Рим – Папу Римського Франциска і надалі слід переконувати та більше працювати з подолання амбівалетної позиції Ватикану щодо російсько-української війни. Так вважає Борис Ґудзяк – митрополит Української греко-католицької церкви, голова архиєпархії у Філадельфії (США). Він був серед учасників Синоду єпископів УГКЦ , що завершився в Римі минулого тижня.
За підсумками церковного зібрання у розмові з Радіо Свобода відомий науковець та громадський діяч Ґудзяк поділився думками про:
- (не) можливість візиту Святішого отця до України,
- недоліки колишньої української дипломатії,
- підтримку українців з боку понтифіка та католиків у світі,
- про сміливість УГКЦ говорити з Франциском відверто,
- про відповідальність кожного на своєму місці в Україні та в діаспорі.
– Чи вдалося під час Синоду (3-13 вересня 2023 року) говорити про візит папи Франциска до України? Чи понтифік так само непохитний у своїх намірах, якщо відвідати країну-жертву, куди його запрошують, тоді слід поїхати і до країни-агресорки, де його не хочуть бачити?
– Про такі його міркування я не можу судити, бо не було підстав саме про це говорити. Папа Франциск дуже хотів передати Синодові єпископів УГКЦ, що він є з Україною.
Папа прилюдно як лідер понад мільярда католиків у світі 226 разів говорив про Україну
Він передав нам 226 своїх публічних висловів, тобто він прилюдно як лідер понад мільярда католиків у світі 226 разів говорив про Україну, її терпіння. Я не знаю, лідер якої країни так часто про це говорив.
Ми також свідомі, що католики у світі дуже відкрито поставилися до наших біженців у Польщі, Словаччині, також у США, де президент – католик, 30% палати представників – католики, 25% католиків у сенаті, а католики становлять 22 % населення у США.
Це дуже важливо, що папа говорить про Україну і там, де наше представництво немічне – Африка, Південня Америка.
Очевидно, ми думаємо, що його поїздка в Україну мала б позитивний ефект. Але понтифік вже казав, що не планує здійснювати візитів, окрім наступного – до Марселя у Франції (22-23 вересня). Та нам треба зосереджуватися на тому, де є наша проблема – це Путін і Росія.
– Власне, деякими виступами Святіший отець, свідомо чи ні, але заважає боротися з цією проблемою. Як ви гадаєте? Його слова беруть на озброєння католики-пацифісти та прибічники «партії капітуляції України». Папа ніби співчуває українцям, але практично не говорить про відважну націю, яка надвеликою ціною виборює своє існування.
– Так і є. Тому над цією двозначністю нам треба працювати. Дякуючи Богу, мільярд католиків нас підтримує, зокрема в країнах-сусідах, які реально допомагають Україні в обороні, економіці та гуманітарних питаннях.
– Тобто останні висловлювання понтифіка про російських імператорів, хай потім і з частковим виправдовуванням, на вашу думку, не дуже впливають на вірних католиків?
– Ні, ні. Звісно, папу Франциска ще треба переконувати (щоб краще розумів українське питання), всіх треба переконувати.
...є інформаційна боротьба. Росія використовує для цього неспівмірні ресурси
І нас також треба переконувати, зокрема, чи знаємо ми щось про страждання і терпіння в Судані, чи ми звернули дуже увагу на повінь у Лівії чи землетрус у Марокко. Що ми про це знаємо? Кожна людина живе у своєму контексті, у своїй культурі .
Але ще ніколи значна частина світу так не об’єднувалася довкола якоїсь країни, як ось щодо України. Звісно, зіграли роль сучасні ЗМІ, та ми не можемо зупинятися. Це є інформаційна боротьба. Росія використовує для цього неспівмірні ресурси. І вона це робила, коли ми спали. Згадаймо, що перед великим російським вторгненням Україна понад два роки не мала у Ватикані свого посла.
– Маєте на увазі серйозні прогалини з боку української держави щодо розвитку відносин зі Святим престолом часів незалежності?
– Думаю, це об’єктивний факт, можливо, ми не мали тих дипломатів.
...зустрічався з українськими дипломатами в Італії, то вони не були з Україною, вони на острові Капрі займалися своїм бізнесом
Пам’ятаю, як зустрічався з українськими дипломатами в Італії, то вони не були з Україною, вони на острові Капрі займалися своїм бізнесом, для них і народ, і українська мова були далекими.
Тож, відсутність посла у Ватикані це є сигнал, який для України тоді був неважливий.
– Як зробити папу Франциска справжнім амбасадором України у світі?
– Читайте його тексти. Деякі виступи є проблематичними, і папа сам це визнав. Але там, де немає українського голосу, де немає посла, де українці не попрацювали, то голос папи Римського звучить: Україна переслідувана, їй треба помагати, моліться за неї, має повернутися справедливість відповідно до міжнародного права.
– А голос української релігійної громади у світі та й діаспори загалом вважаєте нині достатньо потужним у цьому плані? Бо з України інколи лунають закиди, мовляв «мало працюють, щоб переконати Ватикан та інші держави».
– Завжди можна робити більше. Я народився в діаспорі і говорю з вами по-українськи, приїхав і працював в Українському католицькому університеті, який ставила на ноги діаспора, фінансувала діаспора, коли в Україні гроші розкрадали, коли владоможці розтерзували країну.
Не будемо тицяти один на одного пальцями, а робімо на своєму посту максимально, що можемо, і потім складаймо іспит совісті перед Всевишнім. Якщо хто має конструктивні поради, як можна це робити краще, я завжди готовий слухати.
– Незалежно від позиції Ватикану, протягом останніх півтора року УГКЦ продовжує гідно виконувати свою історичну роль у підтримці українського народу в боротьбі за свободу, а з іншого боку – демонструє вірність Святому престолу, який дуже критикують в Україні, та й Блаженніший Шевчук сміливо виступає щодо окремих скандальних заяв папи. Як це позначається на УГКЦ, її популярність зростає чи навпаки?
– Я надіюся, що розумні люди доброї волі не робитимуть висновків на підставі тієї чи іншої фрази якоїсь однієї особи, навіть якщо це папа Римський.
По-перше, візьмуть до уваги ті 226 виступів, а по-друге, просто реально слід оцінити, що робить УГКЦ.
Чому Український католицький університет став мрією студентів? Чому католицька соціальна доктрина, пунктами якої є солідарність, субсидіарність, тобто вирішувати на нижчому рівні питання загального добра, чому ці постулати стали частиною мантри цілого нашого народу?
Деякі ці принципи проповідували митрополити УГКЦ Андрій Шептицький (1865-1944) та Йосиф Сліпий (1892-1984) протягом XX століття.
Ми бачили, як корупція та олігархат нас послабив.
УГКЦ – церква, яка була з Україною і з українцями у найважчі часи. Вона не співпрацювала з комуністами
УГКЦ – не державна Церква, і не прагне нею бути. Вона старається дуже серйозно підходити до вишколу своїх священників, своїх вірних, вона старається цілісно втілювати соціальну доктрину і старається жити християнським життям.
Чи вона завжди це робить? Кожний судить сам.
Я не сумніваюся, що роль УГКЦ з допомоги відродженню українського народу буде тривати. Бо це церква, яка була з Україною і з українцями у найважчі часи. Вона не співпрацювала з комуністами. І сьогодні наша Церква має відвагу говорити правду в очі сильним світу цього.
