Сили тероборони – наймолодший вид військ у Збройних силах України. Їх почали створювати менш як два місяці тому. До лав тероборони планують залучити мільйони українців.
Які ж задачі ставлять перед теробороною? Чи готові Сили тероборони до можливого нападу Росії? Чому на тренуваннях використовували «автомати з дерева»? Як тероборона допоможе цивільному населенню у критичній ситуації? Коли підрозділи тероборони повністю укомплектують? Яку зброю зможуть використовувати? На ці та інші питання у програмі «Суботнє інтерв'ю» відповів начальник штабу – заступник командувача Сил територіальної оборони полковник ЗСУ Сергій Собко, Герой України, учасник рейду тилами супротивника біля російського кордону в 2014 році.
Олександр Шевченко: Ось цей рейд 2014 року – це була така операція, коли фактично «відрізали» Росію від тих територій, які були під контролем незаконних збройних формувань. Наскільки переломною для конфлікту на сході України була ось ця операція?
– Рейд не мав на меті «перерізати» ті війська, які стояли по ту сторону кордону між Російською Федерацією і Україною. Ми мали трішечки інше завдання. Ми повинні були завершити блокування кордонів, не допустити постачання тих формувань озброєних, які існували на нашій території, зі сторони Росії. І в ході вже рейду, виходячи з тієї обстановки, яка складалася, ті завдання змінювалися і неодноразово.
– Зараз ми вже говоримо на тлі загрози повномасштабного вторгнення. Наскільки навички подібних операцій можуть знадобитися зараз, якщо таке станеться?
Ті люди, які брали участь в АТО і ООС, мають те, чого не мають інші військовослужбовці, зокрема наших країн-партнерів. Це досвід. І це, беззаперечно, великий козир у наших руках
– Беззаперечно. Це найголовніше, що ми маємо на сьогодні. За 8 років війни найцінніше, що ми здобули – це саме досвід, великий досвід. І ті люди, які брали участь в 2014–2015-роках в АТО і з 2015 чи з 2016 року по теперішній час – ООС, мають те, чого не мають інші військовослужбовці, зокрема наших країн-партнерів. Це досвід. І це, беззаперечно, великий козир у наших руках.
– Тобто зможуть дійсно застосувати ті ж навички? Так би мовити, це те, чого варто боятися тому, хто спробує атакувати?
– Звичайно. Ми будемо застосовувати те, що було ефективним у минулому. Ми робимо висновки з того досвіду, який ми маємо зараз, із досвіду навіть і негативного, щоб цього не було у майбутньому.
Але поряд з цим ми маємо розуміти, що та війна, яка була в 2014-у і в 2015 роках, відрізняється від того, що ми маємо зараз, по теперішній час, це дві великі різниці. Тоді були в більшій мірі наступальні дії, активні, рухливі, дуже рідко, коли війська, сили залишалися на місці, а зараз вже зовсім протилежна ситуація.
І це, я мушу визнати, в значній мірі не йде нам на користь. Ми звикаємо до цього. Тому в ході заходів підготовки, до яких ми долучаємо ті частини, які виходять вже в пункти своєї дислокації після виконання своїх завдань на фронті, ми змушені ці заходити проводити дуже активно, щоб люди не втрачали ті знання, вміння і навики.
– Зараз ви опікуєтеся теробороною. Я вас попрошу розповісти, в чому особливість цих військ. Це такий вид збройних сил, який нібито існував і раніше, але фактично почав розроблятися два місяці тому. Які завдання зараз стоять перед теробороною?
– Сили територіальної оборони були створені на виконання Закону України «Про основи національного спротиву», який вступив в дію з 1 січня 2022 року.
– Його ухвалили в липні. Але от саме зараз розбудова почалася?
– Абсолютно вірно. Є 12 завдань тероборони. Це і охорона важливих об’єктів критичної інфраструктури, прикриття ділянок державного кордону, участь в забезпеченні стратегічного і оперативного розгортання, боротьба з диверсійно-розвідувальними силами противника і багато чого іншого.
