2018 рік почався із викриття Діда Мороза і реадмісії Міхеїла Саакашвілі. Також протягом року журналісти Радіо Свобода висвітлювали нові деталі розслідування авіакатастрофи MH17 та подій під Іловайськом на сході України, дізнавалися про справжній український шрифт і дату закінчення правління Володимира Путіна в Росії. Підбиваємо підсумки року за матеріалами, які привернули найбільшу увагу наших читачів.
Поява Діда Мороза в розпал сталінських репресій
Новорічні традиції мають не таку довгу історію, як різдвяні, а в СРСР виникли в розпал репресій 1930-х років, розповідає співробітник Інституту національної пам’яті Сергій Рябенко.
«1937 рік – це період найбільших політичних репресій в Радянському Союзі, коли велася боротьба в тому числі і з церквою, тому радянській владі конче було необхідно якимось чином усунути чи спробувати мінімізувати вплив церкви, церковних традицій, пов’язаних зі святкуванням Різдва», – нагадує він.
В Україні зимові свята традиційно асоціюються зі Святим Миколаєм – свято на його честь відзначають 19 грудня. За радянських часів персонажа з очевидним релігійним підтекстом замінив «світський» Дід Мороз.
Як пояснює Рябенко, дід у довгій червоній (або синій) шубі з’явився після того, як 1935 року партійний діяч Павло Постишев запропонував створити нові радянські традиції святкування Нового року.
Про те, чи варто воювати з казковим персонажем родом з СРСР, співробітник ІНП розповів у інтерв’ю Радіо Свобода на початку 2018 року.
Більше про це: Дід Мороз був прикладом успішної радянської пропаганди для прикриття репресій – Рябенко
Київ – Варшава: чартер для Саакашвілі
Колишній президент Грузії, екс-голова Одеської обласної державної адміністрації Міхеїл Саакашвілі в лютому 2018 року залишив Україну. Не зі своєї волі: його затримали в київському ресторані й примусово доправили на борт літака.
Наприкінці липня 2017 року президент України Петро Порошенко підписав указ про припинення громадянства України Міхеїла Саакашвілі, за повідомленнями, через свідоме подання неправдивих відомостей при набутті українського громадянства.
У вересні 2017 року Саакашвілі разом із прихильниками перетнув українсько-польський кордон в Шегинях, не пройшовши прикордонного контролю.
12 лютого стало відомо, що військовослужбовці Державної прикордонної служби затримали політика і відправили його назад до Польщі. При цьому екстрадиції Саакашвілі вимагала влада і в його рідній Грузії.
Адвокат Саакашвілі Руслан Чорнолуцький повідомив, що його затримали «невідомі у військовій формі». Одразу після цієї інформації про свою непричетність заявили у Службі безпеки і Генеральній прокуратурі. За тим, як розвивалася ситуація навколо реадмісії політика, можна було стежити в Живому блозі Радіо Свобода.
Після повернення Саакашвілі до Польщі він осів у Нідерландах – його дружина має громадянство цієї країни. У квітні 2018 року він повідомив, що почав співпрацю з нідерландською Академією спікерів як лектор.
Чотири сценарії Путіна
18 березня 2018 року Володимир Путін вкотре виграв вибори президента Росії навесні 2018 року. Таким чином термін його правління подовжився щонайменше до 2024 року.
Результати виборів були очікувані. Ще до березня російський політик, президент загальноросійського громадського руху «Союз правих сил» Леонід Гозман у своїй статті для аналітичного центру Atlantic Council, яка потрапила до огляду преси Радіо Свобода, розмірковував над іншим питанням: що буде після 2024 року?
На думку Гозмана, у Путіна наприкінці поточного президентського терміну буде чотири варіанти:
- змінити Конституцію Росії, щоб мати змогу переобиратися більш ніж два рази поспіль
- «помінятися місцями» із кимось, як він зробив це 2008 року, коли президентом на один термін став Дмитро Медведєв
- дозволити проведення прозорих виборів
- знайти наступника і забезпечити йому перемогу
Кожен із цих варіантів мав слабкі місця: наприклад, в разі проведення чесних виборів, вважає Гозман, Володимир Путін не зможе гарантувати недоторканність для себе і свого оточення.
Автор доходить висновку, що Росія, можливо, «потребуватиме нової війни», хоча й сподівається в цьому помилитися.
