Кирило Недря з Дніпра – один з оборонців Донецького аеропорту – написав посібник про стресостійкість. Чоловік воював у складі 93-ї механізованої бригади «Холодний Яр», є кавалером ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Народним Героєм України. Його армійський позивний «Доцент» – не випадковість. Кирило Недря – фаховий політолог, кандидат історичних наук. Працює завідувачем кафедри гуманітарних дисциплін і психології поліцейської діяльності Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, є тренером-викладачем в Національній поліції.
Книга, яку видав колишній боєць, – це навчально-практичний посібник з порадами для поліцейських, але їх можна перенести й на роботу в офісі чи в будь-якому іншому колективі. Матеріал збирав, виходячи з власного життєвого досвіду, досвіду роботи військових та поліцейських. Радіо Свобода поспілкувалося з автором.
– Пане Недря, як виникла ідея цієї книги?
– Ця книга, безумовно, пов’язана з роботою, бо це навчально-практичний посібник. До початку війни на Донбасі я мав науковий ступінь і був досить успішним викладачем. Але викладачем класичним, я викладав політологію, конфліктологію і ще низку дисциплін. 2015-го року, коли я звільнився зі Збройних Сил України й вже мав досвід участі в бойових діях, мене запросили тренером-викладачем до патрульної поліції, яка тоді формувалася, для викладання низки дисциплін, однією з яких була стресостійкість. Прийшовши туди, отримавши додаткові знання, зокрема більш реальні уявлення про стресостійкість, я звів все це до купи й так народився мій власний тренерський курс «Стресостійкість у роботі поліцейських». Використовуючи цей курс, я провів тренінги для фахівців патрульної поліції 15 регіонів.
Потім я вирішив, що час оформити це все в якусь роботу. Тут і карантин, до речі, допоміг. Так і народися посібник для поліцейських. Однак він охоплює ширшу сферу, оскільки стрес і стресостійкість – це типовий стан для, напевне, кожної людини й кожної сфери діяльності.
– Чи означає це, що ваші напрацювання можна застосовувати не тільки для поліції, а й для будь-якого колективу, офісу, навіть у родині?
– Безумовно. Там є блок суто поліцейський, де розглядаються певні алгоритми дій для поліцейських у роботі з тією чи іншою людиною, чи то потерпілий, чи свідок, чи людина, яка перебуває в стані зміненої свідомості, – істерика, наркотики тощо. Але й звичайна людина може опинитися в такій ситуації. А те, що стосується загального блоку, що таке стрес, як працювати зі стресом і профілактика стресу – це універсальні знання, які не мають суто професійного спрямування.
Люди придумали слова: «щастя», «радість», «ейфорія». Насправді в нашому організмі відбуваються процеси, які з наукової точки зору, мають назву – «стрес»Кирило Недря
– Презентуючи книгу, ви говорили, що стрес може бути як негативним, так і позитивним. Хотілось би почути про «позитивний стрес».
– Я чую у вашому голосі посмішку, спілкування вам цікаве й приємне, от це і є ваш позитивний стрес. Коли кохані дивують нас вечерею чи сюрпризом, прийшли гості на день народження привітати – це також позитивний стрес. Нас сповнює оптимізм, заряд енергії. Люди придумали для себе слова: «щастя», «радість», «ейфорія». Насправді в нашому організмі відбуваються психоемоційні й хімічні процеси, які з наукової точки зору, мають назву – «стрес». От така дивина.
Стрес ми наділили в нашому уявленні негативними характеристиками, вважаючи, що це має бути щось страшне, сумне і волохате, хоча стрес може бути, зокрема, і позитивним. Між негативним і позитивним стресом дуже тонка межа, яка проходить по психоемоційній реакції. Якщо говорити про негативний стрес, ми плачемо, сумуємо, при позитивному ми посміхаємося, сміємося. Але знаємо такий вираз: «сльози радості». Це про позитивний стрес, але фізіологічна реакція один-в-один така, як при негативному. Чи, наприклад, дивакувата посмішка, коли не до сміху, а в людини от така реакція…
– Чи є в книзі конкретні приклади з життя, з вашого досвіду перебування на війні, з «гарячих» подій?