Але саме основне завдання під №1 – це оборона території. Це те, про що ми дуже часто чуємо з вуст і головнокомандувача, і міністра, практично з усіх ЗМІ про те, що у випадку, якщо противник ступить на нашу землю, він буде відчувати спротив всюди – у кожному місті, у кожному селі, на кожній вулиці, у кожному будинку. Територіальна оборона – це саме про це.
– Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний сказав: «Тероборона – це та сила, яка дійсно зможе стримати ворога навіть від думки ступити на нашу землю». На чому ґрунтується ось ця впевненість, що ті люди, які зараз залучаються до тероборони, будуть дійсно настільки ефективними? Адже, нагадаю, дійсно лише два місяці від створення.
Програє той, хто формує відчуття поразки в себе в голові. Маємо створити такі думки в голові противника, щоб він відмовився від подальших дій
– Взагалі досвід війн показує, що коли протистоїть одна країна іншій, і ця перша країна переважає по всіх показниках (по ресурсах, по якості і чисельності озброєння і тому подібне) іншу, то врешті зазнає поразки та сторона, яка відмовляється від цього.
У даній ситуації, яка склалася у нас, нам є що втрачати. І ту війну, яку ми ведемо, якщо ми її програємо, то ми вмремо врешті-решт, ми перестанемо існувати. Тому в цих умовах дуже важлива наступна річ: програє той, хто формує відчуття поразки в себе в голові. І ми розуміємо, наша стратегія така, що ми маємо створити такі думки в голові противника, щоб він відмовився від подальших дій.
Якщо в кожному місті поруч з військовослужбовцями бойових частин ЗСУ стоятимуть мільйони робітників, лікарів, вчителів, то противник зрозуміє: не варто сюди навіть і сунутися
І територіальна оборона покликана для виконання цього, для сприяння взагалі всеохоплюючої оборони країни. За рахунок чого? За рахунок завдання втрат противнику і в такій кількості, які змусять його відмовитися від подальшої війни.
Крім того, ми розуміємо, що якщо ми створимо цю систему, де буде такий супротив в кожному місті і в селі, на вулиці, де поруч з військовослужбовцями бойових частин ЗСУ стоятимуть тисячі, сотні тисяч і мільйони (в подальшому наша така мета) робітників, лікарів, вчителів, усіх категорій населення в лавах територіальної оборони, то противник зрозуміє, що не варто сюди навіть і сунутися. І це буде потужним механізмом стримування.
– Міноборони Росії заявило, що нібито війська відводяться від кордонів України, нібито відводяться у Криму. Як це оцінюють військові і до чого готуються? Чи дійсно, так би мовити, загроза пішла?
– В дійсності це декларація лише Російської Федерації. Ніякого відведення зараз немає. І ми це спостерігаємо. Якщо воно буде, то добре. Але на нашу підготовку це ніяк абсолютно не впливає. Ми усвідомлюємо і розуміємо, що кожен день, який ми проживаємо, повинен бути проведений з користю. Що я маю на увазі? Ми повинні ставати кращими. Ми повинні ставати більш чисельнішими. Тому ми докладаємо усіх зусиль для того, щоб максимально більше залучити наших громадян у наші лави.
– А яким чином діятимуть підрозділи тероборони, якщо (уявімо) в місто заходить ворог, наприклад, вже перейшов кордон? І чим задачі тероборони відрізнятимуться від інших підрозділів?
– Тут важливо розуміти одну річ, що завдання тероборони – створити умови для того, щоб бойові частини вступили в бій. Однак ми розуміємо, що у нас зараз немає можливості зосередити вздовж всього кордону від Волині до Одеси одним ланцюгом бойові частини – їх немає в такій кількості. Тому, беззаперечно, може трапитися так, що доведеться військовим частинам територіальної оборони зустрічати ворога.
В такому випадку наше завдання якомога швидше зібрати особовий склад, щоб вони прибули в свій пункт дислокації, отримали відповідну зброю, спорядження, боєкомплект, боєприпаси і приступили до виконання тих завдань, які в нас будуть сплановані відповідно в кожній території залежно від обстановки – від місцевості, від того, як може діяти противник, від розміщення різних об’єктів критичної інфраструктури і тому подібне.