Більше про це: Точні дати закінчення правління Путіна (світова преса)
MH17 і гонорар «диспетчера Карлоса»
Навесні 2017 року Радіо Свобода спільно з румунським медійним проектом Rise Project виявили нові деталі справи про збиття рейсу MH17 «Малайзійських авіаліній» влітку 2014 року в небі над Донбасом.
Літак збили в небі над Донбасом, внаслідок чого загинули всі 298 людей, які були на борту. Спільна слідча група під керівництвом Нідерландів дійшла висновку, що «Боїнг» був збитий з території, контрольованої російськими гібридними силами, а установка «Бук», із якої його збили, була доставлена туди з Росії.
Попри це, російська пропаганда активно поширювала версію, що у збитті цивільного літака винна Україна.
Читайте також: «#КиевСбилБоинг»: дослідження показало, як діяли проросійські тролі в Twitter
Однією зі складових цієї версії був «іспанський диспетчер», який нібито працював на летовищі «Бориспіль» і бачив, як «Боїнг» переслідували українські винищувачі.
Журналісти знайшли цю людину – виявилося, що його звати Хосе Карлос Барріос Санчес, а за кілька місяців до трагедії він з’явився в ефірі іспанської філії російського пропагандистського каналу RT. Тоді Санчес заявляв, що втік з України «через погрози від прихильників Євромайдану».
У своєму коментарі журналістам чоловік заявив, що отримав 48 тисяч доларів від росіян за роль «диспетчера Карлоса». Втім, доказів зв’язку Кремля з профілем @spainbuca у соцмережі Twitter він так і не надав.
Більше про це: Трагедія MH17: «іспанський диспетчер» стверджує, що отримав від росіян 48 тисяч доларів
Миротворці на Донбасі та «Кремлівська доповідь» у США
Наприкінці січня 2018 року Міністерство фінансів Сполучених Штатів оприлюднило так звану «Кремлівську доповідь»: перелік впливових високопосадовців і підприємців Росії, на які можуть бути в подальшому накладені санкції.
Хоча сам документ не передбачає санкційних обмежень, він міг завдати репутаційної шкоди своїм фігурантам і загалом свідчив про дедалі нижчу довіру до Росії з боку США.
Втім, окремі американські політики й економісти критикували доповідь і навіть заявляли, що її підмінили.
Читайте також: Що означає «Кремлівська доповідь» Сполучених Штатів?
Експерт з міжнародних відносин Максим Ялі припустив зв’язок між доповіддю і дискусією навколо введення миротворчого контингенту ООН на окупований Донбас.
Росія виступає за введення миротворців на лінію розмежування з окупованими територіями, тоді як Київ наполягає на тому, щоб розмістити миротворців у самій зоні конфлікту, з виходом на українсько-російський кордон.
«Вона («Кремлівська доповідь» – ред.) шокувала навіть тих експертів, які були залучені до складання цього списку – відрізняється докорінним чином те, що було опубліковано, від того, що мало бути опубліковано. Звичайно, там є засекречена частина. Проте це була, з моєї точки зору, певна поступка з боку американської адміністрації, і це свідчить, що все ж таки вони дотиснули Росію щодо миротворців», – сказав він навесні 2018 року.
Більше про це: Путін погодився на миротворчу місію в обмін на поступки в «Кремлівській доповіді» – Ялі
Втім, попри це припущення, протягом року питання миротворчої місії так і не було вирішене.
Лаврська пожежа: 300 років потому
У 1718 році у Києво-Печерській лаврі сталася пожежа, яка знищила архів і бібліотеку. Журналістки Марина Остапенко і Ірина Костенко обстоюють думку, що пожежа не була випадковою, а мала на меті переписати історію монастиря.
Поміж іншого, зазначають авторки, втрачені документи свідчили про незалежність Київської митрополії від Московського патріархату. Натомість українська церква підпорядковувалася напряму Константинополю, а митрополити мали титул «митрополитів всієї Русі».
Натомість у сучасній Лаврі портрет Петра Могили підписаний лише як «митрополит Київський».
Журналістки вказують на те, що Константинопольський патріарх Діонісій передав Київську митрополію Москві за хабар. І, хоча це призвело до втрати ним титулу патріарха, українська церква надовго втратила незалежність.
Більше про це: Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі (до 300-ліття великої лаврської пожежі)
Чорнобиль: «запрограмована» аварія
Після розсекречення архівів Служби безпеки України стало відомо більше не тільки про сталінські репресії, а й про аварію на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року. Частину документів, які стосуються цієї теми, внесли до реєстру ООН з питань освіти, науки й культури ЮНЕСКО.
