На Дніпропетровщині популяризують миколаївський декоративний розпис, або «миколаївку», як ще його називають за назвою села, звідки він походить (Миколаївка у Новомосковському районі). Миколаївка менш відома, ніж петриківка, але має унікальні риси: сім основних кольорів, темно-зелене тло, зображення квітів проти годинникової стрілки. У цій техніці розмальовували в основному дерев’яні вироби – скрині, а ще – мисники, лави, колиски, тарелі.
У радянські часи, коли основний акцент робили на петриківку, цей різновид розпису занепав. Тому сучасні майстри відроджують миколаївку, орієнтуючись на зразки минувшини, збережені місцевими жителями та музеями, і передають свої знання молодшому поколінню.
Як це відбувається зараз, чим цікавий розпис та де його можна побачити зараз – Радіо Свобода розповіла член Національної спілки майстрів народного мистецтва Анжела Лагода, яка перейняла мистецтво малювання миколаївки від батька.
Як все починалося?
Батько Анжели Лагоди Петро Журавель з Новомосковська був професійним художником і педагогом з 40-річним стажем. Мисткиня згадує: цікавість до миколаївського розпису прокинулася в її батька на початку 2000-их. Тоді він займався станковим живописом і водночас – декоративним розписом, притаманним рідному краєві.
Близько 20-ти років тому про цей майже повністю забутий розпис заговорили, каже Анжела. Її батько разом з художницями Надією Явір, Тамарою Кравченко та Світланою Непочатих взялися вивчати старі зразки – дерев’яні скрині – й намагатися відтворювати його елементи.
«Були роботи, були невеличкі виставочки. Роботи виставляли й у Петриківці, на фестивалі «Петриківський дивоцвіт», і на інших виставках, дарували ці роботи», – каже Анжела.
Років із десять тому, згадує Анжела, і вона, за першою освітою – економістка, захопилася живописом. Разом з батьком вони багато подорожували довколишніми місцями: на велосипедах і пішки – лісами, на невеликому гумовому човні – затоками річки Самари. Незмінними супутниками тата, пригадує мисткиня, були етюдник, олівець й акварельні фарби.
Тоді вона озвучила батькові свою мрію – навчитися миколаївського розпису. Це був 2014-ий рік.
Батько приніс мені всі матеріали – архівні, фото, зразки. І почав давати мені завданняАнжела Лагода
«Сказано – зроблено. Батько приніс мені всі матеріали – архівні, фото, зразки. І почав давати мені завдання. Я їх виконувала самостійно. Потім він перевіряв. Звичайно, було непросто, важкувато. І думка закрадалася: «Чи вийде в мене чи не вийде?». А він взагалі казав: «Ніколи не треба ставити таких питань, просто треба робити». Він був з гумором, оптиміст…», – розповідає Анжела Лагода.
Перша робота – скриня із ящика з-під набоїв
Першу свою серйозну роботу Анжела виконала разом з батьком 2016-ого. Тоді десятки українських митців брали участь у проєкті з перетворення військових речей та амуніції на артоб’єкти, який започаткував Павло Ротар.
Петрові Журавлю з донькою дістався величезний дерев’яний ящик з-під набоїв. Над ним довелося «почаклувати», щоб він став скринею.
«Ящик був розламаний, розбитий, пошкрябаний. Батько його відреставрував, переробив, приробив знизу коліщатка – аби його можна було рухати.
Виставка потрапила до Маріуполя на початку повномасштабної війни
Ми його проґрунтувли й розписали в стилі миколаївського розпису. Це не була автентична скриня. Так ми вирішили, так ми це собі бачили. Вийшла дуже цікава.
Ми відправили її в музей. Там уже були роботи близько 200 майстрів. Ця виставка кілька разів проїхала Україною, була й у Дніпрі. Наскільки мені відомо, на жаль, ця виставка потрапила до Маріуполя на початку повномасштабної війни і навряд чи вона вціліла», – каже майстриня.
Перші майстер-класи й мурали в Миколаївці
Зі тієї «скрині», розписаної разом з батьком, розпочався Анжелин активний творчий шлях. 2018 року вона вже брала участь як у регіональних, так і у всеукраїнських і міжнародних виставках, конкурсах, артфестивалях.