– Але чи вистачить людей? Ви вже сказали, що це можуть бути як резервісти, так і військовозобов’язані. Але чи їх вистачить для ось цих цілей, які ставить перед собою командування?
– Зараз ми вже практично завершуємо, до кінця цього місяця, комплектування всіх наших військових частин кадрами, військовослужбовцями. Це ті, які проходять дійсну службу. Саме на їхні плечі покладається завдання щодо розгортання батальйону, іншого підрозділу до штату за воєнним часом.
– Тобто це ті, що зараз вже мають контракт, але їх ніби переводять, так?
– Так, це дійсна служба. Це професіонали. Це такі люди, як я. Це їхня повна зайнятість. І якщо ми говоримо про батальйон, то в середньому в батальйоні таких людей близько 50. І вони роблять так, створюють такі умови, щоб з 50 чоловік з батальйону він збільшився до кількості, наприклад, 600 чоловік.
– Згідно із законом, бригади тероборони створюють на рівні областей, а батальйони на рівні районів. Є запитання від підписника Радіо Свобода з ніком BOSMACH UA: «Тероборона лише в містах. Чому вони не організовуються в районах і в селах на базі військкоматів? Бо кожне село або декілька сіл – це що, лише один взвод?». Я уточню, мабуть, мається на увазі дійсно на рівні сіл чому не формуються загони тероборони?
– В цілому в нас 29 бригад територіальної оборони. В кожному районі, відповідно до нашого адміністративно-територіального поділу, створюються батальйони територіальної оборони. І ці батальйони входять до складу відповідних бригад цих областей. Тієї чисельності цих батальйонів в принципі достатньо для виконання основних завдань, які можуть теоретично виникати в тому чи в іншому регіоні.
Однак, є ще така складова територіальної оборони, а це цивільно-військова складова, як добровольчі формування територіальних громад. І саме за рахунок них ми будемо реалізовувати принцип масовості територіальної оборони. Тобто в кожному селі (те, про що ми говорили) будуть відповідні сили та засоби для виконання завдань територіальної оборони.
Але є одна особливість, що наразі не є актуальним питання створення цих добровольчих формувань. Чому? Тому що вони будуть мати сенс тільки тоді, коли наші батальйони будуть укомплектовані, відповідно до штатної чисельності, хоча би на 75-80% резервістами. Якщо ми зараз почнемо створювати добровольчі формування територіальних громад і не мати відповідної укомплектованості в батальйонах, то у випадку виникнення кризових ситуацій, загострення обстановки ймовірніше за все ці люди з добровольчих формувань підуть на доукомплектування цих батальйонів і в них не буде сенсу.
Саме тому ми акцентуємо увагу на тому, що зараз триває укомплектування до кінця місяця кадрами, військовослужбовцями на дійсну службу. Вона вже майже завершена. У багатьох частинах вже понад 75%. Паралельно йде процес укомплектування резервістами. І тільки після того, коли ми доукомплектуємо наші частини хоча би до 75% резервістами, буде сенс створювати ці добровольчі формування.
Так, є вже певний запит на створення їх. Зокрема з числа тих категорій людей, які не можуть за певними обмеженнями вступити в батальйони тероборони. Ми міркуємо, як це поправити. Один із варіантів (можливо, і будемо пропонувати його) – збільшити вік трішечки, від 60, до 65 чи до 70 років.
– Я теж бачив, що багато хто каже, що просто вже по віку не проходить, так би мовити.
– Я, наприклад, вчора повертався з Марафону єднання і мене познайомили з одним відомими телеведучим. Йому вже 65 років. І він мені каже: я хочу в територіальну оборону, візьміть мене в тероборону. І я бачу, що він виглядає... у нього сили, як в 30-літнього чоловіка. І собі задаю питання: чому цього не дозволити, чому «не відкрити ворота»?
