За винятком розчищеного в липні вузького фарватеру під «зерновий коридор» акваторія Чорного моря залишається замінованою. Вже 7 місяців – стільки, скільки триває повномасштабна російсько-українська війна. Як вважають експерти, з часом неодмінно постане питання про операцію з розмінування моря. Цивільне судноплавство необхідно буде відновлювати – якщо не в довоєнних, то принаймні більших, ніж нині, обсягах. Швидше за все, подібна гуманітарна місія буде міжнародною – здійснити її самотужки Україні навряд чи по силах, зауважують фахівці.
На одній з марок нової благодійної серії «Пес Патрон» дизайнер-ілюстратор Олександр Нікітюк зобразив, як сидячи на березі пес-сапер ловить вудкою рогату морську міну на узбережжі Одеси.
Насправді певна стилізація: морські вибухонебезпечні боєприпаси відрізняються не тільки зовнішнім виглядом, а й типом застосування.
Контактні (або якірні) утримуються на завданих глибинах якорями. Підрив стається, коли корпус корабля її торкається. Детонатор неконтактних (донних, якірних) реагує на фізичне поле корабля, магнітне або акустичне. Плаваючі міни дрейфують за течією, утримуючись на заданій глибині спеціальними пристроями, пояснює з посиланням на представника Військово-морських сил ЗСУ інформаційне агентство Міноборони «Армія Inform». Офіцер повідомив, що більшість виявлених біля узбережжя Одещини «ворожих мін» становили саме зірвані штормами з якорів і винесені на мілководдя.
Про знешкодження чергової такої міни Сили оборони півдня України звітували 8 вересня.
Зброя військово-економічного тиску
Для мінування морських шляхів у Чорному морі РФ використовувала боєприпаси, захоплені з військових складів під час окупації Криму 8 років тому. «Відтак Росія вдається до провокацій та дискредитації України перед міжнародними партнерами», – наголошувало в заяві від 29 березня Міністерство закордонних справ України. Тими днями декілька дрейфуючих мін виявили поблизу чорноморського узбережжя Туреччини, а також Румунії.
Тоді МЗС України підкреслило: «Свідоме використання Росією дрейфуючих морських мін перетворює їх на де-факто зброю невибіркової дії, яка загрожує, перш за все, цивільному судноплавству та людському життю на морі у всій акваторії не тільки Чорного моря та Азовського морів, а й Керченської та Чорноморських проток».
Ще до повномасштабного вторгнення РФ в Україну українські експерти попереджали, що мінна війна на морі залишається ефективною, оскільки з невеликими витратами дозволяє вирішувати наступальні та оборонні завдання.
Мінна зброя – інструмент психологічного впливу на держави поза збройним конфліктом, котрі відтак не можуть бути впевнені в безпеці проходу своїх цивільних суден, а також засіб військово-економічного тиску безпосередньо на противника. Про це в матеріалі «Мінна загроза на морі» в 2020 році писало видання Defence Express. Автор статті нагадував факт, як під час підготовки до операції «Буря в пустелі» на виставлених Іраком у Перській затоці морських мінах підірвалися американські військові кораблі «Тріполі» та «Принстон».
Як технічно може допомогти Захід?
Щороку на багатонаціональних військових навчаннях серії «Сі Бриз» (цього літа через російсько-українську війну вони не відбулися – ред.) увагу незмінно привертали невеликі вправні роботи-сапери. Торік в Одесу їх привозили та демонстрували військові водолази Польщі.
Країни з виходом до Балтійського моря – найбільш забрудненого нерозірваними мінами з Другої світової, мають, відповідно, й серйозний досвід з морського розмінування. Або «тралення», як його називають військові моряки. Із 1998 року в територіальних водах Естонії, Латвії, Литви проходять навчання «Open Spirit» з пошуку, картографування, знешкодження морських мін. Чимало боєприпасів вдалося ліквідувати за цей час, але десятки тисяч Балтика досі приховує, зазначається в репортажі на новинному порталі Естонії ERR про перебіг навчань торік.
Шість підводних дронів для очищення морської акваторії від вибухонебезпечних предметів готова передати Україні Велика Британія. Про це наприкінці серпня повідомило Міністерство оборони Сполученого королівства. Три автономні апарати – зі складу британського королівського флоту, іще три британці збираються придбати у виробника. Дрони працюють на невеликих, до 100 метрів, глибинах, виявляють й ідентифікують міну.