Частину робіт залишала в музеях, де проводили ці заходи. Тоді ж розпочала експерименти з поверхнями для розпису. Замість дерева, яке для «миколаївки» вважається традиційним, малювала на папері, тканині.
«Ми їздили на всеукраїнські фестивалі – й на Біле озеро, і в Канів, і в Чигирин. Розписували і одяг, і аксесуари – аби популяризувати, аби показати, що розпис можна застосувати по-різному. А ще був суто практичний момент. Коли ми поїздили по фестивалях – пересадки, автобуси, потяги – ми зрозуміли, що возити з собою дерево дуже важко», – пояснює майстриня.
Запам’ятався і перший майстер-клас, який вона разом з колегою Мариною Головко провела в Миколаївці, звідки власне й походить розпис. Тоді на нього зібралися десятки зацікавлених людей – як дітей, так і дорослих.
«Це було в місцевому клубі. Були канікули, тому запланували зібрати дітей. Думали, буде 20-25 дітей. Приїжджаю туди, а мені кажуть: буде 45 людей – і дорослі, й діти, бо багато зацікавлених. Величезна зала, постягували столи, звідки було можна знайти, розсілися, така була цікавість! Така була зустріч! І після цього зав’язалася творча дружба. Почали спілкуватися, працювати», – каже художниця.
Наступний великий захід, пов’язаний з розписом, також провели у Миколаївці. При в’їзді до села є довгі бетонні паркани елеватора. Їх вирішили перетворити на мурали. Малювали, дотримуючись традицій, – ніби розписували скриню. До акції долучалися й жителі села, й учні художниць.
«Скриня просто стояла й облазила!»
Зараз на Новомосковщині діє шестеро майстрів, які, так само як і Анжела Лагода, популяризують миколаївський розпис. Разом з тим вони займаються його вивченням, відшукуючи вцілілі артефакти. Художниця каже: кілька скринь вони разом з колегами знайшли абсолютно випадково.
Сіни без вікон, без дверей, заросло. І в цих сінях стоїть скриня! Музейний експонат!Анжела Лагода
«Ми знаходили скрині з розписом навіть у покинутих будинках. Нам підказали, де подивитися. Зайшли в одну хату в тій частині Миколаївки, де покинуті хати, – сіни без вікон, без дверей, заросло. І в цих сінях стоїть скриня! Музейний експонат! Ні людей, нікого, вітер виє.
І вона така стоїть! Ми її витерли, вимили. Привезли цю скриню до музею в Миколаївці. Потім ще в однієї жіночки знайшли – давня скриня стояла в сараї, в ній колись зберігали зерно. Скриня просто стояла й облазила! Вона, бідна, така вже була – і малюнку не видно. І цю скриню передали в музей. Потім люди, коли почали це бачити, казали: так і в мене є!. «А в мене була, але згоріла». «І в мене». І навіть з інших сіл люди також почали впізнавати ці скрині», – каже Анжела.
Подивитися давні скрині з миколаївським розписом можна в музейній кімнаті, яка діє в самій Миколаївці. Є кілька взірців і в Музеї спротиву Голодомору, що в Дніпрі. Є в кого й перейняти ази самого розпису, каже Анжела Лагода.
У Миколаївці діє майстерня, де навчають дорослих і дітей, у Губинисі – гурток для дітей, який веде її колега Ганна Бирса. Та й сама Анжела показує розпис на уроках у приватному дитячому творчому клубі та в ліцеї, де вона працює вчителем мистецтв.
Чим вирізняється розпис: тло, кольори, семантика
Миколаївський розпис має свої особливості. Зокрема, він виконується на зеленому, рідше – охристому, іноді – на білому тлі.
Відтінки зеленого, які беруть для тла, – різні: і теплі, і холодніАнжела Лагода
«Відтінки зеленого, які беруть для тла, – різні: і теплі, і холодні. Я спеціально уточнювала це питання у майстрині Надії Явір, коли вона була жива, її вже рік як немає з нами. Вона говорила, що всі, але – не беріть смарагдовий. Трішки пізніше почали малювати на жовтому – охристому, золотавому тлі. Це вже більш сучасні скрині. Оскільки прикрашати людям у хаті мало було чого, було обмаль речей, то оздоблювали стіни й печі, а вони були білого кольору. Тому зараз ми деякі роботи робимо й на білому. Це допустимо», – каже Анжела.