– А є якісь ініціативи? Я так розумію, що для цього треба змінювати закон. Чи будете, можливо, лобіювати якісь такі зміни?
– Так, ми саме це будемо робити, готувати пропозиції, будемо подавати на ці зміни відповідні закони і накази.
– Можна сказати підписнику Радіо Свобода BOSMACH UA, що треба почекати, коли доукомплектуються батальйони, бригади, а тоді вже...?
– Абсолютно. Треба зосереджувати зусилля зараз на доукомплектування резервістами. Залучайтеся, будьте резервістом! Це часткова зайнятість. Це не так вже й страшно в дійсності. В рік максимум ви будете відірвані, якщо обстановка відповідно відносно спокійна, на 10-15 діб. І ті вишколи, які ми вже зараз проводимо, на добровільній основі. Ви можете прибути в суботу чи в п’ятницю, чи в неділю, в залежності від того розкладу занять, який будуть створювати командири батальйону, і в добровільному порядку доєднатися до цього вишколу, підтримувати ті знання, ті вміння, тренуватися і тому подібне. Тобто тут багато плюсів.
Багато плюсів і для самих людей. Тому що, отримуючи цю підготовку, вони не будуть задавати питання, що мені робити, вони вже будуть себе почувати впевненіше. І це добре. І противнику не вдасться нам в головах «посіяти» цю зневіру і неготовність до вчинення супротиву.
І також це великий позитив для роботодавців. Тому що їхні люди знають, що робити в таких ситуаціях, а, отже, і їхня власність, їхній бізнес будуть також у безпеці. Прикладів цього дуже багато можна приводити.
– Ще одне питання з соціальних мереж. KICHKO YEHOR пзапитує: «Як буде діяти тероборона, якщо буде повномасштабна атака з боку Росії? Залишиться для оборони Києва чи відправиться на передову?». А взагалі це можливо, щоб територіальна оборона міняла свою дислокацію?
– Так, безперечно. Ми дотримуємося єдиного принципу, принципу територіальності. Звичайно, кожна військова частина повинна зосереджувати зусилля на обороні своєї території. Однак, бувають різні ситуації. І можна навести приклад з 2014 року, коли загострення було в одній частині країни – на сході, на Донбасі, тоді для стабілізації цієї ситуації були задіяні батальйони тероборони з інших областей. І вони справилися прекрасно з цим завданням, чудово справилися.
Так само і зараз. Якщо буде загострення чи в Києві, чи в Київській області, а в Закарпатті чи в Тернополі, чи в Хмельницькому буде спокійно, і тут не буде вистачати сил, то це є логічно. І, я думаю, буде правильним рішенням залучити частину чи в повному складі деякі підрозділи до виконання завдань, в тому чи в іншому регіоні, в тій чи в іншій області. І це закон дозволяв і дозволяє зараз робити.
– Це дійсно одна з таких змін відбулася, була ухвалена в першому читанні 15 лютого, яка дозволяє, якщо буде ухвалено повністю, застосовувати тероборону під час бойових дій. Але є багато критиків цієї ідеї. Зокрема колишній заступник командувача ССО ЗСУ, генерал Кривонос взагалі сказав, що «сили тероборони – це «гарматне м'ясо». Тому що ці загони не треновані, у них немає зброї. І він також сказав: «Ними будуть закривати дірки». Чи є такі побоювання?
– Не йдеться про те, що на танкову роту чи на танковий батальйон противника ми виведемо в поле взвод чи роту, стрілецьку роту тероборони, і вони з автоматами будуть зупиняти ці танки. Такого не буде взагалі!
– І на території бойових дій?
– Абсолютно! Звичайно. Відповідно до спроможностей того підрозділу чи тієї частини і, звичайно, навченості цього особового складу.
Ми не будемо діяти так, як діє противник. Ми будемо застосовувати так звані асиметричні дії. Бити по найслабших місцях противника і створити у нього розпач
І тут є дуже важливий момент. Ми не будемо діяти так, як діє противник. Ми будемо застосовувати так звані асиметричні дії. Що це значить? Ми будемо використовувати свої переваги, які у нас є, для того, щоб бити по найслабших місцях противника і створити у нього розпач, створити в нього ось ці думки про те, що його дії не будуть мати успіху.
