«Сильна Україна потрібна Європі» ‒ з цією впевненістю група експертів з Естонії та України провела дослідження інформаційної, комунікаційної та цифрової безпеки жителів півдня та сходу України. Фахівці звернули увагу на сприймання загроз безпеки жителями цих регіонів і сформували практичні рекомендації щодо посилення стійкості на місцевому, регіональному та національному рівні. Дослідження проведене Міжнародним центром оборони та безпеки (Естонія) у межах програми «Стійка Україна» у співпраці з українським Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.
Чи стало українське суспільство зрілішим і стійкішим після російського вторгнення та чи готове до можливих негативних сценаріїв? Що жителі України сприймають як основну загрозу після 2014 року? Чи є відмінності в оцінках, виходячи з регіонів та віку?
Ці питання й суть програми «Стійка Україна» у студії Радіо Крим.Реалії в токшоу «Кримське питання» обговорив ведучий Олександр Янковський із директором естонсько-українського проєкту «Стійка Україна», генеральним директором Міжнародного центру оборони та безпеки (Естонія) Дмитром Теперіком.
‒ Головна мета нашої програми ‒ зробити Україну стійкішою, але, щоб досягти цієї мети, потрібно розпізнати вразливі місця. Через агресію Росії, окупацію Криму та районів Луганської, Донецької областей усі процеси мають на собі відбиток війни. Ми хочемо запропонувати державним органам, партнерам України, її жителям, варіанти вирішення проблем у точках вразливості. Стійка Україна ‒ це та нація, громадяни якої поінформовані про загрози безпеці, мають знання, навички та вміння, як поводитися під час кризи.
‒ Чи можна говорити, що Україна стала стійкішою за останні сім років чи, може, навпаки?
Україна як нація стала стійкішою. Це стосується військової сфери, громадського сектору та усвідомлення прав людей
– У порівнянні з 2015 роком ми бачимо, що Україна як нація стала стійкішою. Це стосується військової сфери, громадського сектору та усвідомлення прав людей. В інших сферах стійкість зменшилася, наприклад, у медійному ландшафті спостерігаємо проблеми дезінформації. Серед молоді бачення світлішого майбутнього залишається на високому рівні, але серед старшого покоління, особливо в південних та східних областях, присутній фактор розчарування. Люди не вірять у реформи, обіцянки політиків і це сильно знижує довіру до влади, а довіра до влади ‒ один із важливих компонентів у посиленні емоційної стійкості.
‒ А те, що люди не бачать покращень, це наслідок того, що немає цих покращень чи це лише їхнє сприйняття?
Про ті позитивні зміни, які вже є, потрібно більше писати й пояснювати людям, що багато чого буде видиме через роки
– За останні шість років в Україні відбулося багато позитивних змін, але в деяких людей завищені очікування щодо швидкості цих процесів. Досвід Естонії, який ми хочемо передати, свідчить про те, що чудеса не відбуваються за один день, це результат скоординованої, кропіткої роботи. Результати того, що ми робимо сьогодні, будуть видимі через 10-15 років. Про ті позитивні зміни, які вже є, потрібно більше писати й пояснювати людям, що багато чого буде видиме через роки. Поняття стійкості ‒ це зокрема і ясне бачення перспективного майбутнього.
‒ А що впливає на фактор стійкості?
‒ Наш аналіз показав, що є понад 150 чинників стійкості, все вимірювати немає сенсу. Ми фокусуємося на тому, як населення сприймає загрози та якого характеру ці загрози. Ми дивимося на світоглядну позицію населення, геополітичну орієнтацію, питання історичної пам'яті, питання самоідентифікації (у розрізі мови, етносу, нації, місця проживання), ми дивимося на їхнє сприйняття майбутнього, як вони себе асоціюють із різними процесами, які відбуваються в Україні. Ми також дивимося на готовність людей до вчинків, на переконання, наприклад, захищати Україну зі зброєю в руках або жертвувати добровольчим організаціям. Дивимося і на соціально-економічний добробут, довіру до ЗМІ, довіру між різними групами населення.
«Пам'ятаємо, боремося, переможемо!»: «Чонгар» у шосту річницю анексії Криму (фотогалерея)
‒ Наскільки залежить ця стійкість від географічного чинника, наближеності до Криму, наприклад?
‒ Так, наближеність до окупованих територій або лінії фронту дає людям реалістичніше відчуття загрози й це робить людей обізнанішими, але з огляду на тривожність, жителі стають менш стійкими. Ми з експертами розробили навчальний інструмент ‒ інтернет-курс, який допоможе посилити знання з інформаційної, цифрової безпеки. Ми говоримо партнерам і про необхідність проведення навчань, це допоможе підвищити обізнаність і створити окремі осередки стійкості в суспільстві в конкретних регіонах.
‒ Чому на ваш погляд, Росія наважилася на використання сили в Криму у 2014 році, але не дозволила собі цього свого часу в країнах Балтії?
Наше завдання ‒ доносити до світової спільноти, що окупація Криму ‒ це проблема не лише України. Це міжнародна проблема
– Ми розуміємо, що режим Кремля використовує слабкості країн, і якщо говорити про агресивність Росії щодо Естонії, вона не припинялася з 1991 року, але набувала різних форм: економічних, інформаційних, кібератаки у 2007 році. Кремль чітко прорахував слабкості України у 2014 році й ухвалив рішення, що витрачені кошти виправдають мету. І зараз загроза тільки наростає, єдине, що нам залишається зробити ‒ координувати свої дії та бути союзниками проти такої агресії, і, можу сказати, в України це виходить. Україна рухається шляхом євроінтеграції. Наше завдання ‒ доносити до світової спільноти, що окупація Криму ‒ це проблема не лише України. Це міжнародна проблема, яка дестабілізувала Чорноморський регіон, та має наслідки для безпеки в Середземному морі й на Близькому Сході. Якщо говорити про порушення міжнародного права, це стосується будь-якої країни в цьому світі. Саміт «Кримська платформа», на мій погляд, ‒ дуже правильний і практичний крок. Досвід країн Балтії свідчить, що невизнання окупації ‒ дуже важливий фактор.
