Люди з інвалідністю, маломобільні пенсіонери, сім’ї з дітьми, особи, які потребують стороннього догляду, а також ті, хто не має документів – ці категорії внутрішніх переселенців громадський сектор називає «невидимими». Їм бракує місця у прихистках, пансіонатах, їм треба доводити своє право на фінансову підтримку, а інколи й підтверджувати, що вони взагалі існують, переконують правозахисники.
І додають, що вирішення проблем «невидимих» категорій ВПО потребують індивідуального підходу від держави. Однак фактично цим часто займаються громадські та благодійні організації.
Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» поспілкувався з координаторкою напрямку правозахисту благодійного фонду «Схід SOS» Юлією Матвійчук і представницею уповноваженого з прав громадян, постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, Ольгою Алтуніною про те, хто входить до найбільш вразливих категорій переселенців і на чию допомогу ті можуть розраховувати.
Хто такі «невидимі переселенці»?
Загалом, за даними Міністерства соціальної політики, в Україні зареєстровано понад чотири з половиною мільйони внутрішніх переселенців. Це – люди, які вимушено покинули свої домівки через війну Росії проти України.
Як повідомляє Міжнародна організація з міграції, третина сімей переселенців мають хоча б одну людину з інвалідністю. Із них – 90 відсотків, за даними організації, не мають доступу до «соціально-економічних можливостей» – тобто необхідного мінімуму, що потребує людина.
Люди з інвалідністю – це лише одна категорія з ВПО, яких громадський сектор називає «невидимими». За словами координаторки напрямку правозахисту благодійного фонду «Схід SOS» Юлії Матвійчук, до них також зараховують людей із психічними захворюваннями, які не можуть проживати в шелтерах, сім’ї, які евакуювалися зі своїми тваринами, тяжкохворі, маломобільні люди тощо.
«Це люди також, які проживають у сім’ї, у якій є змішані потреби. Наприклад, коли одна людина хворіє на рак, потребує догляду і лікарні поруч. Інша людина, наприклад, дитина має потреби специфічні та гарну соціальну систему і соціальних працівників, які будуть турбуватися. І, наприклад, мама, якій потрібна робота, оскільки вона утримує всю сім’ю», – пояснює Матвійчук.
Невидима категорія – це окремі кейси, які держава не бачитьЮлія Матвійчук
«Схід SOS» – громадська організація, яка вже понад 10 років допомагає внутрішнім переселенцям. Вони опікуються евакуацією, поселенням та юридичними проблемами, з якими стикаються ВПО. І «невидимі» категорії переселенців – ті, ким організація постійно опікується.
«Держава взагалі завжди мислить великими категоріями і бачить ситуацію згори – і наче всі люди підпадають під якийсь один опис. Проте в реальності так не є, і невидима категорія – це окремі кейси, які держава не бачить і не може їх кейсово вирішувати», – переконана юристка.
Люди, яких немає на папері
Найбільш безправними, зазначає правозахисниця, є люди, які втратили свої документи або взагалі не мають їх.
«Люди, які, наприклад, жили з радянськими паспортами, яким потрібно відновлювати українські документи, у яких взагалі відсутні документи. Тобто це люди, яких держава взагалі не бачить. І наразі вони там не перебувають на жодному обліку. Ми не можемо їх обрахувати і взяти десь статистику, тому що вони якраз і невидимі. Це невелика кількість, не тисячі людей, точно, але увага і ресурс, який потрібен цим людям, він досить великий», – зазначає Матвійчук.
Зазвичай такі люди – старшого віку. За словами координаторки «Сходу SOS», без документів вони не можуть довго залишатися у місцях тимчасового поселення та отримувати допомогу від держави. Однак, щоб отримати паспорти чи відновити їх, інколи потрібен не один місяць.
«Досить часто ці кейси дуже складні, коли потрібно, наприклад, встановити факт проживання на території України в 1991 році для того, щоб отримати паспорт громадянина України. Для цього треба знайти докази. І це інколи така детективна історія про те, як ми знаходимо родичів, про те, як ми знаходимо документи з архівів», – пояснює правозахисниця.
Про проблему переселенців без паспортів відомо й Офісу омбудсмана, який регулярно отримує звернення і від ВПО. За словами представниці уповноваженого з прав громадян, постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, Ольги Алтуніної, держава в більшості випадків може відновити цим людям документи.
«За всі три роки (повномасштабної – ред.) війни, буквально, за нашими підрахунками щодо людей, які до нас зверталися, всього п’ять осіб не отримали паспорти. Всі інші – так чи інакше, але можна знайти відомості про цю людину. У нас є проблеми, якщо ці люди не були в демографічному реєстрі або якщо у них була посвідка на проживання, якщо це росіяни або ще хтось. І тривалий час вони не впорядковували свої справи зі своїми документами», – пояснює представниця омбудсмана.
