Цей текст – продовження попереднього матеріалу про українські протимінні кораблі класу Sandown, які Британія передала Україні трохи більше трьох років тому. Зараз «Чернігів» і «Черкаси» – такі назви колишні британські катери отримали у складі ВМС України, знаходяться у місті Портсмут, на півдні Великої Британії. Що заважає їм увійти в Чорне море, як вони шукають міни та як українські моряки воювали з Росією у морі в 2022-му – читайте у матеріалі проєкту Радіо Свобода Донбас Реалії.
Першу частину репортажу можна прочитати тут.
Кілька військових в ангарі стали довкола яскраво-помаранчевого видовженого об’єкта – в руках у них викрутки, продовгуваті трубки і інші предмети, призначення яких з першого погляду зрозуміти важко. Руслан, не відволікаючись від робочого процесу, пояснює, чим зайнятий із іншими членами команди.
«Шукаємо міни»
Це – підводний апарат, яким ми шукаємо міниРуслан
«Зараз ми готуємося до протимінних операцій. Це – підводний апарат, яким ми шукаємо міни. Він називається SeaFox. У нас є декілька етапів його підготовки. Перший етап – це неповна бойова готовність. Перед заходом в протимінний район ми повинні його підготувати до роботи. Щоб коли ми вже зайдемо в район, щоб було [витрачено] менше часу, щоб спустити цей підводний апарат», – пояснює член екіпажу протимінного корабля «Черкаси».
«Люди, які займаються з безпілотними апаратами – вони їздили в Бельгію, дуже багато на симуляторах працювали. І для нас це було таке… трошки дике, бо ми ще не розуміли цього всього. Для них [підводні дрони] – це вже нормально. Вони перейшли на якісь більш нові системи, десь ще ці використовують, а для нас це все нове було. Але знову ж таки це було цікаво. І зараз воно залишається цікавим. Реально працювати з обладнанням, яке працює, новітнє – проявляється інтерес, люди хочуть це робити. Навчатися, удосконалювати свої знання», – додає моряк Олександр з «Чернігова».
Екіпаж працює цілодобовоАнатолій
Ці морські дрони SeaFox працюють у парі із сонаром, який є на борту корабля – він сканує підводний простір на підозрілі об’єкти – і тоді за необхідності вже спускають морський дрон. Із сонаром на борту «Черкас» працює Володимир – це вже далеко не перша його професія на флоті.
«Я спочатку на [фрегаті «Гетьман] Сагайдачний» був торпедистом. Потім діловодом, потім хіміком. Тут – в боцманській команді і працюю з сонаром. Флот дає можливості», – сміється моряк.
Заміряємо воду, солоність, температуру. Виходимо, спускаємо сонар і йдемо по мінному районуВолодимир
Він коротко пояснює увесь процес підготовки до пошуку мін – спочатку треба підготувати сонар:
«Вимірюється солоність води, її температура. Тому що хвилі, які сонар випромінює, вони в різній температурі і солоності води по-різному відлунюються, повертаються назад. Ми це все робимо: заміряємо воду, солоність, температуру. Виходимо, спускаємо сонар і йдемо по мінному району. Шукаємо міни. Коли знаходимо якийсь контакт – ми ставимо маркування, що це, можливо, міна – запускаємо помаранчевий SeaFox, який зараз готуємо. Там є камера – якщо це дійсно міна, то ми запускаємо чорний SeaFox [із зарядом вибухівки] і знищуємо її».
«Для того, щоб виконувати пошук мін на цьому кораблі і на кораблях схожого типу, екіпаж працює цілодобово, заходячи в район для пошуку і стоячи в режимі 6 годин через 6 годин. Вони безперервно виконують пошук мін в районі. Тобто це реально важка робота. Дуже така кропітка. Не супердинамічна, я сказав би, але вона треба», – пояснює офіцер ВМС з корабля «Черкаси» Анатолій.