Що я маю на увазі? Ми будемо використовувати наше знання місцевості, яке в наших людей, які живуть в тій чи в іншій громаді, в тому чи іншому селі чи в місті, краще, ніж у противника. Ми будемо рухатися швидше за них. Ми будемо знати про них все, тому що кожен буде спостерігати і бачити, що робить противник, і ця інформація буде надходити до нас. Ми будемо використовувати те озброєння і будемо давати відповідно те озброєння, яке буде ефективним в тій чи в іншій місцині.
Ми підготували першу частину наших інструкторів по застосуванню сучасних протитанкових комплексів «Стугна» і «Корсар»
Якщо йдеться про Волинську область і там дороги, які йдуть через ліси, а противник ймовірніше за все буде рухатися по цих дорогах, то наші підрозділи будуть влаштовувати засідки у кожному місті, де це можливо, і будуть вражати і техніку, і особовий склад противника.
До речі, вже зараз, на минулому тижні ми підготували першу частину наших інструкторів по застосуванню сучасних протитанкових комплексів українського виробництва «Стугна» і «Корсар». Зараз вже друга партія інструкторів готується в Києві, безпосередньо тут у місті. І наступний тиждень – третя партія. І ці люди вже в подальшому розповсюдять ці знання.
В областях прикордонних будуть протитанкові засоби. Нам буде чим зустрічати противника. Робота над цим йде
В областях прикордонних будуть протитанкові засоби. Нам буде чим зустрічати противника. Це питання лише часу. Робота над цим йде. І я не виключаю, що там також буде і те озброєння, яке, ми вже зараз бачимо, находить у сухопутні війська. Йдеться про США і про Велику Британію. Від «Джавелінів», а також NLAW. Ті засоби, які ми отримуємо від наших країн-партнерів.
– Вони теж будуть у тероборони?
– Я не виключаю цього. Я думаю, я сподіваюся, що так і буде.
– Давайте поговоримо про проблеми з комплектацією. Володимир Зеленський, вислухавши пана Залужного, сказав, що найгірше план з комплектування підрозділів виконувався у Києві та Київській області, в Маріуполі, в Одесі та у Рівному. Він навіть пригрозив місцевій владі, я так розумію, кадровими рішеннями, якщо ці проблеми не будуть розв’язані. Але я звертаю увагу на те, що Маріуполь, Одеса, Рівне – це ті регіони, які в багатьох сценаріях вторгнення розглядаються як перші регіони, які вразливі. Чому саме там є проблеми з укомплектуванням, як ви гадаєте?
– Я можу зробити припущення. Можливо, ви маєте на увазі проблеми в цих містах по фондах для розміщення військових частин.
– Можливо. Це було звернення Зеленського саме, я так розумію, до місцевої влади.
– І картина зараз вже трішечки змінилася. Зараз в нас наразі залишилися проблеми з невизначенням взагалі для розміщення батальйонів у Києві. Це 9 підрозділів чи частин. І в Одесі дві. В решті місце вже знайшли і йде робота. Тобто проблеми є, вони ще залишаються.
І що стосується укомплектування проблеми є. Але тут, на мою думку, важко виділити якийсь регіон, вони загальні. І в першу чергу причини цих проблем, на мою думку, вже зі свого досвіду я бачу певний бар’єр, який є між нами, між дійсними військовослужбовцями тероборони, і людьми, яких ми «заманюємо» до нас, на яких ми працюємо, ми хочемо, щоб вони прибули до нас. Є певна відстань, є певна прогалина.
Ті всі меседжі, ту всю інформацію, яку ми розміщуємо на нашому сайті, на нашій сторінці у фейсбуці, в ЗМІ, в новинних ресурсах, на превеликий жаль, вона не досягає великої частини людей. І тому ми усвідомили необхідність будівництва горизонтальних зв’язків. Ми дійсно маємо стати на місцях – в селі, в місті, в області – тими людьми, які будуть комунікувати напряму безпосередньо з усіма цими категоріями людей.
