Російські військові окупували Херсон і область на самому початку війни. Через 7,5 місяців, 11 листопада 2022 року Збройні сили України повернули контроль над Херсоном і правобережною частиною області. Але лівобережна частина Херсонської області, як і раніше, окупована Росією.
За свідченнями, які були зібрані як місцевими жителями, які виїхали з окупованих територій, так і міжнародними правозахисниками, російські військові під час окупації Херсонської області масово катували і вбивали місцевих жителів, зокрема цивільних. Сотні людей затримали за підозрою у співпраці з українською владою і місяцями утримувалися під вартою. Десятки людей після таких затримань зникли: Росія часто не розкриває інформацію про затриманих на окупованих територіях, а також про те, де вони перебувають і в чому їх звинувачують.
У самому Херсоні в момент визволення міста були знайдені сотні неправомірно затриманих ув'язнених, а загалом через ІТТ у Херсоні та інші місця утримання в Херсонській області, організовані російськими військами, за приблизними підрахунками українських слідчих органів, пройшли близько 700 незаконно затриманих українців. Офіційно постраждалими визнані 183 особи, одна з них від тортур померла. Деяких українських громадян російські спецслужби після відходу з Херсону вивезли до Росії.
Серед затриманих у Херсоні також були десятки жінок. Російська влада або звинувачувала їх у співпраці з українською владою, або використовувала як заручниць, щоб змусити здатися їхніх чоловіків або партнерів. Деяких жінок катували водою та електричним струмом і піддавали знущанням. Органи української прокуратури визнали потерпілими і допитали 21 жінку, яких утримували в херсонському ІТТ. На основі їхніх свідчень український Центр прав людини ZMINA підготував доповідь «Жіночі камери. Херсонські катівні». Російська служба Радіо Свобода наводить витяги з цієї доповіді та показує, в яких умовах утримувалися незаконно затримані жінки. Також уже після публікації доповіді представникам ZMINA вдалося поговорити ще з двома жінками, яких російські військові вивезли з ІТТ на вулиці Теплоенергетиків у Херсоні.
«Це сталося перед звільненням міста українською армією, жінок забрали до місць утримання на окупованій Росією частині Херсонської області – спочатку відвезли до міста Гола Пристань, а потім у Троїцьке (селище в Луганській області України, окуповане Росією у 2022 році – ред.). Згодом ми зустрілися і поговорили ще й із ними», – розповіла Радіо Свобода Єлизавета Сокуренко, яка в Центрі прав людини ZMINA займається документацією воєнних злочинів.
«Назви 10 колишніх учасників АТО, 10 осіб із проукраїнськими поглядами, і ми тебе відпустимо»
Серед жінок, яких утримували в ізоляторі тимчасового тримання в Херсоні, були:
- колишня волонтерка «Правого сектору», яка допомагала у військовому госпіталі,
- працівниця Херсонської обласної комунальної аварійно-рятувальної служби,
- працівниця відділу кадрів воєнізованої охорони,
- домогосподарка,
- курсантка Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба,
- працівниця Управління патрульної поліції,
- заступниця директора гімназії.
«На початку окупації ми бачили, що затримували здебільшого активних громадян, чиновників і співробітників органів місцевого самоврядування, тих, у кого була відкрита проукраїнська позиція. Затримували також колишніх учасників АТО та їхніх родичів (антитерористична операція, яку проводила Україна після того, як на Донбасі з’явилися російські гібридні сили – ред.), представників правоохоронних органів та їхніх родичів. Але потім ця система фільтрації виросла до таких масштабів, що затримати могли будь-яку людину, навіть якщо ця людина, умовно кажучи, не представляє цінності для окупаційних сил, – підкреслює Єлизавета Сокуренко. – Робилося це, щоб схилити людину до доносів, змусити її здавати інших під тортурами під час допитів тощо. Ті, хто пережив це, розповідають, що їм буквально говорили: «Назви 10 колишніх учасників АТО, 10 осіб із проукраїнськими поглядами, і ми тебе відпустимо».