«Крім водолаза, цього ніхто не зробить»
На кораблі є і водолази – на час цього виходу в море вони були в іншій європейській країні на навчаннях. Військові моряки кажуть – часом швидше, ефективніше і дешевше відправити саме водолазів. І взагалі від них, попри всі технології, не вийде відмовитися.
Водолазів відправляють, щоб розвідати дно. Буває, дрон заплутується в сітках. Треба вивільнитиАнатолій
«Водолазів відправляють для того, щоб розвідати дно. Вони дають інформацію щодо видимості під водою, щодо типу дна – це дуже впливає, коли ставлять міни. Вони можуть зариватися в мул. Або буває таке, що дрон просто заплутується в сітках якихось. І треба його вивільнити, а, крім водолаза, цього ніхто не зробить, на жаль», – каже Анатолій.
«Комплексна історія»
Влітку в 2021 році Україна і Сполучене Королівство уклали угоду – Британія виділяє пільговий кредит і за ці гроші – понад мільярд фунтів – допомагає розвивати український флот. Серед планів була побудова українських військово-морських баз, побудова ракетних катерів, а також два шукачі мін, які зараз носять назви «Чернігів» і «Черкаси».
Вже після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну ВМС отримав два подібних шукачі від Нідерландів і ще один має отримати від Бельгії. Тобто флот тих кораблів, які шукають міни, буде в України доволі відчутним. Протимінні кораблі дещо відрізняються від тральщиків, які також знімають міни у морі, пояснює Анатолій:
«Тральщики заходять в район фізично, самі підрізають міни, якщо це якірні міни. А шукачі мін – вони заходять в район і знаходяться трохи далі від мін. Вони їх бачать своїм сенсором, тобто гідроакустичною станцією. І фундаментальна різниця в тому, що тральщик може пройти над міною, і він не знає, що він над нею, а протимінний корабель буде завжди бачити. У нього більша ситуаційна обізнаність в цьому плані. Він безпечніший в цьому плані. Мабуть, в цьому основна різниця між ними».
«Це ж комплексна історія. Насправді один корабель на морі нічого не вартий. Корабель завжди функціонує в системі – системі Військово-морських сил. Загалом у Військово-морських силах мають кораблі бути усіх класів. Тому що ворог завжди буде діяти нелінійно. І використовувати максимальну кількість сил та засобів, і можливостей для того, аби знищити вас. Тому – оскільки загроз багато – багато й різних кораблів треба», – додає командир протимінного корабля «Черкаси» Володимир.
«Ключове на кораблі»
Навіть перебуваючи у Сполученому Королівстві, українських моряків не обійшла основна проблема Сил оборони України – нестача людей.
Корабель, на якому я служив до цього, загинув. Це сталось 3 березня [2022 року]. Це був патрульний катер «Слов’янськ»Анатолій
«У нас є якийсь поточний некомплект, бо корабель – це така штука, що ти – і пожежник, і кухар, ти займаєшся зброєю і підіймаєш якір, і займаєшся пошуком мін, і обслуговуєш дрони, і багато-багато чого. Тому, власне, люди – це, мабуть, ключове, що треба на кораблі. Бо без цього корабель нікуди не піде», – ділиться Анатолій.
«Страшний досвід»
Значна частина екіпажів кораблів у 2022 році воювали із Росією на морі, попри те, що перевага у противника там була тотальна.
«Чесно – це був страшний досвід. Тобто страшний, тому що ти багато годин, я б навіть сказав, багато днів постійно перебуваєш у стресі – тобі страшно. Просто всім страшно. Це об’єктивно. Тим паче, що виконання завдань було і в морі, і поблизу вже окупованої території, оскільки на півдні війська ворога швидко просунулися, то ми виконували завдання і поблизу цих територій», – розповідає про ті завдання Володимир.
«Хоч і в меншості, але одне діло – зупинити ворога на морі – це складно, це було дуже важко. А інше діло – вже розбиратися з тими наслідками, які могли бути. Насамперед – це висадка десанту. Якщо б висадився десант, якщо б він закріпився – події могли б розгортатися геть іншим чином. Тому якби мені особисто тоді не було не по собі, але був сенс це робити. Бо по-іншому ніяк», – підсумовує він.
