На тлі новин про можливий повномасштабний напад Росії у мережі поширюється відео молоді українського селища Нью-Йорк. У ньому хлопці й дівчата просять усі країни об’єднатися для захисту України та їхнього селища. Нью-Йорк на Донеччині став добре відомим у медіа, відколи у липні минулого року йому повернули історичну назву – Новгородське знову стало Нью-Йорком. Селище розташоване лиш за декілька кілометрів від підконтрольної російським гібридним силам Горлівки.
У розмові із Радіо Донбас.Реалії Крістіна, Матвій та Каріна з громадської організації «Ініціативна молодь українського Нью-Йорка» розповіли, як тривожні новини останніх місяців сприймаються за кілька кілометрів від лінії розмежування. На запитання, чи вважають нову атаку ймовірною, вони відповідають – звісно, адже їх уже обстрілювали.
Нещодавно селищу повернули його історичну назву, котру воно отримало ще у 1892 році, коли тут заснували німецьку колонію Нью-Йорк. Кілька років ідея повернення назви була «мотором» для активної громади велища – а що змінилося опісля? «Про нас почали говорити багато, і ми цьому дуже раді. Чому? Коли обстрілюють Новгородське, то це менше резонансу викликало, ніж коли обстріляли український Нью-Йорк. В плані рівня життя – ну ви розумієте, що не може змінитися життя на краще там, де йде війна», розповідає Крістіна Шевченко. Молода місцева вчителька очолює громадську організацію «Ініціативна молодь українського Нью-Йорка», засновану чотири роки тому. Разом із місцевою молоддю вони намагаються покращувати рівень життя у селищі: вони встановлюють лавки у парках, дбають про дитячу палату у центральній лікарні, прибирають давній цвинтар із могилами німців, котрі і заснували тут колонію Нью-Йорк сто тридцять років тому.
Вже не вистачає сил читати зведення
Загалом діяльність організації спрямована на культурний розвиток селища. Однак, на тлі загрози нового загострення, вони змушені своє селище захищати хоча б роликами у соцмережах, розповідає Крістіна: «Ідея щодо відео – це, напевно, поклик душі. Дійсно, вже не вистачає сил читати зведення військових, що гинуть молоді хлопці, які нас захищають. Ми розуміємо, що військово ми нічим не можемо допомогти, ми можемо привернути увагу ЗМІ, дипломатів, різноманітних політиків».
Ми не хочемо виїжджати, ми не хочемо, щоб хтось з наших близьких загинув
«Цей ролик для того, щоб ті, хто його побачить, побачили, що ми живі, що ми тут живемо, ми хочемо селище розвивати, ми готові це робити. Якщо зараз почнуться бойові дії, треба буде кудись бігти, виїжджати. Як можна просто покинути свій дім і кудись поїхати?», – додає Каріна.
Ніхто Нью-Йорк не покидає
Покидати рідні околиці ніхто поки що не спішить, розповідає Радіо Донбас.Реалії молодь. Найбільші хвилі від’їздів звідси вони бачили та відчували у перші два роки війни: «…тому що було страшно, і ми не знали, що нас чекає. Але зараз ні, навпаки, повертається багато переселенців, які саме з Донецька та Луганська живуть у нашому селищі», – каже Каріна. Інший учасник цієї ініціативи, Матвій, додає: якщо від’їздять – то, насамперед, студенти, котрі навчаються у великих містах. Але вони, зазвичай, згодом повертаються.
В основному, всі звикли. Тобто постріли, стрільба, постійний стан напруги – це уже звична справа в нашому селищі
Усі троє пояснюють такий спокій місцевого населення не легковажністю, а тим, що війна триває уже вісім років. «Ну (зітхає), в основному, всі звикли. Тобто постріли, стрільба, постійний стан напруги – це уже звична справа в нашому селищі. Все-таки люди надіються на краще і якось заспокоюють себе», – каже Матвій. Крістіна додає, що кожен по-різному намагається себе заспокоїти: «Дехто молиться, дехто ходить до церкви, дехто навпаки збирає військові валізки, по-різному. Але що радує, то це великий відсоток наших місцевих людей, котрі навпаки говорять, що все буде добре».
