Після вибуху в порту Бейрута 4 серпня, який зруйнував інфраструктуру міста у радіусі 10 кілометрів та забрав життя понад 150 осіб, змущує світ переглядати вимоги до зберігання добрив та ще цілої низки небезпечних речовин. Радіо Свобода поглянуло на найбільші місця зберігання та перевалки небезпечних речовин в Україні та про загрози, до яких може призвести їхня неправильна експлуатація.
Вибух на складі аміачної селітри у столиці Лівану Бейруті призвів до смертей та жахливих руйнувань на багато кілометрів навколо, а вибухову хвилю помітили навіть жителі сусідніх країн.
І ця трагедія нагадала про те, наскільки вибухонебезпечними є звичайні добрива та як важливо дотримуватися техніки безпеки у поводженні з ними. Відтак Радіо Свобода вирішило розповісти про ті місця в Україні, де зберігається найбільша кількість небезпечних речовин.
Українські порти
За даними українського «Центру транспортних стратегій» найбільші місця зберігання добрив в Україні – в місцях їхньої перевалки (у портах) та поруч із ними.
Одеський припортовий завод (ОПЗ) вважають найбільшим в Україні місцем перевалки добрив, зокрема і азотних, а також одним із найбільших їхніх виробників.
Підприємство має, зокрема, агрегати з виробництва аміаку та карбаміду. А також комплекси з перевантаження хімічних речовин:
- комплекс з перевантаження аміаку проєктною потужністю 4 мільйони тонн в рік, зі сховищами на 120 тисяч тонн;
- комплекс з перевантаження карбаміду, зі сховищами на 80 тисяч тонн;
- комплекс з перевантаження метанолу, який включає в себе сховища на 48 тисяч тонн;
- комплекс з перевантаження рідких азотних добрив, здатний перевалювати півмільйона тонн на рік, та у складі якого є сховища на 36 тисяч тонн.
ОПЗ відносять до стратегічних підприємств України та до об'єктів критичної інфраструктури. Окрім того, завод входить до Міжнародної асоціації виробників добрив, відтак є під забов'язанням виконувати українські та міжнародні протоколи безпеки.
Миколаївський морський торговельний порт – так само здійснює перевалку та зберігання таких вантажів, як мінеральні добрива. Повідомлення на профільних інтернет-ресурсах свідчать, що він може розвантажувати кілька тисяч тонн добрив на добу. Водночас у порту вже майже два роки залишається заарештований вантаж «простроченої» аміачної селітри – 3 200 тонн, тобто більше, ніж вибухнуло в Бейруті.
Про це повідомляють українські медіа з посиланням на матеріали кримінального провадження та на голову громадської організації «Центр аналітичних досліджень» Андрія Сенченка.
Вантажі з добривами приймають майже всі українські порти, але найбільші їхні обсяги нині є саме на ОПЗ та в Миколаївському порту, повідомляє експерт «Центру транспортних стратегій» Андрій Ісаєв.
Виробники добрив
Україна – один з найбільших у регіоні виробників добрив. Кожна з компаній-виробників має потужності для зберігання продукції.
Ostchem – найбільша українська компанія, яка виробляє азотні добрива, її виробничі потужності розташовані в Рівному, Черкасах та Сєверодонецьку. Її власником є олігарх Дмитро Фірташ. Ці три підприємства виробляють близько довх із половиною мільйонів тонн добрив на рік, частина виробленого обсягу нині очікує відвантаження на підприємствах.
Компанія «Дніпроазот» (місто Дніпро), яка належить Ігорю Коломойському, виробляє понад 800 тисяч тонн добрив на рік.
Державне підприємство «Сумихімпром» (місто Суми) виробляє від 100 до 150 тисяч тонн добрив на рік.
Водночас, вважати всі місця зберігання і виробництва добрив в Україні такими ж небезпечними, як склад у Бейруті – було б спрощенням, наголошує у коментарі Радіо Свобода експерт «Центру транспортних стратегій» Андрій Ісаєв.
