100 років тому, наприкінці березня 1921 року, більшовицька влада проголосила Нову економічну політику – НЕП. На той момент СРСР ще не існувало – були окремі радянські республіки, така більш аморфна «Совдепія». І кожна республіка НЕП запроваджувала по-своєму: більшовицька Росія 21 березня, а більшовицька Україна 27 березня. Період НЕПу характеризують як найбільш гуманний у ранньорадянській історії, коли хоч і не було політичних свобод, але був матеріальний добробут більшості населення.
Більше про НЕП, про причини його запровадження та згортання, «Історичній Свободі» розповів історик Геннадій Єфіменко.
– НЕП – це ідея безпосередньо Володимира Леніна чи когось іншого? Чи це, можливо, якась була колективна ідея?
Угрудні 1920 року фактично були скасовані гроші, бо збирання податків в грошах давало прибутків менше від 1% в межах радянської Росії
– У такому вигляді, в якому запровадили, то ідея Леніна. Але про те, що треба все-таки економічно зацікавлювати спочатку селянство, а потім відповідно будувати і всю політику, бодай тимчасово, казали й раніше. Зокрема, Лев Троцький звертав увагу на потребу заміни продовольчої розкладки на щось схоже на податок. Але Ленін тривалий час заперечував цю можливість. Навіть у грудні 1920 року, коли фактично були скасовані гроші як такі, бо збирання податків в грошах давало прибутків менше 1% в межах радянської Росії, Ленін ініціював створення посівкомів. Це означало, що продовольча розкладка доповнювалася такою ж розкладкою на польові роботи. Фактично, селян хотіли зробити кріпаками: не лише забирати в них вирощений продукт, а й змусити сіяти стільки, скільки цього хотіла влада. Але невдовзі зрозуміли, що це просто нереально зробити. В Україні до посівних робіт намагалися залучити армію, але побачили, що це неможливо, і своєчасно відмовилися.
– Спочатку НЕП стосувався селян, але потім поширився і на виробництво. Які були межі НЕПу? До якого рівня приватний бізнес був дозволений?
– Від самого початку ідея НЕПу була така, що це у нас немов би такий тимчасовий відступ, а накопичивши сили, ми повернемося до комуністичного будівництва. І проводили аналогію з Брестським мирним договором із Німеччиною, коли Росія, накопичивши сили, змогла повернути майже всі території.
Так от, межі були невеликі. Провідні галузі промисловості залишалися в руках держави. Держава не лише контролювала промисловість, а й визначала економічну політику, змінювала на власний розсуд податки. Але в цих, загалом вузьких межах, дозволялася місцева торгівля, в межах радянської держави. Бо зовнішня торгівля завжди залишалася прерогативою влади. І в невеличких межах, які сприяли місцевій торгівлі, дозволялося крамниці, невеличкі трести...
Але при цьому важливо зазначити, що в НЕПу не було перспективи. Підприємці-непмани, як «нетрудовий елемент», були позбавлені виборчих прав. Офіційна пропаганда зображала немпана злодієм – павуком, який витягує соки з трударя. Набагато гіршим, ніж зараз у нас образ олігарха. А непманів було багато, це не 2-3 олігархи.
– Приватний бізнес у межах НЕПу – це суто торгівля чи виробництво також?
– Дрібне сільськогосподарське і кустарне виробництво.
– Ви згадали аналогію з Брестським миром. Власне, один більшовицький діяч прямо так і сказав, що «НЕП – це Брестський мир із селянами», тобто вимушена поступка сильнішому ворогові. А таке розуміння НЕПу для більшовиків було «канонічним» чи в більшовицькій партії було неоднозначне ставлення до обмежено вільної економіки?
Серед більшовиків були люди, які вважали, що треба переходити до ідеології «змички», консенсусу. Але ці люди становили меншість
– Дуже важко дати однозначну відповідь. Та людина, яку ви згадали – Микола Бухарін – у своїй книжці це писав і обґрунтовував таку аналогію. Проте згодом він сам перейшов на точку зору, яку невдовзі Ленін почав просувати, що треба говорити не про відступ-наступ, а про «змичку» з селянством, тобто знаходження якогось постійного консенсусу.