Ще одна категорія затриманих – ті, кого використовували як заручників, щоб дотягнутися до членів сім'ї та рідних, а також знайомих. З цієї причини затримали Людмилу і Ларису Шумкових – тітку і матір політв’язня Олександра Шумкова. Правозахисники вважають, що їх шукали цілеспрямовано: під час затримання обох жінок ідентифікували за іменами.
«Ми з’ясували, що жінок затримували як заручниць, бо хотіли дотягнутися до їхніх родичів, – наголошує Онісія Синюк, одна з авторок доповіді про незаконні місця утримання в Херсоні та юридична аналітикиня Центру прав людини ZMINA. – Найчастіше йшлося про партнера або чоловіка – спочатку затримували жінку, а потім проводили ніби «обмін», і затримували чоловіка».
Ще в одному випадку представники РФ захотіли взяти під свій контроль «обнальщиків» – людей, які за певну плату видавали українцям на окупованих територіях готівку в гривнях. Для цього затримали дівчину, яка працювала в одному з таких місць, підкреслюють автори доповіді. Її відпустили лише тоді, коли до ІТТ привезли власника цього закладу.
Критерії допустимості затримання також російськими військовими застосовувалися вкрай широко. Волонтерку Лілію Пшеничну, приміром, затримали за «переховування злочинців» – незважаючи на те, що під час обшуку в її будинку нікого не знайшли. Наступного дня після затримання в церкві, де Лілія була волонтеркою, також проводили обшуки – вже під приводом того, що там нібито знімали порнографічні фільми з дітьми під керівництвом Лілії, розповідають правозахисники.
Підозри російських військових і спецслужб могли ґрунтуватися, наприклад, на постах у соцмережах, коли людина писала, що вона проти окупації.
«Одну літню жінку затримали за те, що вона не привіталася з російським військовим, іншу – за фотографію в телефоні з хлопцем-військовослужбовцем, – розповідає Онисія Синюк. – Це все було підставою для підозр у тому, що вони могли б якимось чином чинити опір окупації».
«Був випадок, коли жінку затримали на окупованій Росією частині Херсонської області, бо вона в автобусі привселюдно зраділа звільненню Херсону. Її здала пара, яка їхала з нею в автобусі», – розповідає Єлизавета Сокуренко.
«Незаконні затримання – один із найпоширеніших злочинів, що скоюються на окупованих територіях, тому що цивільних осіб незаконно затримують, порушуючи процедуру та без будь-яких законних підстав, – розповідає Онисія Синюк. – Переслідуються конкретні групи населення, на які націлюються російські військові, коли вони вчиняють ці злочини».
«Жінкам взагалі не давали можливості митися»
Більшість незаконно затриманих утримувалися у будівлі ІТТ у Херсоні. Саме на цей будинок, зокрема, вказував затриманий у Херсоні «партизан» та ЛГБТ-активіст Олексій Полухін у розмові з Радіо Свобода. Але, як кажуть правозахисники, тортури були організовані також і в інших місцях.
«Коли ми говоримо про херсонські камери-катівні, то насамперед там утримували людей, яких російські військові вважали учасниками руху опору – не обов’язково це були ті, хто в такому русі брав участь, часто просто ті, кого в цьому підозрювали», – підкреслюють автори доповіді.
Затриманих жінок, за словами опитаних, морили голодом і не давали їм митися.
«Коли жінок привозили в місця утримання, відбувалися нові порушення, що стосувалися умов утримання, – підкреслює Онисія Синюк. – Камери в Херсоні використовувалися і до російської окупації – українською владою, але вони були розраховані на три-чотири людини. Але під час окупації там утримувалося стільки людей, що ув’язнені не мали навіть належного місця для сну. У камерах, наприклад, на всіх не вистачало матраців. Затримані спали на підлозі й змушені були самі облаштовувати собі місце для сну, як могли».
