Радіо Свобода у рубриці #МояІсторія розповідає історії людей, на життя яких вплинула коронавірусна пандемія. Це – лікарі, які рятують життя; пацієнти, які борються з недугою, й їхні родичі; малі підприємці, які рятують свій бізнес чи відкривають нові можливості.
В Україні на 27 серпня, за даними МОЗ, у зв’язку із коронавірусною епідемією зафіксували 112 059 випадків коронавірусної хвороби COVID-19; 2403 людини померли, одужали понад 54 217 людей.
Гліб Бітюков – один із тих медиків, які від України вирушили на допомогу лікарям в Італії на піку захворюваності на COVID-19 там. Він не заразився цим захворюванням в Італії і розповідає Радіо Свобода, чому.
В Україні Гліб продовжив працювати медбратом, хоча сам він виправляє: офіційно «медсестрою». Втім, нещодавно він звільнився з київської лікарні.
Про те, як ставляться до небезпеки заразитися коронавірусом в українських лікарнях, про критику медичної системи і мовчання лікарів він розповідає в ексклюзивному інтерв’ю для Радіо Свобода.
Гліб Бітюков є досить популярним медбратом у мережі «Фейсбук»: його дописи швидко поширюються, а журналісти часто звертаються за коментарями.
Він виступає в медіа і як експерт із розвитку медичної освіти, а ще є колишнім радником ексочільниці Міністерства охорони здоров'я Уляни Супрун.
Протягом трьох тижнів у квітні він у складі української делегації допомагав італійським лікарям боротися із коронавірусом у розпал пандемії.
Як вдалося не захворіти на COVID-19 в Італії?
В Італію Глібові запропонували поїхати, бо потрібні були медики, які володіють англійською і мають закордонний паспорт.
Про досвід боротьби із коронавірусом в Італії він розповідав Радіо Свобода ще з місця подій.
А от не захворіти вдалося завдяки дотриманню відомих всім правил безпеки: маски, рукавички, дистанція.
«В Італії використовували все, що тільки можна: ми вдягали тоді дві пари рукавичок апріорі. Приходиш у відділення, вдягаєш одну пару рукавичок, потім захисний одяг, другу пару примотували лейкопластирем до захисного одягу, вдягаєш маску N95, поверх неї ще вдягали хірургічну маску, бо дуже важко цілий день не торкатися руками обличчя. Додатково був або щиток, або окуляри захисні для того, щоб на слизові оболонки не потрапляв вірус», – згадує Гліб.
Для звичайного терапевтичного відділення, щоб не захворіти, достатньо використовувати рукавички і маски, а от посилений захист потрібен саме тим, хто працює з інтубацією важкохворих на COVID-19 пацієнтів, вважає Гліб Бітюков.
Українські реалії
В українських лікарнях персонал дуже часто нехтує засобами захисту, і не через їхню відсутність, а через власну позицію, каже співрозмовник Радіо Свобода.
«Персонал каже: нам не зручно, ми не вдягаємо», – розповідає Бітюков.
Хоча він додає, що інколи засоби захисту доводилося купувати за свої кошти, бо ті, які видавали, були неякісними.
Лікарня, в якій працював Бітюков, не приймала пацієнтів із коронавірусом, але випадки заражень траплялися, як і в інших медичних установах, випадково.
Зробити тест ПЛР є досить проблематичною процедурою і для лікарів. Профілактично такий тест медпрацівникам не роблять, лише за симптомами, й то не завжди, додає він.
«У дуже багатьох лікарнях треба ще вмовити або піти і самостійно зробити це ПЛР-тестування. В нас було декілька людей із симптоматичною підозрою на коронавірусну інфекцію, але їм не робили тестування. Бо якщо їм зробити ПЛР, то це означає, що треба зробити всьому персоналові. Якщо хтось виявиться коронавірусним, то треба відправити їх на два тижні на ізоляцію, це означає – закрити відділення, а це означає, що у лікарів просто не буде грошей. Вони ж живуть не на зарплату, яку їм платить держава, у 5 тисяч гривень, вони живуть за це, що їм платять пацієнти, які звертаються за плановими операціями», – розповідає медбрат.
Критика системи
Порівнюючи досвід роботи медичної системи в Італії, співрозмовник вдається до невтішних висновків щодо української.