Серед більшовиків були люди, які вважали, що треба переходити до ідеології «змички», консенсусу. І за великим рахунком наприкінці життя Ленін таким був, і Бухарін відстоював точку зору про вростання кооперації в соціалізм. Але ці люди становили меншість. Бо, власне кажучи, ідеологія цієї партії суперечила такому консенсусу і вільному економічному розвитку селянства.
– НЕП у Росії та в Україні запроваджували не одномоментно, а з певним інтервалом. Зважаючи на це, НЕП в Росії і в Україні мав якісь відмінності чи кроївся за одним лекалом?
– Слово «НЕП» ввели в обіг трішки пізніше. Пропоновані зміни були настільки неочікувані і настільки били по ідеологічним настановам, що все це дуже важко давалося.
Попервах Ленін говорив про заміну продовольчої розкладки на податок, яка вже згодом переросла в НЕП. В Україні з самого початку чинили цьому спротив. Бо в Україні в 1920 році створили комнезами, за допомогою яких більшовики нарешті розкололи село на два ворогуючі табори і певною мірою закріпилися. Адже в 1919 році, коли почали забирати продовольство й не віддавати землю, хоч і обіцяли – все село було проти більшовицької влади.
– Уточніть, будь ласка, що таке «комнезами»?
– Комнезами – це Комітети незаможних селян. Їм надавалися адміністративні повноваження й частина вилученої під час продрозкладки продукції. Якщо до 1920 року селянство виступало однією силою, то до кінця 1920-го владі все-таки вдалося розколоти українське село, і частина українських селян-незаможників пішла за більшовиками.
В українській постанові не йшлося про скасування кругової поруки селян за нездачу податку, а в російській про це йшлося
Так от, в тому ж і була різниця, що в Росії комнезамів не було. У них лише в 1918 році були Комітети бідноти, які з тріском провалилися. А в Україні влада боялася позбутися єдиного союзника на селі, тому попервах супротивилася введенню продовольчого податку. Тому, на відміну від російської постанови, в українській не йшлося про зменшення відрахувань від продподатку на користь незаможного селянства. Ба більше, в українській постанові не йшлося про скасування кругової поруки селян за нездачу податку, а в російській про це йшлося.
Проте такі відмінності багато в чому були зумовлені саме діями Кремля. Скажімо, продподаток у 1921 році планувався не набагато менший, ніж продрозкладка. А як можна такий податок зібрати в умовах того, що творилося тоді в Україні? Та ще й 1921 рік був посушливим. Не дарма кажуть, що фактично НЕП почав в Україні діяти вже після голоду на початку 1920-х. Фактично, з 1923 року почалося стрімке відродження українського села.
– Більшовики в Україні були більш догматичні, ніж у Росії чи вони стали жертвами обставин?
Було розуміння таке – якщо не пояснити комуністам крайньої необхідності цього нового курсу, то будуть комуністичні повстання
– Тут і жертви обставин, і догматизм. Проти НЕПу певною мірою виступила одна з небагатьох, але, мабуть, найбільш впливова з тих партій, що ще залишалися на території України – Українська комуністична партія. Її представники на селі не мали впливу, а в містах вони фактично виступили проти. Тобто дуже багато хто був проти. І було розуміння таке – якщо не пояснити комуністам крайньої необхідності цього нового курсу, то будуть комуністичні повстання. Тодішня література апелювала не так до селян, що влада йде їм назустріч, як до комуністів і незаможників.
«Необхідно добре усвідомити, – йшлося в одній з тогочасних книжок, – що НЕП визначається нашим крайнім розоренням, надмірною бідністю, майже повною відсутністю усіх необхідних для життя і нормального ведення господарства продуктів. Також необхідно зрозуміти, що НЕП спрямований на відновлення великої промисловості, великого виробництва, цієї основи бази економічного будівництва». Тобто, нам, мовляв, просто нікуди діватися. Ми змушені, але як тільки ми окріпнемо, то відразу все змінимо.
– Коли, а головне, чому відбулося згортання НЕПу?
– Згортання НЕПу відбулося у той час, коли в рамках ось цієї невеличкої свободи економічної діяльності було відновлено все те, що можна було відновити. Перед країною, і це було об’єктивно, стояло завдання індустріалізації, причому стрімкої індустріалізації. Треба було наздоганяти в економічному і промисловому розвитку країни Заходу.