Переселенці з інвалідністю
Переселенці звертаються із тим, щоб поновити чи встановити інвалідність. Це допоможе їм отримувати додаткову фінансову підтримку – три тисячі гривень щомісяця. Щоб це зробити, переселенці також часом звертаються за допомогою до благодійників або Офісу омбудсмана.
Люди ніяк не можуть потрапити в систему держави, поки ми не відновимо документиЮлія Матвійчук
«Для того, щоб отримувати допомогу, людині потрібно надати певні документи. І важливо відмітити, що ми фокусуємося на людях, які потребують догляду стороннього, які в тяжкому стані. І вони ніяк не можуть потрапити в систему держави, поки ми не відновимо документи. Поки ми не встановимо інвалідність, поки ми не підготуємо всі довідки, поки ми не надамо повний пакет документів, ця людина залишається поза увагою держави», – пояснює Юлія Матвійчук.
За словами представниці уповноваженого Ольги Алтуніної, є три основні напрямки щодо інвалідності, з якими звертаються переселенці:
«Коли люди отримують інвалідність вже після переміщення, у них немає історії хвороби, і, відповідно, людина не може підтвердити, що в неї були симптоми або вона хворіла. І це дуже складно довести під час перебування на новому місці проживання. Друга проблема, яку описують наші заявники – це при проходженні повторного МСЕКу вони отримують групу нижче, ніж у них була. Третє – відсутність автоматичного продовження або присвоєння інвалідності дитині, яка досягла 18-річного віку».
Люди, для яких немає місця?
За словами правозахисників, найскладнішою є ситуація з переселенцями, які потребують стороннього догляду – тяжкохворі, маломобільні люди. Їх громадські організації супроводжують на всіх етапах переселення – евакуація, відновлення документів, присвоєння виплат ВПО, інвалідності та поселення в місця, де про них потурбуються. Однак, за словами координаторки «Сходу SOS», знайти заклади, куди таких переселенців поселити, дуже складно.
Коли в стаціонарному закладі хтось помирає, ми про це дізнаємось і привозимо нову людинуЮлія Матвійчук
«Це наразі майже катастрофічна ситуація з наявністю місць в Україні. Вони, я вже можу, напевно, говорити – закінчились. Але якщо не говорити – закінчились, то от-от – і закінчаться. Досить часто в нас розміщення людей відбувається з черговістю. Коли в стаціонарному закладі хтось помирає, ми про це дізнаємось і привозимо нову людину», – пояснює Юлія Матвійчук.
Після евакуації, пояснює представниця «Сходу SOS», маломобільних переселенців привозять у тимчасові пункти розселення або у транзитні шелтери благодійних організацій. Останніх – всього три в Україні, вони працюють у Харкові, Запоріжжі і Дніпрі.
Ще донедавна дніпровський заклад – «Океан добра» – був єдиним на всю країну. Його директорка Ольга Волкова раніше розповідала «Ти як?», що часом переселенців – старших, маломобільних людей – їм просто «підкидають» під огорожу.
«І засуджувати теж не можна, тому що у нас як із собаками не здають квартиру в оренду, так і з лежачими людьми», – пояснювала Волкова.
Згодом – після транзитних пунктів – таких людей мають перемістити у геріатричні пансіонати. Ще у 2023 році, за даними Мінсоцполітики, таких закладів було 238. Як повідомили «Ти як?» у відомстві, станом на 1 січня 2025 року в Україні працює 78 геріатричних комунальних пансіонатів. Усього там може одночасно проживати понад 13,7 тисячі людей. Та правозахисники кажуть: місць занадто мало для тої кількості людей, які потребують постійного стаціонарного догляду.
Мережа тих закладів, яка сьогодні існує в Україні, точно не впораласяОльга Алтуніна
«Мережа тих закладів, яка сьогодні існує в Україні, вона точно не впоралася. І найближчим часом я не бачу, як вона впорається з цією великою кількістю людей, які потребують підтримки саме в геріатричних центрах. Засновувати нові центри за рахунок державного бюджету – це дуже складно. Тобто кількість місць треба збільшувати, треба навчати спеціальний персонал, треба залучати волонтерів», – пояснює Алтуніна.
За словами представниці уповноваженого, за останні кілька років в Україні збільшилася кількість приватних геріатричних пансіонатів. Їх, а також комунальні та державні заклади регулярно відвідують представники омбудсмана з моніторинговими візитами. За результатами перевірок – навіть ті заклади, що є, нерідко працюють з порушеннями.
