Сулейман Мамутов
Проведення кримськими татарами першого Курултаю в грудні 1917 року та ухвалення конституції Кримської Народної Республіки, очевидно, стали найпотужнішим кроком корінного народу Криму на шляху до відновлення своєї державності з моменту її ліквідації Російською імперією наприкінці 18 століття. У 2017 році, після столітньої хвилі репресій, геноциду та ще однієї окупації їхньої батьківщини ідейними правонаступниками імперії, кримськотатарський народ через представницькі органи розпочав політичний діалог з Українською державою.
Головна мета цього діалогу полягала у перегляді змісту та формату автономії в Криму, джерелом якої мало стати право одного з корінних народів України на самовизначення. Політичний процес фактично завершився у 2018 році, але пакет законодавчих змін, передусім до конституції, не було навіть розглянуто 8-м скликанням парламенту. Втім, результати роботи науковців та фахівців у сфері права і політики було частково втілено за три роки ухваленням Закону про права корінних народів України.
Ідеальний стан
Політичні прагнення кримськотатарського народу можна представити як ідеальні стани, за умови досягнення яких корінний народ відійде від постійної боротьби за виживання та зможе розвиватися. Одним з індикаторів, що свідчитиме про досягнення такого стану та вихід кримців на шлях розвитку, стане реальність, в якій корінний народ має справжню, захищену законом можливість і умови для збереження й розвитку власної індентичності, вивчення рідної мови як основного предмету, а не факультативу, вивчення нею інших предметів, отримання адміністративних послуг, використання в суді, та отримання нею інформації в ЗМІ, театрі та кіно.
Для народу, який втратив майже половину своєї чисельності внаслідок геноциду та репресій, це не просто вияв поваги до стандартів міжнародного права, але й питання безпеки
Не менш важливим показником є забезпечення політичних прав корінного народу, що включає гарантовану законом можливість брати участь у процесі ухвалення та виконання рішень. Форми реалізації гарантованої участі можуть бути різними. При цьому рішення, що впливають на кримськотатарський народ і територію, на якій він сформувався, можуть бути ухвалені лише після отримання його вільної, попередньої та поінформованої згоди.
Для народу, який втратив майже половину своєї чисельності внаслідок геноциду та репресій, це не просто вияв поваги до стандартів міжнародного права, але й питання безпеки. Втілення цих показників свідчитиме про подолання кримцями наслідків колонізації, геноциду 1944 року і тимчасової окупації 2014 року, позаяк їхні колективні права та інтереси забезпечено й захищено на найвищому рівні – Конституцією та законами відповідно до потреб і очікувань народу і міжнародно-правових стандартів, які вже підтримала Україна.
Відтак, суттєва складова ідеального стану передбачає розвиток України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави. Яскрава думка, що пролунала під час реалізації проєкту «Ініціатива» від респондентки в Криму полягала в тому, що «забезпечення прав кримських татар – це фактично забезпечення прав всьому українському народу, самій Україні. Коли Україна забезпечить права кримським татарам, вона забезпечить ці права сама собі».
Корінні народи та право на самовизначення
У липні 2021 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про корінні народи України». Впровадження в правовій реальності України поняття та прав корінних народів, зокрема кримців, стало результатом двох тенденцій. Перша – усвідомлення і самоідентифікація більшістю народу того, що він є корінним у Криму, а відповідно й в Україні. Друга – формування та цементування консенсусу в українському суспільстві про те, що кримськотатарський народ є корінним народом України, а Крим – єдиною його Батьківщиною, на якій він сформувався, прагне зберегти та розвивати свою ідентичність як самобутній народ. Ці дві тенденції відсилають нас до сфери міжнародного права, що визначає та регулює забезпечення і захист прав корінних народів.
Декларація ООН про права корінних народів не створює нове право, а лише уточнює, що корінні народи так само мають право на самовизначення
Право на самовизначення визнано Міжнародним Судом ООН як один з найважливіших принципів міжнародного права. На підставі цього права народи вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток.
Право на самовизначення викладено ідентично у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права та Декларації ООН про права корінних народів.
Отже, Декларація ООН про права корінних народів не створює нове право, а лише уточнює, що корінні народи так само мають право на самовизначення, ґрунтуючись на принципі рівності всіх народів. Право на самовизначення є фундаментом усіх прав, що закріплені в Декларації ООН, а за відсутності його реалізації жодне інше право не може бути втіленим у повному обсязі.
Водночас Декларація встановлює, що реалізація корінними народами свого права на самовизначення має здійснюватися відповідно до міжнародного права і не може призводити до порушення територіальної цілісності суверенних і незалежних держав.
