Мати так і не дочекалася звільнення викраденого ФСБ на Чонгарі харків'янина Олександра Стешенка. Півтора роки він провів в ув'язненні в анексованому Росії – Криму. І от 6 серпня Олександра звільнили. Про тортури, про умови утримування та про сам арешт Стешенко розповів Крим. Реалії.
Того дня – 11 квітня 2018 року – Олександр Стешенко приїхав на адміністративний кордон між Кримом і Херсонщиною, хотів відвідати друга в Алушті. За його словами, їздив так не вперше, але цього разу його викрали прямо на Чонгарі.
Озброєні люди, які вивезли його силою в невідомому напрямку, як він дізнався пізніше, були з ФСБ Росії.
У російській поліції стверджують, що 12 квітня 2018 року Стешенка «затримали за непокору законній вимозі (стаття 19.3 КоАП Росії)», за що тогоо ж дня підконтрольний Росії райсуд Сімферополя заарештував Стешенка на 12 діб.
24 квітня Олександру не вдалося вийти на вулицю, його знову захопили. А далі був підвал і тортури.
Від Стешенка вимагали зізнання у підпалі будинку підконтрольного Росії муфтія Криму Еміралі Аблаєва.
Олександр визнає, що під тортурами зізнався та обмовив невідомих йому людей.
Російські силовики заявили, що нібито припинили в Криму діяльність екстремістської групи, створеної помічником лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва – Еролом Велієвим, до складу якої «окрім Велієва увійшли колишні спортсмени-боксери Стешенко і Третьяков».
Російський суд у Криму засудив харків'янина до двох років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії-поселенні.
Це все фантазії ФСБ. Я не підпалював цей будинок, ніколи не зустрічав ні Велієва Ерола, ні Олександра Третьякова, я обмовив цих людей
Олександр Стешенко розповів Крим.Реалії в ексклюзивному інтерв'ю, що до викрадення його російськими силовиками не чув імені Ерола Велієва.
‒ Як мені говорили, ми разом навчалися, він, виявляється, теж закінчував Харківський авіаційний інститут. Але він старший за мене на 10 років, і ми не могли перетинатися. Коли я почав навчатися, він вже закінчив аспірантуру.
‒ Є відео вашого допиту, оприлюднене ФСБ, а як це відбувалося насправді?
‒ Те, що я говорив там ‒ це все фантазії ФСБ. Я не підпалював цей будинок, ніколи не зустрічав ні Велієва Ерола, ні Олександра Третьякова, я обмовив цих людей.
Мені говорили, кого треба назвати.
Мене душили кульками, роздягали, били струмом, обливали водою, катували, примушували це сказати. Нестерпно було, довелося сказати те, що вони хотіли.
‒ У ФСБ я провів три місяці, з 24 квітня до 26 липня. Я не знаю, де був, у якомусь підвалі, вогкість, лежав один матрац на підлозі, я був пристебнутий наручниками, а до наручників була пристебнута гиря вагою у 24 кілограми. Найважче було ‒ витримувати тортури, поки не записали відео, мучили кожен день.
Потім привезли мене перед судом у Сімферополь в СІЗО, а СІЗО відмовилося мене приймати, тому що я погано виглядав: весь синій, білки очей червоні, судини полопалися від удушення.
‒ За яких обставин було зняте відео?
‒ Дали мені папірець з текстом, продиктували, що я маю сказати і все.
Найважче було ‒ витримувати тортури, поки не записали відео, мучили кожен день
‒ Ви вже зустрічалися з тими людьми, яких обмовили?
‒ Ні, але хотів би побачитися, порозумітися. Думаю, вони не дурні й усе розуміють, але я хотів би вибачитися.
‒ А в ув'язненні чи спілкувалися ви з іншими політичними в'язнями?
‒ Так, спілкувався з Євгеном Пановим, теж незаконно засуджений, хороша людина, він допомагав мені та пояснював, що треба робити.
У СІЗО Сімферополя є спеціальний блок, в якому сидять українці, які нібито хтось терорист, хтось екстреміст. У них є спеціальний, ізольований від загальної маси блок, де тримують таких, як я, як Панов. Володимир Балух теж там був, я його бачив, просто віталися, але не спілкувалися. Був ще татарин, прізвища не пам'ятаю, звуть Тимур, нібито знайшли у нього книги «Хізб ут-Тахрір» (забороненої в Росії міжнародної ісламської політичної організації ‒ КР).
‒ Цей блок для українців, які в ньому умови? Гірші, ніж для інших засуджених?
Падав сніг, а вікон не було, опалення немає, вогкість постійна. Все робилося для того, щоб люди хворіли, страждали
‒ Я не бачив, в яких умовах тримають загальну масу, але у нас дуже погані умови були. Падав сніг, а вікон не було, опалення немає, вогкість постійна, білизну приносили вогку. Все робилося для того, щоб люди хворіли, страждали. Медичної допомоги не надавали ніякої, допомоги від них не варто чекати.
Я хочу подякувати організаціям, які займалися моєю справою, Ігор Котелянець, представник президента в Автономній Республіці Крим, його помічники доклали багато зусиль, адвокати ‒ Едем Семедляєв, Сергій Легостов. Дякуємо! Завдяки вам я вдома!
‒ Чи була можливість комунікації із зовнішнім світом?
‒ Я підтримував зв'язок із родичами. Поки був там, дізнався, що не стало мами. Вона хворіла, лежала в лікарні. Якось я зателефонував, і мені сказали, що «вже все». Думаю, якби я був поруч, я б не допустив того, що з нею сталося. Було важко, я був там і не міг нічим допомогти, або хоча б просто побути поруч.
Тепер ось поїду з рідними на кладовище до мами. Перший час буду з близькими та рідними, а потім шукатиму роботу, хочу створити сім'ю.
Читайте ще:
Син політв'язня Кремля Володимира Балуха розповів про батька і життя родини