Попри надію, що все буде добре, жителі Нью-Йорка цілком серйозно ставляться до нової загрози. Після восьми років життя на лінії зіткнення вони вірять, що Росія таки здатна і повномасштабно напасти:
Чесно – віримо. Віримо, бо ми бачимо, як сусідня Горлівка нас обстрілює
«Чесно – віримо. Віримо, бо ми бачимо, як сусідня Горлівка нас обстрілює, попри місії ОБСЄ, попри різноманітні перевірки. Тому якщо наш сусід-агресор вирішить наступати, ми гадаємо, що це можливо», – каже Крістіна. Після стількох років життя зі звуками обстрілів на фоні жителі Нью-Йорка не мають багато ілюзій з цього приводу: «Взагалі це вже було! Напад основний, він вже був. Що може бути більше? Ну важко уявити», – каже Каріна. Однак, переважна більшість жителів регіону мовчить на цю тему і старається між собою про новий можливий напад просто не говорити, ділиться спостереженням Матвій.
Якщо ж таки новий напад Росії відбудеться, то Україні необхідна дуже сильна армія, щоби протистояти Росії, кажуть наші співрозмовники, тому вони й звернулися медійно до країн Заходу, закликаючи про таку підтримку. На думку Крістіни, українська армія потребує ще чималих вдосконалень, щоби протистояти російській, хоча вона не має жодного сумніву у мужності українських солдатів: «Хлопці сильні, хлопці мужні, сильні духом, але, можливо, десь ми здаємо позиції стосовно оснащення». Врешті, проживаючи так близько до окупованих територій, дуже важко відчувати себе у безпеці, незалежно від того, яка армія тебе захищає, вважає Каріна: «З урахуванням того, наскільки далеко можуть стріляти снаряди, себе відчувати захищеними неможливо, тому що ми на самій лінії зіткнення».
«У нас плани є, а ось чи вдасться реалізувати…»
Попри нові загрози, культурне життя прифронтового Нью-Йорка не зупиняється і його молодь докладає до цього чималі зусилля. Для прикладу, минулого року їм вдалося організувати власний нью-йоркський марафон, на котрий було подано багато тисяч заявок; вони провели літературний фестиваль, створили свій сайт.
Кілька тижнів тому, з нагоди різдвяних свят молодь відвідувала домівки інших жителів селища з колядками та щедрівками. Жодні новини досі не переконали їх перестати складати нові плани і на цей рік. Для прикладу, Матвій мріє про новий футбольний корт, котрий може невдовзі зявитися у селищі. Каріна розповідає про сучасну відпочинкову зону біля спортивного клубу з вільної боротьби. Крістіна згадує культурні заходи заплановані на цей рік: це і традиційне свято Івана Купала 7 липня, і день селища наприкінці вересня, а також друга частина літературного фестивалю: «У нас плани є, а ось чи вдасться це все реалізувати… залишається тільки сподіватись».
Треба зрозуміти, що за цими екранами, на яких транслюють новини та якусь інформацію, є тисячі людей
Співрозмовники Радіо Донбас.Реалії сподіваються, що нового загострення за кілька кілометрів від їхньої домівки не відбудеться, а українці нарешті зможуть відчути мир у всіх куточках держави: «Тримаймося разом, бо тільки разом ми є сила, і нам необхідно допомагати своїй армії, бо хлопці цього потребують», – каже Крістіна. «Бережіть себе та своїх близьких, ось і все, це зараз найважливіше», – додає Матвій. А Каріна просить докласти усіх зусиль для мирного врегулювання цієї ситуації: «Було багато воєн, багато якихось потрясінь світових, і все гарно закінчувалося, коли закінчувалося перемовинами, простою розмовою. Ми не хочемо виїжджати, ми не хочемо, щоб хтось з наших близьких загинув. Треба зрозуміти, що за цими екранами, на яких транслюють новини та якусь інформацію, є тисячі людей, просто тисячі людей: ми, молодь, яка хоче, готова працювати, ми просто хочемо миру».
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
