Двійко дівчат, тримаючись за руки, йшли дощовим ранком 8 березня по Володимирській вулиці у Києві. Вони прямували до Михайлівської площі, щоб взяти участь у щорічному Марші Жінок. Їм назустріч крокував чоловік у рясі, імовірно священнослужитель з Михайлівського монастиря, і спантеличено роздивлявся пару.
Православна церква досі вважає одностатеві стосунки гріховними, тому чоловіку було важко сприйняти цю картину: він відвів погляд та пришвидшив крок. А дівчата розсміялися.
І хоча головною вимогою цьогорічного маршу є ратифікація Стамбульської конвенції (конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок, – ред.), від початку було зрозуміло: дійство у центрі Києва цієї неділі було не лише про конвенцію. Учасники зібрання, а також їхні противники, яких відділяв щільний ряд поліції, знову сперечалися: що таке фемінізм, навіщо він потрібен і чи мають жінки мати рівні права з чоловіками?
Такий різний фемінізм
На Марші не всі виступають за ратифікацію Стамбульської конвенції, деякі не вважають її необхідною для того, щоб ефективно боротися із насильством проти жінок.
Одним з перших на Марші я помічаю депутата «Слуги народу», а також голову міжфракційного об’єднання «Цінності, Гідність, Родина» Святослава Юраша. Він вважає, що насильство проти жінок в Україні так поширено не через недосконалі закони, а через те, що закони, що існують, не виконуються. А також через «безбожний алкоголізм українців».
«Стамбульська конвенція має різні варіації поправок [...] Україна має на них повне, абсолютне, суверенне право. Якщо їх буде введено, то можна буде говорити і про її ратифікацію», – каже Юраш.
Перед нашою зустріччю він приязно спілкувався із представницями організації «Срібна троянда». Вони, як і Юраш, не повністю поділяють погляди організаторів Маршу. Дівчата прибули на акцію у траурному одязі із вінками. Коли колона рушила, вони понесли на плечах труну, в якій лежить «фемінізм».
«Ми вважаємо, що фемінізм як ідеологія помер. Його потрібно поховати, щоб на його місці народилось щось нове, що по-справжньому захистить жінку», – пояснює учасниця руху Юлія Федосюк. Позиція «Срібної троянди» щодо Стамбульської конвенції співзвучна з позицією Святослава Юраша: «за, але з поправками». З якими –читайте детальніше у наступному розділі.
Інші учасники маршу застерігають, що ратифікація Конвенції може спричинити правову колізію. «На сьогоднішній день українське законодавство не готове до Стамбульської конвенції. Якщо її зараз ратифікувати, дуже багато нормативно-правових актів України будуть їй суперечити [...] Спочатку мають відбутися локальні зміни у законодавстві, які в подальшому дозволять ратифікувати Конвенцію», – каже Вікторія Безсмертна з громадської організації «Інститут Креативних інновацій».
Навпроти зібрання учасниць та учасників маршу важко не помітити і їх противників – представники Правого сектору та релігійних організацій виступали проти абортів. На початку події їх аудіосистема легко перекривала гасла Маршу, а з динаміків було чутно суперечливі тези. Усі, хто виступають, – чоловіки.
«Ті, хто сховалися за кордоном поліції! Не переживайте, ви теж заслуговуєте на спасіння! Ваші сексуальні збочення лікуються», – звертається один з активістів до всіх учасників феміністичної акції не гетеросексуальної орієнтації.
Та от мікрофон у руки бере інший учасник і вже кричить про те, що Бог вбивав таких «збоченців» і «ніхто не скаже, що це було неправильно».
Право жінки обирати, чи перервати небажану вагітність шляхом аборту – одна з основних вимог фемінізму. Не дивно, що одним з найбільш повторюваних слоганів на Марші був «Моє тіло – моє діло!»
«Я тут для того, аби показати, що чоловіки мають допомогти жінкам вибороти свої права, які, так вже вийшло історично, втратили», – каже Сергій Афонський, стендап-комік, один з багатьох чоловіків, які теж приєднались до Маршу Жінок.
«Ті з праворадикалів, хто зараз істерично кричать, взагалі не мають уявлення, про ще йдеться [...] Перш за все хотілося б, щоб люди сіли спокійно і прочитали, про що конвенція, про що взагалі фемінізм», – продовжує Афонський, показуючи на людей з прапорами Правого сектору.