Перший із цих документів датується 1973 роком і містить свідчення про порушення при будівництві електростанції, розповідає директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут. Серед таких проблем він називає неякісний бетон, неналежне виконання будівельних робіт, недбальство при спорудженні блоків.
Папери КДБ свідчать не лише про порушення в роботі ЧАЕС, а й про те, що керівництво Радянського Союзу про це знало і не вжило заходів, щоб вирішити проблеми.
В сукупності, вважає Когут, ці обставини робили неминучою аварію, яка спустошила місто Прип’ять і утворила 30-кілометрову зону відчуження навколо станції.
Як пояснює директор архіву, документи наразі доступні для ознайомлення, проте станом на червень 2018 року вони були наявні тільки мовою оригіналу – російською.
Більше про це: Розсекречені документи КДБ: аварія на ЧАЕС не була випадковою
«Іловайський котел»: вбивства hors de combat в доповіді ООН
У серпні 2018 року виповнилося чотири роки з днів «Іловайського котла». На початку місяця Управління верховного комісара ООН з прав людини оприлюднило доповідь про порушення прав людини та гуманітарного права під час боїв за Іловайськ.
Поміж іншого, доповідь містить відомості про вбивство українських солдатів та добровольців, коли вони були в статусі hors de combat, тобто позбавленими дієздатності.
Читайте також: «Там такі категорії катувань, що дорівнюють злочинам проти людяності» – режисер фільму про полонених на Донбасі
Це визначення поширюється на військових, які вже не можуть брати участь у бойових діях, зокрема поранених, хворих або затриманих. Закони війни надають їм певні привілеї, в тому числі право на гуманне поводження.
Попри це, згідно з доповіддю ООН, під час боїв під Іловайськом бойовики вбили кількох українських військових, коли ті були позбавлені дієздатності.
Крім того, УВКПЛ вказало на випадок насильницького зникнення неозброєного лікаря, доля якого залишилася невідомою, та катування і нелюдське поводження з полоненими українськими військовими і добровольцями.
Більше про це: Доповідь ООН: українських військових під Іловайськом вбивали, коли ті були позбавлені боєздатності
У пошуках втрачених літер
Українська писемність послуговується не українськими, а російськими літерами, впровадженими ще за часів Петра І, стверджує художник-каліграф Василь Чебаник.
Він присвятив дослідженню української абетки 27 років і розробив шрифт, який назвав «рутеною». За словами Чебаника, він базується на давньоруському скорописі.
Дослідник переконаний, що «українізація письма» не менш важлива, ніж створення контенту, який звучить українською.
«Вся біда в тому, що людина 90% інформації сприймає візуально. Мову ми чуємо, але що бачимо? Ви бачите українську мову? Насправді лише чуєте. Ця мова – для сліпих. Коли придивитися, то наша мова у «кокошнику», – пояснює він.
Більше про це: Українці користуються шрифтом Петра І, а треба своїм – каліграф Чебаник
Віктор Медведчук – син повстанця?
У 2017 році президент Росії Володимир Путін назвав свого кума Віктора Медведчука «українським націоналістом», а його батька – «активним діячем Організації українських націоналістів». Медведчук тоді заявив, що його батько дійсно постраждав «за свої переконання», як і він сам.
Втім, документи з архіву СБУ свідчать про те, що Володимир Медведчук не був активним учасником ОУН. Він дійсно був ув’язнений за звинуваченням у співпраці з підпільниками 1944 року, провів вісім років у таборах, а потім його відправили на заслання до Красноярського краю.
Медведчука звинуватили в антирадянській агітації, збройному повстанні і участі в контрреволюційній організації. Сам він визнав, що погодився стати членом ОУН, проте протягом усіх восьми років писав касаційні скарги з проханням переглянути свій вирок.
В одних зверненнях Медведчук стверджував, що спалював листівки ОУН, які йому доручали поширити, в інших – що навіть не знав про таку організацію.
При цьому вирок Медведчукові справді завадив його синам у кар’єрному плані. Віктор Медведчук не зміг стати слідчим і натомість став державним адвокатом для низки українських дисидентів (у тому числі для Василя Стуса, який помер у засланні). Його молодший брат Сергій згадував, що не зміг вступити до Комуністичної партії саме через батька.
Більше про це: Таємниця справи батька Медведчука: нацисти, ОУН, КДБ, ГПУ і Гарвард