Кольорова гама, яка використовується в миколаївці, дуже відкрита: червоний, жовтий, синій, блакитний, рожевий і дуже цікавий відтінок червоного – краплаковий.
Наносять малюнок шарами: по 4-5 шарів для кожної квіточки, тоді це дає певний ефект, пояснює художниця.
Краплак – це коли до холодного червоного трошечки додати холодного синього, виходить не фіолетовий і не коричневий, – а як вишняАнжела Лагода
«Краплак – це коли до холодного червоного трошечки додати холодного синього, виходить не фіолетовий і не коричневий, – а як вишня. Але – не буряк. Зображення наносилося в декілька ярусів. Квіточка могла мати п’ять шарів! Не менше.
І тоді нижній колір просвічувався через верхні кольори. Малюнок плаский, як в іконопису, але коли світло потрапляє на нього, квіточка починає грати, оживає. Це дуже цікавий ефект!», – дідиться секретами мисткиня.
Масивний малюнок, веде далі вона, прикрашали маленьким крапочками, це створювало враження ажурності. У центрі кожної квітки білий або блакитний елемент – «око», каже художниця. У кожного майстра це «вічко» було своїм, особливим. Також миколаївці притаманний так званий рваний мазок. Ним малюють пелюстки квітів та інші елементи.
Рваний мазок батько та інші майстри відтворювали по давніх, готових роботахАнжела Лагода
«Пласким пензликом з фарбою спершу натискають на поверхню, а потім плавно й упевнено відривають. І тоді від щіточки залишалися такі дрібні мазочки, це дуже ефектно виглядало. Рваний мазок батько та інші майстри відтворювали по давніх, готових роботах. Живих майстрів, на жаль, не було», – розкриває секрет майстриня.
Щодо семантики взорів, то вона дуже схожа на ту, яка притаманна українським вишитим рушникам. Головний елемент – дерево життя, каже Анжела Лагода. Квіти малювали – ті, які бачили навколо себе.
Малювалися переважно ті квіти, які росли у нас. Це мальви, ружі, шипшина, півонії, макАнжела Лагода
«Дерево життя, яке символізує три світи – предків, сучасне і майбутнє. Лиштва, яка уточнює малюнок, – хвилька, вона символізує водичку. Крапочки – зернятка, які мають прорости. Пуп’янки – це діти. Квіточка навпіл ділилася – світла й темна частини. Це робилося і для об’єму, і як символ – світло й темрява.
Нашій місцевості була притаманна квіткова геометрія. Малювалися переважно ті квіти, які росли у нас. Це мальви, ружі, шипшина, півонії, мак – причому не квітка, а вже маківка, а також – виноград і редисочки.
Цей розпис – більше для меблів. Він монументальний, крупненький, масивний. І ним прикрашали відповідні по масі, «солідні» речі – печі, лави, дитячі люльки, мисники, тарелі», – розказує майстриня.
Популяризація розпису
2021 року миколаївський розпис внесли до списку явищ нематеріальної культурної спадщини Дніпропетровської області. Це дає надію – те, що відроджував її батько, вже не буде втрачено, каже Анжела Лагода.
А скільки таких розписів в Україні, у яких немає послідовників, і вони втрачені, мертвіАнжела Лагода
«Популяризуємо на всіх рівнях. Виставки, майстер-класи, семінари – ось нещодавно проводили в музеї та бібліотеці… Ми зайнялися миколаївським розписом – і тепер про нього знають. Це наш спадок, це наш скарб!
А скільки таких розписів в Україні, у яких немає послідовників, і вони втрачені, мертві і про них уже, можливо, ніхто ніколи не згадає», – вважає вона.
Під час війни творчість, як ніколи, рятує від зневіри, допомагає долати стрес, захищає від морального виснаження, впевнена художниця.
«Чимало моїх колег втратили «почуття кольору», перестали малювати. Я не можу собі це дозволити. Бо що тоді? Якщо не декоративний розпис – то я займалася малюнком, відпрацьовувала. Так робив і мій батько»