Ґендер як камінь спотикання
Український парламент не поспішає ратифікувати Стамбульську конвенцію. Станіслав Юраш переконує, що без поправки про так званий «ґендерний вибір» її ратифікувати не можна.
Депутат не погоджується з ідеєю про те, що гендерна ідентичність може відрізнятися від біологічної статі. «Поняття гендеру і біологічної статті – синонімічні. Спроба цим маніпулювати, йти на поталу абсолютно беззмістовного шматка західної лівої академії не має жодного сенсу», – каже Юраш.
Саме проти запровадження поняття гендеру в українське законодавство виступає консервативна частина суспільства. Ще в липні 2019 року новообраний депутат Богдан Яременко казав про те, що ратифікація Стамбульської конвенції можлива лише після змістовної дискусії з Радою церков. З того часу питання ратифікації з місця не зсунулось.
Менеджерка з комунікацій ресурсу «Ґендер у деталях» Дарина Мізіна пояснює, що поняття гендеру у тексті Конвенції є критичним. Документ визначає ґендерні стереотипи як причину насильства проти жінок, тому Україні важливо її ратифікувати, аби ефективніше боротися з ним, зазначає Мізіна.
«Квіти — клумбам, права — жінкам»
Напередодні міжнародного дня боротьби за права жінок (саме так офіційно називається свято 8 березня, – ред.), в Україні сформували новий Кабінет міністрів. У ньому з 16 вже зайнятих посад лише одну обіймає жінка: Марина Лазебна очолила міністерство соціальної політики.
Новопризначений прем’єр Денис Шмигаль назвав це «початком ґендерної експансії» в новому уряді. Залишається сподіватися, що пан Шмигаль мав на увазі, що частка жінок в уряді збільшуватиметься, але в цьому є сумніви.
«Коли у прем’єра спитали, чому в уряді так мало жінок, він відповів, що відбирали на посади за рівнем професіоналізму. Але жінки – такі ж професіонали, як і чоловіки. Ґендерна дискримінація в уряді неприпустима», – звернулась до учасниць та учасників депутатка від фракції «Голос» Інна Совсун.
Ґендерний дисбаланс в уряді – лише наслідок системної дискримінації жінок через поширені в суспільстві стереотипи, вважають феміністки і закликають не нівелювати важливість правозахисної акції стереотипам про «свято весни, ніжності і краси».
Допомогти боротися зі стереотипами може Стамбульська конвенція, вважають учасниці Маршу. Учасників ще раз закликають підписати петицію про її ратифікацію. «Можливо, тоді над насильством перестануть жартувати», – чутно з динаміків наприкінці акції.
Багато противників Маршу жінок вважають, що рівності між чоловіками та жінками вже досягнуто, а проблеми, які озвучують феміністки, – надумані. У відповідь учасники Маршу часто апелювали до статистики. Зокрема до розриву в оплаті праці: за даними Держстату, жінки отримують майже на 25 відсотків менше за чоловіків.
Серед плакатів на акції бачу і такий: «Їй потрібна гідна зарплата, щоб піти від ґвалтівника». На переконання протестувальників, багато жертв насильства економічно залежні від своїх партнерів, які на них нападають.
Захист від «захисників»
Організатори кажуть, що цього року учасників було дещо більше, ніж торік, але конкретні цифри не називають. Їх оцінки коливалися від 3 до 4 тисяч учасників. Усі вони – у потенційній небезпеці, адже довкола маршу час від часу можна було помітити молодиків у спортивному одязі, які намагалися потрапити за кордон поліції.
«Ви всі у небезпеці, адже ми знаємо, що були контракції. Послухайте, уважно, як можна безпечно покинути сьогоднішнє зібрання», – звернулась до учасників акції на вже на Поштовій площі одна з організаторок Маршу Олена Шевченко.
Вона – голова ГО Insight, яка разом з іншими організаціями щороку проводить й іншу правозахисну ходу Марш Рівності Kyiv Pride. Його учасниці та учасники борються за права ЛГБТ-спільноти – питання, яке українське суспільство сприймає, мабуть, ще болісніше, ніж фемінізм.
Тож для Олени організація безпеки такої акції – не новинка. Сьогодні вона переживає за те, щоб учасниці та учасники акції знову не стали жертвами насильства з боку тих, хто вважає, що цієї проблеми не існує.