«Корабель, на якому я служив до цього, загинув. Це сталось 3 березня [2022 року]. Це був патрульний катер «Слов’янськ». На жаль, командир в той час змінився з вахти, пішов до себе в каюту. І після вибуху я його ніколи вже не бачив. Дуже прикро за всіх хлопців, яких ми втратили. Я вважаю їх великими професіоналами своєї справи. І дуже прикро, що війна забирає найкращих», – розповідає про втрату катера і побратимів Анатолій.
Офіцер до того служив на «Слов’янську» під командуванням Даміра Ауліна. Наприкінці 2021 року журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» говорили із ним на борту втраченого катера. Тоді він казав, що його мрія незмінна – командувати трьома кораблями або катерами:
«Як мінімум. Два вже є, чекаємо на третій. Надіюсь, що це буде ракетний катер. Це близько мені по духу».
Офіційно Дамір Аулін вважається зниклим безвісти, як і більша частина команди. Після ракетного удару врятувати вдалося вісьмох моряків із дев’ятнадцяти. Анатолій розповідає, що тоді сталося:
«Ми виконували завдання за призначенням. І в певний час в нас залетіла ракета. Корабель швидко набрав води в корпус. Екіпаж почав евакуюватися, тому що перебувати на борту корабля було неможливо через дим і швидке надходження води. Тобто реально боротися за те, щоб він залишився на плаву, було нереально через обсяги надходження води. Екіпаж почав евакуюватися на воду.
Ми випустили ракету з ПЗРК по ньому – я не знаю, збили – не збили. Ураження було, був якийсь вибухВолодимир
На щастя, відкрились рятувальні плоти, які були там, і вони не були пошкоджені. Особовий склад завантажився у них, евакуювали поранених, і після цього нас підібрали дружні сили. Це був «Кентавр» (десантно-штурмовий катер ВМС – ред.), який прийшов до нас і евакуював всіх хлопців. Причому дуже-дуже за швидкий час, що мене персонально дуже здивувало. Тому що нас дрейфувало на Тендерівську косу, і ми нічого не могли з цим робити. Просто плот несе і все. Вони нас підібрали, відвезли, ми швидко відновились. І після цього стали в стрій назад».
Для теперішнього командира «Черкас» Володимира кілька завдань у Чорному морі в 2022 році теж могли завершитися трагічно.
«Був момент з нальотом літака. Ми вантажили міни і прилетіли літаки. Дві «сушки» прилетіли. Вони відбомбилися по складу мін і пішли на другий захід, а ми почали відходити від причалу. Так вийшло, що ми вже закінчили цей процес і почали відходити від причалу. Вони – коли скинули бомби – побачили нас. Одна «сушка» розвернулася, оскільки в неї не було озброєння на борту, окрім гармати, то вона почала стріляти з гармати.
Ясно, не влучила, але це був доволі такий цікавий досвід. Ми випустили ракету з ПЗРК по ньому – я не знаю, збили – не збили. Кажуть, що підбили. Пошкодили. Ураження було, був якийсь вибух. Не готовий сказати, чим все закінчилося.
Це один з епізодів, але найцікавіший був – коли ми зустрілися із фрегатом військово-морського флоту [РФ] – чи то «[Адмірал] Макаров», чи «[Адмірал] Ессен» – я вже, чесно, забуваю. Час стирає ці спогади. Чесно – все в трансі. Ми виконували завдання з постановки мін. Нам доповідають з берега, кажуть: за вами – ціль. Рухається до вас. Велика швидкість. Працює радіолокаційна станція.
Нам одразу сказали, що це не цивільне судно йде. Швидкість велика. Було ухвалене рішення йти швидше і ближче до берега. Ми не встигли так швидко відійти, як би нам хотілося. Вони нас наздогнали, але не так близько, щоб гарантовано нас знищити. І вони почали працювати корабельною артилерією по нас… Фантастичний спогад просто.
