Чим позначила себе Україна на міжнародному рівні у 2019 році? Що можна вважати «перемогами і зрадами» в українській міжнародній політиці? Які тенденції простежуються? Підбити підсумки 2019 року на зовнішньополітичному напрямку Радіо Свобода попросило Сергія Герасимчука, заступника голови правління «Ради зовнішньої політики «Українська призма».
– Що саме можна вважати позитивними досягненнями України на зовнішньополітичному напрямку?
– Попри радикальні зміни на українському політичному «олімпі», попри непрості відносини між представниками нової української політичної еліти та її попередниками – Києву дотепер вдалося довести щонайменше номінальну спадковість пріоритетів зовнішньополітичного курсу. Це в свою чергу позначилось і на відносинах із західними партнерами України.
Основні зовнішньополітичні гравці лишаються при думці про необхідність збереження підтримки України
Хоча у державах Заходу нема переконаності щодо планів української влади, наразі основні зовнішньополітичні гравці лишаються при думці про необхідність збереження двостороннього діалогу з Києвом та його підтримки. Це основний здобуток року. Є надія, що цей тренд збережеться, а окремі іміджеві втрати останнього року не стануть вирішальними.
– Що аналітики розцінюють як поразку України на міжнародній арені?
– Поза жодним сумнівом, однією з ключових поразок України у зовнішній політиці є те, що країна виявилася втягнутою у внутрішньополітичну боротьбу у Сполучених Штатах Америки.
Як не прикро, але серед ключових причин цієї поразки – спроби окремих українських політиків здобути власні політичні дивіденди на скандалі, який виник у відносинах між Джо Байденом та Дональдом Трампом.
За таких умов новій владі в Україні доводилось шукати виходу із ситуації, зберігати нейтралітет, намагатися втримати ситуацію під контролем, щоб не втратити двопартійну підтримку в США.
Проте, зважаючи на розмах скандалу, неуникними є побічні ефекти.
Передусім Україна значною мірою стала токсичною для американського політикуму (непряме свідчення – відсутність посла США в Україні).
Звісно, допомога Києву зберігається, але передусім через власні інтереси Сполучених Штатів і аж ніяк не через емпатію до українців.
Громадянське суспільство від 2014 року зробило чимало, щоб Україну сприймали через призму надзусиль волонтерів та громадських інституцій
Для українських політиків ця втрата не така значна. Зрештою, і без того більшість з них не сумнівалася, що й американці, і європейці у багатьох моментах користувалися передусім власними інтересами та розрахунками. Інша справа – громадянське суспільство. Воно від 2014 року зробило чимало для того, щоб з ним рахувалися, а Україну сприймали через призму надзусиль, яких докладали волонтери та представники громадських інституцій.
Тепер же домінуючий наратив – корупція в Україні. Саме припущення, що в ході розмови Трампа з Зеленським могло йтися про приватні інтереси – зовсім не на користь Києву. Це негативно позначилось на іміджі України, стало лейтмотивом справи про імпічмент.
Подолання цих втрат для іміджу вимагатиме тепер нових надзусиль.
Поза тим, незалежно від того, чи зміниться у США президент, чи збереже крісло за собою Дональд Трамп, осад у двосторонніх відносинах збережеться надовго.
– Наскільки нова влада України готова до викликів, із якими доводиться мати справу у міжнародній політиці – із ЄС, США та агресивною політикою Росії?
– Налагодження контактів – основне завдання української дипломатії в короткостроковій перспективі.
Києву треба шукати контакти з новою Єврокомісією та Європарламентом, налагоджувати нові та закріплювати старі контакти з американською адміністрацією. У відносинах зі США у нинішніх умовах це складне завдання. У відносинах з ЄС – простіше, адже відносини формалізовані Угодою про асоціацію, а «домашні завдання» Києва зрозумілі.
Разом з тим складнощі – в деталях. Щоб не втратити темп у відносинах України з Європейським союзом, треба зосередитися не лише на двосторонніх відносинах із Брюсселем, але й на розумінні глобальних пріоритетів Єврокомісії на чолі з Урсулою фон дер Ляєн:
- питаннях «зеленої політики» Євросоюзу,
- амбіціях перетворити ЄС на повноцінний полюс глобальної системи,
- тонкощах у відносинах франко-німецького тандему,
- розбіжностях між Заходом і Сходом, Північчю і Півднем Європи.
Зрозуміти інтереси і цілі союзника почасти важливіше, ніж зрозуміти наміри супротивника. Але подекуди зробити це непросто.
Що стосується відносин із Росією, то ключове – гарантувати прозорість цих відносин, не допустити обґрунтованих чи необґрунтованих підозр у спробі сепаратних переговорів Києва та Москви.
Щойно виникне підозра у спробах Києва порозумітися із Москвою у двосторонньому форматі, Європа зітхне з полегкістю і забуде про Україну
Поки у Європі вірять, що Україна бореться проти поглинання Росією – нам допомагатимуть. Може, знехотя, може, в неналежних обсягах, але підтримка буде. Санкції, що продовжуються із року в рік – підтвердження цього.
Щойно виникне підозра у спробах Києва порозумітися із Москвою у двосторонньому форматі, Європа зітхне з полегкістю і забуде про дорогоцінну необхідність підтримувати Україну.
Кремль давно чекає необачних кроків Києва і одразу скористається з них на свою користь.
– Про що говорять офіційні закордонні візити президента України Володимира Зеленського? Яке їхнє значення?
– Що стосується закордонних візитів президента, то досягненням, порівняно з сусідніми державами, скажімо, Молдовою, стало те, що перед новим президентом України не постала дилема, куди їхати спершу: до Москви чи на Захід. Схоже, це питання в Україні вирішено остаточно і західний вектор є пріоритетним.
Єдине, що викликає сумніви – це мета цих поїздок до західних столиць.
Оцінки результатів таких візитів дають підстави для неоднозначності. Хотілося, щоб більше йшлося про подальшу інтеграцію до західних структур: ЄС та НАТО. Натомість виникає враження, що Київ більше спирається на політику партнерства, а інтеграцію відсуває на довгострокову перспективу.
Брак амбіцій з українського боку послаблює позиції друзів України за кордоном
Звісно, хтось може вважати це раціональністю і прагматизмом, який так схвалює чимало представників західного політикуму. Та й в Росії такий підхід сприймається без зайвого роздратування.
Водночас такий брак амбіцій з українського боку послаблює позиції друзів України за кордоном. Коли скептики у ЄС та НАТО ставлять під сумнів українські перспективи, а сам Київ проявляє брак ініціативи, табір оптимістів втрачає ентузіазм.
Публікація проілюстрована інфографікою, що містить результати експертного опитування, проведеного «Радою зовнішньої політики «Українська призма» 9–17 грудня 2019 року.
Читайте ще:
Американські аналітики застерігають Зеленського від «пасток» Путіна
Як в Україні реагують на оголошення імпічменту Дональду Трампу