«Також абсолютно не дотримувалися правил гігієни. Перший час жінкам взагалі не давали можливості митися. Пізніше це було раз на день на п'ять хвилин не за графіком, а як захочуть наглядачі та конвоїри» – підкреслює правозахисниця.
«Харчування також було неналежним – нормально не годували, їжі була обмежена кількість на всіх, і затримані самі дозували собі їжу, щоби ті, хто перші отримали їжу, знали, що останні отримають те, що їм залишать, – розповідає Синюк. – Також окупація Херсону відбувалася здебільшого влітку, і найбільше жінок потрапляли до камер-катівень у липні та серпні 2022 року. А їжу тримали весь час у приміщенні, до вечора вона скисала. Затримані змушені були їсти зіпсовану їжу просто тому, що інакше їм би довелося голодувати».
«Один тримав ноги, другий – рот, третій заливав воду»
Також свідки розповідали, що російські військові спеціально залишали відчиненими двері камер-катівень, щоб інші в’язні чули крики тих, кого б’ють.
«Протягом десяти днів тримання в ІТТ їжу Людмилі та Ларисі Шумковим давали один раз на день. Можливості помитися або переодягнутися за десять днів також не було. Весь час, за свідченнями жінок, було чутно, як катували інших затриманих. Іноді в тих камерах, де катували людей, представники РФ навмисно відчиняли двері, щоб інші утримувані чули їхні крики», – сказано в доповіді.
Затримані жінки говорять про тортури водою, які до них застосовували:
«Мені на обличчя накинули ганчірку. Сказали, що в мене є шанс «розповісти все», – розповідає одна із затриманих. Її звинувачували в підриві автомобіля, через який постраждав керівник виправної колонії №90 Євген Соболєв, підозрюваний в Україні в державній зраді через співпрацю з окупаційною адміністрацією.
«Один тримав мені рот так, щоб він був відкритий, інший почав заливати (на ганчірку на обличчі) воду. Давали перерву: «Ну що ти, будеш говорити?». Я відповідала, що мені сказати нічого, – розповідає вона. – У якийсь момент я вирвала руки. Тоді вони сказали: «Оце вона сильна, давай як завжди». Одягли мені кайданки, руки завели за спину, поклали мене на підлогу. Один тримав ноги, другий – рот, третій заливав воду, а четвертий, як мені здалося, знімав усе на телефон. Потім припинили, сказали «йти подумати», що вони пізніше приїдуть».
«Ми задокументували щонайменше п'ять випадків застосування тортур до жінок. Їх били, використовували воду для удушення (це одне з найпоширеніших катувань, що його застосовують російські військові), а також катування електричним струмом, – наголошує Онисія Синюк. – У Херсоні ми задокументували також один випадок сексуалізованого насильства, коли жінці струм прикладали до грудей».
За словами Онисії Синюк, у херсонському ІТТ також вчинялися й інші ймовірні воєнні злочини щодо жінок:
«Наприклад, ідеться про примусове оголення – під час обшуку військові або наглядачі-чоловіки відмовлялися виходити з приміщення, коли жінкам треба було переодягнутися тощо, – розповідає вона. – Далі, застосування сили для залякування: жінкам погрожували, спрямовували на них зброю – при тому, що з їхнього боку не було опору затриманню».
«Погрожували стріляти по сусідніх квартирах, якщо ті, до кого прийшли, не відчинять двері»
Правозахисники також кажуть про погрози зброєю затриманим з боку російських силовиків, примус до вихваляння російської влади та примус до голосування на «референдумі» – також під дулами автоматів.
«Під час затримання представники РФ чинили на мене психологічний тиск. Запитували, хто такий Путін (на що людина мала відповісти: «Наш президент»), – цитує доповідь ZMINA одну із затриманих. – Направляли на людей зброю, хоча ті не чинили жодного опору. Погрожували стріляти по сусідніх квартирах, якщо ті, до кого прийшли з обшуком, не відчинять двері».
