Наталія Яресько: «Інвестори дивляться на Україну з великою надією. Все залежить від реформ»

Як Україні вдалося уникнути дефолту на межі 2014 і 2015 років та почати економічне зростання попри війну? Хто став адвокатами України перед лицем міжнародних кредиторів? Наскільки адекватними є економічні реформи нової української влади і що думають про них західні інвестори? На ці та інші запитання Радіо Свобода відповіла Наталія Яресько, міністр фінансів України у 2014–2016 роках, у квітні 2016 – ключова кандидатура на посаду прем’єр-міністра, а до цього – одна з провідних американських інвесторів в Україні.

До колишньої міністра фінансів України після її звільнення з українського уряду звертаються інші держави – як до фахівця з подолання фінансових криз і з реструктуризації державних боргів. Нині вона є виконавчим директором Financial Oversight & Management Board (FOMB), що опікується реструктуризацією боргів Пуерто-Рико. Водночас пані Яресько продовжує працювати в громадському секторі та в експертному середовищі України: зокрема, вона очолює наглядову раду «Аспен Інституту Київ». Наталія Яресько дала інтерв’ю Радіо Свобода на полях «Форуму доброго врядування-2019», який проводить «Аспен Інститут Київ» і на якому вона була одним із головних спікерів.

– Пані Наталіє, до призначення міністром фінансів у грудні 2014 року ви довгий час працювали в Україні як інвестор. Тому спершу хотів запитати у вас про те, як змінилося ставлення інвесторів до України, починаючи з 2014 року. І як змінюється їхня думка в останні місяці, після зміни влади в державі?

– Із 2014 року західні інвестори дивляться на Україну з великою надією. Однак цей позитив, цей оптимізм – збалансований, на жаль, війною, незаконною анексією Криму та окупацією частини Донбасу.

Економічна ситуація у 2015–16 роках була настільки складною, що інвестори дуже боялися. Страшна девальвація. Падіння ВВП – 10%. І, на жаль – війна у гарячій стадії. Ми зараз, коли ходимо Києвом, не відчуваємо, що війна досі триває. А тоді вона була у значно більш гарячій фазі. Були Іловайськ та Дебальцеве… І ми тоді не знали, чи зупинимо ворога. Але наразі – зупинили.

Тоді, у 2014–2015 роках, інвестори були більш скептичними, вони не знали, куди рухається країна і чим все завершиться. Зараз, я гадаю, оптимізм відновився. Тому що ми досягли макроекономічної стабільності за ці п’ять років, незважаючи на війну і всі ті виклики, які постали перед урядом і народом.

Сьогодні, на базі вибореної тоді стабільності, ми можемо будувати, можемо виходити на те економічне зростання, якого бажає і яке прогнозує нова влада.

– Які ви бачите підстави для оптимізму?

– Виходячи з цілей, які ставить перед собою новий уряд, цей оптимізм зростає. До прикладу, на земельну реформу в Україні чекають дуже довго. І не лише ті, хто хоче купувати землю. Маємо зрозуміти, що зростання аграрного сектору підійматиме дуже багато різних частин цієї галузі. І переробку, і будівництво сховищ, і транспорт та інфраструктуру, і виробництво техніки для аграрного сектору. Ідеться не просто про землю. Це – піднесення замороженого капіталу в Україні, яке викликає великий оптимізм.

Але це не все. Є сподівання, що ця стабільність залишається у надійних руках. Це, зокрема, міністр фінансів Оксана Маркарова. Інвестори її знають і розуміють, чого від неї очікувати. Здобута незалежність Нацбанку, і це вже не намагаються якось змінити. Щоб зрозуміти ситуацію, найкраще подивитися на Fitch Ratings: (у вересні 2019 року) кредитний рейтинг України підвищили з B- до B і покращили прогноз зі «стабільного» на «позитивний». Вони визнають: макроекономічну стабільність досягнуто, і на базі нових заявлених реформ можна прогнозувати зростання. Зараз – момент істини: всі чекають, чи будуть реальні зміни, чи ні.

– Які першочергові кроки ви порадили б зробити новому урядові для того, щоб залучити інвестиції?

– Я гадаю, що мої поради їм непотрібні. На мою думку, є кілька найбільш критичних кроків, але всі вони вже є у «списку» намірів Кабінету міністрів. Перше – це судова реформа. Адже без верховенства права, без існування договірного права, без довіри до судової системи, ми великих змін не можемо очікувати. Друге: це земельна реформа, про яку я вже говорила. Третє: приватизація. Треба по максимуму приватизувати все, що лишилося в державній власності, але є непотрібним державі. Четверте: я вважаю, треба очистити податкову систему й митницю і спростити та зробити більш правильним адміністрування у цьому секторі.