«Це життєво важливе обладнання, а також підготовка українських військових моряків допоможуть Україні зробити свої води безпечними, підтримають Збройні сили України у їхньому прагненні захистити свою берегову лінію та порти», – зазначив міністр оборони Великої Британії Бен Воллес (в новому уряді Ліз Трасс він зберіг свою посаду – ред.).
Також передачу Великою Британією Україні двох протимінних кораблів (так званих тральщиків) анонсував український посол Вадим Пристайко. Вперше про ці кораблі класу Sandown Mininehunter стало відомо рік тому, коли на борту есмінця HMS Defender в порту Одеси представники оборонних відомств двох держав підписали «Меморандум про реалізацію проєктів морського партнерства між консорціумом промисловості Сполученого Королівства та Військово-морськими силами України».
Станом на початок масштабної війни Україна в складі Військово-морських сил мала лише один протимінний корабель – рейдовий тральщик «Генічеськ».
«Незважаючи на 20-річний вік, мінні мисливці типу Sandown мають одні з найкращих у світі гідроакустичні комплекси. Вони здатні на відстані до кілометра виявити та ідентифікувати предмет розміром із футбольний м’яч. Мають на озброєнні автоматизовані протимінні комплекси Seafox, котрі називають «протимінним Javelin» через дію за принципом «вистрілив і забув», – розповів Радіо Свобода військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив-Південь» Олександр Коваленко.
Певною мірою навіть краще, що британські тральщики не прийшли до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, вважає військовий експерт. Тоді агресор обрав би їх військовою ціллю для ракетних ударів. «Після завершення війни ці кораблі зможуть значно прискорити процес розмінування нашої виключної економічної зони в Чорному та Азовському морях», – каже Коваленко.
Спочатку – безпека. Потім – розмінування
В перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну важливий політико-правовий крок зробила Туреччина. Як держава, що контролює чорноморські протоки фактично й юридично, вона закрила Босфор і Дарданелли. З-поміж іншого, це означає, що доступ до Чорного моря військових кораблів нечорноморських держав обмежений Конвенцією Монтре.
«В операції з морського розмінування Україні варто передусім розраховувати на сили чорноморських держав альянсу – Румунії, Болгарії, Туреччини», – зауважив Радіо Свобода юрист-міжнародник, керівник проєкту «Нотатки Атлантиста» Олександр Калініченко:
– Україна має запропонувати їм спільну військово-морську операцію з розмінування Чорного моря. З цією ж метою варто було би спрямувати до нас зведену протимінну групу альянсу (так звану SNMCMG2 – ред.). Для цього потрібне політичне рішення, що гармонізоване з чорноморськими країнами НАТО, і насамперед Туреччиною, з огляду на Конвенцію Монтре.
Перша і Друга постійні військово-морські протимінні групи (Standing NATO Mine Countermeasures Group – SNMCMG) діють в складі морських сил реагування НАТО на ротаційній основі, у кожної – своя територіальна зона відповідальності. До складу SNMCMG2 нині входять турецький, британський, німецький, бельгійський тральщики. Двічі на рік Морське командування НАТО проводить навчання з протимінної оборони Dynamic Move. Чергові за участі 14 держав якраз закінчились днями на військово-морській базі в Італії.
У Чорне море востаннє перед великою війною кораблі цієї групи заходили торік у вересні. Перед тим, зокрема, в порту Одеси тральщики груп SNMCMG були частими гостями.
Як наголошує керівник Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан, «спочатку – безпека, потім – розмінування». «Допоки існуватиме першопричина проблеми у вигляді Військово-морського флоту РФ, до тих пір акваторія Чорного моря під загрозою», – каже він.
На думку експерта, нині взагалі складно спрогнозувати, скільки часу, навіть при кооперації з партнерами, в України піде на морське розмінування. Відповідно, не оцінити й вартість робіт.
«З подібним викликом ми ще ніколи не стикалися. Якщо в наземному розмінуванні досвіду набули, то в морському не маємо ані досвіду, ані технічних спроможностей», – зазначив Кузан в інтерв’ю «Українському радіо».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