– Намети поставити чи як?
– І намети, і приїжджати, і до них прибувати, а вони до нас в заходах підготовки. Тобто ми повинні стати основними комунікаторами. Ми маємо будувати ось цей міст єднання людей і ЗСУ. Тільки тоді буде ось цей проломлений бар’єр на шляху до того, щоб люди ринули в наші лави.
– Ви писали про це у фейсбуці. Я просто хотів уточнити. А які дійсно є проблеми? Адже вже за законом передбачено, що, наприклад, якщо резервіст має цивільну роботу, але є в резерві, їздить на збори і так далі, чи є дійсно проблеми зі збереженням робочих місць і зарплат, і так далі?
– Це складно для бізнесу і для великого, і для малого, якщо їхній робітник буде відсутнім впродовж 15 діб, а може, якщо вже обстановка потребує виконання практичних завдань, реальних завдань, це бути і місяць, і взагалі поки не досягнемо ми своєї кінцевої мети, це для них важко. А для бізнесу малого, де три, чотири, п’ять чоловік взагалі працює на нього, відсутність навіть одного – це вже відчутно і чутливо. Тому вони озвучили нам, які їхні побажання.
Це, звичайно, скорочення термінів підготовки базової в навчальних центрах тих людей, які не мають досвіду служби, які ніколи не служили і взагалі нічого не знають та не вміють. Вони приходять до нас, підписують контракт. Ми їх відправляємо на підготовку в навчальний центр. Вони здобувають там базові знання, «курс молодого бійця» в минулому він називався. І вони попросили нас скоротити ці терміни хоча би до двох тижнів. Це для них прийнятно.
Ми зараз працюємо, як зробити, щоб під час цього курсу вони отримували тільки те, що можна отримати в навчальному центрі, а решту ми будемо давати, можливо, на місцях вже під керівництвом наших командирів військових частин. І є ряд інших таких прохань, які можна в принципі реалізовувати. Ми міркуємо над ними і будемо працювати над ними.
– До тероборони можуть вступити також і ті, хто не має досвіду строкової служби, зокрема люди призивного віку. До нас звернувся один з таких чоловіків і сказав, що у нього така проблема, що він хотів би підписати контакт із теробороною, але оскільки він є призивного віку і не служив, то він нібито потрапляє у владу військового комісара, який потім сам вирішує, чи в тероборону його відправити чи деінде. Це законно взагалі? І як з цим боротися?
– З точки зору закону, він має право повного вибору.
– А якщо його позбавляють цього права?
– Ніхто не має права позбавляти його. Він має право долучитися до тероборони.
– А що ж робити, якщо йому це право не надають?
– Я можу зробити припущення, що з ним проводять роз’яснювальну роботу, пояснюють, що тобі, мабуть, доцільніше піти в бригаду бойову, наприклад, сухопутних військ. Але якщо це вже має іншу форму, не роз’яснювальну, то це є порушення, якщо дійсно це має місце, того працівника чи тієї посадової особи в територіальному центрі комплектування.
– Давайте поговоримо про доволі відомі кадри. Раніше на навчаннях тероборони (і багато медіа це показали) використовували бутафорні автомати. З цього приводу вже встигли покепкувати в російських ЗМІ. Вони не пропускають таких можливостей. Давайте подивимось.
Загалом це, мабуть, сприйняли, як слабкість. Що це було і чому? Можете пояснити?
– Як би це було сприйнято, як слабкість, то ми цього не чули би з вуст цих людей. Я вже частково згадував трішечки раніше про заходи підготовки, які відбуваються в Києві зокрема, що ми залучаємо не тільки резервістів, а й інших громадян. І там ми бачили, саме на цих кадрах, інших громадян, які не є резервістами, якими зброю ми дати не можемо, але вони хочуть отримувати хоча би елементарні знання і вміння. І ми даємо їм цю можливість.
