Владивостоці
Пам’ятник у Владивостоці

У місті Кропивницькому на будинку Єлизаветградської чоловічої гімназії, в якій навчався Ігор Тамм, встановлена меморіальна дошка. А біля головного корпусу НВП «Радій» у Кропивницькому встановлений пам'ятник Ігорю Тамму.

XS
SM
MD
LG