Хоча закон «Про корінні народи України» позначив важливий крок у розвитку законодавства, включаючи закріплення низки колективних прав, що частково відповідають Декларації ООН про права корінних народів, більшість кримців упевненні, що індикатором реального визнання їхніх прав і прагнень у політико-правовій площині залишається запровадження національно-територіальної автономії, яка ґрунтується на праві корінного народу на самовизначення.
Відповідно до закону, «корінні народи України мають право на самовизначення у складі України, встановлюють свій політичний статус у межах Конституції та законів України, вільно здійснюють свій економічний, соціальний і культурний розвиток».
Обов’язок держави сприяти розвиткові корінних народів України, що його закріплено у Конституції, у взаємозв’язку із визнанням права на самовизначення в межах Конституції, що його закріплено на рівні закону, не обмежує, а радше заохочує і сприяє пошуку державою найбільш ефективних механізмів, що сприяють розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності корінних народів і забезпеченню права корінних народів на самовизначення.
При цьому у виборі форм і механізмів реалізації права на самовизначення держава вільна розробляти, ухвалювати та виконувати рішення (за умови отримання вільної, попередньої і поінформованої згоди корінного народу), що передбачають у тому числі внесення змін до Конституції та законів України.
Мета автономії: конфлікти vs деколонізація
Стаття 4 Декларації ООН про права корінних народів закріплює право на автономію як форму реалізації корінними народами права на самовизначення. Часто важливість дотримання колективних прав і запровадження територіальних автономій, зокрема у Європі, має на меті зниження ризику конфліктів між етнічними/мовними групами/спільнотами/меншинами у багатоетнічних регіонах.
Втім, зважаючи на відсутність у Криму насильницьких міжетнічних конфліктів у минулому, обґрунтування права корінного кримськотатарського народу на автономію через «запобігання конфлікту» є малоактуальним. Коли йдеться про прагнення корінних народів реалізувати своє право на самовизначення, автономію і розвиток, етичний базис та мета пов’язані з важливістю визнання негативних і руйнівних наслідків їх колонізації та геноциду в умовах відсутності материнської держави.
У світі існує величезна кількість автономій, що суттєво відрізняються якісно і змістовно
Визнання цих наслідків актуалізує необхідність відновлення та реалізації колективних прав корінних народів відповідно до їхніх потреб та інтересів. Запровадження автономії як ключового інструменту подолання наслідків колонізації підвищує шанси корінного народу на збереження як самобутньої спільноти, його маркерів ідентичності, які у випадку кримців перебувають на межі знищення через колонізацію, геноцид 1944 року і тимчасову окупацію 2014 року.
Як ефективний засіб реалізації права корінного народу на самовизначення, автономія може бути запроваджена у різних формах та, відповідно, мати різне змістовне наповнення, обсяг прав і повноважень. У світі існує величезна кількість автономій, що суттєво відрізняються якісно і змістовно. Відтак, будь-яка спроба сформулювати ідеальний та універсальний «рецепт» автономії не матиме сенсу.
Найважливіше правило, при розробці політичних або територіальних автономій – розуміння унікальності контексту кожного регіону. Готові моделі комплексних автономій не можуть бути застосовані в іншому контексті, регіоні будь-де у світі.
На сьогодні окремі дослідження змогли систематизувати досвід функціонування різних автономій та сформувати набір мінімальних стандартів, частина з яких може включати:
- гарантоване представництво корінного народу – спеціальні механізми, що забезпечують представництво корінного народу в законодавчих, виконавчих та інших органах автономії, а також гарантоване політичне представництво корінного народу на національному рівні;
- нормотворчі функції – наявність у автономії такого обсягу повноважень, що дозволить досягти основної мети автономії – забезпечити право корінного народу на самовизначення разом з усіма компонентами цього права;
- мовні права корінного народу та повноваження, що є необхідними для забезпечення його культурного розвитку;
- повноваження корінного народу через автономію щодо економічних ресурсів;
- законодавче закріплення автономії в Конституції;
- механізм врегулювання спорів між центральною владою та автономією, що включає медіацію;
- консоціальні структури – комплексні механізми розподілу влади та повноважень в автономії задля забезпечення політичного представництва та участі всіх груп у процесах ухвалення рішення. Втім, функціонування демократії консенсусу можливе лише за умови здатності еліт усіх етнічних спільнот/груп знаходити консенсус щодо принципових питань.
Ці стандарти не є вичерпними, але за умови належної контекстуалізації вони можуть допомогти віднайти унікальний рецепт автономії кримськотатарського народу в процесі політичного діалогу з Українською Державою, відповідно до цілей, інтересів та потреб обох суб’єктів.
Сулейман Мамутов – експерт Постійного форуму ООН з питань корінних народів, учасник проєкту «Інициатива для кримських татар»
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