Те, що селітра, яка зберігалася в Бейруті, вибухнула – це наслідок саме неправильного поводження з вантажемАндрій Ісаєв
«Те, що селітра, яка зберігалася в Бейруті, вибухнула – це наслідок саме неправильного поводження з вантажем. Тому казати, що такі вантажі є небезпечними за визначенням – неправильно. Небезпеку становить не мінеральне добриво як таке (що зберігається на підприємствах України), а можливе неправильне поводження з ним».
В цьому контексті експерт наголошує: приватні власники складів, виробництв та місць перевалки переважно дотримуються техніки безпеки, щодо державних місць складування – ситуація, на його думку не є такою однозначною.
Сховища нафти і нафтопродуктів
Вони є одними з найвибухонебезпечніших об'єктів в Україні, наголошує Андрій Ісаєв. Оскільки, за його словами, навіть неправильний ремонт може призвести до трагедії: наприклад, якщо зварювати ємність, яка не була очищена від нафтопродуктів, що в ній зберігалися.Найбільші місця зберігання та перевалки нафти – Одеський морський порт та інші українські порти, а також найбільший виробник нафтопродуктів в Україні – Кременчуцький НПЗ.
Втім, в кожному регіоні є й менші місця зберігання нафтопродуктів, небезпеку від яких не можна недооцінювати. Приклад – пожежа на нафтобазі «БРСМ» у Васильківському районі Київської області у червні 2015 року, яку вогнеборці не могли зупинити більше тижня.
Відходи
В Україні вони займають площу 170 гектарів (свідчить урядова статистика та Національна стратегія утилізації відходів) – у підсумку це ділянка, більша, ніж квадрат 40 на 40 кілометрів.
Водночас це відходи різного класу небезпеки. Частина з них – побутове сміття, гірські породи, що є відходами видобувної галузі та металургійний шлак. Частина – високотоксичні речовини.
Один з найвідоміших прикладів – непрацюючий Домбровський кар'єр та сховище хімічних відходів (гексахлорбензолу) біля міста Калуш Івано-Франківської області. Калійні солі, які тут раніше видобували, та гексахлорбензон продовжують поширюватися підземними водами, і забруднюють питну воду навколишніх сіл, визнає прем'єр Денис Шмигаль.
У 2013 року держава профінансувала вивезення гексахлорбензолу на переробку за кордон. Однак його вивезли неповністю, свідчать дані організації «Екологія Право Людина».
Ще один приклад – техногенні поклади ртуті в Києві, неподалік метро «Лісова», на руїнах електролізного цеху заводу «Радикал».
Ртуть звідти вивезли на утилізацію неповністю: відтак концентрація цього забрудника в повітрі на території цеху – в десятки разів вища за допустимі норми, з'ясувало Радіо Свобода, взявши участь у перевірці території заводу «Радикал», яку ініціювала КМДА.
Чорнобиль
Зруйнований під час катастрофи 1986 року четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС – один з найвідоміших небезпечних об'єктів у світі. Наразі в руїнах енергоблоку, закритих старим «саркофагом» та новим укриттям (безпечним конфайнментом) є велика кількість відходів різного ступеню радіоактивності: від уламків будівельних конструкцій до паливовмісних матеріалів – приблизно 185 тонн розплавленого ядерного палива, а також графіту та інших речовин, які після аварії затверділи та залишаються в приміщеннях енергоблоку.
Радіо Свобода двічі отримувало доступ у частину приміщень зруйнованого енергоблоку. В деяких точках рівень радіації досі є настільки високим, що там не можна перебувати довше, ніж декілька секунд.
Водночас Чорнобильська АЕС та новий безпечний конфайнмент, споруджений спільними зусиллями України та міжнародних донорів – вважається одним із найбільш захищених та контрольованих небезпечних об'єктів у світі.