«Постраждалі розповідали, що під час затримання у них забирали особисті документи – паспорти, свідоцтва про народження, а також телефони, ноутбуки, фотоапарати. Двоє опитаних також повідомили про зникнення після обшуку особистого майна – банківських карток та електронної книжки», – підкреслюється у доповіді ZMINA.
«При цьому тільки у двох випадках затримані пізніше дізнавалися, що проти них нібито є якісь справи. Під час затримання їх не інформували про те, які їм висувають звинувачення. Представники Російської Федерації не представлялися під час затримання, не говорили, на яких підставах вони вчиняють свої дії, людям узагалі не повідомляли, куди їх везуть, де і як довго їх утримуватимуть, – наголошують автори доповіді. – Лише у двох випадках через деякий час двом жінкам повідомили, що одна була затримана, наскільки я пам'ятаю, за зберігання зброї, а інша за підривну діяльність. Але навіть це не було офіційним пред'явленням звинувачень. Ніхто їм не давав подивитися документи, як сформульоване обвинувачення – взагалі нічого. Згодом до судової справи не дійшло. Усе це відбувалося на першому етапі встановлення російського контролю на окупованих територіях».
Правозахисники ZMINA окремо наголошують, що в ІТТ, де тримали незаконно затриманих, також, як і на території всієї окупованої частини Херсонської області, проводили так званий «референдум» щодо включення Херсонської області до складу РФ (його результати не визнають країни Заходу).
«У голосуванні вимушено брали участь усі, хто перебував у ІТТ, воно проходило в одній із камер. Охоронці викликали людей по одному, за процедурою стежив військовий зі зброєю. Часу ознайомитися з тим, що було написано на бланку, не було, представники РФ просто показували, де ставити галочку. У разі «неправильного» вибору застосовували фізичне насильство – один із затриманих проголосував проти, і його одразу побили», – підкреслюється в доповіді.
«Стояв військовий з автоматом і сиділа жінка. Її обличчя не було видно. Тобі тикали автоматом, куди ставити галочку, – розповідає одна із затриманих, яку привели «голосувати». – Я запитала: «А вибір?». Мені відповіли: «Вибір є завжди». Через кілька днів прийшов старший і сказав: «Вітаю, ви вже в Російській Федерації».
Що кажуть міжнародні конвенції
Правозахисники наголошують, що незаконне позбавлення волі є порушенням як міжнародного гуманітарного права (21 Стаття 147 Четвертої Женевської конвенції), так і прав людини (Стаття 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права; стаття 5 (1) Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). Будь-яке затримання, зокрема під час війни та окупації, може відбуватися лише за наявності на це належних підстав і відповідно до передбаченої правової процедури. Затримання з порушенням цих умов вважається незаконним і може бути потенційним воєнним злочином або злочином проти людяності.
До незаконно затриманих у Херсоні російські військові застосовували тортури або нелюдське поводження. Це також є серйозним порушенням Женевських конвенцій, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і може бути кваліфіковано як воєнні злочини (згідно з Римським статутом).
«Що ж до найпоширенішого виду катувань, то, як ми бачимо з аналізу задокументованих випадків, – це жорстоке побиття та катування електричним струмом, застосування електрошокера. Наприклад, Андрій Співак у херсонському ІТТ дуже любив просто бити людей, заходити в камери з електрошокером. Також поширені тортури під час допитів і застосування так званого «тапіка» – це польовий телефон, – розповідає Єлизавета Сокуренко. – Клеми від цього апарата приєднують до різних частин тіла людей. Такими можуть бути і сексуалізовані тортури, тобто клеми можуть під'єднувати до геніталій. Що стосується жінок, то в нас задокументовано один випадок катування електричним струмом, коли жінці під'єднували клеми».
