У чиновників від освіти в руках заблищала червоноармійська шабля
Щойно минув День учителя, а мені і досі прикро. Прикро за вчителів української літератури, яким зовсім нещодавно вказали на необов’язковість і неважливість їхнього предмету. Їм, звичайно, не звикати до дискусій щодо змін у шкільних програмах з літератури, щодо заміни творів одних письменників на твори інших, але щоб у чиновників від освіти раптом в руках заблищала червоноармійська шабля, такого ще не бувало. Не бувало, але вже є.
Набридло чиновникам дивитись на цих сіамських близнюків – українську мову і українську літературу. Захотілось їм – вжик – і відокремити одне від іншого. І з коментарів зрозуміло, для чого: щоб життя випускників полегшити, стрес прибрати. Та й хіба не важко мові тягнути за собою літературу?! Видно ж, як вони вдвох завжди якось незграбно теліпаються! А так мова одна, без зайвого клопоту і важкої праці в кожне вухо зайде і в кожній голові залишиться. Бо ж дитина щодня у своєму житті тільки мовою користується, без літератури!
Мова – вона ж сама легка, як пір’ячко, а ось література, куди її не запхай, хоч у електронну книжку, вона тебе все одно до землі притисне, з нею не злетиш!
Літературна мова створює образи, відсилає людину до світового культурного досвіду
Кажуть, що література тепер буде тільки майбутнім філологам потрібна. Тобто майже нікому, бо молодь вже не рветься ані у філологи, ані у письменники. Всі хочуть бути айтішниками та юристами. У айтішників, я чув, свої мови і літератури. Одна з них навіть якось не по-людськи зветься – Java-script. Важко уявити, як такою мовою щось написати можна, але ж вони пишуть. У юристів мова має бути конкретна та переконлива, але ж ніяк не літературна, бо літературна вимагає зайвої напруги і зайвої уваги. Літературна мова створює образи, відсилає людину в думках до світового культурного досвіду, до першоджерел, вимагає впізнавати цитати та навіть біблійні сюжети. А все це вже давно є зайвим і непотрібним. Час змінився, змінилось і спростилося все, і нам теж треба змінитись і спроститись.
Мова вулиці ніколи раніше не зазіхала на територію літературної мови, мови еліт
Це раніше мова не могла існувати без літератури, бо вони одна одну збагачували. Спочатку за допомогою мови творилась література, потім література розвивала мову і таким чином піднімала культуру народу, що цією мовою говорив.
Звичайно, завжди була й мова вулиці, яка формувала частину народу, ту частину народу, в якої не було можливості отримати освіту. Але мова вулиці ніколи раніше не зазіхала на територію літературної мови, мови еліти. Тепер, після «легітимації» мови вулиці через телевізор, через парламент і навіть через плівки всіх майорів мельниченків і полковників деркачів разом узятих, можна сміливо говорити, що нашій українській еліті літературна грамотна мова взагалі не потрібна.
Слухати безграмотних політиків і урядовців у мене вже не вистачає сил і почуття гумору
По-перше, вони нею все одно не користуватимуться, по-друге – якщо вони навіть нею користуватимуться, їх не зрозуміють виборці, які вже давно звикли до мови вулиці і до найнижчих інтелектуальних стандартів. Це ж тільки в фейсбуці тепер висміюються граматичні і лексичні помилки нардепів і урядовців в їхніх заявах, програмах і навіть на білбордах, бо тільки у фейсбуці знайшли собі прихисток останні філологи, які ще пошепки захищають залишки філологічних цінностей української нації, не помічаючи, що «їхній потяг уже пішов».
Вибачте мене, будь ласка, за сарказм і за злу іронію. І першому, і другому я навчився через прочитану літературу, в тому числі і прочитану в школі. Саме через художню літературу я навчився географії, психології і багато чому ще. Тож я не можу уявити собі існування культурної людини поза читанням книжок, поза «літературною освітою». А слухати безграмотних політиків і урядовців у мене вже не вистачає сил і почуття гумору. Тож і ця нова ініціатива чиновників від освіти вже не викликає ані подиву, ані посмішки. Тільки гіркоту.
Андрій Курков – письменник, журналіст, кіносценарист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