– Але наскільки це ефективно? Це ж не та вага, не ті параметри...
– Ні. Він абсолютно адекватний, абсолютно один в один.
– Такий же ж важкий, як справжній?
До нас приходять і жінки тренуватися, і люди літнього віку. Це ознака того, що люди будуть чинити спротив
– Так. І він дозволяє людям тренуватися, як тримати цю зброю, як приймати положення для стрільби – лежачи, з коліна, стоячи і тому подібне. А поруч (ви можете звернути увагу) там були військовослужбовці, резервісти з відповідною навчальною зброєю і з бойовою зброєю.
Тому те, що вони говорять про це і в такій манері, то це свідчення того, що вони звертають на це увагу, що до нас приходять і жінки тренуватися, і люди літнього віку. Тобто це ознака того, що люди будуть чинити спротив. І я впевнений, що це їх турбує. Вони хочуть вплинути знову ж на нашу свідомість, на наші міркування.
– Давайте тоді поговоримо про матеріальне забезпечення тероборони. Зокрема мер столиці Віталій Кличко заявив, що місцева влада виділила 110 мільйонів гривень для фінансування тероборони. Я бачив заголовки про Одесу. Я підозрюю, що багато місцевих влад ухвалюють такі рішення. Але про що це нам говорить? Що це вже дійсно компетенція місцевої влади, виділяти фінансування, і вже від волі місцевих депутатів це залежатиме?
– Ми маємо розуміти, що в ті терміни, в які створюються Сили тероборони і взагалі система тероборони і національного спротиву, дуже короткі. І ресурсів на все завжди не вистачає. Тому я не буду говорити цифри, який в нас бюджет на цей рік, звідки і в якій кількості ми беремо ресурси. Я скажу про те, що нас фінансує державний бюджет, ми покладаємося в значній мірі на підтримку місцевих бюджетів, без них нам не справитися ніяк.
Крім того, ми отримуємо допомогу від наших міжнародних партнерів, зокрема близько двох тижнів тому прибув один літак з Великої Британії – передали нам спорядження різноманітне.
– І це було цільове, саме для тероборони?
– Цільова, саме для тероборони. Буквально за днів 5-7 до прильоту цього літака ми мали робочу зустріч в командуванні Сил тероборони з офіцерами зі Сполученого Королівства, ми обговорювали потреби. І вже через тиждень літак прилетів безпосередньо на тероборону.
І також ми говоримо про допомогу людей, українців, яка реалізовується через різноманітні фонди, зокрема «Повернись живим». Зараз що стосується командування, то «Повернись живим» найбільше долучається. І також небайдужі люди інші, бізнес, підприємці, які виходять з пропозицією, готові допомогти. І ми тільки скеровуємо на цілі в ті місця, де ця допомога дійсно потрібна.
По місцевій владі, по місцевих громадах це дійсно дуже важливо. І там, де це є, там є результат. Там вже підрозділи, частини мають свої місця, все обладнано, вони вже приступили до підготовки, набувають свої спроможності. Але, на превеликий жаль, є місця, де не все так добре.
– Давайте про це поговоримо. Я пропоную подивитися один із таких варіантів, де місцева влада не готова співпрацювати, так би мовити.
Це роменська громада, Сумська область. Прикордонний регіон знову ж таки! І проблема, ми бачимо, існує. Що з цим робити?
– На превеликий жаль, це системно. Що я маю на увазі? Якщо подивитися, хто є, цей пан, які його погляди політичні, в яку партію він входить...
– Він входить в партію «Наш край». Але, зрештою, я хотів запитати, чи не зовсім позбавлено раціонального зерна те, що він говорить, що в них просто немає спроможностей виконати, допомогти, розгорнутися, зокрема і територіальній обороні?
– Можливо, я не виключаю, що є такі громади, в яких просто немає ніякої можливості це зробити. Але, судячи з його повідомлень, те, що він говорить, то ситуація трішечки інша. Він звинувачує Міністерство оборони в бездіяльності, некомпетентності посадовців Міністерства оборони, що це не наше завдання. Тому тут трішечки інші речі. Не відсутність цих ресурсів. Один офіцер з регіонального управління міста Одеса регіонального управління «Південь» мені вчора надіслав шмат відео засідання Одеської міської ради. І там дуже подібні речі, але гірші, м'яко кажучи.
