Конфлікт через Нагірний Кабарах не стихає, і особливо від нього страждають пересічні люди. Та попри атмосферу війни місцеве населення вражає своєю гостинністю та готовністю допомогти, розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода українська журналістка Катерина Іванченко, яка раніше висвітлювала війну на Донбасі і яка наразі працює зі столиці Карабаху – Степанакерту.
Читайте про те, як люди переживають війну, що населення думає про Росію, яка не прийшла на допомогу, і як бойові дії ускладнюють боротьбу з епідемією Covid-19.
– Розкажіть про атмосферу у Нагірному Карабасі.
– Мене вразило те, що під час військових дій ти можеш просто зупинити будь-яку машину, і водій тебе абсолютно безкоштовно підвезе. Тому що я порівнюю це з війною на Донбасі – як люди ставилися до війни там, і як вони ставляться тут, у Нагірному Карабасі – я була абсолютно вражена.
У Степанакерті гроші не мають вартості. Є два кафе, де безкоштовно годують журналістів і військових. Безкоштовно підвозять і відмовляються від грошей. Евакуація теж була безкоштовною. Кожен, хто міг допомогти, допомагав.
Вражало, наскільки люди гостинні
Коли ти приходиш додому до людей, або до бомбосховищ – вони постійно дають тобі у руки якийсь подарунок, або гранат, або хурму, бо зараз сезон. Вражало, наскільки люди гостинні.
– Як люди реагували на те, що ви з України?
– Коли я казала, що я з України, на деяких людей це справляло таке враження… Вони засуджували, що [президент України] Володимир Зеленський зустрічався з [турецьким президентом] Реджепом Ердоганом…
Кожна друга людина, з якою я спілкувалася, навчалася або жила в Україні
Але ці люди, вони мають дуже великий зв’язок з Україною. Бо хтось навчався в Україні, наприклад у Донецькому університеті, або у Запоріжжі. Кожна друга людина, з якою я спілкувалася, навчалася або жила в Україні. Вони згадують, як їм подобається Україна, як їм подобаються люди, це дуже великий зв’язок. Але вони обурені позицією України.
– Яка ситуація із продовольчим забезпеченням?
– Коли я у бомбосховищах розпитувала людей, вони казали, що все є і все добре. Але навіть омбудсмен Карабаху зазначав, що ситуацію можна називати гуманітарною катастрофою.
Не було молока, бо молокозавод перестав працювати. Каву люди п’ють зі згущеним молоком. Ринок працює і три магазини. Є кілька точок, які продають їжу, і те – вранці. Дві-три аптеки працюють, але в обмежений час.
Вибір у крамницях обмежений, можна придбати ковбасу або інколи сир і хліб. Це, в принципі, всі скромні продукти у наявності.
Коли приїжджаєш до Нагірного Карабаху, у тебе не працює мобільний інтернет. Працює «Карабах телеком» але інтернет був не дуже добрий, і, можна сказати, що його не було навіть до війни.
Коли відбуваються обстріли, світло вимикається по Степанакерту. В деяких готелях або бомбосховищах працюють генератори – лише таким чином люди можуть підзарядити телефони або подивитися новини.
– А як із медичною ситуацією?
– У Степанакерті зараз дуже високий рівень захворюваності на Covid-19. Коли йдуть обстріли, допомагати хворим людям дуже важко. Життя у бомбосховищах погіршує їхній стан. Сирість, несприятливі умови впливають на їхнє самопочуття.
Лікарі хворіли на Covid-19, але не відходили від столів, а продовжували оперувати
Я розмовляла з міністром охорони здоров’я Араратом Оганджаняном, він сказав, що всі лікарі хворіли на Covid-19, але не відходили від столів, а продовжували з температурою в 38-39° оперувати людей – треба було працювати.
Тестування на Covid-19 абсолютно безкоштовне як у Вірменії, так і у Степанакерті. З усієї вірусологічної лабораторії залишилася тільки завідуюча Лусіне Товмасян. І ця жінка тендітна ходить під час обстрілів і бере ПЦР-тести у людей із ознаками захворювання.
У дитячій лікарні розвернули мобільне інфекційне відділення для людей із важкою формою Covid-19. Спочатку їх відправляли до Єревану, але там також переповнені лікарні. Це дуже прикро, я не знаю, що буде з тими людьми. Зараз відбуваються постійні обстріли.
Буквально [кілька днів тому] снаряд із ракетної установи впав у тільки-но збудований [але ще не запущений] пологовий будинок дуже добре оснащеного Республіканського медичного центру. У шпиталі тоді перебували також хворі на коронавірус. Їх не можна просто взяти і транспортувати – вони прив’язані до апаратів кисню. Вони на другому поверсі цього шпиталю лежать. І коли прилетів снаряд, лікар, із яким я спілкувалася, сказав, що просто ліг поруч із ними і намагався їх заспокоїти.
– Чи бачили ви вірменські війська?
– Офіційно їх у Нагірному Карабасі немає. Вірменські війська розташовуються на своєму кордоні. Якщо приходять, то лише добровольці. Я бачила, як під час посилення обстрілів приїжджали машини з військовими.
– Чи доводилося вам бачити азербайджанські дрони?
–Я їх чула один раз. Але після повітряної тривоги краще спускатися у бомбосховище і перечекати там.
– Як часто людям доводиться все кидати й бігти до бомбосховищ?
– Перший тиждень [нашого перебування] було достатньо спокійно. А вже у середу-четвер постійно була сирена повітряної тривоги. Пересічні люди ухвалюють рішення самі. Я також бачила літніх чоловіків, які просто гуляють вулицею і не звертають на це уваги. Це також вражає. Бо люди, незважаючи на такий ризик, не намагаються захиститися.
Я бачила в цьому деякий фаталізм. Бо люди казали: ти не можеш захистити себе від снаряду. Це станеться або ні. Вони ставляться до цього, як до долі.
– Що місцеві думають про допомогу Туреччини Азербайджану?
– Є різні думки. Одна частина людей, з якими мені довелося спілкуватися, вони звертаються до релігійного аспекту і давнішньої війни з Азербайджаном.
Інша бачить війну – як війну з Туреччиною. Що це інтернаціональна війна, де присутні бійці «ІДІЛу», турецькі дрони й ізраїльські артилерійські установи. Тобто друга частина людей заявляє, що війна відбувається з Туреччиною, що це пантюркізм і бажання Ердогана захопити ще цю частину. Люди зневажливо ставляться до Алієва, що він – не його батько, і що він слабкий, і без Ердогана цієї війни взагалі б не було.
– Що кажуть про те, що Росія не прийшла на допомогу?
– Люди чекають на допомогу від Росії. Вони, звичайно, чекають на допомогу і звертаються до Володимира Путіна. Люди до мене зверталися, питали, чи можна нам зробити якусь заяву, щоб їх почув Путін, мовляв, він єдиний може допомогти всій ситуації. (МЗС Росії випустило заяву в зв'язку зі зверненням Пашиняна до Путіна. У ній сказано, що підтримка буде надана, якщо бойові дії почнуться безпосередньо на території Вірменії – авт.).
Наразі продовжується евакуація людей, вони виїжджають, багато хто не хочуть цього робити, хочуть залишитися.
(Ім’я журналістки було змінене на її прохання із міркувань безпеки)