«У нас така феодальна медична система. Кожен лікар, який зміг налаштувати цю систему під себе, – навколо нього вона може існувати. Тобто ви можете прийти в лікарню, яка буде напівзруйнованою, і там всередині буде класне відділення. Воно класне, тому що лікар це зробив: головний лікар чи будь-який інший», – каже він.
Деякі державні лікарні навіть мають імена окремих лікарів, зауважує він.
«Є окремі такі точкові лікарні або лікарі. Ми навіть кажемо «центр Тодурова» або «центр Ємця», ми ж не кажемо «центр серця» або «центр дитячої кардіохірургії», бо ми знаємо: є Тодуров, є Ємець, які ці центри під себе підлаштували і зробили свою власну таку феодальну системку. Не буду казати зараз, добре це чи погано, вони можуть бути класними лікарями, але питання в тому, що загальної системи немає», – пояснює Бітюков.
За його спостереженнями, в Україні на сьогодні такий самий рівень захворюваності на COVID-19, як в Італії тоді, коли українська делегація вирушила на допомогу.
Втім, Україні вдалося поки що уникнути переповнених лікарень, на його думку, через кілька факторів: мутацію вірусу, його ослаблення і відсутність такої великої кількості літніх людей, як в Італії.
Чому вирішив звільнитися?
Донедавна Гліб працював медбратом у Київській міській клінічній лікарні № 17, але вирішив звільнитися.
При цьому поправляє: «медсестрою», бо саме так офіційно значиться його посада.
«Я медсестра-анестезист. У мене так написано в трудовій книжці. В нас з'явилася, здається, два роки тому, серед кваліфікаційних вимог професія медбрат, але її так і не ввели в загальний перелік професій в єдину тарифну сітку. Тож всі хлопці, які працюють в системі охорони здоров'я як медбрати, вони офіційно є медичними сестрами», – пояснює він.
Шлях до роботи в київській лікарні «медсестрою» Гліб пройшов через навчання за кордоном.
Після медучилища, розповідає він, кілька років працював у швидкій допомозі, а потім пішов в іншу сферу і відкрив власний бізнес.
Життя змінилося після 2014 року, коли він підтримав Революцію гідності, а згодом повернувся і до медичної сфери.
«Коли Майдан закінчився, то подумав: ну, все, ми перемогли, але, на жаль, «ніт» – почалася війна, і тоді я долучився до захисту патріотів, і ми стали навчати хлопців на сході надавати медичну допомогу, забезпечували їх аптечками. Так я поступово повернувся в медицину, я тоді став використовувати ті знання, які в мене були. Але дуже швидко стало зрозуміло, що знань не вистачає, треба навчатися», – розповідає Гліб.
Тоді він закінчив курси у Швеції, в Німеччині на американській військовій базі, куди пізніше повернувся як інструктор, навчався і в США у тренінговому центрі. Згодом отримав диплом парамедика на Мальті.
Через необхідність проходження практики в рамках навчання на Мальті Гліб потрапив на роботу до Київської міської клінічної лікарні № 17 і там і залишився працювати і після отримання диплому.
Гліб запевняє, що його рішення звільнитися не пов’язане із активною публічною діяльністю і критикою системи охорони здоров’я зсередини. Але все ж таки признається, що після його дописів колеги дещо відсторонювалися, хоча багато хто підтримував його думки негласно.
«Попри те, що я критикую систему, я був її частиною, і я так само відчуваю відповідальність за те, якою система є зараз і якою вона буде в майбутньому. Я хочу, щоб ця система стала іншою в майбутньому, тобто я хочу її змінити. Змінити її на рівні медбрата – малоймовірно і дуже не ефективно», – пояснює співрозмовник Радіо Свобода.
На питання, чому лікарі воліють мовчати про недоліки системи, Гліб відповідає так: «Є чудові люди, є люди, які хотіли б про щось казати, хотіли б не мовчати. Їх, на жаль, дуже мало. Все одно лікарська спільнота така, що ти завжди якоюсь мірою зобов’язаний своїм колегам, особливо якщо ми кажемо про державну медицину».
«Звісно, будь-яка людина може це зробити (не мовчати – ред.), але це означає, що це буде її останній день роботи в цій системі охорони здоров’я. Ти просто лишишся вигнанцем, і далі в тебе є тільки один шлях – піти звідти», – резюмує Гліб Бітюков.
