Доступність посилання

ТОП новини

Із редакційної пошти: сімейна історія-свідчення про Голодомор на Харківщині


4-017951 ЦДКФФА України ім. С.Г. Пшеничного Зміст: Видача продуктів колгоспникам на трудодні в колгоспі імені Д.Бєдного Гришинського райну Донецької області Місце і дата зйомки: Донецька обл., 1933 р Автор зйомки: Железняк. М.Н.
4-017951 ЦДКФФА України ім. С.Г. Пшеничного Зміст: Видача продуктів колгоспникам на трудодні в колгоспі імені Д.Бєдного Гришинського райну Донецької області Місце і дата зйомки: Донецька обл., 1933 р Автор зйомки: Железняк. М.Н.

Радіо Свобода продовжує публікувати листи із редакційної пошти, які надходять у рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду проєкту«Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Цей лист прийшов на річницю Голодомору 1932-33 років.

«​Невеличка сімейна історія-свідчення про Голодомор. Це розповідала мені моя свекруха – Пономарьова (Котелевська) Ганна Григорівна, а їй в свою чергу її мати – Котелевська (Грекова) Надія Григорівна. Я записала.

Події відбувалися в селі Волоська Балаклійка (по-народному Щеняче) Куп'янського (нині Шевченківського) району на Харківщині. Це було наприкінці 1932.

З повагою,

Вікторія Пономарьова»​.

– Моя свекруха, яка народиласяув 1930 році, і якої вже майже два роки немає з нами, розповідала таку історію, яку неможливо не переповісти в роковини Голодомору:

«Пам’ятаю, як я, зачаївшись на печі й тремтячи зі страху, слухаю крики матері. Вона свариться із чоловіками з їхнього села, бо ті намагаються витягти з хати важку скриню з кукурудзою.

Мати міцно тримає скриню, тягне до себе, а вони п’яно регочуть і тягнуть у свій бік... Мені моторошно від тієї боротьби, лякають лайки та галас, я починаю щосили волати від страху, хоча ще не від того страху за майбутнє, що охоплює мою матір.

Пономарьова (Котелевська) Ганна Григорівна із сином. Пережила Голодомор на Харківщині
Пономарьова (Котелевська) Ганна Григорівна із сином. Пережила Голодомор на Харківщині

Я мала і не розумію, що ми всі помремо взимку голодною смертю, якщо у нас заберуть цю скриню з кукурудзою, бо ніяких запасів у моїх батьків більше немає.

Що було потім, звичайно, я не можу пам’ятати добре, але в нашій родині це стало відомо з розповідей моєї матері.

Вона зуміла врятувати мене від голодної смерті, а значить і моїх нащадків.

Котелевська (Грекова) Надія Григорівна, пережила розкуркулення і Голодомор на Харківщині
Котелевська (Грекова) Надія Григорівна, пережила розкуркулення і Голодомор на Харківщині

Активістам-комунякам набридло боротися із жінкою...

Здобичі вони вже награбували багато – віз біля воріт стояв навантажений під зав’язку. Гундосий рябий Максим – головний серед них, смикав-смикав скриню, але ніяк не міг відібрати ту скриню, бо вже був добряче на підпитку.

Раптом його погукали вечеряти з сусідньої хати. Звідти вже долинали веселі пісні та доходили запахи їжі. Він, пригрозивши повернутися на ранок за кукурудзою, побіг до столу. А мати, почекавши трохи, узялася до роботи.

Вона вирішила, що закопувати кукурудзу на городі небезпечно, бо знайдуть, вони завжди у першу чергу шукали на городі... Розмірковувала не довго, бо часу залишилося обмаль. Усю ніч разом із чоловіком, який пізно повернувся з роботи, колотилися та робили схованку й тільки під ранок спати полягали.

Коли розвиднилося, ці «народні слуги» тут як тут.

– Давай кукурудзу! – кажуть.

– Немає, – відповідає мати.

– Учора була!

– Це тобі з п’яних очей здалося! Бачиш, скриня порожня.

Розлютився той рябий Максим, але робити немає чого, пуста скриня, ніде й не зернинки.

– Краще кажи сама, куди зерно поділа!

– З’їла! Цілу ніч їла і з’їла, – зло відповіла мати.

– Шукайте.

з сімейного архіву Вікторії Пономарьової
з сімейного архіву Вікторії Пономарьової

Півдня витратили ці розбійники на пошуки зерна, перекопали усю долівку та город багнетами, перевернули у хаті усе догори дном.

– Кажи, де сховала кукурудзу, а то застрелю! – кричав він, погрожуючи наганом.

– Стріляй, мені нічого втрачати, – якомога спокійніше казала мати.

Один з комуністів пішов до льоху, думав там знайти цю кукурудзу, але, не побачивши яму, провалився туди. Його товариші підняли його на сміх, а він розлютився, пика почервоніла, удвічі завзятіше продовжив пошуки.

Сусідка стояла на ґанку і нацьковувала:

– Шукай, шукай, вона її точно заховала!

Але не знайшли нічого й пішли геть, спіймавши облизня.

Тож ати взимку потроху діставала зі схованки кукурудзяні зерна й робила сяку-таку їжу, завдяки чому ми й пережили важкі часи.

Схованка була вдала, але довелось розібрати піч, викопати яму, сховати туди мішок з кукурудзою. Землю, яку батьки вибрали з-під печі, розкидали по городі, а під ранок випав сніг і, як вірний спільник, прикрив накидану землю. А піч вони знову склали, затопили, щоб просохла до ранку і не залишилось слідів. Мати намітила одну цеглину, яку потім виймала, щоб узяти жменьку кукурудзи та зварити якоїсь бовтанки. Так ми і пережили зиму.

Така сумна історія.

Коли мені кажуть, що не було ніякого Голодомору, у мене серце крається. Але завжди згадую свою матусю і подумки дякую їй за врятоване життя».

У рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду спеціального проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство просимо тих, чий рід був розкуркулений, розповісти про це. Зокрема, повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників) та історію їхнього розкуркулення. Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати.

Пишіть на адресу Radiosvoboda@rferl.org

Якщо ви шукаєте відомості про своїх рідних, які були репресовані під час комуністичного терору, але не знаєте, як почати пошук, – допомогу вам запропонують у Галузевому держархіві Українського інституту національної пам’яті. Тут відкрили Консультаційний центр для пошуку інформації про репресованих.

Читайте ще:

Голод на Донбасі тривав довше, бо багато «розкуркулених» селян помирали, не маючи власної домівки – Теодор Цехмістро​

«У колгоспі зарплата була раз на рік. Нам не вистачало цього навіть на три місяці» – Григорій Зубенко з Полтавщини​

Розкуркулення на Поліссі – «землю забрали по самі двері хати». Дві історії з півночі та з півдня України​

  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG