«Відмовляємося, що вони українці?». Чим загрожує, що Міннац'єдності не займатиметься окупацією та ВПО

«Впевненості у тому, що «Россия тут навсегда», немає, як на мене, ні в кого. Навіть у тих, хто «рвав сорочку на грудях». Українські паспорти зберігають усі, в кого вони є»

Чому Україна ліквідувала єдиний орган центральної виконавчої влади, який займався територіями та людьми, які постраждали від війни? Чим це обернеться для переселенців та окупованих територій? Та що Київ, власне, ще може зробити для українців в окупації у 2025 році? Про це Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розпитало експертів, волонтерів та мешканку окупованих територій, яка лишається там із 2014 року.

На початку грудня 2024 року Кабмін перейменував Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій на Міністерство національної єдності. На подив правозахисників, новий міністр Олексій Чернишов одразу заявив, що відомство не опікуватиметься окупованими та прифронтовими територіями, а також переселенцями – чим Мінреінтеграції під різними назвами займалося майже 9 років.

Чернишов зазначив, що повноваження старого міністерства розподілять між Міністерством розвитку громад та територій (Мінгромад, Мінрегіон або Мінрозвитку – три скорочені назви, які використовуються одночасно і демонструють величезний спектр відповідальності міністерства) і Міністерством соціальної політики.

На думку правозахисних організацій, ці і без того переобтяжені обов'язками мегаміністерства навряд чи впораються із делікатною та специфічною роботою з окупованими, прифронтовими територіями та переселенцями.

Чи це так?

Міннац'єдності замість Мінреінтеграції?

Вже за 20 днів після голосування Верховної Ради про перейменування міністерства його очільник та віцепрем'єр Олексій Чернишов презентував його робочу концепцію парламентському Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, члени якого після виступу міністра раптом дізнались, що після оновлення міністерство – не їхня парафія.

Міністр зазначив, що після повномасштабного вторгнення Росії населення України скоротилося на 9 мільйонів людей – з 41 до 32 мільйонів. Більшість із біженців - 5 мільйонів – поїхали до країн ЄС, тобто перебувають неподалік від Батьківщини. А разом із емігрантами, які виїхали із України до повномасштабного вторгнення за весь час незалежності та українською діаспорою (етнічними українцями, які давно живуть за кордоном або й народилися там) – міністр нарахував до 25 мільйонів українців по всьому світі, з яких близько 10 мільйонів – поруч, у Європі.

«А це багато, це вже кількість, яка дуже сильно наближається до кількості людей всередині країни», – наголосив міністр.

Першочерговою задачею свого міністерства Чернишов назвав «побудову зв'язків з українцями за кордоном» – із перспективою їхнього повернення.

Для цього міністерство утворить Агенцію національної єдності, яка втілюватиме в життя його політику. Вона відкриє та буде управляти Unity Hub'ами, які, за ідеєю, мають заохочувати повертатися українців додому.

У хабах, як розповів міністр, можна буде вивчати українську мову, проконсультуватися щодо повернення, послухати лекцію, отримати банківські чи консульські послуги і навіть влаштуватися на роботу в Україні.

«Міністерство національної єдності утворено на базі Міністерства з питань тимчасово окупованих територій, але функції міністерства із питань тимчасово окупованих територій передаються. З 1 січня питання виплат (переселенцям та військовополоненим, якими опікувалося Мінреінтеграції – ред.) – це питання Мінсоцу, питання взаємодії і вирішення питань житла, розміщення (ВПО – ред.) і інші виклики – це Мінрегіон. Таке рішення прийнято на рівні Кабміну», – заявив віцепрем'єр.

Чернишов зазначив, що нове міністерство утворено на базі Мінреінтеграції «для економії часу, давайте говорити відверто».

У відповідь члени комітету Верховної Ради з прав людини висловили занепокоєння тим, що нове міністерство зосередиться тільки на українських біженцях, емігрантах і діаспорі – ігноруючи той факт, що значна частина з них або були переселенцями в Україні, або ними стане у разі повернення.

«Політика щодо стосунків держави із нашими переселенцями за кордоном – це окей, але не створена внутрішня політика. У цих умовах точно буде дуже важко їх повертати», – зазначив нардеп від «Слуги народу» Руслан Горбенко.

За його словами, Чернишов зі статусом віцепрем'єра, який він успадкував він колишніх очільників Мінреінтеграції, міг би займатися обома категоріями населення – і біженцями в Європі, і ВПО в Україні.

На це міністр відповів нардепу, що створення умов для повернення біженців – «це робота всього уряду України, і не існує такого міністерства, яке робить це окремо». За словами Чернишова, функції ВПО і робота всередині – це все-таки повноваження Мінрегіону, який очолює іще один віцепрем'єр Олексій Кулеба.

А вже на початку січня 2025 року після презентації Міннац'єдності для української громади у Варшаві Чернишов повідомив кореспондентці проєкту «Ти як?» Радіо Свобода, що Мінрегіон займатиметься не тільки переселенцями всередині країни, але і окупованими територіями.

«Ці політики і цей напрям передані Міністерству розвитку громад та територій України, і воно опікується цим напрямком», – відповів міністр на запитання, чи стосується питання ВПО нового міністерства. На уточнююче запитання «Окуповані території? Теж?», міністр сказав «Теж».

Занепокоєння щодо відмови нового міністерства від окупованих територій та ВПО пролунали не тільки у лавах парламентарів, але і в громадському секторі.

Директорка з адвокації у Центрі прав людини ZMINA Альона Луньова поділилася у фейсбуці своїми враженнями від презентації концепції міністерства: «Вихолощення національної політики розбудови миру, соціальної згуртованості, політик щодо тих, хто залишається на окупованих територіях (про останніх взагалі жодного слова не лунало, просто наче більше цього питання не існує, і цих 5+ мільйонів людей також)».

«Мене просто вражає з політичної точки зору ось такий акцент на українцях за кордоном у той час, коли значна частина українців за кордоном – це люди, які змушені були тікати з тих територій, де або йдуть бойові дії, або вже окупація, – каже в коментарі Донбас Реалії голова напрямку Регіональна безпека та дослідження конфліктів Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна. – Тобто це, по суті, ті, хто, повернувшись в Україну, на підконтрольну територію, будуть внутрішньо переміщеними особами. Цих людей стимулювати повернутися в Україну неможливо, якщо ми не розумітимемо, в якому статусі вони будуть після повернення в Україну, якщо у них немає житла, якщо вони потребуватимуть додаткової соціальної допомоги тощо».

«Фактично основний наголос цього міністерства – це на функцію не єдності, а репатріації. Я його взагалі для себе називаю Міністерством репатріації, – каже головний редактор інтернет-видання «Острів» Сергій Гармаш. – Міністерство стало фактично філією, автономною філією Міністерства закордонних справ».

24 січня 2025 року уряд затвердив повноваження Міннац'єдності, серед яких ключовим і найбільш конкретним можна назвати «формування та реалізацію державної політики з питань забезпечення визначених законодавством України прав та інтересів осіб, які виїхали за кордон, зокрема внаслідок збройного конфлікту» – із подальшим створенням умов для їхнього повернення.

Станом на початок лютого на офіційному сайті нового міністерства (і колишньому сайті Мінреінтеграції) досі не працює вкладка «Діяльність міністерства», стрічка новин рясніє повідомленнями про поїздки міністра за кордон (Польща, Чехія, Австрія), а архів новин та законодавства досі нагадує про часи, коли міністерство займалося широким колом питань, пов'язаними з війною та її жертвами.

Суперміністерство: чим займалось Мінреінтеграції за часів АТО/ООС…

Після підписання других Мінських угод у лютому 2015 року, які зафіксували лінію зіткнення та значно зменшили інтенсивність бойових дій на Донбасі, в Україні постало питання про те, як вирішити проблеми близько 1,7 мільйонів переселенців, організувати життя на прифронтових територіях та підтримати зв'язок із тими українцями, які лишилися в окупації.

Для цього уряд створив Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (МінТОТ), зливши два органи, що вже існували – Державне агентство з питань відновлення Донбасу і Державну службу з питань АР Крим та Севастополя. Саме переселенці (внутрішньо переміщені особи або ВПО) тоді розглядалися як головний виклик для України під час війни – та ключ до мирної реінтеграції Донбасу.

«Чому внутрішньо переміщеним особам раніше приділялася величезна увага і з боку України, і з боку європейських партнерів? Європейці вимагали від нас стратегію стосовно внутрішньо переміщених осіб, тому що навіть від цього макрофінансова допомога у розмірі 1 млрд дол. залежала, – пригадує в коментарі Донбас Реалії тодішній віцепрем'єр та очільник МінТОТ у 2016-2019 роках, а нині керівник Центру безпекових досліджень «СЕНСС» Вадим Черниш.

«Підхід був такий: якщо ви більше робите для людей, які перемістилися всередині країни – вони не стають біженцями за межі України. Тому у європейців був і ціннісний, і прагматичний підхід».

За словами Черниша, європейці для фінансування нового міністерства вимагали детальні і продумані документи, які би засвідчували, що воно знає, як діяти. Для цього українські фахівці почали вивчати досвід інших країн, в яких був досвід війн та інтеграції переселенців у Боснії, Сербії, Грузії, Молдові і навіть Колумбії.

«Коли Україна створювала Міністерство реінтеграції – це було запозичення іноземного досвіду, – розповідає Марія Золкіна. – У 2014-2015 році ми переймали досвід конкретно Грузії, в якій був іншого типу конфлікт, але в Грузії на той момент, вже сім років після війни серпневої 2008 року, там на дуже високому рівні – незважаючи на зміну влади – все одно була тема того, що вони мали підтримувати зв'язок із людьми на тимчасово окупованих територіях».

Після руйнівних боїв на Донбасі, заморозки лінії фронту (часто посеред населених пунктів) та окупації частини регіону, українська влада зіткнулася з величезною кількістю проблем: від евакуації людей, пошуку тимчасового житла для них, джерел фінансування та механізмів виплати грошової допомоги – до організації мовлення радіо- та телестанцій на окупацію, роботи блокпостів між вільною територією та ОРДЛО та гуманітарного розмінування територій.

На додачу до цього міністерство мало виробити політику щодо мирного повернення окупованих територій, підтримці зв'язків із людьми в окупації та відповісти на питання – що робити із колаборантами. Це загрожувало тим, що МінТОТ перетвориться на міністерство-гіганта, яке змушене було б займатися майже всім.

Як каже тодішній міністр Черниш, цю проблему розв'язали концептуально: МінТОТ лише вивчає потреби ВПО та українців на прифронтових і окупованих територіях і створює політику, грубо кажучи – делегує реальну роботу іншим міністерствам. Цьому мав зарадити і статус віцепрем'єра, який дозволяє координувати роботу інших міністерств та органів влади. Ідею цю також підгледіли в Молдові.

«Це мають робити органи, до повноважень яких це належить. А от ти маєш це координувати, – каже Черниш. – Була державна програма щодо певних рішень, в якій також були агреговані всі дії різних органів влади, щоб вони імплементували відповідну політику. Саме тому Євросоюз був задоволений».

За словами тодішнього міністра, фахівці міністерства певний час навчалися на Заході – Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) проводив навчання у сфері гуманітарного права, а в Національному технічному університеті «КПІ імені Ігоря Сікорського» була започаткована спеціальна програма, викладачі якої пройшли підготовку в Королівському коледжі в Лондоні та в швейцарському університеті щодо конфліктології.

«Я особисто і мої фахівці навчалися в американському інституті, який є інститутом Державного департаменту, – каже Черниш. – Люди були навчені, це кістяк, які знали, що робити, які знали, в чому сутність»

«Міністерство реінтеграції не мало повноважень щось змінити у системі освіти, щоби врахувати інтереси абітурієнтів із окупованих територій. Але воно, розуміючи ці проблеми, могло робити пропозиції Міністерству освіти, Міністерству фінансів, Міністерству соціальної політики – і фактично штовхати інші міністерства цим займатися, – пояснює Марія Золкіна. – Для того, аби щось запропонувати, треба добре розумітися на предметі. І, власне, саме ось цим – розробкою пропозицій для дуже специфічної, але численної аудиторії на окупованих територіях плюс внутрішньо переміщені особи – Міністерство реінтеграції досить успішно останніми роками займалося».

Саме за ініціативи МінТОТу в Україні з'явились вже звичні сьогодні військово-цивільні адміністрації (ВЦА) з особливим режимом управління, плани гуманітарного реагування, які створює уряд у консультаціях із міжнародними донорами, виплати переселенцям, механізми надання їм тимчасового та постійного житла тощо.

…та після повномасштабного вторгнення

Після 24 лютого 2022 року Мінреінтеграції, яке тоді очолювала Ірина Верещук, зосередилось на планах гуманітарного реагування – негайних заходах з допомоги людям. За екстремально короткий час в кількість переселенців в Україні зросла більш ніж втричі – чимало із цих людей їхали вглиб України в нікуди та з ручною поклажею. Для швидкого вирішення їхніх проблем при міністерстві було створено кілька координаційних штабів, зокрема, з питань переселенців.

«Засідання штабу проходило кожен тиждень, і окрім Міністерства реінтеграції, громадянського суспільства, туди були долучені різні органи державної влади, – розповідає головна координаторка громадської організації «Донбас SOS» Віолетта Артемчук. – На штабах вирішилось багато питань, з якими зверталися (переселенці та мешканці окупованих територій, які дзвонили на гарячу лінію «Донбас SOS» – ред.) до нас, і де ми впиралися в «глуху стіну».

Саме Мінреінтеграції за поданням обласних військово-цивільних адміністрацій та погодженням із Міноборони регулярно оновлювало список громад, які опинилися у зоні бойових дій, тимчасово окупованих або оточених російськими військами. Це давало право переселенцям з них на грошову допомогу від держави (від 2 до 3 тисяч гривень), претендувати на тимчасове житло тощо.

Після звільнення Силами оборони частин Харківської та Херсонської областей і на тлі сподівань на швидке звільнення Криму у квітні 2023 року Ірина Верещук повідомила, що Мінреінтеграції готується до подальшої деокупації українських територій.

«Формуємо кадровий резерв, формуємо плани, покрокові плани стабілізації та реінтеграції наших територій. І нам потрібна допомога», – заявила вона, звертаючись до партнерів із Польщі, Данії, Франції, Італії та Німеччини, та «усіх, хто нас чує».

За тодішнім планом, саме Мінгреінтеграції мало стати агрегатором міжнародної допомоги для відновлення звільнених українських земель.

Міністерство також активно комунікувало із українцями, які опинились в окупації, Росії чи деінде за кордоном. Для цього, зокрема, було створено додаткову «гарячу лінію» для мешканців ТОТ – із урахуванням таких нюансів, як відсутність українського мобільного зв'язку: люди могли залишити повідомлення або подзвонити у мобільних месенджерах.

Мінреінтеграції роз'яснювало їм, що виїзд до країни-агресорки – не злочин, якщо зумовлений гуманітарними причинами або викраденням, закликало чинити опір видачі російського паспорту, давало поради, як уникнути примусової мобілізації, повідомляло про пільги для абітурієнтів з ТОТ під час вступу до вишів на вільній території України тощо.

Чому Україна ліквідувала єдине Міністерство «про окупацію»?

На початку вересня 2024 року Ірина Верещук у рамках оголошеного президентом Володимиром Зеленським «перезавантаження влади» подала у відставку – і вже за кілька днів отримала нову посаду заступниці керівника Офісу президента України. А вже в середині листопада 2024 року президент Володимир Зеленський представив у парламенті «План стійкості», в якому, зокрема, анонсував появу в Україні нового міністерства.

«Україні потрібне інституційне посилення всієї політики щодо українців за кордоном – щодо наших людей з усіх хвиль міграції. Маємо створити спеціальний орган центральної виконавчої влади – Міністерство об’єднання українців, яке буде займатися справами глобальної української спільноти не поміж інших справ, а цілеспрямовано», – заявив президент.

Чому нове Міннац'єдності повністю орієнтовано за кордон, а не на окупацію – думки експертів різняться. На думку Сергія Гармаша, Мінреінтеграції не впоралося із низкою завдань після повномашстабного вторгнення. Наприклад – створити умови для того, аби чимала кількість українців не прагнули за всяку ціну виїхати за кордон.

«Якщо соціологія показує, що майже теж третина – 21%, плюс 9% тих, хто не визначився – українців хочуть емігрувати, щойно відкриються кордони, не просто виїхати за кордон, а емігрувати, тобто виїхати на постійне проживання, то це говорить про те, що Міністерство реінтеграції не впоралося зі своїм завданням. – продовжує Гармаш. – Здебільшого, я гадаю, це люди, які не знайшли себе в Україні. Плюс показники та цифри людей, які повернулися або в окупацію, або прифронтові райони з (вільної та відносно безпечної – ред.) України, бо вони не змогли тут мешкати, не змогли знайти собі роботу, житло, тобто вони змушені були повернутися в окупацію або прифронтові райони під бомби».

Наприкінці листопада 2024 року народний депутат від «Слуги народу» і перший заступник Комітету Верховної Ради з питань прав людини Максим Ткаченко заявив, що близько 150 тисяч переселенців повернулися на окуповані території, з яких до 70 тисяч – в окупований Маріуполь (кожен третій з тих, хто виїхав через вторгнення РФ). Утім, після суспільного резонансу Ткаченко спростував свою заяву, уточнивши, що це було його «необґрунтоване та емоційне припущення». Донбас Реалії також з'ясувало, що немає жодних достовірних оцінок темпів повернення українців до окупацій, окрім заяв російської влади (яка використовує це як пропаганду проти України). Експерти наголосили, що навіть якщо ця цифра більш-менш відповідає дійсності, то вона становить лише 2-3% від загальної кількості ВПО в Україні, і мало що може говорити про становище чи настрої переселенців в Україні.

«Є дуже велика різниця між тим, яке місце навіть у політичній риториці реінтеграція людей на окупованих територіях, навіть без деокупації самих територій, була в 2019 і в 2020 році в команді Володимира Зеленського, і тим, як зараз фактично ця тема просто зійшла з вуст, зі сторінок стратегічних документів, звертає увагу Марія Золкіна. – Тобто в цьому, як мені здається, просто не вбачають зараз пріоритету, або вважають це нереалістичним і, відповідно, таким, на що не потрібно витрачати ресурси».

«Спочатку ми сказали, що ми готові вийти на кордони 91-го року. Змінився політичний дискурс – ми вже не готові виходити на кордони 91-го року. Одразу ми фактично прибрали повноваження щодо якраз зв'язків з цими територіями. Мені здається, це дивний збіг, – каже Вадим Черниш. – Ну яка ж єдність? Ми що, відмовляємося від того, що вони українці? Ми відмовляємося від того, що з ними треба працювати? Ми відмовляємося від того, що треба вирішувати проблеми внутрішньо переміщених осіб? Пам'ятаєте раніше? Не беріть російські паспорти, тому що скоро прийде українська армія. Не підкоряйтеся наказам, не віддавайте дітей в російські школи і так далі. Тобто ми давали людям надію, можливо навіть і зайву. Але були чіткі сигнали. Зараз таких сигналів немає. Сигнал є в інший бік».

Читайте також:

• «Ми не можемо дозволяти людям брати російські паспорти»: Верещук про дії РФ на окупованих територіях
• Після указу Путіна щодо паспортів РФ Верещук оприлюднила рекомендації для українців на окупованих територіях
• Росія намагається мобілізувати «якнайбільше чоловіків» з-поміж кримських татар – Зеленський

«Кабмін створив ерзац»: кому влада перекинула окупацію та переселенців?

10 січня 2025 року Кабмін утворив Координаційний центр з питань управління регіонами, на території яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ. За словами представника уряду у Верховній Раді Тараса Мельничука, «центр створюється як тимчасовий консультативно-дорадчий орган Кабінету міністрів України».

Очолив новий орган, які і казав Чернишов, віцепрем'єр із відновлення України – міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба. А до складу увійшли заступники очільників чотирьох міністерств – МВС, оборони, освіти і науки, соцполітики – і начальники військово-цивільних адміністрацій, де ведуться бойові дії.

Згідно з положенням, центр координуватиме роботу різних органів влади щодо управління регіонами, де ведуться бої чи встановилася окупація, забезпечуватиме їхню соціально-економічну стабільність, відновлюватиме інфраструктуру там та підтримуватиме населення. Фактично йдеться про дублювання функції колишнього Мінреінтеграції – але, за оцінкою ексміністра Черниша, центру для цього бракуватиме повноважень.

«Кабмін зробив ерзац, консультативно-дорадчий орган, який нібито буде займатися функціями міністерства. Якщо брати по його статусу, це просто орган, який має комусь давати пропозиції, – каже Вадим Черниш. – 19 статтю Конституції ніхто не відміняв: там написано, що органи мають діяти в межах і спосіб, передбачені законами і Конституцією України. А це не орган виконавчої влади. Він не формує політику, він радить. Тому хто стейкхолдери, хто головний виконавець, не зрозуміло».

«І в результаті за такого колективного розпорошення відповідальності, відповідальність не нестиме ніхто, динаміку відстежувати не буде ніхто», – говорить Марія Золкіна.

А 5 лютого уже заступник Мінгромад Олексій Рябикін зустрівся із міжнародними та українськими правозахисниками, щоби обговорити нове поле діяльності свого Міністерства. Він назвав питання ВПО та ТОТ «одним із пріоритетних» для Мінрегіону.

«Саме тому Мінрозвитку починає розробку політик щодо роботи з ВПО та реінтеграції тимчасово окупованих територій. Такі зустрічі ми будемо проводити регулярно, залучаючи представників міжнародної спільноти, профільних організацій та відомств. Наша ціль – цілісна стратегія, яка буде розроблена з урахуванням усіх питань та критеріїв», – сказав замміністра.

Станом на початок лютого 2025 року на сайті Мінгромад у розділі «діяльність» можна знайти лише повідомлення про засідання нового Координаційного центру на чолі із Кулебою та зустріч із правозахисниками під головуванням Рябикіна. Жодних порад, аглоритмів дій та іншої корисної інформації для переселенців чи мешканців окупації на сайті немає.

Які загрози?

Переселенці можуть залишитися без допомоги

Координаторка гарячої лінії «Донбас SOS» Віолетта Артемчук розповідає, що після розформування Мінреінграції вони не розуміють, до якого органу влади перенаправляти людину, яка звертається за консультацією чи проханням про допомогу.

«Наприклад, коли це стосується освіти на тимчасово окупованій території – коли там була комунікація між Міністерством реінтеграції і Міністерством освіти і науки – це краще вирішувалось, ніж якщо ми будемо напряму до Міністерства освіти і науки, – розповідає вона. – Вони спеціалісти в своїй сфері. Але для них молода людина – це вступник. А те, що він на тимчасово окупованій території, а те, що він є ВПО з мільйоном нюансів – це не зовсім до них. Тут треба, щоб вирішували Міністерства спільно це. Зараз поки таку можливість втрачено».

«У повітрі» повисли й інші питання, якими займалося Мінреінтеграції:

• фінансова допомога на проживання ВПО,
• реєстрації на житлові програми для переселенців,
• запити на евакуацію із прифронтових територій.

Одним із найбільш прикрих наслідків Артемчук називає залишену без координації проблему тимчасового проживання переселенців.

За її словами, щомісяця сотні людей стикаються із тим, що їх виселяють із наданого державою житла – через ремонт або його переобладнання.

Зазвичай людині пропонують житло натомість, але без урахування її особливих потреб – наприклад, того, що людина маломобільна, а їй надають квартиру на третьому поверсі у будинку без ліфту.

«У нас все життя унікальний випадок, розумієте? І маломобільні нерухомі, і з когнітивними порушеннями. Раніше б ми контактували з Міністерством реінтеграції, не людину давали, а самі б контактували, і казали про певний кейс. Зараз ми звертаємось до місцевих органів влади… ну, зараз цей процес довший, – каже вона. – Міністерство було такою «парасолькою». Воно могло різні питання переадресовувати на своєму рівні».

Переселенці можуть виїжджати за кордон чи в окупацію

Ексміністр Вадим Черниш же звертає увагу на зв'язок між увагою, яку приділяє держава переселенцям – і їхнім бажанням виїхати за кордон та навіть повернутися на захоплені чи прифронтові території.

На відміну від України, в якій допомога на оренду житла для ВПО досі складає від 2 до 3 тисяч гривень, дуже обмежена програма субсидій на оренду житла, тільки-но ухвалений механізм виплати компенсацій за зруйноване житло в окупації (на яку ще й бракує грошей) – чимало країн ЄС продовжують програми допомоги українцям.

У великої кількості переселенців там вже живуть родичі, які вивчили мову, знайшли нову роботу чи навіть партнера та мають достойне житло. Ті, кому вік і здоров'я дозволяють – можуть вирішити поїхати за кордон самі, зневірившись у здатності держави допомогти. Один, але вагомий «плюс» має і окупація, – власне житло.

«І це питання, чесно кажучи, на межі перебуває з питанням національної безпеки. Нас позбавляють постійно частини населення за рахунок окупації територій, за рахунок втечі фактично від війни. І одним із чинників є нестратегічне бачення всіх цих проблем, про які ми говоримо», - констатує Вадим Черниш.

Люди в окупації відвертаються від України

Також, як зазначає ексміністр, саме ВПО стають основним джерелом інформації про Україну та світ для тих, хто залишився в Донецьку, Луганську, Мелітополі чи інших захоплених РФ містах – а значить, і своєрідним ключем до сталого миру.

Це питання загострилося на тлі постійних намагань Росії повністю відрізати окуповані території від вільної України – на рівні мобільного зв'язку, блокування ютубу та українських ЗМІ, «полювання» на дітей, які продовжують дистанційно навчатися в українських школах, перепон із пересуванням між окупацією та Україною.

«Ви не маєте мовлення на окуповані території – росіяни заблокували – але людські контакти залишаються. Люди знаходять обхідні шляхи – вони мають бути підковані, вони не мають бути такими, що будуть слухати через своїх же родичів російську пропаганду. Тобто це люди, які можуть впливати, через них можна впливати», – каже Вадим Черниш.

Як розказала Донбас Реалії жінка, яка живе із 2014 року в окупованому Донецьку, містяни незалежно від політичних поглядів досі слідкують за українською політикою, заявами посадовців та обстановкою на фронті. У багатьох із них є родичі у вільній Україні – отже, усі обізнані про політику щодо переселенців.

«Давно ніхто в Україну не виїздить. Виїжджають в Росію. Здебільшого там непогано влаштовуються. Їдуть не просто так, а туди, де потрібний їх фах, на хорошу роботу та зарплату, беруть іпотеку й не поневіряються по орендованих квартирах», – каже вона.

Що Київ міг би зараз зробити для захоплених РФ територій?

«Чесно? Нічого. Як Україна може вплинути на життя людей в окупації?» – так відповіла на питання Донбас Реалії жителька окупованого Донецька.

Але, ніби на підтвердження слів Черниша про зв'язок настроїв в окупації та політики щодо переселенців, додає: «Хоча би щось зробила для тих, хто виїхав. Он 10 років тому їх було порівняно небагато. Кожен вигрібав як міг. Багато повернулося».

За словами донеччанки, жителі Донецька вже давно поділилися на чотири групи – відверто проукраїнських, «помірковано» проукраїнських – тих, у кого родичі на вільній території Україні і з якими вони підтримують зв'язок, найбільшу групу – тих, кому «все одно, аби не стріляли» або «обивателів», та агресивно проросійських. Усіх об'єднує одна жорстока реальність, яку для мешканців захопленого Донбасу створила РФ.

«Всі загрузли в «битовусі»: катастрофічне становище з водою, сміттєзвалища по місту, транспорт, багато розбитого житла, яке ніхто не відновлює роками, безвладдя, страх, постійні черги та проблеми з отриманням паспортів, перерахунком пенсій, оформлення СНІЛС, медстраховки, безкінечні довідки, договори з новими постачальниками комунальних послуг, засмикані підприємці з переходом на законодавство РФ та нові стандарти, – розповідає вона про реалії окупації. – Більшість зрозуміла, що Росії на них начхати, що вони стали розмінною монетою, але дітися вже нікуди».

Як розповідає жінка, наразі донеччани всіх політичних поглядів уже чітко зрозуміли, що питання деокупації Донбасу відкладається.

«До мене це усвідомлення прийшло ще до 2022-го. Потім після звільнення Херсона оптимізм. А зараз знову «усвідомлення». Але впевненості у тому, що «Россия тут навсегда», немає, як на мене, ні в кого. Навіть у тих, хто «рвав сорочку на грудях». Бо все може бути, – говорять люди, навчені досвідом. Українські паспорти зберігають усі, в кого вони є».

«Я думаю, що можливість закрилася, і її втрачено. Вона може відкритися, якщо справді у нас якісь будуть успіхи на фронті, з'явиться перспектива хоча б деокупації «старих регіонів» Донбасу (територій, окупованих з 2014 року – ред.)», – каже про перспективи Києва якось впливати на події на окупованому Донбасі Сергій Гармаш.

За його словами, зараз люди пристосовуються до життя в новій, російській реальності, а для цього – переїжджають у більш облаштовану Росію, займаються переоформленням документів та отриманням російських паспортів.

Утім, за словами експертів, Україна могла б докластися до посилення комунікації із окупованими територіями. Крім піклування про переселенців, яке в окупації сприймають як зразок ставлення до них України, Гармаш звертає увагу на необхідність чесної комунікації із людьми там.

Як приклад, він наводить повідомлення про нібито рішення окупантів демонтувати пам'ятник Шевченку в центрі Луганська. Новину про те, що пам'ятник уже знесли, розтиражували кілька українських ЗМІ, хоча насправді, каже Гармаш, йшлося про опитування в телеграмі, в якому більшість жителів окупованого міста проголосувало за те, щоб його залишити.

«Але ми-то всі написали, що його зносять вже. Розумієте? І людина, яка живе там і це читає, вона думає, що Україна все бреше. Якщо вона бреше в цьому, чому вона не може збрехати у якихось військових питаннях, тобто глобальних питаннях?», – каже Гармаш.

Віолетта Артемчук же звертає увагу на те, що не завжди чітко, гучно та ясно комунікує із окупацією і українська влада – а деякі питання і ігнорує. Зараз в окупації у розпалі процес «націоналізації безхазяйного житла» – таким чином окупанти просто відбирають квартири та будинки в людей, які давно не з'являлись на окупованій території.

«І люди питають, що нам робити, ми на підконтрольній території, – каже Артемчук. – Ми для себе сформулювали, що кажемо ми. Що, ну і це правда, що після реінтеграції ця квартира залишиться за вами. Що для держави Україна це не має жодного значення, чия вона. Якби про це частіше говорили посадовці різного рівня, від президента до міністрів, це було б вагоміше, як заспокоєння. Людям важливо це чути. Так само людям важливо чути якісь моменти, що ви не вороги, якщо ви взяли російський паспорт. Я впевнена, що це було б правильно, а не мовчати про це. Бо у нас багато питань щодо цього російського паспорту, особливо якщо відмови від українського паспорту записують. Якщо ми не можемо туди дотягнутись фізично – більше комунікації про те, хто вони для України. Більше і частіше».

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.