«По-перше, не вистачає площі санітарної на одну людину, тобто є санітарні норми, яких ці заклади не дотримуються, відсутність інклюзії, тобто відсутність пандусів, санітарних кімнат для цих людей, де вони могли би, зважаючи на свою інвалідність, повноцінно функціонувати й існувати. Також в цих закладах майже ніде немає облаштованих укриттів на випадок повітряних тривог», – розповідає Ольга Алтуніна.
Евакуація закладів і переїзд за кордон у 90
Геріатричні заклади працюють по всій території України. Й інколи вони теж потребують евакуації через обстріли чи наближення російських військ. До прикладу, торік щонайменше два геріатричні пансіонати постраждали від російських обстрілів – на Херсонщині і в Сумах. В останньому загинула пацієнтка, були й поранені. Після цього заклад евакуювали.
За словами представниці уповноваженого Ольги Алтуніної, наразі немає чіткого порядку, коли такий заклад потрібно переміщувати.
«На сьогодні Міністерство розвитку громад наділене функціями щодо евакуації населення. Мені здається, оця дорожня карта, яку вони мають, вибачте, на четвертий рік війни розробити, який заклад евакуюється першим, який другий, в яких ситуаціях, при наближенні фронту, на яку відстань в кілометрах або по частоті обстрілів… Тобто держава має дати чіткий алгоритм, коли відбудеться евакуація такого закладу», – стверджує представниця омбудсмана.
Це – не те, щоб інша країна, а це – інший світЮлія Матвійчук
У «Сході SOS» розповідають: організація пропонує переселенцям, які потребують постійного догляду, переїхати за кордон. Після евакуації вони проживатимуть у соціальних закладах інших країн. Та охочих – небагато.
«Уявіть собі бабусю, яка жила 90 років в селі Донецької області і жодного разу не покидала село. А тут ми їй пропонуємо їхати в Норвегію. Для неї це – не те, щоб інша країна, а це – інший світ. І доволі часто люди відмовляються. Проте, якщо погоджуються, то ми направляємо їх за кордон. Це сотні, до тисячі, мабуть, людей вже сягає з 2022 року, котрих ми направили», – зазначає Юлія Матвійчук.
Переселенці з тваринами і дискримінація
До менш захищених категорій відносять і переселенців, які евакуюються з тваринами – їх важче поселити у прихистки або орендувати житло, зазначають правозахисники.
Складно описати середню температуру по кімнаті і середній спосіб вирішенняЮлія Матвійчук
«Бувають досить складні евакуації, наприклад, невеликих фермерств. Коли у сім'ї велике господарство – 15 кіз, дві корови. Це все вирішується от складно. Ось чому я говорю, що для держави ці люди невидимі – тут складно описати середню температуру по кімнаті і середній спосіб вирішення», – розповідає координаторка «Сходу SOS».
За словами Юлії Матвійчук, таких людей розселяють у шелтери благодійних організацій, інколи шукають платні варіанти: «Деякі фонди навіть допомагають купити якийсь будиночок».
Ольга Алтуніна додає: якщо йдеться про домашніх тварин, є випадки, коли переселенцям дозволяють їх тримати в шелтерах.
«Іноді такі звернення існують. Але один-два за рік, і я тут не бачу системної проблеми. Ми навіть були, здається, в одеському МТП (місці тимчасового поселення – ред.), перевіряли. І бачили там людей з Покровська з собачками. Ми спитали у сусідів, чи не проти вони, що тут проживають з тваринками. Але дуже спокійно до цього ставляться, бо на одній території мешкають люди, у яких одні і ті самі проблеми. Тому вони більш делікатно і обережно одне до одного ставляться», – згадує представниця омбудсмана.
Утім, зазначає, загалом українці стали гірше сприймати внутрішніх переселенців. І тут ідеться не лише про «невидимі» категорії.
Майже 400 тисяч людей за рік мігрували всередині країниОльга Алтуніна
«Ми побачили дуже велике переміщення, міграцію ВПО всередині країни. Майже 400 тисяч людей за рік мігрували всередині країни, змінили своє місце проживання. Зрозуміло, що вони шукають, де краще жити, де можна знайти роботу і таке інше. Але ми знайомі з такими випадками, що коли родина переміщується, дитина йде в школу, і батьки навіть не повідомляють, що вони – переселенці. Для того, щоб не зазнавати дискримінації», – розповідає Ольга Алтуніна.
