Прихильники ув’язненого російського опозиціонера Олексія Навального мають намір 21 квітня провести в великих російських містах, в тому числі Москві і Санкт-Петербурзі, мітинги на його підтримку. Про це йдеться в повідомленні на сайті політика. Намір провести мітинги підтвердили соратники опозиціонера Леонід Волков і Іван Жданов.
Навальний тримає голодування в колонії. Раніше лікарі Навального з посиланням на результати його аналізів заявили, що його стан стрімко погіршується. Голодування Навальний почав 31 березня, вимагаючи допустити до нього лікаря в зв’язку з болями в спині і іншими симптомами.
«Існують обставини, в яких потрібно діяти швидко, інакше станеться непоправне. В такі моменти рішення треба приймати миттєво», – пишуть прибічники Навального.
Читайте також: Понад 70 світових зірок літератури, кіно і журналістики закликали Путіна пустити лікарів до Навального
Вони не стали чекати, коли на сайті «Свободу Навальному» зареєструються 500 тисяч потенційних учасників мітингу за звільнення політика. Раніше соратники Навального стверджували, що оголосять дату мітингу після того, як пів мільйона людей зареєструються на сайті. До середини дня 18 квітня потенційних учасників було 457 тисяч. Кілька днів тому повідомлялося про витік бази електронних адрес зареєстрованих.
«Події розвиваються дуже стрімко і дуже погано. Чекати і відкладати більше не можна», – пояснюють автори оголошення про мітинг.
Крім стану здоров’я Навального, вони згадують також про намір влади внести заснований ним Фонд боротьби з корупцією (включений в Росії в список «іноземних агентів») і штаби опозиціонера до переліку екстремістських організацій. Щодо подання заявок на проведення мітингів в повідомленні не йдеться – цілком ймовірно, влада визнає ці акції неузгодженими.
Читайте також: Байден говорив із Путіним про Навального – посол США в Росії
Останні великі акції на підтримку Навального пройшли в кінці січня-початку лютого, коли політик після повернення в Росію з лікування в Німеччині був арештований, а потім відправлений у колонію. Мітинги не узгоджувалися з владою. Тоді на вулиці десятків міст Росії вийшли, за різними оцінками, від 100 до 300 тисяч осіб.
Тисячі учасників акцій протесту були затримані, деякі – засуджені за кримінальними справами про насильство проти поліцейських. Порушено десятки кримінальних справ за різними статтями. На початку лютого соратники Навального повідомили, що тимчасово відмовляються від масових акцій, однак обіцяли відновити їх навесні. На 21 квітня заплановано виступ президента Росії Володимира Путіна з посланням до Федеральних зборів – російського парламенту.
Російський опозиціонер Навальний і Україна
Восени 2014 року Олексій Навальний у відповідь на запитання про статус Криму риторично запитав: «Крим – це бутерброд із ковбасою, чи що, щоб його туди-сюди повертати?». Він визнав, що Росія порушила міжнародне право, окупувавши український півострів, але заявив, що Крим «де-факто російський».
Згодом опозиціонер зазначав, що метафора з бутербродом не найбільш вдала, але вона встигла стати крилатою.
Хоча Навальний заявляв, що Росія захопила півострів незаконно, у 2015-му в інтерв’ю російській службі Радіо Свобода і «Голосу Америки» він сказав, що «питання Криму» не вдасться швидко вирішити. Політик пояснив це тим, що там нібито мешкає 3 мільйони людей із російськими паспортами. Виходом із ситуації тоді він назвав «чесний референдум», перед яким можливість агітувати матимуть українська влада і кримські татари.
Однак вже в 2017 році Навальний заявив, що «не бачить вирішення кримської проблеми», і цю проблему, на його думку, «не вирішить ані президент Путін, ані президент Навальний».
Читайте також: «Вражений бацилою російського шовінізму». Українські оглядачі про затримання Навального
У 2017 році Навальний визнав, що в Україні воюють російські війська, і пообіцяв вивести їх в разі перемоги на президентських виборах 2018 року (до участі в яких зрештою не був допущений). Водночас він заявляв про необхідність надати жителям Донбасу амністію та гарантії захисту від репресій.
При цьому опозиціонер у коментарі DW називав тему України «периферійною» для внутрішньої російської політики, а її обговорення – хоч і важливим, але таким, «чого хоче Путін», аби нав’язувати свій порядок денний.