Було рішення зберегти екіпаж, наскільки це могло бути можливо, фізично разомАнатолій
Загалом випустили вони декілька десятків снарядів – влучань не було. Так, було все поруч, було близько, але не влучили. Вони запускали ще декілька ракет – я так розумію, що це були зенітні керовані ракети – вони навіть не полетіли в нашу сторону. Полетіли в сторону берега і вибухнули десь на березі. Після цього наша батарея «Градів» чи якась кількість «Градів» відкрила вогонь по цьому фрегату – і відігнали. Той фрегат пішов в море відкрите».
Анатолій каже, що йому і його побратимам зі «Слов’янська» було непросто одразу повернутися у море:
«Важко взагалі уявити собі, що ти повернешся на корабель. Просто проблема в тому, що корабель – це така штука, що якщо, не дай Боже, в нього влучило і влучило сильно, що ти не можеш його відновити, то ти залишаєшся в великому синьому морі – навколо тебе просто одна вода. Якщо людина отримала поранення, наприклад, то я мало собі уявляю можливість цієї людини прямо повноцінно, самостійно надати собі допомогу і просто виплисти на берег хоча б.
Тому що берег може бути в десятках кілометрів від місця. Тому важкувато було, так я думаю. Але якось з часом воно... З часом легше. Всі люди, які вціліли на той час, вони пішли на «Сендауни». Було рішення зберегти екіпаж, наскільки це могло бути можливо, фізично разом. Тому ми всі разом, скільки нас залишилось, пішли на «Сендауни», розподілилися між двома кораблями і продовжили службу вже на цих кораблях.
Якби сказали: все, повертаємося додому – ніхто б не боявся нічогоОлександр
Я хочу сказати, що такий хід допоміг дуже сильно, тому що якщо б нас розділили, мабуть, було б важче ментально відновитись. Тобто за рахунок того, що ми були разом цей час весь, то я розумію, що людям було трошки легше... Вони пройшли через одну і ту саму ситуацію, розуміють одне одного. Якщо б їх розділили, мабуть, було б не так. І було б важче. Я думаю, що це був дуже розумний хід», – розмірковує офіцер.
Українські моряки перебувають у Сполученому королівстві вже доволі давно – понад 3 роки. І наразі не надто зрозуміло, коли вони зможуть повернутися в Україну. Хоча самі військові у своїх думках і прагненнях одностайні.
«Такі складні часи, і ти коли не перебуваєш… Перебуваєш за межами [України] – ти хвилюєшся, чи правильно все робиться. Дружина вдома чекає – вона також служить. Так що самі розумієте. Я знаю одне точно, що ми не можемо пройти морські протоки Босфор і Дарданелли через позицію Туреччини в плані дотримання Конвенції Монтре», – каже командир «Черкас» Володимир.
Конвенція Монтре регулює морський рух між Чорним та Середземним морями через Босфор і Дарданелли. Там йдеться про те, що військові кораблі держав у стані війни не можуть проходити через ці протоки, крім випадків повернення на свою базу. Рішення щодо проходу ухвалює виключно Туреччина. Олександр з «Чернігова» сподівається, що повернення в Україну таки відбудеться:
«Ми, звичайно ж, всі уже чекаємо цього. Тому що коли ми їхали – ми не знали, на скільки ми тут. У нас були терміни, ми думали, що ми повернемося одразу. Тобто тоді ще ніхто не задумувався про Конвенцію Монтре, про те, що нам не можна перейти Босфор. Тоді якось мало хто про це думав. Багато хто й не знав взагалі.
І коли ми вже потрапили сюди, коли уже прийняли кораблі – більшість дізналася, що ми не можемо повернутися в Чорне море, додому. І весь особовий склад – ми розуміємо небезпеку, але скажу так, якби сказали: все, повертаємося додому – ніхто б не боявся нічого там. Ми розуміємо, що це дуже великий шлях, на якому може трапитися дуже багато кораблів нашого сусіда, але все ж, всі хочуть повернутися додому».
Туреччина не дозволяє проходити через Босфор військовим кораблям Росії чи України, посилаючись на Конвенцію про протоки Монтре.
Форум