– На митницю прийшли такі люди, як засновник системи «ПроЗорро» Максим Нефьодов…

– Це вселяє надію. Але річ не лише в цьому. Ідеться про цілі, можливості й бажання. Коли маєш таку більшість у Верховній Раді, яку зараз має президент України… Є приклад Грузії: коли Міхеїл Саакашвілі був президентом – він зміг все так швидко зробити тому, що мав лояльну більшість у парламенті, яку зараз має Зеленський. Якщо це використають на добро – буде прекрасно.

– Якщо я попрошу вас зробити невеличкий прогноз: яке зростання, які економічні показники очікують на Україну в найближчі роки? Ну, і з іншого боку, якими є ризики?

– Все залежить від цих реформ. Чи будуть вони втілені, і наскільки якісно їх робитимуть. Я розумію, що, оскільки є ця (пропрезидентська) більшість, то проєкти законів не дуже й обговорюються. Тож ми не знаємо, що вийде з цих законопроєктів. Однак сподіваємося, що при потребі до них внесуть необхідні корективи. 5 чи 6% економічного зростання на рік Україна цілком може отримати за 2–3 роки, якщо здійснить ці реформи. Можна і 7% зростання ВВП отримати в якийсь один рік, але років десять поспіль – так ніхто у світі не може. Адже є глобальна ситуація.

Є ризики, про які ви, до речі, запитували. Це, зокрема, глобальна рецесія, загроза якої зараз обговорюється. Очевидно – це і ситуація з Росією і з окупованими нею територіями. Ще один ризик, на мою думку, – це утримання владою народної довіри. Ось приклад: повернення з Росії наших моряків і політв’язнів. Всі відчувають велике піднесення. Але коли починається обговорення деталей і того, що Україна може віддати натомість – рівень довіри до влади зменшується. Треба утримувати кредит довіри рік, два, і відновлювати її щоразу… Адже деякі з цих реформ не всім будуть подобатися. Зараз потрібен не «медовий місяць», а «медовий рік».

– Повернімося трохи в минуле. Ви були міністром фінансів чи не в найтяжчий період від початку Незалежності України. Відкрийте, будь ласка, завісу: як вдалося в тих умовах відновити фінансову стабільність, уникнути дефолту, переконати іноземних кредиторів реструктурувати борги країни, що веде війну?

– Це, мабуть, був найтяжчий момент і в моєму житті, і в новітній українській історії. Багато хто забув, як непросто тоді було. Падіння ВВП спершу 6%, потім – 10%… Бюджетні дефіцити сягали 10% від ВВП. Девальвація внаслідок того, що золотовалютні резерви просто зникли з Нацбанку: коштів залишалося менше, ніж потрібно на покриття одного місяця імпорту (на думку експертів, мінімальним безпечним обсягом резервів для країни є той, який може покрити три місяці її імпорту – ред.). Державне казначейство фактично не мало вільних коштів. У грудні 2014 року ми вирішували, кому спершу повернути заборгованість із заробітної платні: цим шахтарям – заплатимо за тиждень, цим учителям – пізніше… Зараз таке навіть не обговорюється.

Але така фінансова ситуація формувалася ще до Революції гідності. У 2013 році (тодішній президент України) Віктор Янукович пішов до (президента Росії) Володимира Путіна і попросив 15 мільярдів доларів, бо вже тоді були проблеми! Але ці труднощі примножилися після анексії Криму та окупації Донбасу. А ще й банківська система не була очищена. Тож ми маємо дякувати (тодішній голові правління Нацбанку України) Валерії Гонтаревій, що б про неї зараз не говорили. Систему треба було очищувати, щоб люди могли мати довіру до банків, вкладати свої депозити й мати доступ до них, щоб конкретний власник банку не використав кошти людей для своїх особистих справ.

– Повернімося до кредиторів: як вам вдалося їх переконати?