Постало питання: що робити далі? Або дозволяти більше економічної свободи, але тоді крах комуністичної влади, бо в підсумку доведеться і владою ділитися; або використати вже отримані ресурси для нового комуністичного штурму. В Кремлі цілком свідомо і передбачувано віддали перевагу новому комуністичному штурму.
Індустріалізація. Де на неї брати кошти? Вирішили брати кошти насамперед з селянства
Із 1927 року, коли вже вичерпалися джерела для відновлення господарства, постала потреба будування нових фабрик і заводів – індустріалізація. Де на неї брати кошти? Вирішили брати кошти насамперед з селянства. У грудні 1927 року відбувся партійний з’їзд, на якому взяли курс на колективізацію. І вже у січні 1928 року почалися заготівлі хліба, які вже були наближені до продрозкладки – фактично, забирався хліб. Ще не на постійній основі, але вже почастішали випадки.
Часто кажуть, що незворотнім цей процес став після поїздки Сталіна у Сибір. Тоді влада агітувала селян здавати хліб, а селяни не хотіли, бо держава пропонувала надто дешеву ціну. Сталін переконував селян здати хліб за дешевою ціною. За переказами один із куркулів сказав Сталіну: «Станцюй – тоді дам!». Таке собі приниження для Сталіна. І з 1928 року почалося відновлення примусових хлібозаготівель, які невдовзі стали постійною практикою. Потім відступати вже було неможливо, бо це вже означало б втрату влади для самих більшовиків.
І тому саме 1928 роком я датував би закінчення НЕПу. Але такого поняття, як «закінчення НЕПу», в словнику більшовиків не існувало. Було «вростання НЕПу в соціалізм». Ленін колись казав, що «з Росії НЕПівської буде Росія соціалістична». Так от, якщо не помиляюся, Молотов у 1935 році під час однієї з промов, перефразовуючи Леніна, сказав: «СРСР з НЕПовського став соціалістичним». Мовляв, соціалізм побудовано. Хоча тривалий час ще здавалося, що можна повернутися до економічних засобів.
– А якщо взяти такий маркер, як непмани – вони коли зникли?
– У той-таки 1928 рік, коли посилили оподаткування. Колись дивився, скільки з одного заможного селянина збирали податків – у 1928 році це просто величезна цифра! Якщо не помиляюся, навіть з дрібного підприємця-непмана брали менше. Мене це неабияк вразило. Здавалося б, можна і треба для таких людей знизити трошки тиск і дати їм можливість розвиватися, щоб потім більше зібрати податків. Але ці люди становили небезпеку в політичному аспекті, бо не згодні були задарма працювати. Вони хотіли мати якийсь вплив на владу, щоб захистити себе в майбутньому.
– Ідея НЕПу була дуже популярна в пізньому СРСР, під час горбачовської Перебудови. Коли Горбачов провадив свої реформи, то часто згадували НЕП. Але нового НЕПу в СРСР не сталося…
Стаханівський рух, ударники – вони ж не просто на ідейних засадах свої рекорди ставали, а їм за це великі гроші платили
– НЕП – це насамперед економічні засоби стимулювання виробництва. В залежності від того, скільки ти зробив, стільки ти й отримав. Бо при соціалізмі було трішки по-іншому. Так от, про це мало говориться, але дії радянської влади після Голодомору вже в колективізованому селі нерідко називають «неоНЕПом». Той же стаханівський рух, ударники – вони ж не просто на ідейних засадах свої рекорди ставали, а їм за це великі гроші платили по тих мірках. Лише наприкінці 1930-их кількість грошей була обмежена. А так було серйозне економічне стимулювання.
У горбачовський період теж було бажання повернутися до цього. Але не можна було тоді говорити про НЕП з тієї причини, що різні стартові умови, різні часи. Зрештою, була певна ідеалізація НЕПу. Я вже казав, що НЕП у СРСР не мав перспектив подальшого розвитку без реальних змін у владі. Цього у 1980-х роках не враховували. Спробували якось стимулювати виробництво економічними засобами. Але, по-перше, вже традиції були втрачені, які були наявні у 1920-х. Все-таки майже 70 років минуло. По-друге, не зберегли контролю над владою. Відтак це призвело до зміни не стільки економічного курсу, скільки до зміни влади.