«У нас також задокументовано катування утопленням, коли людину валять на підлогу, на обличчя їй кидають якусь ганчірку, що не пропускає повітря, і ллють воду на обличчя, до рота. Такі тортури застосовували і до жінок – щонайменше один випадок в ІТТ у Херсоні зафіксовано. Такі тортури задокументовані не тільки в Херсоні, а й у Харківській області», – наголошує вона.
«Ми не вважаємо, що ці тортури – «ексцеси виконавців». Ми бачимо, що це політика Російської Федерації щодо переслідування цивільних осіб – громадян України. Політика, яка проявляється в тому, що людей довільно затримують, а потім цілеспрямовано незаконно утримують, допитують, катують, – наполягає Сокуренко. – Потім людину (і нам відомо про кілька варіантів подальшого розвитку подій) або відпускають, або її продовжують утримувати в ув'язненні, або є випадки, коли людина помирає внаслідок тортур. Ми бачимо, що Росія систематично і широкомасштабно застосовує тортури, а також вчиняє інші злочини проти цивільних осіб – громадян України, а не тільки проти військовополонених. Прокуратура розслідувала щонайменше 15 тисяч випадків незаконного затримання людей, які перебували в таких камерах, які були організовані в Херсоні».
«Тобто ми говоримо про систематичну широкомасштабну практику Російської Федерації. Вони виявляють «нелояльних», з їхньої точки зору, людей, тих, хто не підтримує окупацію, людей, які на окупованій території проявляють патріотизм, – каже правозахисниця. – Хоча, звісно, це голосно звучить, бо йдеться про простих українців».
«Злий» та інші: кого звинувачують у воєнних злочинах у Херсонському ІТТ
Доповідь ZMINA не ставила за мету знайти винних, а насамперед збирала свідчення тих, хто пережив незаконне затримання у Херсоні. Проте в тексті також ідеться про тих російських військових, кого можна підозрювати у скоєнні воєнних злочинів, і в Україні вже розпочаті кримінальні провадження щодо тих, хто утримував жінок і чоловіків у Херсонському ізоляторі тимчасового тримання.
Насамперед це начальник херсонського ІТТ Андрій Співак із позивним «Злий»: він родом з Омська.
Журналісти українського видання «Суспільне» провели розслідування і знайшли ще кілька російських військових, які, за свідченнями, затримували і брали участь у тортурах українських громадян у Херсоні. Щодо Співака, розслідувачі пишуть, що він «працював заступником командира роти окремого батальйону охорони і конвоювання підозрюваних і обвинувачених управління МВС Росії в місті Омськ».
Також у розслідуванні названі й інші імена – Віктора Айвазова, Івана Бокаленка, Юрія Куулара, Станіслава Григор’єва, Ігоря Яковлєва та Євгена Козирєва. Усіх їх сьогодні підозрюють у скоєнні воєнних злочинів у Херсоні.
«Капітан Іван Бокаленко з позивним «Мисливець» у Росії працював заступником командира взводу 4-ї роти патрульно-постової служби міського управління МВС «Красноярське». Юрій Куулар із позивним «Борода» – прапорщик поліцейського взводу 8-ї роти полку патрульно-постової служби там же. Ігор Яковлєв у цій же восьмій роті є командиром відділення і має звання прапорщика.
Старший сержант Станіслав Григор’єв, якого ув'язнені називали «Буратіно», є поліцейським взводу 8-ї роти, – йдеться в розслідуванні видання «Суспільне». – Віктор Айвазов, якого незаконно затримані в ув’язненні називали «Чечня», має звання прапорщика, він працював начальником відділу окремого батальйону охорони підозрюваних і обвинувачених в управлінні МВС «Красноярське».
Точну посаду старшого сержанта Євгена Козирєва встановити не вдалося, проте відомо, що він також приїхав до Херсонської області з Красноярська».
Повна версія тексту опублікована на сайті Російської служби Радіо Свобода