За її словами, це пов’язано із загальною втомою людей від війни: «На жаль, та єдність, яка була в 2022 році, коли всі соцмережі просто «розривалися» від запрошень: «Проживайте у нас до кінця війни, ми готові прийняти родину із тваринками»... З часом люди втомились самі, втомились і не розуміють, скільки це ще може продовжуватися. І тому така загальна підтримка одне одного, на жаль, суттєво, скажімо, знизилася».
Фінансування для «невидимих» ВПО зменшується?
Як розповіли у «Сході SOS» та Офісі омбудсмана, наразі громадські та благодійні організації взяли на себе значну частину роботи щодо допомоги саме так званим «невидимим категоріям» переселенців. Їхня діяльність можлива переважно коштом грантових організацій і пожертв від людей.
На початку 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку USAID повідомило про призупинення своєї роботи. Коштом агентства фінансувалися, в тому числі, і проєкти з підтримки внутрішніх переселенців. Як державні, так і громадських організацій.
Водночас представники ООН ще у 2024 році повідомляли про недофінансування своєї діяльності для постраждалих від війни українців. Цьогоріч вони також планують виділити на гуманітарні потреби понад три мільярди доларів. Скільки саме з них хочуть спрямувати на найбільш незахищених – наразі невідомо.
Загалом, як повідомляють правозахисники, обсяги фінансування зменшуються. І про брак коштів для саме «невидимих» переселенців вже розповідали, зокрема, в Офісі президента.
Майже 400 тисяч людей за рік мігрували всередині країниІрина Верещук
«Дуже мало коштів для маломобільних людей старшого віку, які жили в домівках. Якщо це були в стаціонарному закладі люди – звичайно, їх закладами переміщують. Але якщо це люди, які жили в себе в домівках – звичайно, їх багато. І це навантаження. І ми дуже дякуємо міжнародній спільноті, яка знаходить кошти і допомагає нам таких людей розміщати», – зазначала заступниця керівника ОП Ірина Верещук.
Представниця уповноваженого Ольга Алтуніна підтверджує: коштів на підтримку постраждалих від війни українців стає менше: «Це велика проблема, бо, дійсно, міжнародні партнери закривали велику кількість проблем, які сьогодні існують з людьми, які постраждали від війни».
Перехід на індивідуальні потреби переселенців
За словами Ольги Алтуніної, організації зі структури ООН планують також провести опитування щодо потреб переселенців. Це, мовляв, має внести чіткість про гострі запити переміщених людей.
Держава має під час переміщення особи відразу розуміти, які потреби в людиниОльга Алтуніна
«Мені здається, цей підхід має бути і в держави також, не просто для всіх запроваджувати якийсь інструмент. Держава має під час переміщення особи відразу розуміти, які потреби в людини. Орган місцевого самоврядування, куди приїжджає людина, має знімати всі ці потреби. І вони мають бути цільовими для конкретної людини, конкретний набір послуг, які держава може запропонувати», – розповідає представниця омбудсмана.
Поза тим, за словами правозахисниці, вже є кілька позитивних прикладів запроваджених державних програм, покликаних допомогти тим чи іншим категоріям ВПО. Як приклад наводить «Муніципальну няню» – програму, за якою уряд частково відшкодовує батькам послуги з догляду за дитиною. Або – експериментальні санаторії Міністерства соціальної політики.
«Є два санаторії Мінсоцу, де вони розміщують людей з підтриманим проживанням. Але це – невелика кількість людей, і можна було б цей проєкт розширювати. Там, де держава бачить, що такі проєкти успішні, мені здається, що вони мають їх «копіпастити» і в кожному регіоні запроваджувати», – зазначає Ольга Алтуніна.
У нас зараз в черзі стоять люди на евакуацію, які потребують доглядуІрина Матвійчук
Координаторка «Сходу SOS» Юлія Матвійчук наголошує: найважливішою з невирішених проблем наразі залишається розселення у спеціалізовані заклади переселенців, які потребують стороннього догляду. І саме цю потребу не закриють ні громадський сектор, ні благодійники.
«У нас зараз в черзі стоять люди на евакуацію, які потребують догляду. В нас уже створюється черга. Тому тут не про наявність благодійних фондів, а про те, що благодійні фонди не можуть закрити. Це питання стаціонарного догляду, тут потрібна держава, і вона має щось сісти і вирішити. І вже зробити це на вчора. А краще – на 2022 рік. Але хоча б на завтра. Тому що ми не «вивеземо» просто. Ми вже відмовляємо і чекаємо, поки у нас відбудеться оцей транзит. Там хтось десь помре, ми повеземо когось і привеземо сюди», – підсумовує Матвійчук.
Форум