– Ні, оскільки це не мемуаристика і не описова книга. Хоча, безумовно, там згадується ПТСР, згадуються певні приклади, але вони більш універсальні. Стрес поліцейського і стрес з мого досвіду Донецького аеропорту – це різні речі. Про ДАП взагалі зрозуміє обмаль людей у нашій державі. Воно взагалі поза межами розуміння… Пояснити людині відчуття смерті не можна, зрозуміти може лиш той, хто побував у тій ситуації.
– В одному з дописів на фейсбуці ви говорили, що той період не був найскладнішим для вас, бо там була підтримка товаришів. А який час був найскладнішим? Чи відчували ви симптоми посттравматичного стресового розладу?
– Найскладніший час? Кожна ситуація може бути по-своєму складна. Не хотілося б зіштовхуватися з ситуацією хвороби чи, не дай Боже, смерті близьких людей. Якщо порівнювати з ситуаціями бойовими, втрат, поранень – це найскладніше, що може бути.
Що стосується симптоматики, безумовно було. Це буває в кожної людини, хто повертається звідти. Є стереотип: боєць, який повертається з війни в мирне життя, зіштовхується з дивакуватим світом, де люди сидять у кафе, розважаються в той самий час, коли хтось гине в окопах. Але тут важливий момент, як ти з цим працюєш. Для мене з самого початку було зрозуміло заради чого ми там були – щоб тут люди могли собі це дозволити.
Стрес – це передусім адреналін й низка гормонів, отож необхідні були дії, спрямовані на подолання чи вихід цього адреналіну. Наприклад, спортКирило Недря
Мені допомогло саме розуміння стресу. Стрес – це передусім адреналін й низка гормонів, отож необхідні були дії, спрямовані на подолання чи вихід цього адреналіну. Наприклад, спорт, фізичні навантаження. Це й робилося. Це й допомогло.
– Тобто ви самі працювали над собою, оскільки озброєні теоретичними знаннями. До психологів не зверталися?
– На той час, коли повернулися ми, не було багато фахівців з травматичного стресу. Ті, з ким доводилися спілкуватися тоді, це були випадкові люди, які не розуміли, що відбувається в тебе в голові й що з цим робити. Чесно кажучи, багато фахівців у цій сфері ми не маємо й досі.
Інший момент, потрібна просвітницька робота серед тих самих хлопців: вони мають розуміти, що треба з тим всім щось робити, бо ніхто тобі не допоможе, окрім самого тебе. Досить часто буває, шукають шлях найменшого супротиву, йдуть пиячити тощо.
– Які практичні поради? Як боротися зі стресом?
– До позитивного стресу розвивати стійкість не треба, це приємна сторона нашого життя. А щодо негативного, ми в ньому постійно живемо. Якщо ми вмикатимемо телебачення чи весь час читатимемо Інтернет, ми навряд чи знайдемо там багато позитивних моментів.
Можу порадити: менше жити в інформаційному просторі, дозовано жити – там само, як ми забороняємо дітям багато сидіти в соцмережахКирило Недря
Можу порадити: менше жити в інформаційному просторі, дозовано жити так само, як ми забороняємо дітям багато сидіти в соцмережах.
Окрім того, просто жити: наповнювати своє життя життям, а не досить надуманими й ефемерними завданнями й переживаннями. Уникати вживання інформації без продукування інформації. Під продукуванням я маю на увазі продукування взаємин у родині, з друзями, отримання інформації й позитивних емоцій від світу. Риболовля, подорожі…
– І вже завершуючи,
ваша книга знайшла свого читача?
– Так, вже виходить додатковий тираж – 200-250 примірників.