– Міжнародний валютний фонд запропонував три дуже чіткі критерії, яких треба було досягти для реструктуризації. Ці критерії також давали змогу отримати кредит МВФ. А гроші МВФ – відкривали двері до кредитів від країн «Групи семи». Без виконання цих умов нам би нічого не дали: Україна не змогла б закрити діру в своєму платіжному балансі обсягом 40 мільярдів доларів. І все це – в той час, коли в безпеку держави ми мусили вкласти не менше ніж 5% річного ВВП і відбудувати українське військо. Але кредитори не хотіли йти на реструктуризацію. Комітет кредиторів тримав блокуючий пакет у 14 з 15 облігацій. Найбільший кредитор, фонд Franklin Templeton, мав 45% облігацій, а ще – Росія, яка мала облігації на 5 мільярдів доларів… Було вкрай складно, але ми переконали кредиторів, що Україні потрібно трохи часу, потрібно перевести подих. Нам було треба не лише зменшити відсотки за кредитами і списати частину боргу, а й скоротити виплати упродовж наступних п’яти років. Це – критерії, які висунув МВФ. Але кредитори не були згодні, особливо Franklin Templeton – керівник фонду був категорично проти. До того моменту він жодного разу за свою професійну кар’єру не погоджувався на будь-яке зменшення боргових зобов’язань. Але за нашою спиною була міжнародна спільнота. І було зрозуміло: або Україні допомагають досягнути критеріїв МВФ, або вона «лежить» в економічному плані.

– Оголошує дефолт?

– Саме так. Але не тільки це. «Дефолт» – це ­­ лише слово. Але що сталося б із економікою України? Її б просто зруйнувало. Це кредитори мали зрозуміти! Зрештою, ми залучили всіх тих людей, які мали довіру в системі міжнародних фінансів. Це, зокрема, і колишній президент Світового банку Роберт Зеллік, і ексміністр фінансів США Лоуренс Саммерс… Всі вони одночасно з українським урядом тиснули на кредиторів, щоб вони погодилися на реструктуризацію. Кредиторам було достатньо зробити той мінімум, потрібний для досягнення критеріїв Міжнародного валютного фонду. Нічого більше. Зрештою, кредитори погодилися із цим. Вони зрозуміли, що дефолт стане просто кінцем фінансової системи України.

– Це був успіх, який помітило, зокрема, і громадянське суспільство. Яке цілком серйозно обговорювало те, що ви можете стати наступним прем’єром після Арсенія Яценюка. Але сталося інакше. Можете розповісти, що відбувалося в кулуарах влади? Чому, зрештою, прем’єром стали не ви?

– Більшою мірою це запитання до тих, хто ухвалював рішення. Я можу лише розповісти своє бачення, свою точку зору. Я була готова брати на себе цю відповідальність. На рік чи півтора. Щоб здійснити ті реформи, які ми вважали за необхідне зробити. Які, до речі, зараз знов з’явилися у порядку денному президента і прем’єр-міністра. Того разу – не вийшло. Президент Петро Порошенко подякував мені за службу. Він сказав, що (на призначення мене прем’єром) просто не вистачило голосів у Верховній Раді. В переговорах з цього питання брав участь тодішній прем’єр Арсеній Яценюк, як представник «Народного фронту», президент – від «Блоку Петра Порошенка», а також я мала розмову з фракцією «Самопоміч». Але якщо не було голосів – то не було. Чому не було? Треба питати в кожного з них.

Думаю, що програма уряду, яку я пропонувала, не всім сподобалася. І це я не вигадую. Вже наприкінці мого терміну як міністра фінансів, дуже багато законопроектів, які ми подавали, нікуди не пройшли. Податкова реформа – не пройшла. Легалізація азартних ігор – не пройшла. Легалізація видобутку бурштину – не пройшла. Реформа щодо реєстраторів розрахункових операцій (касових апаратів), яка сьогодні обговорюється, – не пройшла. Приватизація – зупинилася. Моє бажання вичистити всі ці тіньові потоки та чиїсь фінансові привілеї… Вирішили, що все це непотрібно.

Відбулася стабілізація, і тодішній українській владі цього було достатньо. Те, що зараз Україна повертається до тих самих реформ, – свідчить, що вони були потрібні. А може – це зараз вони на часі, а тоді – ще не були. Зрештою, це рішення тих, кого обрали депутатами Верховної Ради (восьмого скликання – ред.). Я не отримала їхньої підтримки. Але – дякую за підтримку українському суспільству.

– Зараз, коли частину з тих реформ, які ви задумали, оголошує нова влада, ви не думали повернутися до української політики? Продовжити свою роботу?

– Наразі я маю роботу: я ще не завершила процес реструктуризації боргів у Пуерто-Рико. Зараз цей процес рухається уперед. І я зобов’язана закінчити там справу, яку розпочала. Гадаю, що тут в Україні є молода команда, яка має бачення, має бажання працювати. Я з надією дивлюся на них і сподіваюся, що вони будуть успішними.Я дуже хочу повернутися до України, коли завершу свою нинішню роботу. В якому статусі я приїду назад: чи з інвестиціями, чи як новий член уряду? Побачимо, що покаже майбутнє.