– Ось ще питання про проблеми строкової служби – це «дідівщина». Нещодавно був такий випадок: 27 січня у Дніпрі нацгвардієць-строковик відкрив вогонь по військових і п'ятеро людей загинули. Як побороти це явище в Україні?
– Важко коментувати такі речі, коли є загиблі люди. Не має такого бути. В жодній організації, тим паче у військовій, тому що все це пов'язано з ризиком для життя і для здоров'я людей. У кількісних показниках, беззаперечно, таких випадків «дідівщини» вже значно менше, ніж в порівнянні 10, 15, 20 років тому.
Спокійно ви можете зараз побачити підполковника чи полковника, який обійме свого солдата, з яким виконував завдання разом під час того ж самого рейду чи штурму Савур-Могили
І ставлення командирів офіцерського складу до своїх підлеглих змінилося. Воно змінилося через те, що ми спільно виконуємо ці завдання, які стоять перед нами на фронті. Спокійно ви можете зараз побачити підполковника чи полковника, який обійме свого солдата, з яким виконував завдання разом чи їхав в бойовій машині під час того ж самого рейду чи штурму Савур-Могили. Ви бачите головнокомандувача збройних сил, який зустрічає там свого побратима, з радістю, і солдат також. Тому воно змінилося. Таких випадків менше. Звичайно дуже шкода, що таке трапляється, так як трапилось в Дніпрі.
– Ви можете порівняти, адже Ви мали багато стажувань за кордоном, зокрема в США. Ви перебували там протягом 9 місяців. Такі пережитки «радянщини», які є в Україні, їх же там неможливо навіть уявити. І вони впливають, зокрема, і на бойовий дух. Як у США, якщо Ви знаєте, з цим працюють? Це небо і земля?
– Стандарти НАТО – це все те, що у нас в голові. Ми повинні змінити свої міркування, мислення, ставлення до справ. Ми не можемо говорити про «совок» виключно в категоріях віку. Полковник, якщо він старший 50 років, то він вже міркує так, як там. Ні, це помилково.
Є полковники чи генерали в такому віці, які міркують дуже прогресивно. І навпаки можна знайти лейтенанта, який тільки вийшов з стін академії, а він вже має це «совкове» міркування. Тому не у віці й не в категоріях міркування. Нам треба правильно мислити і у нас все вийде. Я переконаний в цьому.
– Я також хочу згадати ще один момент у вашій біографії: у 2014 році вас було зараховано на навчання в Командно–штабний коледж армії США, але ви туди не поїхали тоді, бо почалася війна в Україні. А чи стояло взагалі питання поїхати навчатися і не переживати про те, що тут відбувається. І чому вам важливо було все-таки відкласти навчання і піти захищати Батьківщину.
– Ні, то було рішення. Були плани, що я маю бути, але обставини були іншими і командир 8-го корпусу прийняв рішення, що я поїду наступного разу, коли буде можливість, а зараз буду керувати батальйоном. Тому там було тільки з моєї сторони: «Слухаюсь!», і все.
– Але зрештою ви поїхали?
– Але зрештою я поїхав, так. Я дуже щасливий, що я мав цю нагоду.
– На скільки це було вам корисно?
– Надзвичайно корисно. Взагалі досвід, який я здобув у Сполучених Штатах Америки, він мені дуже допоміг. Першого разу я там навчався на підвищеному курсі офіцерів піхоти, капітанський курс, так званий. Там готують їхніх командирів рот, ті знання я використовував вже в ході нашої війни в 2014, 2015 роках. І другий вже раз в Штабному коледжі сухопутних військ. Я там отримав дуже цінні знання. Вони зараз мені допомагають суттєво. Я намагаюсь все це розповсюджувати серед своїх колег, в близькому оточенні й навіть далі.
